ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету й завдання роботи; викладено найбільш вагомі результати, що характеризують наукову новизну дослідження; зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи державної політики розвитку рекреаційного туризму в Україні” – досліджено організаційно-економічні проблеми розвитку туризму, дано визначення поняття «рекреаційний туризм» та визначено його основні базові принципи, особливості реалізації державної політики розвитку рекреаційного туризму в Україні.

Поняття туризму для умов України має бути теоретичною базою для розвитку туристичної діяльності й туристичного бізнесу. Ми вважаємо, що туризм є використанням дозвілля (вільного часу) людини-туриста на основі придбання нею туристичних послуг з метою задоволення духовних та інших потреб, зміцнення морального і фізичного здоров'я, здобуття нових вражень від навколишнього світу. Сформульоване визначення, на нашу думку, є основою для вдосконалення як туристичного бізнесу в цілому, так і туристичної діяльності, зокрема, функціонування багатьох підприємств і видів діяльності (передусім, у невиробничій сфері), вирішення проблем зайнятості населення, зміцнення інших факторів національної економіки й соціального механізму перетворення суспільства.

Найважливіші організаційно-економічні проблеми туризму в Україні можна звести до таких. З одного боку, зі зростанням добробуту українського суспільства збільшиться обсяг виїзного туризму, що підвищить вимогливість українського споживача туристичних послуг до їх якості. Вже зараз відбувається усвідомлення необхідності в нівеляції як стандарту послуг, так і рівня цін на туристичні послуги. Про зростання самосвідомості українського споживача свідчать, зокрема, численні судові процеси, причиною яких стають погана якість послуг і невиконання туристичними компаніями своїх договірних зобов'язань. З іншого боку, в'їзний туризм є важливим джерелом валютних надходжень. Падіння обсягів в'їзного туризму вимагає від вітчизняних туристичних компаній аналізу причин відсутності інтересу до України в західних туристів.

Вітчизняний туризм не здобув належного розвитку за наявності значних туристичних ресурсів у країні; координація туристичної діяльності на державному рівні ускладнюється недосконалістю системи державного управління; формально визнаючи туризм пріоритетною соціальною сферою, держава не надає йому достатньої фінансової підтримки; маючи великий економічний потенціал, туризм не відіграє достатньої ролі в економіці країни і є істотним джерелом витоку валюти; при великому потенційному обсязі внутрішнього туристичного ринку питома вага громадян, які користуються туристичними послугами, незначна, його соціальна функція практично не реалізується; відсутній механізм координації дій з розвитку туризму між органами місцевого самоврядування і місцевим населенням; відсутній або незадовільним є стан туристичної інфраструктури; спостерігається відокремленість рекреаційної діяльності, відсутність спеціалізованих туроператорів.

Тому необхідно різко активізувати роботи із залучення до нашої країни іноземних туристів; значно підвищити дохідність від туризму й одночасно підвищити зайнятість працездатного населення.

За результатами дослідження виявлено такі функції туризму: оздоровчу, пізнавальну, освітню, комунікабельну, задоволення потреб у зміні вражень, задоволення потреб у зміні місця перебування, надання економічних благ і послуг відповідно до вимог туриста. Виділення функцій туризму дало змогу класифікувати його на такі види; рекреаційний туризм, що включає глядацько-розважальні програми, туристично-оздоровчі програми, заняття за інтересами; спортивний туризм (водний, лижний, гірський; лікувально-оздоровчий туризм); культурно-пізнавальний туризм, що ґрунтується на потребі в розширенні знань за різними напрямами; пригодницький (екстремальний) туризм, що передбачає задоволення потреб людини у випробуванні своїх можливостей в різних гострих ситуаціях; релігійний туризм, що включає паломництво, ґрунтується на релігійних потребах людей найрізноманітніших конфесій; місіонерський туризм, що викликаний потребою людини якнайповніше реалізувати своє духовне призначення поширенням тих чи інших духовних цінностей; комунікаційний туризм, що задовольняє потреби людини в міжособистісних контактах (пошуки партнера по колекціонуванню).

Досліджуючи рекреаційний туризм, ми дійшли висновку, що рекреація є відновленням чи відтворенням фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності. Рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреаційний туризм є сукупністю видів рекреаційного зайняття, безпосередньо пов'язаного з користуванням природою, метою якого є екологічна просвіта, пізнання природи, підвищення рівня екологічної культури, спостереження за флорою і фауною, оздоровлення природними засобами, фізичне вдосконалення, внесок у збереження екосистем при повазі до інтересів місцевого населення. На нашу думку, запропоноване визначення широко трактує ключове поняття і дає змогу включити до структури рекреаційного туризму різноманітні форми подорожей і рекреаційного заняття.

Зростання значущості рекреаційного виду туризму у XXІ ст. пов'язане зі збільшенням кількості стресів, що вражають мешканців сучасних мегаполісів, і несприятливим впливом довкілля. У реальній програмі будь-якої організованої туристичної подорожі мета і її об'єкт пов'язані між собою. Проте кожен організатор і учасник туру може визначити його головні особливості й віднести кожен конкретний тур до того чи іншого виду. Необхідно виділяти різні форми природних турів. Ми вважаємо, що класифікаційними ознаками для виділення форм природних турів є: територіальна ознака (міжнародний і внутрішній); характер організації екотуру (груповий та індивідуальний); інтенсивність туристичних потоків (постійний і сезонний); спосіб розміщення туристів (готельного типу і неготельного типу); склад групи (освітній рівень, фізичний стан, вік екотуристів); термін подорожі (короткостроковий і тривалий); джерело фінансування (комерційний і соціальний).

У результаті проведеного дослідження ми визначили деякі рекомендації, які можуть бути використані при створенні системи програмних заходів розвитку рекреаційного туризму. Аналіз вітчизняного досвіду розробки системи програмних заходів стратегічного розвитку рекреаційного туризму в декількох регіонах України показав, що, незважаючи на певну подібність поставлених цілей і вирішуваних завдань, можливості проведення аналогій з методики розробки державних цільових програм, спостерігається відсутність загальних підходів у розробці та реалізації програм, украй слабо враховується досвід інших регіонів. Тому ми пропонуємо Програму стратегічного розвитку рекреаційного туризму в регіоні. Структура цієї Програми складається з п’яти блоків: аналітичного, прогнозного, цільового, організаційного, ресурсного.

Аналітичний блок являє собою основний розділ структури, який визначає напрями аналізу поточного стану сфери туристичних послуг, регіональної індустрії туризму в цілому й впливу туризму на розвиток регіону з виділенням ключових проблем, їх подальшого ранжування за ступенем важливості й визначення шляхів вирішення. Блок містить:

· аналіз факторів і тенденцій зміни попиту на туристичні послуги на регіональному і світових ринках – вивчення мотивацій і переваг туристів, впливи економічних і політичних процесів у суспільстві;

-аналіз факторів, що визначають можливості пропозиції туристичних послуг – вивчення наявного природно-ресурсного, інфраструктурного, економічного потенціалу з метою розширення спектра пропонованих послуг;

· аналіз зовнішнього середовища – вивчення нормативно-правової бази, розвиток міжрегіональних господарських відносин;

· аналіз структури санаторно-курортного і туристичного комплексу – проектування нових об'єктів цього призначення та їх взаємозв'язку з суміжними й обслуговуючими галузями, реконструкція, перепрофілювання або видалення існуючих об'єктів, введення нових видів діяльності;

· аналіз ресурсного потенціалу – визначення перспектив розвитку цього регіону, можливостей поєднання різних туристичних послуг, планування територіального і функціонального компонування об'єктів туристичної індустрії;

· аналіз передумов і можливих наслідків реалізації програмних заходів з урахуванням містобудівних, природоохоронних, соціальних та інших факторів.

Далі йде прогнозний блок: на основі проведеного аналізу визначаються перспективні показники розвитку рекреаційного туризму, які мають бути досягнуті в результаті реалізації відповідних програмних заходів:

· прогнозування змін обсягів пропиту і пропозиції рекреаційних туристичних послуг у результаті диверсифікації регіонального туристичного продукту, підвищення якості послуг, що надаються, вирішення проблем сезонності; прогнозування змін місткості ринку рекреаційних туристичних послуг у результаті введення нових об'єктів туристичної індустрії;

· прогнозування параметрів інфраструктурного й інвестиційного забезпечення подальшого розвитку регіональної економіки з урахуванням факторів спеціалізації.

Цільовий блок – цільові програмні заходи, які включають у себе:

· вдосконалення системи державного управління рекреаційним туристичним комплексом;

· вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону туристичної спеціалізації;

· розвиток нових видів туристичних послуг, залучення нових ресурсів, розширення меж туристичного освоєння;

· освоєння й інженерно-технічне забезпечення нових туристичних територій;

· реконструкція і модернізація існуючих об'єктів туристичного призначення.

Організаційний блок – включає перелік заходів, що постійно проводяться, з організаційного забезпечення реалізації програмних заходів: визначення учасників реалізації програмних заходів, розподіл виконуваних ними функцій; контроль за виконанням етапів програмних заходів; спостереження за зміною економічної, соціальної, природної ситуації в ході виконання програмних заходів і необхідне коригування заходів, що проводяться; забезпечення інформаційної відкритості.

У ресурсному блоці – визначаються принципи ресурсного забезпечення розвитку сфери туристичних послуг:

· розробка заходів із забезпечення інвестиційної привабливості сфери туризму цього регіону (реклама потреб регіону, створення регіональної інформаційно-аналітичної бази даних про об'єкти привабливості у сфері туризму як у вигляді друкованих видань, наприклад, каталог, так і в мережі Інтернет, активізація участі у виставковій, ярмарковій діяльності);

· визначення обсягів і джерел фінансування окремих заходів. Для вдосконалення оподаткування у сфері туризму ми пропонуємо ввести такі податкові пільги: відмінити податок на додану вартість для туроператорів, що надають послуги на внутрішньому ринку, і ввести пільгу по податку на прибуток для новостворених фірм – туроператорів впродовж перших трьох років діяльності після державної реєстрації).

Головним призначенням такої Програми є забезпечення методологічної єдності регіональних програм і узгодження їх з державною Стратегією розвитку туризму і курортів. Основною метою Програми є стимулювання процесу розвитку рекреаційного туризму, створення сучасної рекреаційно-туристичної інфраструктури.

Необхідно також передбачити організаційні, економічні й правові механізми, необхідні для повноцінної реалізації Програми, такі як: економічна політика органів виконавчої влади; механізм державно-приватного партнерства; проведення відкритих конкурсів; зміна законодавчої бази; залучення позабюджетних коштів; реалізація інвестиційних проектів та ін.

У межах реалізації пропонованої Програми доцільно також створити вітчизняну Асоціацію рекреаційного туризму. Асоціація може функціонувати при Державному агентстві України з туризму та курортів. Вона має бути створена у рамках проекту Всесвітнього фонду охорони дикої природи «Розвиток екологічного туризму на Сході» при фінансовій підтримці US AID. Діяльність асоціації здійснюватиметься в рамках «Програми розвитку екологічного туризму» Всесвітнього союзу схорони природи. Основна мета діяльності Асоціації полягає в просуванні ідей і принципів рекреаційного туризму в Україні.

У другому розділі – «Аналіз стану розвитку рекреаційного туризму в Україні» – здійснено загальну характеристику рекреаційних туристичних ресурсів України та аналіз тенденцій розвитку рекреаційного туризму в Україні.

Встановлено, що існують чотири рекреаційні регіони України (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. У ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має найгустішу річкову мережу в країні – 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу.

Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси: Чорне й Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

По території України протікає понад 70 тис. річок, серед яких найбільшими є Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів, 4% – до басейну Балтійського моря. Головна водна артерія України – Дніпро, третя за довжиною річка Європи (2285 км, з яких 1205 км припадає на територію України). Карпатські річки придатні для подорожей на байдарках і каное (Черемош, Прут, Тиса, Стрий та ін.). На території України понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ. Найбільша кількість озер – на Волинському Поліссі. Серед природно-рекреаційних ресурсів важливу роль відіграють бальнеологічні, до яких належать мінеральні води, лікувальні грязі. Заклади, що функціонують за рахунок використання бальнеологічних ресурсів, розташовані переважно в Карпатському і Причорноморсько-Азовському регіонах. Найбільша кількість мінеральних джерел припадає на західну частину України (Львівську і Закарпатську області). Значні запаси лікувальних грязей зосереджені в південних і північно-західних областях. Найстаріші грязьові курорти – Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник. Торф'яні грязі використовуються на курортах Миргорода, Моршина, Черче та ін.

Важливою складовою рекреації, оздоровлення і лікування є лісові ресурси. За кількістю лісових насаджень Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи. Заповідники і національні природні парки займають понад 10% території України і розташовані практично в усіх фізико-географічних її регіонах. В Україні налічується 1020 парків, які мають історико-культурну цінність. З них 19 – дендрологічні парки, метою яких є збереження, вивчення і відновлення у спеціально створених умовах представників флори. Крім того, в країні 88 парків, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва, а також 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків. Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів в Україні становить 9,4 млн га (15,6% території держави), а їх одночасна місткість – майже 50 млн осіб.

У таблиці наведено дані щодо кількості наявних рекреаційних об’єкті в Україні. Рекреаційні ресурси України – рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ).

Лікувальні мінеральні води різного хімічного складу є майже в усіх областях лісостепу; із 400 джерел використовують для бальнеологічних цілей і промислового розливу лише 34. Зі 104 відомих в Україні родовищ лікувальних торфових і мулових грязей сьогодні застосовують з метою лікування лише 26. Найбільше рекреаційне навантаження характерне для берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя, де загальна довжина пляжів становить 1160 км, або 47 % морських берегів. До речі, цього досить, щоб одночасно оздоровити 4,1 млн осіб. Загалом в Україні, де розміщені рекреаційні ресурси всіх видів, мають змогу одночасно оздоровитися майже 48 млн осіб.