У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробки теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами. Визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження. Розкрито основні елементи наукової новизни, встановлено практичну цінність одержаних результатів. Наведено дані щодо апробації результатів та їх опублікування.
У першому розділі – “Теоретико–методичні засади дослідження механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі державного управління” – розглянуто теоретичні основи дослідження механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю, з’ясовано методичні підходи до аналізу механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю, досліджено зарубіжний досвід функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі державного управління.
Зокрема, з’ясовано, що взаємодія органів державної влади з громадськістю у науковій думці розглядається наступним чином: як засіб органів державної влади у налагодженні взаємин з громадою, як модель залучення громадськості до державно–управлінської діяльності, як основоположний принцип управління, як комунікації влади з громадою, як реакції представників громадськості на спілкування ініційоване органом державної влади, як інтегруюча здатність до налагодження міжсекторної співпраці, як діяльність, спрямована на оптимізацію відносин між організацією та її громадськістю.
Доведено, що взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох взаємовідповідальних впливів: держави на громадянське суспільство та громадянського суспільства на державу. Розвинена, демократична, правова держава виконує лише ті функції, які визначає для неї громадянське суспільство. Разом з тим взаємозв’язок держави і громадянського суспільства неможливий без автономії останнього. Демократична влада може лише координувати, але не визначати діяльність громадянського суспільства. Тому різні елементи громадянського суспільства мають домагатися такого політико-правового статусу, який не допускав би їх підпорядкування державним органам і водночас не суперечив би праву останніх на владу і роль гаранта миру й арбітра основних інтересів.
Виділено наявність у наукових джерелах декількох методичних підходів до розуміння категорії взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі категорій галузі науки державного управління. Наявні методичні підходи до розуміння категорії взаємодії органів державної влади з громадськістю систематизовано наступним чином: взаємодія органів державної влади з громадськістю розглядається як управлінська взаємодія, професійна взаємодія, інформаційна взаємодія, комунікативна взаємодія, інституційна взаємодія, діалогова взаємодія, одностороння та двостороння взаємодія.
На основі дослідження теоретичних та методичних підходів до аналізу процесу взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі категорій галузі науки державного управління у межах системного та структурно-функціонального підходів запропоновано під “взаємодією органів державної влади з громадськістю” розглядати цілеспрямовану діяльність суб’єкта (активного учасника) взаємодії з оптимізації відносин з об’єктом взаємодії, де у якості суб’єкта та об’єкта взаємодії виступають органи державної влади та місцевого самоврядування, неурядові організації, засоби масової інформації, неінституціалізовані громадські утворення тощо.
На основі аналізу зарубіжного досвіду функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю доведено пріоритетність механізмів електронного управління в оптимізації механізмів взаємодії з громадськістю у європейській та англосаксонській моделі системи взаємодії органів державної влади з громадськістю при одночасній державній підтримці функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю через традиційні канали взаємодії. На основі узагальнення позитивного зарубіжного досвіду запропоновано наступні напрямки удосконалення механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в Україні, що враховують пріоритетність засобів реалізації взаємодії за електронним каналом: визначення принципу “корисності” адміністративної діяльності органів державної влади для громадян та зменшення часових витрат на надання адміністративних послуг громадськості; урахування особливостей потреб різних соціальних груп громадськості та побудова діалогу органів державної влади з громадськістю за допомогою найбільш зручного для певної соціальної групи каналу; впровадження процедур і механізмів електронного управління з одночасним проведенням інформаційних кампаній з роз’яснення особливостей даного процесу; зростання не лише кількості, а й якості адміністративних послуг, що надаються за електронним каналом взаємодії; надання органом державної влади адміністративних послуг громадськості одночасно через традиційні та новітні канали, включаючи цифрове телебачення, мобільні технології, кол-центри; актуалізація питань безпеки електронних мереж та інформації, а також авторських прав громадян; створення вертикально і горизонтально інтегрованих державних мережевих ресурсів; використання інноваційних методів і засобів функціонування механізмів взаємодії; співробітництво і партнерство з високотехнологічним бізнесом; адаптація нових наукових досягнень; визначення та доведення до відома громадськості кількісних та якісних показників ефективності функціонування механізмів державного управління.
У другому розділі – “Аналіз функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі державного управління України” – здійснено структурний аналіз механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі державного управління за ознаками їх спрямованості, проведено аналіз інформаційно–комунікативного забезпечення механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю в системі державного управління України та досліджено систему оцінювання ефективності функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю.
Зокрема, за результатами структурного аналізу було виявлено такі механізми взаємодії органів державної влади з громадськістю: механізми взаємодії органів державної влади із зовнішньою громадськістю – інформування, інтерактивна взаємодія та зворотня взаємодія – та механізми взаємодії органів державної влади із внутрішньою громадськістю – субординаційна, координаційна та реординаційна взаємодія. Критерієм систематизації обрано суб’єктність процесу функціонування механізмів взаємодії, тобто активність учасника процесу взаємодії по лінії влада–громада. На виході з системи взаємодії органів державної влади з громадськістю отримуємо процес розвитку взаємодії органів державної влади з громадськістю у вигляді появи нових форм взаємодії, вирішення гострих соціально–економічних проблем регіону, активізації громадської участі, розвитку громадянського суспільства тощо, що є ціллю (завданнями) суб’єктів системи взаємодії органів державної влади з громадськістю. В залежності від засобів, які обирає суб’єкт системи взаємодії органів державної влади з громадськістю, виділено наступні підмеханізми взаємодії органів державної влади з громадськістю притаманні кожному з механізмів взаємодії органів державної влади із внутрішньою та зовнішньою громадськістю: інституційний підмеханізм; економічний підмеханізм; нормативно–правовий підмеханізм; суспільно–політичний підмеханізм; мотиваційний підмеханізм.
До інституційного підмеханізму віднесено засоби організації управлінських процесів та спеціальні процедури з боку органів державної влади та засоби впливу з боку засобів масової інформації та громадськості, що забезпечують функціонування механізму взаємодії. До економічного підмеханізму віднесено засоби та процедури фінансового забезпечення функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю, а також ресурси механізмів взаємодії. До нормативно–правового підмеханізму віднесено регулюючі засоби впливу на функціонування механізмів взаємодії органів державної влади з громадськістю, що розкриваються у законодавчій базі. До суспільно–політичного підмеханізму віднесено засоби впливу учасників системи взаємодії (органи державної влади, неурядові організації, засоби масової інформації тощо) на суспільно–політичні процеси та засоби активізації участі представників громадськості в цих процесах. До мотиваційного підмеханізму віднесено стимулюючі засоби та умови, що забезпечують мотивацію (зацікавленість) з боку органів державної влади та громадськості до участі в системі взаємодії з метою задоволення потреб кожного учасника системи.
