У вступі обґрунтовано актуальність теми; з’ясовано стан розробки наукової проблеми; вказано на зв’язок теми дисертації з тематикою науково-дослідної роботи закладу, в якому вона виконувалася; сформульовано мету та завдання дослідження; визначено його об’єкт, предмет і методи; викладено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; наведено дані щодо впровадження та апробації результатів дослідження; вміщено відомості про публікації за темою дисертації.
Перший розділ – «Теоретико-методологічні основи державного регулювання аграрних відносин» – вміщує аналіз змісту концепцій державного впливу на формування аграрних відносин у конкретно-історичних умовах розвитку суспільства; дослідження синергетично-інформаційних основ державного регулювання аграрних відносин; пояснення аграрних відносин як суспільного феномену та об’єкта державного регулювання.
На підставі застосування ретроспективного аналізу як загальнометодологічної основи наукового дослідження в дисертації акцентовано увагу на тенденції поступового звільнення суспільної думки від спрощених поглядів на сутність аграрних відносин. Концепції, що висвітлювали аграрні відносини як складову виробничих відносин (ХVІІІ – ХІХ ст.), до кінця ХХ ст. поступаються місцем теоретичним уявленням, характерною рисою яких є ідентифікація аграрних відносин як елемента всієї системи суспільних відносин, що складаються з приводу використання землі як специфічного засобу виробництва, та усвідомлення того, що ці відносини є складним, багатоаспектним явищем. Вони уособлюють у собі відносини власності, земельні, виробничі, організаційні, маркетингові та інші відносини, пов’язані з виробництвом і збутом аграрної продукції, внутрішньогалузеві та міжгалузеві відносини, а також відносини, що виникають між державою та суб’єктами господарювання у процесі подолання протиріч між суспільним характером аграрного виробництва і приватним характером привласнення результатів праці. Той факт, що зростання ролі управлінсько-організаційного фактора виробництва обумовлює перетворення держави на один з головних суб’єктів аграрних відносин, унаслідок чого їх трансформація дедалі жорсткіше детермінується аграрною політикою, вимагає розроблення теоретико-методичного обґрунтування регулятивної діяльності держави у сучасних умовах. Результати дослідження свідчать, що суперечливі дії держави стосовно регулювання аграрних відносин в Україні заважають формуватися господарському порядку, притаманному ринковій економіці, і в той же час не дозволяють сільськогосподарським підприємствам функціонувати на старих засадах. Можна стверджувати, що політика держави стосовно аграрних відносин формується із недотриманням принципів системності, поле діяльності влади у цій сфері є надто звуженим, що не сприяє налагодженню когерентної взаємодії між суб’єктами аграрних відносин.
У дисертації досліджено синергетично-інформаційні засади державного регулювання аграрних відносин з урахуванням їх системного характеру, у контексті чого наголошується, що держава не повинна безпосередньо управляти поведінкою системи, а має «запускати» за допомогою регуляторних інструментів її внутрішній механізм саморегуляції. Ґрунтуючись на дослідженнях А. Богданова, в роботі обстоюється теза, що ступінь дотримання принципів системності в державному регулюванні аграрних відносин може мати своїм наслідком позитивний, нейтральний або негативний синергетичний ефект, що свідчить про організований, нейтральний чи дезорганізований характер станів системи. Використання такого підходу дозволило зробити висновок, що за сукупністю ознак сучасний стан системи аграрних відносин в Україні більшою мірою варто віднести до дезорганізованого типу. Так, прибутковість галузі в цілому є меншою, ніж сума прибутків, отриманих окремими товаровиробниками, а додавання до приватного капіталу державних інвестицій, які спрямовуються в аграрну сферу в дедалі більших обсягах, мало вплинуло на зростання валового виробництва сільськогосподарської продукції.
Дослідження вчених щодо трансформації аграрних відносин у ході здійснення аграрних реформ (М. Вебер), налагодження взаємодії економічних суб’єктів (Дж. Б’юкенен, П. Самуельсон), впливу держави на економічні відносини (В. Вільсон, Д. Райд, В. Рьопке) сприяли формуванню сукупності поглядів на аграрну господарську систему як певний феномен, що пояснюється залежністю останньої від природних факторів, не всі з яких набули економічного значення. У зв’язку із цим виключно економічний детермінізм державного регулювання аграрних відносин не може забезпечити їх ефективність, важливого значення набувають соціальні, правові та моральні аспекти відносин, що виникають з приводу використання землі та інших природних ресурсів.
Сучасна державноуправлінська думка, сконцентрувавшись на розробленні теоретико-прикладних основ поєднання ринкового та державного механізмів регулювання економічної взаємодії, не мала своїм завданням пошук варіантів узгодження цілей економічного розвитку з можливостями біологічної системи. Застосування феноменологічного підходу до пізнання сутності аграрних відносин дозволяє не лише розглядати їх як нерозривність окремих системних конструктів, але й визнати, що звільнення від командно-адміністративної ієрархії не заперечує ієрархічності біологічної системи, яка існує у вигляді співпідлеглості, де нижчий її рівень є ланкою верхнього рівня. Через це у роботі акцентовано увагу на виявленні можливостей спрямування регуляторної діяльності держави в аграрній сфері на забезпечення поєднання ринкової свободи індивідів і їх відповідальності. Таких можливостей досягають шляхом виконання сукупності регулятивних функцій: впровадження відповідальності (матеріальної, соціальної, моральної) за погіршення стану навколишнього середовища; розподілу відповідальності між державою та іншими суб’єктами аграрних відносин; оптимізації господарських стосунків за допомогою важелів, які найкраще відповідають реальним умовам; селекції та алокації тих економічних ланок, які забезпечують найвищу економічну, соціальну та екологічну ефективність.
Феноменологічний підхід до пізнання сутності конкретних форм прояву аграрних відносин дозволяє стверджувати, що вони являють собою систему, складовими ланками якої є: а) економічні відносини, що встановлюються з приводу використання землі; б) соціальні, обумовлені соціальною ієрархією суб’єктів аграрних відносин; в) правові, сформовані унаслідок державно-управлінської діяльності; д) моральні, що є наслідком розвитку суспільної свідомості. З урахуванням цієї структури і має будуватися система державного регулювання аграрних відносин.
У другому розділі – «Розвиток інституту власності на землю як детермінанта державного регулювання аграрних відносин» – розглядається генеза й еволюція інституту власності на землю; досліджується його вплив на аграрні відносини; характеризується економічна структура власності на землю та обґрунтовується теоретико-методологічна проблема розподілу земельної ренти в сучасній парадигмі державного регулювання аграрних відносин.
Базуючись на засадничих положеннях трудової теорії Дж. Локка та визнаючи, що генеза власності обумовлена природним правом людини володіти, користуватися і розпоряджатися речами, виготовленими у процесі праці, у роботі обстоюється позиція, згідно з якою інститут приватної власності мав позитивний вплив на розвиток суспільства, забезпечуючи індивіду економічну та юридичну свободу. Проте земельна власність у своїй генезі не була пов’язана з процесом праці, вона виникла як наслідок відчуження об’єктів природи, а тому спосіб присвоєння, що вирізняє її серед інших видів власності, обумовив появу цілої низки теорій, що обстоюють доцільність такого присвоєння.
Теорії: панування (І. Фіхте), захоплення (Г. Гроцій), самозбереження (П. Георгіївський) відображали переважно історичні та філософські аспекти власності, проте з погляду розвитку аграрних відносин більш важливим є їх економічний зміст. Останній розглядається в роботі через призму суспільних відносин, що виникають з приводу визнання приналежності земельної ділянки тій чи іншій особі (групі осіб). Аналіз процесу виділення земельної власності з первісного спільного майна і набуття нею подібності до власності на рухоме майно, а також дослідження причинно-наслідкового зв’язку між формою власності і способом організації виробництва, дозволили виявити, що поділ умов і знарядь праці має принципове значення для пояснення трансформації аграрних відносин і формування різних їх типів
