ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію основних положень.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади формування та реалізації державної житлової політики» – розкрито сутність основних понять у сфері реалізації житлової політики держави та її регіонів; оцінено позитивний досвід реалізації житлової політики розвинутих країн та можливість його застосування в Україні; розглянуто особливості формування житлової політики України та її регіонів.

Виявлено, що житлові умови представляють собою найбільш складний агрегат всього комплексу показників умов життя, оскільки в ньому тісно пов’язані економічні можливості та соціальні пріоритети, особистісний добробут та бюджетні обмеження, індивідуальні переваги та державні стратегії, приватні та суспільні інтереси. Специфіка «житлового питання» виявляється в тому, що його вирішення представляє собою результат взаємодії житлової політики, яка виробляє стратегічний напрям розвитку, житлового будівництва – як сегменту інвестиційної активності та виробничої галузі, які реалізують цю траєкторію, та житлово-комунального господарства як комплексу, що займається експлуатаційним забезпечення наявного житлового фонду та такого, що будується.

Згідно з різноплановістю житлової політики з’ясовано коло основних питань, уточнення яких є важливим для подальшої розробки наукових основ та практичних рекомендацій для вдосконалення житлової політики як на державному, так і регіональному рівнях, а саме: житлової сфери, житлової системи, житла, ринку житла, житлового фонду, житлового будівництва на інші. Обґрунтовано, що формування ефективної житлової політики вимагає розуміння того, що «житло» як об’єкт дослідження є багатогранним явищем і може розглядатися, як: місце проживання людини; об’єкт нерухомості; соціальне благо; об’єкт інвестицій; складова базової захищеності населення; об’єкт правовідносин; складова житлово-комунального господарства; складова економіки держави.

Державну житлову політику представлено у вигляді трьох сфер. У межах першої сфери впливу держава забезпечує нормальні умови для тих, хто хоче вирішувати своє житлове питання; створює цивілізований безпечний ринок житла. Друга сфера житлової політики стосується заходів державного рівня, що спрямовані на окремі категорії громадян: програми допомоги у формі державних житлових сертифікатів, субсидії молодим сім’ям, субсидії на оплату житлового приміщення та інше. Третя сфера житлової політики, її ядро – це соціальне житло, яке будується за державний рахунок і безоплатно надається громадянам.

Окреслено коло факторів, від яких може залежати ситуація на ринку житла: державна та місцева політику, яка регулює питання розподілу безкоштовного житла малозабезпеченим групам населення та надання кредитів на придбання житла; наявність та розвиненість інфраструктури, яка обслуговує ринок житла (агентства нерухомості, реєстраційні та нотаріальні контори тощо); територіальні особливості (кліматичні умови; політичну ситуацію та стабільність; національні традиції) та інші.

Сформульовано визначення державної житлової політики, яка розуміється як комплекс взаємопов’язаних цілей, принципів, програм економічних, соціальних та політичних заходів, сукупність інструментів та методів, які розробляються на державному, регіональному і місцевому рівнях та спрямовуються на формування системи взаємодії і взаємовідносин між суб’єктами житлової сфери з метою ефективного вирішення житлових проблем, а також є невід’ємною частиною соціально-економічної політики держави.

Виявлено та проаналізовано загальні тенденції в рішенні житлових проблем у країнах з розвинутою ринковою економікою з метою адаптації та використання досвіду даних країн до українських реалій. З’ясовано, що структура міського житлового фонду в різних країнах відрізняється, але виявлено таку закономірність: кількість житла, яке знаходиться у власності мешканців, приблизно дорівнює кількості житла в оренді. У країнах збільшуються вимоги до якості житлового фонду. До числа критеріїв оцінки якості житла, разом зі зручністю внутрішнього планування квартир, наявністю обладнання, все більшого значення набуває надійна тепло- та звукоізоляція, якість навколишнього середовища тощо. Визначено ключові моменти, на яких будується житлова політика низки Європейських країн.

Проаналізовано практику реалізації програм соціального житла в країнах Західної Європи та США. У даних країнах сектор соціального житла становить від 15 до 35% від загального житлового фонду, а також виділяється на здійснення державних соціальних програм від 0,1 до 1,9% ВВП країни. Виявлено, що важливою особливістю країн з розвинутою ринковою економікою у сфері відтворення житлового фонду є наявність розвинутого кредитно-фінансового механізму, який дозволяє людям з невисоким рівнем доходів будувати або купувати комфортне житло. Розглянуто переваги схеми фінансування житлового будівництва, засновані на системі будівельно-ощадних кас, за рахунок випуску облігацій житлово-будівельних субсидій.

Вивчено досвід низки країн щодо вирішення проблеми та рівня участі держави в цьому процесі, а саме: Швеції, США, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Чехії та інших. Це дозволило зробити висновки щодо необхідності активізації ролі держави та збільшення бюджетних вкладень у житлову сферу та виявити такі основні напрями вдосконалення житлової політики в Україні: формування та реалізації цільових програм з розвитку державної будівельної індустрії; розробки довгострокових програм відтворення житлового фонду; будівництва прибуткових будинків та соціального житла для населення з низькими доходами; удосконалення правових та організаційних умов розвитку інфраструктури ринку житла; розвитку іпотечного житлового кредитування населення; удосконалення форм державної підтримки населення з метою поліпшення житлових умов; розвитку накопичувальних схем придбання житла; встановлення державного контролю на всіх етапах будівництва та придбання житла; вдосконалення системи захисту прав громадян; створення умов для розвитку конкуренції на ринку житлового будівництва; впровадження прогресивних формі технологій житлового будівництва.

Виявлено, що сучасна українська житлова політика формується під впливом трьох основних факторів. По-перше, в українському суспільстві з’явилися нові проблеми – бездомність і бідність, а також проблема соціальної поляризації. По-друге, у розвитку та реалізації житлової політики важливу роль відіграють місцеві органи влади, коло обов’язків яких збільшується, а фінансові можливості виконання зобов’язань є незначними. По-третє, житловий тягар перенесено з держави на людину та сім’ю, що відображає зсув в наданні соціальних послуг в бік ринкового бачення соціальної політики. Приватний сектор все більше заміщує державний. Важлива роль держави залишається у визначенні політики, впровадженні регулюючих механізмів та розвитку інституційної структури для забезпечення соціально незахищених громадян. Тому особливо гостро постає питання про інтеграцію економічних та соціальних аспектів житлової політики.

З’ясовано, що при визначенні стратегії формування державної житлової політики та виборі оптимального сценарію розвитку житла необхідно брати до уваги такі особливості житлової сфери: ця сфера є найважливішим сегментом економіки, в якому на основі ринкових механізмів взаємодіють держава, приватний бізнес та населення, а також за обсягом ринок нерухомості складає значну частину ВВП країни; будівництво житла здійснює безпосередній та істотний вплив на розвиток сумісних з ним виробничих галузей; дана сфера безпосередньо пов’язана з вирішенням пріоритетного соціального завдання. Обґрунтовано, що в основу державної житлової політики необхідно впровадити принцип поділу завдань державного управління житлової сфери та професійної участі держави в ринковій діяльності. Оптимальна стратегія держави на ринку житла полягає в створенні та стимулюванні максимально сприятливих умов життя для соціально та економічно активних прошарків населення, сприянні в формуванні середнього класу, з одночасним підтриманням соціально незахищених прошарків населення.

Обґрунтовано, що реалізація стратегічних цілей та принципів державної політики неможлива без формування цілісної ефективної системи житлового фінансування, яка забезпечує введення, реалізацію й експлуатацію та яка спрямована на вирішення наступних завдань: забезпечення реального підвищення доступності житла, адекватно обладнаним житлом достатнього розміру та нормальної якості для всіх категорій громадян, незалежно від їх доходів, з врахуванням всіх прийнятих на себе зобов’язань держави; розвиток ринкових механізмів у житловій сфері.

До основних завдань державної житлової політики віднесено: забезпечення відповідності обсягів житлового фонду потребам населення та доступності житла для всіх категорій громадян України; залучення в усі компоненти житлової сфери позабюджетних фінансових ресурсів; створення набору механізмів житлового фінансування, що дозволяє кожній категорій громадян вирішувати свої житлові проблеми відповідно до своїх можливостей та адекватно сформованим потребам; забезпечення масового будівництва шляхом усунення правових та адміністративних бар’єрів у будівельній діяльності, надання та обслуговування житла, розвитку кадрового потенціалу сфери будівництва та управління житлом, організації територіального планування та проведення ефективної містобудівної політики, впровадження інновацій на ринку житла, ефективної тарифно-цінової політики в житловій сфері; створення умов для придбання власного житла широкими верствами населення; розвиток сектору соціального житла; розвиток сектору орендного житла; підвищення комфортності проживання населення в житловому фонді; розширення сфери приватно-держаного партнерства в житловій сфері та інше.

У другому розділі – «Методологічні засади формування житлової політики держави та її регіонів» – розроблено та обґрунтовано структурно-логічну модель формування державної житлової політики; проаналізовано кластерні підходи до формування політики житлового будівництва держави та її регіонів; сформовано комплексний підхід до оцінки ефективності житлової політики держави та її регіонів.

Обґрунтовано, що при формуванні напрямів житлової політики необхідно враховувати та максимально узгоджувати об’єктивні стандарти (встановлюються владою, законом, соціальними обставинами) та суб’єктивні стандарти (оперує сама людина), тобто вироблення об’єктивних стандартів, а головне шляхи їх реалізації повинні базуватися на вивченні суб’єктивних.

Визначено комплекс макроекономічних умов, без яких неможливо успішно вирішити житлові проблеми в країні: макроекономічну стабільність; розвинуту промисловість будівельних матеріалів; вільний розвинутий ринок житла та підрядних робіт; наявність платоспроможного попиту населення; ефективні механізми інвестування, кредитування та страхування; розвинуту правову основу ринкових механізмів; сприятливі умови для розвитку конкуренції. Виділено основні напрями дослідження ринку житла, до яких віднесено такі: характеристики домогосподарств та платоспроможного попиту на житло; характеристики пропозицій на ринку житла; характеристики бюджетно-податкової, фінансової та цінової політики на ринку житла; характеристику інвесторів та споживачів.

Обґрунтовано, що специфіка проблем житлового сектору, яка полягає в тому, що вони не можуть бути усунені в короткі терміни, носить довготривалий характер та організаційно пов’язана з великою кількістю структур різного рівня ієрархій – адміністративних, фінансових, посередницьких та інших, обумовлює необхідність застосування для їх вирішення програмно-цільових методів та вимагає в структурі державної житлової політики виокремлення регіонального рівня. Якщо загальнодержавна політика в галузі житлової сфери має забезпечувальний характер, визначаючи нормативно-правові основи та законодавчу базу функціонування житлового господарства, а також національні пріоритети житлової політики, то реалізація її на регіональному рівні передбачає розробку та втілення в життя конкретних програм щодо вирішення житлової проблеми. Уточнено визначення категорії «регіональна житлова політика», яка розглядається як цілісна система конкретних заходів, що реалізуються регіональними органами управління та спрямовані на комплексне вирішення житлової проблеми на рівні регіону з урахуванням пріоритетів його соціально-економічного розвитку. При практичній реалізації регіональної житлової політики формується система взаємодій та взаємовідносин між суб’єктами житлової сфери, яка включає будівництво та реконструкцію житла, споруд та елементів інженерної та соціальної інфраструктури управління житловим фондом, його утримання та ремонт