УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СИСТЕМІ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ Автореферат

У першому розділі – «Теоретико-методичні засади управління ризиками в процесі реалізації державно-управлінських рішень» – наведено основні теоретико-методичні особливості управління ризиками з позицій прийняття та реалізації ДУПР.

Сутність категорії «ризик» розглянуто через призму поняття «невизначеність». На основі аналізу взаємозв’язку між цими науковими категоріями обґрунтовано їхню нетотожність. Появі ризику передує існування невизначеності. На першому етапі, під впливом декількох факторів виникає не-програмована, нестандартна, безпрецедентна ситуація. Вона являє собою невизначеність як для системи в цілому, так і для конкретних суб’єктів державного управління. У ході об’єктивної кількісної та якісної трансформації системи ця ситуація починає повторюватися. Згодом з’являється можливість простежити певні різновиди цієї ситуації, інтервали та тривалість проявів тощо. Відповідно до таких спостережень можна з певною часткою ймовірності прогнозувати, передбачати та моделювати реальну дійсність. У цьому випадку ситуація невизначеності зникає, але з’являється ситуація ризику. Огляд існуючих наукових здобутків різних дисциплін дав змогу надати подальшого розвитку категорії «ризик» та розглянути її з позицій механізму прийняття та реалізації ДУПР.

Ризик у системі прийняття та реалізації ДУПР – це об’єктивно-суб’єктивна наукова категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності у ситуації неминучого вибору, у процесі якого існує можливість кількісно та/або якісно оцінити ймовірність досягнення або відхилення від державно-управлінської мети з урахуванням впливу контрольованих та неконтрольованих факторів за наявності прямих і зворотних зв’язків. Розмаїття факторів виникнення ризиків у державному управлінні об’єктивно спонукає до систематизації та деталізації всіх можливих ризиків з метою формування базису для їх подальшого оцінювання. Дослідження теоретико-методичних здобутків, присвячених питанням класифікації ризиків, свідчить про відсутність одноголосного загальновизнаного підходу до цієї проблеми. Відповідно до цілей дослідження та галузей науки вигляд класифікації значно варіюється. Зважаючи на це, узагальнену модель класифікації ризиків розглянуто в контексті системи прийняття та реалізації ДУПР, абстрагуючись від сторонніх систем. Головною метою цієї класифікації є побудова базису для їх подальшого оцінювання.

Таким чином, запропоновано узагальнену класифікацію ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР. Критеріями цієї класифікації виступають: масштаби розповсюдження (глобальні, державні, галузеві, мікроризики), ступінь об’єктивності (об’єктивні, суб’єктивні), природа виникнення (внутрішні, зовнішні), строк дії (короткострокові, середньострокові, довгострокові), характер впливу (стимулюючі, перешкоджаючі), сфера походження (соціальні, політико-юридичні, природні, технічні, економічні), частота прояву (регулярні, часто повторювані, рідко повторювані), багаторівневість державної влади (макрорівень, мезорівень, макрорівень, мегарівень, кросс-рівень), етап прийняття та реалізації ДУПР (ризики, що передують процесу прийняття та реалізації ДУПР; ризики, що виникають у процесі прийняття та реалізації ДУПР, ризики, до яких призводить процес прийняття та реалізації ДУПР), ступінь впливу на життєдіяльність системи (допустимі, критичні, катастрофічні), причина виникнення (ймовірнісні, інформаційні, особистісні), ступінь системності (несистемні, системні), адекватність часу прийняття рішення про реагування на реалізовані ризики (запобіжні, поточні, запізнілі), сфера охоплення (одноособові, багатоособові), ефект (негативні, нульові, позитивні), можливість запобігання (запобіжні, частково запобіжні, не запобіжні).

Досліджуючи особливості врахування ризиків у механізмах державного управління, розроблено алгоритм дій з управління ризиками в ході прийняття та реалізації ДУПР. Процес урахування ризиків починається з вивчення вхідних даних про стан системи прийняття та реалізації ДУПР, на тлі яких зародилися ризики. На базі отриманої повної вичерпної та достовірної інформації про стан системи прийняття та реалізації ДУПР суб’єкт управління переходить до безпосереднього аналізу й ідентифікації існуючих ризиків системи. Узагальнена схема поетапного аналізу ризику та поведінки суб’єктів управлінської діяльності в органах державного управління виглядає таким чином: 1) аналіз і діагностика управлінської ситуації, пов’язаної з певним об’єктом і обтяженої ризиком; 2) виявлення інтересів основних учасників подій, їхнього ставлення до ризику; 3) виявлення управлінських цілей, методів і засобів їх досягнення; 4) аналіз основних факторів ризику, розподіл ризиків на групи та підгрупи відповідно до узагальненої класифікації.

Суб’єкт державного управління може приймати рішення про прийняття ризику у разі досягнення його допустимого ступеня впливу на життєдіяльність системи. В даному випадку існує значна частка ймовірності невідхилення (або допустимого рівня відхилення) від державно-управлінської мети, а отже, ризик для системи в цьому випадку є незагрозливим.

У випадку існування ризику, що має катастрофічний ступінь впливу на життєдіяльність системи, суб’єктові державного управління необхідно забезпечити такі умови, за яких відбудеться повне його уникнення.

Критичні ж ризики потребують виконання ряду процедур щодо їхньої оптимізації. На цьому етапі необхідно враховувати саморозвиток системи як живого організму, її захисні механізми, зокрема, здатність до адаптації та інерційності. Перед вибором методу оптимізації ризиків суб’єкт державного управління має оцінити, як саме система реагує на дію ризиків. Адже штучний вплив з боку суб’єктів управління, що суперечить самозахисним механізмам системи, може значно зашкодити процесу. На цьому етапі необхідно застосовувати системний підхід та уникати будь-яких прийомів «шокової терапії».

Наступним кроком є вибір найефективнішого з усіх доступних методів оптимізації ризиків системи.

Організаційне забезпечення процесу управління ризиками системи прийняття та реалізації ДУПР складається з послідовних кроків реалізації певних операції щодо оптимізації ризиків та подальшого моніторингу. Останнім етапом є оцінювання результатів управління ризиками системи, які вимірюються ступенем відхилення від державно-управлінської мети, на досягнення якої було спрямоване прийняте та реалізоване ДУПР.

Варто зауважити, що врахування та управління ризиками системи з боку суб’єктів державного управління не можуть бути відірваними від особливостей перетворень самої системи під дією ризиків. Одним із ключових моментів при побудові алгоритму управління ризиків системи є врахування інерційності та здатності до адаптації самої системи, які є незалежними від волі суб’єктів управління.

У другому розділі – «Аналіз існуючої системи прийняття та реалізації державно-управлінських рішень» – наведено результати експертного оцінювання ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР, проведеного особисто дисертантом з метою з’ясування особливостей впливу ризиків на систему прийняття та реалізації ДУПР в Україні.

Експертне опитування проводилося з 4 до 11 грудня 2010 р. серед працівників Кабінету Міністрів України, інших центральних органів державного управління, облдержадміністрацій, інших органів виконавчої влади обласного рівня, райдержадміністрацій, інших органів виконавчої влади районного рівня та органів місцевого самоврядування. Загальна кількість респондентів – 143 особи.

Опрацювання емпіричної інформації дало змогу зробити такі висновки:

1. Наразі органи державного управління функціонують в умовах середнього та високого рівнів ризикованості.

2. Нині існуючий підхід до управління ризиками в ході прийняття та реалізації ДУПР є антиподом бажаного або ідеального підходу.

3. Для теперішнього стану управління ризиками в рамках органів державного управління характерними є наступні риси: відсутність регламентів, інструкцій, письмових роз’яснень про коректність реагування на ризик; жорсткий стиль державного управління; вибіркова відкритість в діяльності; зорієнтованість на виконання первинних розпоряджень та вказівок вищих органів за будь-яких обставин; відсутність оперативного реагування на появу ризиків та запиту про перегляд первинних розпоряджень; наявність працівників із широкою спеціалізацією; стандартизована стабільна оплата праці незалежно від досягнення державно-управлінської мети; використання вітчизняного досвіду державних службовців; ігнорування зарубіжного досвіду державних службовців з роботи в ризикових умовах; відмова від співробітництва з представниками великого бізнесу з даного питання; фрагментарний епізодичний обмежений підхід до управління ризиками; відсутність інфраструктури ризиків (структури комітетів/департаментів, обмін інформацією тощо); бюрократизм та «затягування» процесу прийняття та реалізації управлінських рішень.

4. Характерними рисами управлінської діяльності державного рівня в контексті реагування на ризики, до яких має тяжіти сучасна державна служба є наступне: наявність регламентів, інструкцій, письмових роз’яснень про коректність реагування на ризик; жорсткий стиль державного управління; абсолютна прозорість діяльності; зорієнтованість на оперативне реагування на появу ризиків та запит про перегляд первинних розпоряджень; наявність працівників із спеціальною підготовкою щодо управління ризиками; оплата праці в залежності від досягнення державно-управлінської мети; використання зарубіжного досвіду державних службовців з роботи в ризикових умовах; обмін досвідом щодо управління ризиками з представниками великого бізнесу; інтегрований, неперервний, розширений підхід до управління ризиками; наявність розвиненої інфраструктури ризиків (структури комітетів/департаментів, обмін інформацією тощо); швидкість та оперативність прийняття та реалізації управлінських рішень.

5. Найсуттєвішими перешкодами на шляху до ефективного управління ризиками з боку центральних та вищих органів державної влади сьогодні є недостатність знань, умінь і навичок щодо управління ризиками; непідготовленість значної частини представників органів державного управління до переходу на прогресивні методи управлінської діяльності; некомпетентність багатьох державних службовців.

6. Усі експерти – керівники організацій враховують вплив ризиків на функціонування механізмів державного управління. Спускаючись ієрархічними шаблями державної служби, рівень урахування ризиків у ході професійної діяльності різко зменшується.

7. Актуальними заходами для оптимізації процесів управління ризиками в органах державного управління є проходження керівним складом державної служби спеціальної підготовки щодо управління ризиками; ухвалення нормативно-правових актів, які регламентують процес управління ризиками; підвищення заробітної плати спеціалістам державного управління; використання досвіду країн Європейського Союзу.

8. Нинішній рівень загальної підготовки пересічного державного службовця до роботи в умовах ризику визначається як середній (оцінка «3» за п’ятибальною метричною шкалою).

9. Схильність до врахування ризиків в органах державного управління мало залежить від статі та віку. Чоловіки і жінки різних вікових груп (окрім осіб віком від 51 до 60 років) реагують на ризик у ході своєї професійної діяльності з незначними відмінностями. Серед державних службовців віком 51–60 років спостерігається найвищий рівень урахування ризиків.

10. Переважна більшість суб’єктів державного управління в ході своєї професійної діяльності схильна застосовувати методи зі зниження рівня ризиків. На нашу думку, це свідчить про необхідність впровадження поміркованих програм щодо управління конкретним набором ризиків у конкретний проміжок часу, а також про готовність державних службовців до цих управлінських програм.

11. У процесі реалізації ДУПР на національному та регіональному рівнях простежується значний ступінь спорідненості та близькості уявлень про ризик серед державних службовців з різних рівнів державного управління. Розбіжності з цього приводу мають фрагментарний характер та не впливають на загальну тенденцію реагування на ризик у ході реалізації ДУПР на національному й регіональному рівнях державного управління.

Вхідними даними для проведення якісного аналізу ризиків слугують як внутрішні, так і зовнішні джерела інформації. До останніх віднесено існуючі правила, рекомендації, регламенти, накази, постанови, бази даних ризиків, імітаційні й аналітичні моделі, а також досвід управлінського складу органів державного управління. Використовуючи цю інформацію, здійснено аналітичну діяльність щодо питань впливу ризиків на систему прийняття та реалізації ДУПР. Зауважимо, що аналітичний процес має конкретні формалізовані результати, які виправдовують його застосування. Як результат аналізу ризиків виступає формалізація інформації. Якісний аналіз ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР здійснено шляхом побудови матриці ймовірності та наслідків ризиків, карти ризиків, а також шляхом присвоєння кожній із груп ризиків певного рангу.

Матриця дала змогу розташувати групи ризиків відповідно до показників ймовірності їх настання та значень суттєвості наслідків для системи. Таке графічне розташування ризиків ілюструє розподіл ризиків за категоріями – малі, середні та великі ризики.

Кожна клітинка матриці заповнена результатом перемноження значень вірогідності настання та суттєвості наслідків. Такий результат перемноження є відносною величиною ризику.

Величина ризику = В_н·С_н,

де В_н– відносна величина вірогідності настання; С_н – відносна величина суттєвості наслідків.

На основі розрахунків матриці вірогідності настання та наслідків ризиків побудовано графічний варіант карти ризиків, яка включає групи ризиків, розміщених за рангом. Групи ризиків, що мають низьку вірогідність настання та незначні наслідки для системи, вважаються ризиками низького рангу. Ризики з високим ступенем суттєвості наслідків у поєднанні з малою вірогідністю настання, так само, як і ризики з незначними наслідками, але високою вірогідністю настання, є середніми за рангом. Ризики, які здатні значною мірою трансформувати систему прийняття та реалізації ДУПР та вплинути на її життєздатність, належать до високого рангу. До таких ризиків належать ті, що мають найвищі показники оцінок через занадто високий рівень вірогідності настання у поєднанні із занадто високим рівнем суттєвості наслідків для системи.

Розрахунок відносних оцінок ризиків та розташування за рангами є основою для побудови карти ризиків.

У загальному випадку частиною систематичної методології, що дає змогу визначити пріоритетність та розташувати за рангами ризики механізмів державного управління, є картографування останніх. Карта ризиків є невід’ємною складовою якісного аналізу та являє собою графічний або текстовий опис обмеженої кількості конкретних ризиків системи. Карта ризиків складається в ході управління ними і слугує базисом якісної ідентифікації, аналізу та планування ризиків, що виникають. У рамках дослідження використано графічне зображення карти ризиків, що являє собою прямокутну двомірну таблицю, одна вісь якої ілюструє вірогідність настання, а інша вісь – суттєвість наслідків. Сама таблиця вміщує групи ризиків, розміщених за рангом.

Основна значущість побудови карти ризиків зводиться до розташування однієї групи ризиків відносно інших, а також полягає в їхній віддаленості (або наближеності) від критичної межі терпимості системи до ризику. Критична межа терпимості системи до ризику зображується товстою ламаною лінією на карті ризику та ілюструє розмежування секторів карти ризиків на припустимі й неприпустимі ризики для системи. Перші можуть впливати на хід процесу прийняття та реалізації ДУПР, але управління ними відбувається в оперативному робочому порядку. Водночас неприпустимих ризиків необхідно повністю уникати або трансформувати їх у припустимі шляхом заздалегідь спланованих ефективних заходів управління.

Далі сформовано текстовий варіант карти ризиків третього рангу в системі прийняття та реалізації ДУПР, який складається з таких даних про ризик: найменування ризику, відносні величини вірогідності настання та суттєвості наслідків, ранг, тригер, дані про відповідальну особу за моніторинг та реагування, перелік запобіжних заходів та заходів, які зменшують суттєвість наслідків. Головна таблиця ризиків або текстовий варіант карти ризиків – це фундаментальний офіційний документ, що забезпечує активний та превентивний процес управління ризиками в ході прийняття та реалізації ДУПР.

У результаті аналізу шляхом використання вищенаведених методів отримано такі висновки:

1. Жодна з груп ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР не може бути сьогодні деактивована, тобто визнана несуттєвою.

2. Державні, довгострокові, соціальні, політико-юридичні, економічні та системні ризики являють собою найбільшу загрозу для життєздатності системи прийняття та реалізації ДУПР (належать до високого рангу матриці вірогідності та наслідків ризиків, знаходяться вище за межу терпимості системи до ризиків). Глобальні, галузеві, мікроризики, об’єктивні, суб’єктивні, внутрішні, зовнішні, короткострокові, середньострокові, природні, технічні, ймовірнісні, інформаційні, особистісні, несистемні ризики належать до середнього рангу та перебувають нижче за межу терпимості системи до ризику.

На підставі отриманих висновків доцільно говорити про наявність можливості для розробки й формулювання науково-прикладних рекомендацій щодо оптимізації управління ризиками в системі прийняття та реалізації ДУПР.

У третьому розділі – «Вдосконалення системи управління ризиками в процесі прийняття та реалізації державно-управлінських рішень» подано науково-прикладні рекомендації щодо оптимізації механізму прийняття та реалізації ДУПР шляхом ефективного управління ризиками.

Доведено, що сучасний стан державного управління дає змогу використовувати технології когнітивного моделювання управлінських процесів з метою мінімізації впливу ризиків. Моделювання, як інструмент теоретичного пізнання оточуючого світу, сприяє зменшенню кількості помилок та неточностей на практиці з боку державних службовців. Адже апробація ідей і концепцій розвитку держави, регіону, області, міста, селища або району відбувається не в реальному вимірі, а в рамках створеної моделі. Разом з тим моделювання управлінських процесів знижує ціну помилки суб’єкта державного управління. Під когнітивними технологіями в рамках цього дослідження розуміємо такі способи та методи, що спираються на дані пізнання, теорії самоорганізації, комунікативних технологій, процесів отримання й обробки інформації людиною, елементів комп’ютерних та інформаційних технологій, які використовуються суб’єктом державного управління для досягнення державно-управлінських цілей. Основною функцією когнітивних технологій у рамках державного управління є допоміжна функція. Іншими словами, когнітивні технологій покликані допомагати суб’єктові державного управління в прийнятті рішень на площині погано формалізованих або не формалізованих, слабко структурованих ситуацій. Крім того, когнітивні технологій забезпечують допомогу суб’єктові державного управління щодо підвищення його рівня ефективності у використанні власного когнітивного потенціалу, тобто здібностей до пізнання та творчості.

Когнітивне моделювання сприяє скороченню часових проміжків прийняття ДУПР з мінімальними ризиками та дає змогу автоматизувати процес моделювання розгортання майбутнього під впливом фактора ризику. Когнітивна карта, як елемент когнітивного моделювання, ілюструє каузальні ланцюги та генерує ймовірні сценарії розвитку державно-управлінської ситуації в часі. Центральним елементом когнітивної карти виступає ДУПР, на яке здійснюється вплив факторів ризику. Наявність ризиків зображується у вигляді елементів навколо ДУПР. Разом з тим когнітивна карта процесів прийняття та реалізації ДУПР містить елементи, які мають назву «Подія». Цей елемент має такий зміст: взаємовплив між ризиком та ДУПР сприяє появі певних подій реальності, які у свою чергу, також впливають на набір ризиків та стан ДУПР. Події, що породжуються в результаті взаємодії ризиків та ДУПР, можуть стимулювати прояв нових ризиків, які також впливатимуть на ДУПР. Крім того, карта містить інформацію про вплив (негативний або позитивний) одного елемента на інший.

Наведено модель каузального простору системи прийняття та реалізації ДУПР, яка призначена для коректного визначення атрибуцій (найбільш значущих причин) трансформації системи прийняття та реалізації ДУПР та відхилення від первинної державно-управлінської мети. Структурними елементами атрибутивного процесу виступають об’єкт, суб’єкт та ризик. На кожній з осей тримірного простору моделі позначено точки, що відповідають окремим суб’єктам, об’єктам та релевантним ризикам системи. Отже, для кожної окремої державно-управлінської ситуації існує відповідна адекватна комбінація атрибуцій всіх трьох видів. За умови періодичності здійснення моделювання та фіксації отриманих результатів в арсеналі дослідника опиниться низка подібних державно-управлінських ситуацій. Аналіз варіантів комбінацій атрибуцій за різних умов та часових проміжків дасть змогу сформувати відносно адекватне та коректне уявлення про причину того чи іншого державно-управлінського процесу. Відповідно, прогнозування на основі такої інформації має високий рівень справдження.

Далі, спираючись на факт активності системи державного управління, де суб’єкт управління наділений достатнім рівнем свободи вибору стану, доведено доцільність деталізованого огляду планувальної діяльності щодо ризиків з боку Центру (вищого колегіального органу виконавчої влади – Кабінету Міністрів України) та активних елементів (місцевих державних адміністрацій). Встановлено, що технологічний процес планування ризиків з боку цих двох видів елементів є не однорідним та має ряд відмінностей.

Показано, що активні елементи мають аналізувати задані параметри системи, визначати сукупність доступних альтернатив розвиту майбутнього, аналізувати кореляційний зв'язок подій, прогнозувати наслідки від реалізації доступних альтернатив, шукати оптимальний варіант власної поведінки, перевіряти узгодженість власної оптимальної поведінки із системою стимулювання, визначати величину власного резерву ризиків і, нарешті, формувати такий резерв самостійно або ж запитувати додаткові ресурси. Така технологія планування ризиків з боку активних елементів спрямована на управління короткостроковими й середньостроковими ризиками. Натомість Центр наділений повноваженнями та ресурсами управляти довгостроковими ризиками. Тому технологія планування ризиків Центром є більш ускладненою та вміщує дії щодо узгодження власної оптимальної (бажаної) поведінки із системою стимулювання (у т.ч. корегування останньої за необхідності); щодо узгодження очікуваної поведінки активних елементів із системою стимулювання (у т.ч. корегування останньої за необхідності); щодо формування загальнодержавного резерву ризиків, а також дії щодо контролю за використанням державних резервів ризику на всіх рівнях. До ресурсів резерву ризиків відносимо часові, трудові, фінансові, матеріальні, інтелектуальні, інноваційні та інші складові, необхідні для забезпечення ефективної державної управлінської діяльності. Формування реально існуючого й актуального резерву ризиків є лейтмотивом планувальної діяльності. Практичне існування та доступність резерву ризиків, що підлягає періодичній актуалізації, виводить систему державного управління України на якісно новий рівень функціонування. Цей рівень характеризується превентивністю. На зміну боротьбі з фактами загроз, катастроф чи соціальної нестабільності приходить практично діюча технологія передбачення та недопущення таких фактів. Формування резерву ризиків передбачає його доступність для використання за необхідності додаткових ресурсів у будь-який момент часу в майбутньому. Формування державного резерву ризиків є від 10 до 100 разів економічно вигіднішим, ніж відсутність такого резерву. Крім існування економічних переваг, такий підхід сприяє поширенню соціальної стабільності, впевненості та довіри до влади з боку народних мас.

Далі проаналізовано залежність між досягненням державної управлінської мети та системою стимулювання державних службовців. Запропоновано використання перспективної – сьогодні моделі стимулювання відповідно до ключових показників ефективності (далі – КРІ). Грошове стимулювання системи KPI передбачає виплату фіксованого окладу та змінної частини грошового заохочення відповідно до показників ефективності роботи. Відмінними рисами цієї системи мотивації від сьогодні існуючих у рамках державної служби є абсолютна орієнтація на досягнення мети. Це основний постулат, який підкріплено взаємозалежністю між досягненням мети (або завдань, що мають безпосереднє значення для досягнення мети) й отриманням преміальної частини грошового заохочення державним службовцем. Такий підхід стимулює суб’єктів державного управління до якісного виконання службових завдань у намічений термін та з мінімальними ризиками. Крім того система мотивації KPI є гнучкою й дає змогу здійснювати управління зусиллями співробітників, не змінюючи саму систему мотивації. За умов певних трансформацій державної служби для корегування дій її суб’єктів не доведеться впроваджувати кардинально іншу мотиваційну модель. Натомість перегляду підлягають лише окремі сукупності ключових показників ефективності тих чи інших індивідуумів або груп працівників. Наступною тезою на користь використання мотиваційної системи за ключовими показниками діяльності є їхня зрозумілість. Зокрема, кожен окремий державний службовець чітко розуміє, що саме впливає на рівень його грошової винагороди, у його руках зосереджено важелі управління власним фінансовим заохоченням. Водночас організація державної служби розуміє, за які саме результати окремим співробітником отримано певну грошову винагороду.

Розроблено ряд актуальних КРІ та їхніх формул розрахунку, спрямованих на мінімізацію ризиків під час прийняття ДУПР:

1) КРІ – кількість офіційних скарг громадян на роботу органів державної служби (вимірюється у %) Формула розрахунку:

КРІ_ск=(N_ск/N_зв)·100%,

де КРІ_ск – кількість офіційних скарг громадян; N_ск – загальна кількість скарг громадян; N_зв – загальна кількість звернень громадян;

2) КРІ – строк виконання службових завдань (вимірюється у %) Формула розрахунку:

КРІ_ст=(Р_факт/Р_план)·100%,

де КРІ_ст– строк виконання службових завдань; Р_факт – фактичний час виконання завдань; Р_план – запланований час виконання завдань;

3) кількість допущених у ході роботи помилок, що виявлені перевіркою (вимірюється у штуках). Замість формули розрахунку використовується чинний звіт органів, що здійснюють перевірку роботи;

4) КРІ – виконання регламентів, наказів, постанов та інших офіційних документів (відхилення співробітника від виконання офіційних документів вимірюється у штуках). Розрахунок показника виконується керівником шляхом контролю за виконанням регламентів, наказів, постанов тощо всіма працівниками підрозділу;

5) КРІ – ефективність управління відхиленнями (змінами, проблемами, ризиками тощо). Розрахунок показника зводиться до оцінювання КРІ у балах з боку керівного складу організації.

Перелік запропонованих КРІ слугує прикладом та може бути розширеним. Всі вищенаведені КРІ орієнтовані на оптимізацію дії механізму прийняття та реалізації ДУПР, а також спрямовані на вирішення конкретних, реальних, деталізованих та вимірюваних ситуацій ризику. Зауважимо, що необхідною умовою забезпечення ефективності вищенаведених КРІ для державної служби є розуміння суб’єктами державного управління цілей та завдань, а також наявність специфічних знань, умінь і навичок.

Регулярність та результативність дій щодо управління ризиками оцінюється в ході моніторингу ризиків. Метою моніторингу ризиків є спостереження прогресу досягнення державно-управлінської мети в контексті впливу ризиків, а також актуалізація аналітико-інформаційної бази ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР. Для досягнення мети моніторингу є доцільним використання методу тригерного аналізу ризиків. Метод забезпечує виконання превентивних заходів щодо зменшення ступеню впливу ризиків на систему. В ході моніторингу рекомендовано практичне використання форми систематизації тригерів ризиків системи прийняття та реалізації ДУПР, яка містить таку контекстну інформацію: найменування ризику; тригер, що сигналізує про активацію даного ризику; термін активації; проактивні заходи (дії, які здатні запобігти ще не активованому ризику); реактивні заходи (заходи із реагування на активований ризик). Формалізовані результати моніторингу слугують базою для майбутніх циклів управління ризиками. Єдине розуміння важливості та циклічності управління ризиками з боку всіх зацікавлених осіб у досягненні державної мети в рамках органів державного управління дає змогу ототожнювати ефективність прийняття та реалізації ДУПР із ефективністю управління ризиками. А таке ототожнення формує стійку професійну філософію. Професійна філософія державного службовця з питань прийняття та реалізації ДУПР спрямована на досягнення державної мети у зазначений строк та із запланованим відхиленням. Доведено, що інституалізація цієї професійної філософії будується на засадах високого рівня компетентності з питань ризиків, лояльності та вмотивованості державних службовців, гідної та обґрунтованої винагороди за результатами роботи, структурованої та систематизованої управлінської діяльності, ефективного зворотного зв’язку та єдиного ідеологічного настрою колективів державних службовців.