У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки питань дослідження, з’ясовується його зв’язок з науковими програмами, які здійснюються Національною академією державного управління при Президентові України, розкриваються мета, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про їх апробацію, оприлюднення, структуру та обсяг дисертації.
Здійснюється всебічна характеристика висновків науковців щодо механізмів державного регулювання, під якими у дисертації розуміється взаємодія сукупності організаційних структур, конкретних форм і методів регулювання, адміністративних (правових) норм, за допомогою яких справляється цілеспрямований вплив держави на елементи господарської системи (учасників процесу відтворення) з метою підтримки обраного виду діяльності, реалізації програми і досягнення поставленої мети.
У першому розділі – “Теоретичні засади механізмів державного регулювання ринку зерна” – розглянуто теоретичні підходи до дослідження механізмів державного регулювання ринку зерна, а також наведено загальну характеристику нормативно-правової бази ринку зернового господарства України.
Ринок зерна в роботі розглядається як із загальнотеоретичних позицій,так і з точки зору практичної оцінки запроваджених механізмів державного регулювання ринку зерна. Не відкидаючи притаманних ринкам засад саморегулювання, автор віддаєперевагу орієнтації на поєднання вільного ринку з елементами державного регулювання економіки та здійснення політики соціального захисту населення від можливих негативних наслідків неврегульованої ринкової економіки.
З’ясовано, що на певних етапах становлення ринкової економіки в Україні відбувалося як самоціль, а не доцільність, що призвело до таких наслідків:
–необґрунтовано збільшилася кількість каналів збуту зерна;
–почав діяти так званий вторинний ринок, тобто перепродаж зерна посередниками;
–незважаючи на законодавчо задекларовані положення про ринкові засади формування цін з урахуванням попиту-пропозиції, виробники зерна не мали реальної можливості відстояти ціну своєї продукції, яка згідно із законами вартості відповідала б рівню суспільно-необхідних витрат і забезпечувала необхідний рівень рентабельності та прибутковість;
–гострий дефіцит обігових коштів у товаровиробників зумовив започаткування і здійснення натурального товарообміну – бартеру на ринку зерна,обсяги якого досить швидко наростали, а питома вага більш організованих за формою закупівельних структур, що діяли від імені держави, катастрофічно зменшувалась.
Доведено, що діюча ринкова інфраструктура ще недостатньо сприяє укладанню рівнозначних угод між суб’єктами господарювання, тому спостерігаються невизначеність, невиправдані ризики та надмірні трансакційні витрати. Оскільки чинник підвищення товаровиробниками урожайності зернових культур і досягнення за рахунок цього взаємовигідного товарообміну між виробниками зерна та переробними підприємствами не спрацьовує, то в умовах нерозвиненої інфраструктури спостерігається нееквівалентність відносин, зумовлена недосконалим державним регулюванням, невиваженою антимонопольною політикою і, як наслідок, тінізацією економіки та відсутністю обов’язкового цінового моніторингу. Втрати товаровиробників лише від диспаритету цін, за оцінками вітчизняних експертів, щорічно становлять 6–11 млрд грн.
Доводиться, що системна організація, приведення в дію інструментів державного регулювання, створення державних і комерційних структур загальнодержавного і регіонального рівнів, формування державних програм є складовими механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства.
У дисертації процеси державного регулювання здебільшого розглядаються як підсистема господарського механізму, при цьому наголошується на об’єктивних засадах останнього. Гнучкі методи державного впливу на суб’єктів господарювання зберігають їх самостійність щодо виробництва, конкуренції, надання послуг чи обміну ними. Виходячи з цього механізм регулювання – це система оптимального розподілу функцій, прав і відповідальності, порядку і форм відносин між органами державного і господарського управління, змістовий бік механізму функціонування економіки (господарського механізму), своєрідний “каркас”, на якому тримаються засади, функції, цілі та методи процесу регулювання. З урахуванням викладеного видається доцільним структуру механізму регулювання представити такими елементами, як правова система, функціональна система, організаційна структура регулювання, інформаційна система, технологія регулювання, організаційне нормування і регулювання, система роботи з кадрами.
У другому розділі – “Особливості запровадження механізмів державного регулювання зернового господарства України” –розкрито сучасний стан, тенденції та пріоритетні напрями розвитку зернового господарства України, особливості його розвитку, державну регуляторну політику на ринку зерна та забезпечення продовольчої безпеки України, перспективи експортно-імпортних операцій, аграрного біржового та ф’ючерсного ринків, проаналізовано стан внутрішнього ринку зерна, а також детально розглянуто питання функціонування механізмів державного регулювання ринку зерна у світовій практиці та в Україні, розробки вітчизняних і зарубіжних дослідників у цьому напрямі.
За період становлення держави починаючи з 1991 р. відбулися суттєві зміни в запровадженні та функціонуванні механізмів державного регулювання ринку зерна. В Україні протягом останніх 15 років порівняно високих валових зборів пшениці було досягнуто за рахунок значних площ посівів, які коливалися в межах 5,5-7,1 млн га, у той час урожайність її зменшилася із 40,2 ц/га у 1990 р. до 29 ц/га у 2005–2009 рр. унаслідок деіндустріалізації сільського господарства.
У дослідженні доведено, що на ринку зерна спостерігається тісний обернений взаємозв’язок між ціною та обсягами виробництва; в урожайні роки ціна значно знижувалася, а в неврожайні зростала. Формування ціни на ринку зерна значно залежить від його структури попиту. Експортери зерна закуповують в Україні близько 70% від загального обсягу такої продукції, яку спрямовують не лише на експорт, а й на промислову переробку. Така структура попиту призводить до того, що експортери мають більше важелів впливу від виробників зерна. Державні суб’єкти господарювання в особі ДАК “Хліб України”, Держрезерву, Аграрного фонду нині виконуютьпокладені на них чинним законодавством функції державного регулювання ринку зерна не на належному рівні і не справляють дієвого впливу на формування цін.
До системи економічних (ринкових) важелів належать інтервенційні ресурси зернових, а також державні заставні закупівлі і заставні ціни на зерно. Зазначені важелі функціонують самостійно, але доповнюють один одного. Державний інтервенційний фонд формується шляхом закупівлі до нього об’єктів державного цінового регулювання Аграрним фондом, коли ціна на ринку стає нижчою від мінімальної ціни, затвердженої Міністерством аграрної політики та продовольства України
