УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЖИТТЯ Автореферат

У першому розділі «Теоретичні основи державного управління якістю життя» проведено аналіз еволюції категорії «якість життя» в контексті взаємодії ринку та держави на основі світової теорії та практики державного управління, який показав, що каталізатором розвитку поняття «якість життя» стала конвенція 117 МОТ. Ратифікація конвенції більшістю держав дозволила впровадити концепцію якості життя на міжнародному та національному рівнях, що призвело до визнання ролі та місця держави в управлінні якістю життя і до введення цієї категорії в політичний лексикон.

Місце та роль держави в управлінні якістю життя обумовлювалися двома окремими течіями в еволюції категорії, що розглядається: західною та східною.

Встановлено, що західна течія в еволюції категорії «якість життя» проходила за трьома стадіями, а саме: «ембріональна» (1958-1965 рр.), «квантифікаційна» (1966-1970 рр.) та «концептуальна» (1971 р. - до теперішнього часу). На першій стадії простежувалося протистояння держави, ринку та науки у баченні якості життя. З одного боку, спостерігалося ототожнювання якості життя із зростанням економіки та рівнем споживання товарів, підтримкою інтересів бізнесу (Дж. Кеннеді) та, з іншого, існували протилежні погляди (Дж. Гелбрейт, Дж. Ван. Гіг та ін.).

На другій стадії це протистояння з часом перейшло у партнерство та цілий суспільний рух «За соціальні показники», що ознаменувало початок «квантифікаційної» стадії з ключовою роллю держави в ініціюванні цього партнерства та його фінансуванні. В результаті були розроблені системи соціальних показників якості життя як реального інструменту вироблення державної соціальної політики.

На третій стадії почалося оформлення сучасних теоретичних підходів до якості життя як встановленої концепції. З метою більш системного розгляду питань удосконалення механізмів державного управління якістю життя набула подальшого розвитку класифікація категорії «якість життя» у межах концептуальної стадії її еволюції, яка, на відміну від існуючих, включає виділення об’єктивістського, суб’єктивістського («демографічна» школа, школа «прагнень», «психологічна» школа) та комплексного підходів до бачення дефініції «якість життя».

Встановлено, що східна течія в еволюції категорії «якість життя» проходила за трьома стадіями, а саме: «ідеологічна» (1970-1986 рр.), «перехідна» (1986-1990 рр.), «деідеологізована» (1991 р.- до теперішнього часу).

Перша стадія характеризувалася використанням семантично близьких термінів щодо категорії «якість життя»: рівень життя, устрій життя, стиль життя, спосіб життя. Особливістю цієї стадії стали перманентні зміни у трактуванні цього поняття радянськими теоретиками і практиками відповідно до вимог партійної ідеології та необхідності доведення переваг соціалістичного способу буття, ґрунтованого на пріоритеті суспільного над особистим.

«Перехідна» стадія характеризувалася намаганням науковців обмежити вивчення якості життя соціологічними опитуваннями щодо задоволеності працею, дозвіллям, освітою та побутом (винятково суб’єктивістський підхід).

На третій «деідеологізованій» стадії в Україні науковці удосконалювали об’єктивістські підходи до вивчення якості життя, дуже наближені до здобутків західних дослідників 1970-80-х рр. Також були здійсненні спроби розвитку комплексного підходу, але все це робилося у відриві від практики. Лише останні п’ять років органи державної влади використовують термін «якість життя» для визначення мети і кінцевого результату стратегії соціально-економічного розвитку.

Порівняння західної та східної течій в еволюції дефініції «якість життя» дає змогу знайти багато спільних рис, але принципова відмінність, встановлена автором, полягає у тому, що процес налагодження взаємодії та партнерства держави, бізнесу і громадян в питаннях підвищення якості життя в країнах Заходу почався ще у 60-ті роки, натомість в СРСР та сучасній Україні такий досвід практично відсутній. Не менш важливими є розбіжності між методами державного управління якістю життя, які використовувалися в західних країнах та в Україні («ідеологічна» стадія»). Якщо на Заході якість життя населення забезпечували за рахунок зниження дистанції між прагненнями та потребами людей, розширення їхніх можливостей, то в Україні – за рахунок нормування потреб населення та підвищення очікувань реалізації довгострокових цілей.

Проведений аналіз дозволив структурувати та уточнити термін «якість життя», який включає: соціально-економічне становище суб’єкта (об’єктивна складова); соціально-економічні умови території мешкання суб’єкта (об’єктивна складова); цільові установки суб’єкта (суб’єктивна складова); очікування реалізації цільових установок (суб’єктивна складова).

Якість життя – це категорія, яка відображає соціально-економічне становище суб’єкта, його задоволеність ступенем реалізації поточних потреб, а також рівень очікувань за наявними цільовими установками.

Виходячи з еволюційних тенденцій розвитку категорії «якість життя», потребують доопрацювання наступні питання:

доопрацювання «об’єктивістського» і «суб’єктивістського» підходів до визначення якості життя на основі їхнього комплексного використання;

сучасне розуміння дефініції «якість життя»;

дослідження детермінант рівнів потреб людини, її очікувань та рівнів задоволення цих потреб і визначення чинників, які впливають на них;

дослідження узгодження цільових установок, спрямувань особистості (цілей, ідеалів, що носять довгостроковий характер) та можливостей, які надаються державою.

У другому розділі «Теоретичні та методичні засади формування механізмів державного управління якістю життя» проведено аналіз теоретико-методологічних розробок стимулювання соціально-економічного розвитку держави на засадах моніторингу якості життя населення та визначено інноваційні підходи до вдосконалення механізмів державного управління якістю життя.

В основу теоретико-методологічних розробок автора покладено комплексний підхід, який базується на вивченні методик моніторингу якості життя та ретельного розгляду особливостей існуючих концепцій (західних – Д. Джонсона, К. Кобба, М. Мірайнгоффа, Д. Морріса, Дж. Форрестера, Дж. Вільсона, Дж. Роу, Т. Халстеда, Ш. Розена, Дж. Робака, М. Бергера, М. Сальваріса, К. Беслема, С. Ананда, В. Хадейа, М. Андерса, А. Мак-Кенела, В. Глатцера, М. Кемпбела; російських – С. Айвазяна, В. Дмітрієвої, С. Сарайкіної, Ф. М. Бородіна, А.С. Кудрявцева; вітчизняних – В. Машоніна, О. Лобанової, В. Войтенко, А. Ревенко). Показано їхній соціальний результат і виявлено переваги та недоліки в процесі їхнього впровадження, обґрунтовано можливість розробки формалізованої методики моніторингу якості життя та визначення на цих засадах стратегічних цілей і траєкторій соціально-економічного й еколого-демографічного розвитку держави.

На основі аналізу досвіду теорії і практики моніторингу якості життя автором обґрунтована необхідність включення наступних інноваційних елементів до існуючих методик такого моніторингу, а саме вимог:

використовувати мінімально можливий набір компактних, доступних для розуміння і виміру соціально-економічних, утилітаристських індикаторів, безпосередньо пов’язаних з якістю життя;

проводити порівняння економічних і соціальних показників з врахуванням їхньої важливості в комплексному показнику якості життя за допомогою вагових коефіцієнтів, визначених методами експертних оцінок;

застосовувати вибір номенклатури показників якості життя в системі «категорія – поняття – показники – індикатори», що якнайповніше характеризують суттєві аспекти життя країни (регіону) як природного, так і антропогенного характеру;

здійснювати зіставлення параметрів і характеристик даного суспільства, його частини або індивіда з відповідними параметрами і характеристиками життя, взятими за основу порівняння, а також еталону і ціннісного осмислення результатів цього зіставлення;

зіставляти значення кожного індикатора в поточному році з вищими й нижчими точками екстремумів за весь період часу, який аналізується;

передбачати дезагрегацію показників із розбиттям за географічними регіонами;

включати порівняльний аналіз результатів об'єктивної і суб'єктивної частин моніторингу з метою мінімізації розбіжностей в отриманих оцінках і визначенні цільових напрямів програм соціально-економічного розвитку території;

включати механізм, який активно мотивує участь в моніторингу органів місцевого самоврядування, бізнесу, соціологічних центрів і громадських організацій.

Встановлено, що в останні роки відбулося ослаблення конкурентних позицій України у світовій економіці унаслідок істотного погіршення якості життя, що підтверджує її падіння у рейтингу конкурентоспроможності, рейтингу розвитку людського потенціалу, індексу DALI. Наявні в Україні державні та регіональні стратегії соціально-економічного розвитку наразі спрямовані на підвищення якості життя та розглядають людський капітал як провідний чинник підвищення конкурентоспроможності держави. Разом з тим стратегіям не вистачає комплексності, гнучкості та ефективних механізмів державного управління.

Проведений автором аналіз існуючих трактувань поняття «механізм державного управління» дозволив розробити класифікацію механізмів державного управління, яка, на відміну від існуючих, включає не тільки структурно-організаційний та структурно-функціональний, але й структурно-процесуальний підхід. Стверджується, що комплексне визначення механізму державного управління повинно вбирати усі існуючі підходи. З урахуванням дефініції та особливостей державного управління якістю життя сформульоване визначення механізму державного управління якістю життя.

Механізм державного управління якістю життя – це сукупність засобів, заходів, важелів, стимулів організації управлінських процесів, через які органи державної влади впливають закріпленими управлінськими рішеннями на територіальні громади для досягнення максимального задоволення поточних потреб суспільства, підвищення узгодження інтересів держави і населення, враховуючи встановлені принципи за відповідного нормативного, правового, інформаційного їхнього забезпечення.

Встановлено, що основою моніторингу якості життя є методологія розрахунку комплексного показника якості життя. Наявні методи оцінки якості життя базуються на наступних підходах: на основі розрахунку окремих статистичних показників (об'єктивістський підхід); на основі соціологічних досліджень (суб’єктивістський підхід); на основі статистичних показників з використанням результатів соціологічних досліджень (комплексний підхід).

Автором дисертаційної роботи сформульовані цілі, завдання, функції, принципи оперативного моніторингу комплексного показника якості життя населення на регіональному рівні. Запропонована система розрахунку показників якості життя відрізняється від існуючих тим, що враховує декілька сучасних підходів, які використовуються у розвинених країнах світу, а саме: узагальнюючий показник розраховується як середньозважена величина з окремих показників якості життя; узагальнюючий показник, сконструйований як синтетичний індекс, побудований на основі стандартизованих значень вхідних показників; частковий показник визначається шляхом визначення еталонного об’єкту.

Проведено аналіз існуючих показників якості життя та на його основі розроблена класифікація показників, які найповніше характеризують істотні сторони якості життя населення. Виходячи з класифікації та структури категорії якості життя, визначеної у першому розділі дисертаційної роботи, а також аналізу існуючих систем моніторингу якості життя, сформована номенклатура показників якості життя, тобто виділені показники, які характеризують соціально-економічний стан суб'єкта, а також соціально-економічні умови територіального утворення, регіону, держави. При цьому враховано обраний автором комплексний підхід до моніторингу якості життя та відокремлено показники для моніторингу об’єктивної (стан здоров’я, освіта, житлові умови, екологія, ринок праці, добробут населення, особиста безпека, вільний час і відпочинок, харчування) та суб’єктивної (виживання, добробут, соціальні потреби, духовні потреби) складових якості життя.

Розроблено систему розрахунку індексів і результуючих показників об’єктивної та суб’єктивної складових якості життя і методологія їхньої агрегації. Запропонована до застосування методика оцінки якості життя окремої території, результати якої можуть бути використані при плануванні соціально-економічного розвитку регіону та яка здатна, на відміну від існуючих, оптимізувати оцінку якості життя, використовуючи рівною мірою як об'єктивні, так і суб'єктивні показники якості життя (комплексний підхід).

У третьому розділі «Удосконалення механізмів державного управління якістю життя на основі моніторингу комплексного показника якості життя (на прикладі Донецької області)» проведено моніторинг комплексного показника якості життя регіону та розроблено рефлексивно-комунікативний механізм державного управління (далі РКМДУ) на основі моніторингу комплексного показника якості життя.

Проведений моніторинг якості життя населення Донецької області (2005-2010 рр.), за авторською методикою, розробленою у другому розділі дисертаційної роботи, дозволив одержати наступні результати.

За моніторингом об’єктивної складової якості життя, який був проведений на основі статистичних даних та з використанням експертних оцінок, було визначено, що показники якості життя населення, починаючи з 2008 року, мають негативну динаміку і досягли у 2010 році значень менших за тих, що були у 2005 році (Кяжоб ₂₀₀₅= 0,5124, Кяжоб ₂₀₁₀= 0,5089). Динаміка зміни часткових показників якості життя у досліджуваний період представлена в табл. 1.

За результатами моніторингу суб'єктивної складової якості життя, який проведений за допомогою соціологічних досліджень, можна відзначити, що якість життя населення у м. Донецьк в 2010 році потрапляє до розряду «середній», коефіцієнт «якість життя» - теж до розряду «середній» і має значення 74,6 (межа «високого рівня якості життя» - значення підсумкового показника від 30 до 60), тобто спостерігається зниження якості життя населення у порівнянні з попередніми роками, наприклад, Кяжсуб₂₀₀₇ = 57,6.