ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її мету та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито стан розробки наукової теми та її значення для теорії державного управління. Визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі – «Теоретичні засади формування та реалізації державної політики подолання бідності» – проведено комплексне наукове дослідження бідності як багатоаспектного явища, розглянуто концептуальні підходи до державного управління у сфері подолання бідності, досліджено сутність та основні складові механізму формування й реалізації державної політики подолання бідності.

Відсутність єдиного визначення поняття «бідність» виявляє проблеми концептуального та методичного характеру, а саме неоднозначність в обґрунтуванні його змістовних ознак. У науці дефініція «бідність» застосовується до широкого спектра соціально-економічних явищ. Аналізуючи вітчизняні теоретичні напрацювання з цієї проблематики, можна стверджувати, що бідність, здебільшого, розглядається з позицій абсолютного підходу, у межах якого вона офіційно визначається через неможливість людини внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

Розуміння бідності лише як низького рівня доходів штучно звужує проблематику лише до економічних та фінансових аспектів, при цьому лишаючи поза увагою таку її складову, як обмежена можливість брати участь у суспільному житті. Узагальнення сучасних підходів до розуміння бідності дає підстави для висновку, що існуючі тлумачення бідності потребують коригування в частині конкретизації стану суб’єкта, при якому задовольняються не тільки його первинні фізіологічні та соціальні потреби, а й визначається рівень доступу до соціальних і матеріальних благ та базових можливостей суспільства.

Подолання бідності – одне з найважливіших завдань економічної політики держави. Через те, що первинною вважається рівність можливостей, а не рівність доходів, випливає інший обов’язок держави – створення рівних можливостей для участі в перерозподілі суспільних благ. Тому прагнення до справедливого розподілу доходів – одна з фундаментальних цінностей, притаманних будь-якому цивілізованому суспільству. Незважаючи на суперечки стосовно того, в який спосіб уряд має перерозподіляти суспільний продукт, більшістю теорій наголошується на потребі державного втручання в цей процес.

Розгляд теоретичних підходів до формування та реалізації державної політики подолання бідності надає підстави до висновку, що найбільш ефективним інституційним вирішенням проблем соціального захисту населення, у тому числі й подолання бідності, є держава загального добробуту, яка постулює такі цінності: по-перше, господарська діяльність реалізується шляхом розвитку різних форм підприємництва; по-друге, держава реалізує політику повної зайнятості на ринку праці одночасно із заходами щодо запобігання економічним спадам; по-третє, запроваджується розвинена система соціальних гарантій (соціальне страхування, охорона суспільного здоров’я, соціальна допомога, виплати безробітним та ін.); по-четверте, більш активно запроваджується політика держави в галузі перерозподілу національного доходу та стимулювання суспільного попиту.

У ході аналiзу державної полiтики у сферi подолання бiдностi було розкрито сутність поняття «механізм державного управління подоланням бідності», що конкретизується в таких змістовних ознаках, як сукупність методів, форм та інструментів державного управління, принципів здійснення державної політики у сфері соціального захисту населення, соціального страхування, державного забезпечення та надання соціальних пільг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету, надання соціальної допомоги та соціальної підтримки непрацездатних. Визначено, що основні складові механізму формування й реалізації державної політики подолання бідності є комплексною системою взаємопов’язаних заходів державної політики, які спрямовано на підтримку добробуту громадян, забезпечення рівних прав та можливостей для всіх членів суспільства, відтворення та розвиток фізичних та індивідуальних здібностей та якостей конкретної людини (рис. 1).

Оскільки кінцевою метою поставлених перед державою завдань є створення сприятливих умов для тривалого, здорового та матеріально забезпеченого життя людей, характер та розміри бідності виступають мірою ефективності та результатом діяльності держави. Ефективною ця діяльність може бути, лише коли реалізується державна політика, спрямована саме на усунення причин, що породжують нерівність.

Економічне зростання, ефективність виробництва, продуктивність праці, сукупний попит на робочу силу є необхідними передумовами формування високого рівня життя населення, подолання абсолютної та пом’якшення наслідків відносної бідності. Розроблення законодавчої та нормативної бази, що регулює соціальну сферу, є важливою умовою подолання негативних наслідків низького рівня життя, соціально-економічних диспропорцій.