ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність та рівень наукової розробленості теми дисертаційного дослідження, її зв'язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження. Розкрито основні елементи наукової новизни. Встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації результатів та їх опублікування.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади державного регулювання розвитку судово–експертної діяльності” – розглянуто сутність судово-експертної діяльності як об’єкта державного регулювання, досліджено теоретико-методологічні засади формування та функціонування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності та світовий досвід формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності.

Узагальнення положень науки державного управління, огляд сучасних літературних джерел, пов’язаних з формуванням інституційного механізму, аналіз чинного законодавства та основних його положень стосовно судово-експертної діяльності дають змогу констатувати, що необхідні інституції розвитку судово-експертної діяльності формуються у процесі суспільної еволюції, а взаємозв’язки, що розвиваються між ними, стають підґрунтям виникнення відповідних відносин. Це обумовлено тим, що інституційний механізм є способом впливу на формування відповідного інституційного середовища з метою створення сприятливих умов для розвитку. Виходячи з цього сукупність умов розвитку судово-експертної діяльності, породжених функціонуванням інституційної системи визначає інституційне середовище. В свою чергу інституційний механізм створює енергію для запуску цієї структури та змушує всі елементи функціонувати в певному напряму.

Визначено, що при здійсненні всіх видів судочинства, передбачених Конституцією України, виникає необхідність у розгляді різних питань, які потребують додаткових наукових досліджень судово-експертної діяльної. Науковці визначають її пріоритетну роль у впровадженні передових досягнень науки та техніки у практику боротьби зі злочинністю, сприяє надійності системи доказування по справі.

Судово-експертна діяльність у якості об’єкту державного регулювання визначена як діяльність держави, юридичних та фізичних осіб по забезпеченню правосуддя та вирішення справ незалежною, об’єктивною, компетентною та кваліфікованою експертизою, що здійснюється професійними (атестованими) судовими експертами та іншими особами у межах їх компетенції, у порядку та на підставах, визначених відповідними нормами чинного законодавства України.

На снові узагальнення теоретико-методичних засад формування інституційного механізму державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності констатовано, що в останні роки склалася така ситуація, коли експертні дослідження для потреб правоохоронних органів і судів стали проводитися в різних державних експертних установах, керівництво якими здійснюють різні відомства та органи виконавчої влади. Встановлено, що організація та діяльність цих експертних установ значною мірою визначаються підзаконними відомчими нормативними актами, які не завжди одноманітно регулюють процедуру виконання доручень правоохоронних органів та судів про проведення експертних досліджень. Упровадження принципу змагальності (конкуренції) в правосудді стимулювало розвиток та використання в судовій практиці альтернативної експертизи, тобто проведення судових експертних досліджень не тільки державними установами, а й окремими кваліфікованими фахівцями на договірній основі.

Запропоновано розглядати інституційний механізм державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності як систему інститутів та організацій, пов’язаних між собою у динамічному русі за певними еволюційними етапами та які впливають на розвиток судово-експертної діяльності, шляхом встановлення постійної структури людської взаємодії, що забезпечує виконання всієї сукупності рамкових обмежень, пануючих правил, настанов і застосовує сукупність методів та способів, за допомогою яких досягаються поставлені цілі розвитку.

Доведена необхідність впливати не тільки на формування інституцій, їх взаємозв’язків, а й на забезпечення їх функціонування і трансформації. Запропоновано інституційні зміни проводити в наступній послідовності: формування окремих інституцій; побудова інституційної матриці (структура базових інституцій у взаємозв’язках та взаємодії); формування інституційного середовища; інституційне забезпечення функціонування певного сектору; підготовка інституцій чи інституційного середовища до трансформації – інституційна динаміка.

На підставі дослідження історичного досвіду визнано, що наша держава має достатній власний досвід організації та діяльності судово-експертних установ як у складі міністерств та відомств, наділених правоохоронними функціями, так і незалежних від них. Цей досвід накопичений з часів перебування українських земель у складі Російської імперії, періоду перебування Української РСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік, новітнього періоду держави України. Визначено, що лише та установа, на яку не покладені завдання охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, здатна забезпечити незалежність та об’єктивність судової експертизи. Проте аналіз тенденцій, що відбуваються в наші часи у органах державної виконавчої влади, у складі яких перебувають експертні служби, зокрема експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, надає обґрунтовані підстави очікувати від цих органів подальших зусиль для утримання у своєму складі їм підпорядкованих та підконтрольних, ними керованих та від них залежних їх власних експертних служб.

Констатовано, що державні спеціалізовані установи, які здійснюють судово-експертну діяльність в Україні, підпорядковані різним міністерствам та відомствам: Міністерству юстиції України, Міністерству охорони здоров’я України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України. Окрім перших двох, інші чотири органи державної виконавчої влади здійснюють функції, пов’язані з охороною правопорядку, боротьбою зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів. Перебування у підпорядкуванні цих органів власних експертних служб обґрунтовано ставить під сумнів незалежність судових експертів при виконанні судових експертиз у справах, які перебувають у провадженні в цих же міністерствах та відомствах. На різних етапах розвитку держави виникали пропозиції з утворення незалежної від органів, що провадять дізнання та досудове слідство самостійної структури судово-експертних установ.

Теоретичні положення щодо державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності зумовлюють визнання необхідності забезпечення незалежності, об’єктивності та повноти судово-експертної діяльності, що можливе лише за умови виконання експертиз судовими експертами установ, які не пов’язані організаційно з веденням охорони правопорядку, оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, дізнання, досудового слідства. Сучасний рівень розвитку суспільних відносин потребує змін у державному регулюванні розвитку судово-експертної діяльності у напрямку позбавлення правоохоронних органів можливості здійснювати невластиві їх головному призначенню функції, щоб забезпечити належні умови для об’єктивної та незалежної судово-експертної діяльності не задля реалізації корпоративних інтересів того чи іншого міністерства або відомства, а в інтересах захисту прав та законних інтересів людини і забезпечення належних умов для здійснення правосуддя.

Врахування досвіду інших держав у питаннях державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності дозволить використати як позитивні, так і негативні здобутки при розробці та реалізації концепції реформування механізмів державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в процесі подальшого проведення судово-правової реформи в Україні. Прямуючи на шляху до подальшої демократизації суспільних відносин, наша держава має враховувати передовий досвід іноземних держав і, виходячи з власних потреб, забезпечити громадян та суспільство умовами для незалежної та об’єктивної судово-експертної діяльності, позбавленої відомчого керівництва та контролю й інших засобів впливу з боку міністерств та відомств, на які чинним законодавством покладені функції охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, дізнання та досудового слідства.

Таким чином, дослідження сутності судово-експертної діяльності як об’єкта державного регулювання надає підстави для визнання того, що станом на сьогоднішній день ступінь наукової розробки державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в сучасній Україні є незначним та потребує системного аналізу і комплексного підходу до визначення наукових основ державного регулювання судово-експертною діяльністю та пріоритетних шляхів його удосконалення.

У другому розділі – „Аналіз державного регулювання розвитку судово–експертної діяльності в Україні” – проведена оцінка державного регулювання діяльності судово-експертних установ та суб’єктів в Україні, здійснено аналіз механізмів кадрового забезпечення судово-експертної діяльності та досліджено нормативно-правове забезпечення державного регулювання розвитку судово-експертної діяльності в Україні.

За результатами аналізу особливостей організації та нормативно-правового забезпечення судово-експертної діяльності на сучасному рівні структурно-функціонального реформування органів державної влади доведено, наявність значних суперечностей у різних нормативно-правових актах, що обумовлені підпорядкованістю судово-експертних установ та експертних служб трьом міністерствам та двом відомствам.

В сучасній Україні відсутня єдність судово-експертних установ, немає єдиної їх системи. За таких умов державне управління судово-експертною діяльністю має певні проблеми. Зокрема, у окремих випадках відомче нормотворення виходить за межі повноважень, визначених профільними законами. Це призводить до неузгодженості та суперечностей між законами та підзаконними актами, а також між учасниками процесу при призначенні та виконанні судових експертиз та при застосуванні висновків судових експертів у конкретних справах.

Аналіз підсумків експертної роботи за 2010 рік засвідчив, що судово-експертними установами Міністерства юстиції України на замовлення судів, органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної виконавчої служби, Державної податкової адміністрації, митних органів, нотаріату, інших організацій, юридичних та фізичних осіб виконано 94 433 судові експертизи та експертних досліджень ( у порівнянні з 2009 роком на 1 544 дослідження або на 1,7 % більше). Разом з тим, серед зазначеної кількості експертиз, у 2010 році установами виконано 32 506 судових експертиз з кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, що в порівнянні з 2009 роком на 3 132 експертизи або на 10,6 % більше.