ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими проектами, програмами, планами, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікацію.

Перший розділ – «Теоретичні засади державної політики у сфері ресоціалізації неповнолітніх» – містить результати дослідження щодо теоретичного обґрунтування державної політики у сфері соціалізації молоді. У розділі здійснено узагальнення наукових публікацій, які є важливими для аналізу механізмів державного управління у сфері виховання молоді, а також визначено основні цілі, завдання і функції суб’єктів державного управління у сфері ресоціалізації неповнолітніх.

Одним з напрямів наукових розвідок у гуманітарних науках є дослідження різних форм девіантної поведінки людей (такої, що відхиляється від її загальноприйнятих норм), до яких належать правопорушення, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція та ін. Актуалізація такої проблематики спостерігається і в галузі науки «Державне управління», адже вирішення питань гармонізації суспільного розвитку неможливе без виваженої державної політики соціалізації та ресоціалізації.

Узагальнюючи наукові тлумачення понять «девіантна поведінка» і «ресоціалізація», зроблено висновок, що інституційно вони є складовими механізму узгодження інтересів різних соціальних груп, а також виступають підґрунтям взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства щодо адаптації молодої людини до соціуму. В організаційному плані ці поняття виступають як засіб запобігання соціальним ризикам і соціальним конфліктам. Відтак, девіантна поведінка є, з одного боку, – одним з видів соціальних проблем, а з іншого, – чинником, що обумовлює деструктивні суспільні настрої та соціальні дії.

В сучасних умовах пріоритетного значення набуває багатофакторний підхід до дослідження девіантної поведінки і соціальних проблем, пов'язаних з нею. З цієї точки зору, людина є продуктом певного суспільства, на яку істотно впливають економічні, психологічні, географічні, біологічні й історичні чинники. Відтак девіантна поведінка розглядається з точки зору соціальної норми на вісі «соціалізація – асоціалізація – ресоціалізація».

Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом соціального досвіду і його активне відтворення в соціальному середовищі. Тобто, сутність соціалізації полягає в тому, що в процесі засвоєння соціальних норм, цінностей, настанов і правил людина формується як суб'єкт певного суспільства. Процес засвоєння неповнолітнім антигромадських цінностей і стереотипів поведінки об'єктивно призводить до деформації соціальних зв'язків і визначається як асоціалізація, на відміну від якої ресоціалізація – це цілеспрямована переорієнтація неповнолітнього девіантної поведінки в морально-ціннісній і поведінковій сферах, що сприяє формуванню соціально-цінних орієнтації і норм поведінки. Процес переорієнтації протікає тим важче, чим глибше неповнолітній засвоїв асоціальні зразки поведінки. Значну роль у цьому процесі відіграють соціальні інститути, які спрямовують суспільно важливу діяльність молоді у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їхні рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. За допомогою соціальних інститутів утверджуються норми поведінки, формальні і неформальні правила, принципи, настанови, які лежать в основі впорядкування та формування соціальних зв'язків.

До найважливіших інститутів соціалізації неповнолітніх належать сім'я, заклади освіти, церква, засоби масової інформації. Суто ж державним інститутом ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки виступає ювенальна юстиція, яка має специфічні принципи, що відрізняються від принципів загального правосуддя. Для покращення виховання неповнолітніх, скорочення чисельності неповнолітніх з девіантною поведінкою органи державної влади мають протистояти розповсюдженню агресії у стосунках між людьми, насильства та аморальної поведінки, пропагувати на національному рівні цінності родини, освіти, здорового способу життя та повагу до оточуючих.

Сучасні інститути соціалізації та ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки повинні враховувати у своїй діяльності характерні для сьогодення моменти: по-перше, в сучасних умовах ускладнюється і подовжується сам процес соціалізації індивіда і, відповідно, іншими стають критерії її соціальної зрілості; по-друге, соціальне визрівання молоді відбувається під впливом багатьох відносно самостійних чинників; по-третє, в нашому суспільстві існують причини, що обумовлюють відтворення й поширення негативних явищ; по-четверте, на соціалізацію неповнолітніх значною мірою впливають протиріччя, що існують в суспільстві.

З'ясовано, що цілі, завдання і функції держави як суб'єкта ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки, які виконують органи державного управління та органи місцевого самоврядування, на кожному з етапів суспільного поступу визначаються тим, що держава є законодавцем в регулюванні освітньо-виховних процесів, посередником – у порозумінні людей, натхненником – у розбудові громадянського суспільства.

Таким чином, сучасне становлення неповнолітніх потребує від держави цілеспрямованої політики, яка б забезпечувала реалізацію більш прогресивної моделі соціалізації неповнолітніх і ресоціалізації осіб девіантної поведінки. Досвід свідчить, що рання соціальна реабілітація неповнолітніх, які цього потребують, є ефективним соціальним механізмом, що дозволяє відновити їх фізичний, психологічний і соціальний статус зі значною економією зусиль і коштів.

Другий розділ – «Оцінка механізмів державного управління перевихованням правопорушників» – містить аналіз дослідження стану і напрямів розвитку вітчизняної та зарубіжних моделей ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки, організаційно-правових засад діяльності відповідних інститутів в Україні, визначення шляхів удосконалення механізмів державного управління процесом перевиховання молодих правопорушників.

Доведено, що розвиток процесу ресоціалізації молоді, схильної до порушень норм суспільної моралі, є закономірним етапом реформування освітньо-виховної сфери і обов'язковою умовою узгодження інтересів суб'єктів діяльності, спрямованих на залучення цієї категорії молоді до повноцінного співіснування. У цьому сенсі в системі освіти і виховання накопичено певний досвід взаємодії між органами державного управління, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями щодо надання неповнолітнім соціального статусу і соціальних гарантій, послуг із загальноосвітнього і професійного навчання, розширення можливостей здорового способу життя та розкриття творчих здібностей.

Тому можна стверджувати, що забезпечення конструктивної взаємодії органів державної влади і суспільних інститутів у процесі ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки належить до актуальних завдань державного управління.

Вихід України на новий етап розвитку соціальної сфери, відновлення державності, відродження культурно-історичної спадщини, традицій національного та громадянського виховання висуває на перший план необхідність посилення соціальної роботи з неповнолітніми, соціалізація яких відбувається в складних соціально-економічних умовах. Соціальна робота з неповнолітніми має бути спрямованою на створення умов, які сприяють їх соціальній адаптації та самореалізації. Усе це в сукупності визначає неповнолітніх як осіб дуже вразливих від зовнішніх негативних впливів, що необхідно враховувати у своїй діяльності суб'єктам державної політики ресоціалізації неповнолітніх девіантної поведінки. Ефективність механізмів державного управління цими процесами забезпечується, передусім, дотриманням таких принципів: гуманізму (визнання людини найвищою цінністю), демократизму (розширення прав і свобод громадян в управлінні суспільством), законності (чітке дотримання вимог Конституції України та законодавчих актів), комплексності (цілісність державної політики на засадах повного врахування внутрішніх і зовнішніх факторів її формування), публічності (тісний зв'язок владних структур з громадськістю), диференційованого підходу в роботі (формування у осіб різних верств і вікових груп специфічного ставлення до матеріальних і духовних цінностей), професійної компетентності державних службовців тощо.

Організаційний механізм запобігання антигромадянській поведінці неповнолітніх ґрунтується на:

– профілактиці девіантної поведінки – комплексі заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спричиняють відхилення від норм поведінки;

– соціальному контролі негативного впливу на неповнолітніх – виявлення фактів аморального та кримінального впливу на них у сім'ї, у неформальному оточенні, захист прав дитини, порушення питань про позбавлення батьків батьківських прав, опіку та патронаж тощо;

− соціальній підтримці та реабілітації неповнолітніх девіантної поведінки – комплексі заходів, який передбачає психологічну корекцію і реабілітацію неповнолітніх.

Установлено, що взаємодія органів державної влади і суспільних інститутів у цій сфері відбувається в наступних формах: інституційній (система відносин, що складаються між суспільними інститутами та конкретними державними органами); структурно-функціональній (парадигмальній, юридично-правовій, інституційній, організаційній, імперативній, методичній, політико-просвітницькій, інформаційній, процедурно-регулятивній) та процесуальній (за етапами процесу ресоціалізації). Але сьогодні через недостатній рівень організації взаємодії органів державної влади та суспільних інститутів держава не в змозі повною мірою сприяти запобіганню негативним явищам серед неповнолітніх, що робить необхідним удосконалення існуючих відносин та запровадження нових форм взаємодії.

Крім того, на підставі узагальнення зарубіжного досвіду визначено, що корекція девіантної поведінки може бути здійснена тільки у суспільстві, де моральні норми покладено в основу суб’єкт-об’єктних відносин. Тому зовнішньою формою виправлення є складноорганізований суспільний інститут, який об’єднує у собі державні, суспільні та релігійні важелі впливу на девіантну особистість і відіграє у соціумі роль як об’єкта, так і суб’єкта впливу.

У третьому розділі – «Напрями вдосконалення державної політики стосовно ресоціалізації неповнолітніх» – обґрунтовано напрями вдосконалення державної політики ресоціалізаціїї неповнолітніх девіантної поведінки, визначено необхідні для цього передумови й особливості реалізації превентивно-реабілітаційних програм даної категорії молоді.

Як встановлено дослідженням, ресоціалізаціїя неповнолітніх девіантної поведінки повинна вирішувати завдання формування у них водночас якостей суб'єкта спілкування, якостей суб'єкта самосвідомості та якостей суб'єкта діяльності. Для досягнення цієї мети запропоновано механізми державного управління процесом ресоціалізації осіб девіантної поведінки: нормативно-правовий та організаційний (рис. 1).

Нормативно-правовий механізм, з одного боку, містить відповідну нормативно правову базу діяльності суб'єктів управління, а з іншого, – засоби формування правової свідомості та пов'язаних з нею правового світогляду, правової культури. Суб'єктний механізм включає інститути соціалізації і ресоціалізації, а також систему підготовки фахівців специфічної діяльності: соціальних педагогів, соціологів, психологів, управлінців, освітян.