ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми та її зв’язок із науковими програмами та темами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, практичне значення та особистий внесок автора, наведено дані про впровадження, апробацію і публікацію результатів дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі “Державна політика у сфері музичної культури як об’єкт наукового дослідження” проаналізовано сутність і стан вивчення досліджуваної проблеми, розкрито теоретико-методологічні засади державної політики у сфері музичної культури, інституційне та нормативно-правове забезпечення її розвитку.

Зважаючи на те, що проблема формування та реалізації державної політики у сфері музичної культури України носить міждисциплінарний характер, вона потребувала аналізу всіх дотичних до неї літературних джерел. Концептуальному осмисленню проблеми в значній мірі сприяли наукові праці з державного управління, філософії, соціології, культурології, історії музичного мистецтва вітчизняних вчених – В. Бакуменка, Н. Волошинської, О. Гриценка, С. Здіорука, І. Ігнатченко, В. Карлової, Н. Кисіль, В. Князєва, Н. Колосової, А. Леонової, Л. Максим’як, В. Малімона, Л. Мисіва, Г. Одінцової, О. Олійник, І. Сікорської, В. Солодовника, О. Стороженка, В. Тертички, Н. Фесенко, С. Чукут, Ю.Шишова; російських - І. Абанкіної, О. Астафьєва, Г. Атаманчука, О. Балакшина, Т. Бєлової, І. Бутенка, Л. Вострякова, Г. Галуцького, О. Генисаретського, І. Горлової, П. Гуревича, В. Межуєва, Г. Никич-Криличевського, Б. Рудника, К. Разлогова, С. Сельянова, А. Сидорова, Е. Соколова, О. Фадина, Е. Хлищової, О. Хлопиної, С. Шишкіна, а також зарубіжних дослідників - Т. Адорно, Л. Барбура, Б. Вагнера, Б. Гогвуда, Т. Джауелла, Т. Дея, З. Лісси, С. Малевича, Д. Норта, В. Парсонса, Д. Павера, Х. Райтера, В. Рашенбока, Д. Тейлора, Б. Фрея, Р. Фішера, М. Хорк-хаймера, Д. Шустера.

Проведений історіографічний аналіз літератури засвідчив про існування різних підходів, що відображають зміст і сутність державної політики у сфері культури. Не заперечуючи значення проаналізованих праць, слід зазначити, що питання формування та здійснення державної політики щодо розвитку музичної культури західного регіону України ще не стали предметом наукового дослідження, оскільки головна увага дослідників, переважно музикознавців і культурологів ( В. Бєлікова, З. Валіховська, Я. Горак, У. Граб, З. Жмуркевич, Л. Кияновська, Н. Кушлик, Л. Лехник, З. Лисько, Л. Мельник, О. Миронова, Л. Мороз, М. Новосад, О. Фабрикa-Процькa, М. Черепанин та ін.) приділялася лише окресленню окремих напрямків музичного життя і музичного мистецтва краю.

Для розкриття визначеної теми було використано широке коло джерел, які можна умовно поділити на декілька груп. Перша група джерел представлена нормативно-правовими актами як загальнодержавного, так і регіонального та міжнародного значення. Значний фактичний матеріал для дослідження був отриманий із джерел другої групи, представлених фондами Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, ЛНМА ім. М. Лисенка та музично-меморіального музею С. Крушельницької. Третя група джерел представлена матеріалами офіційної статистики. До неї увійшли матеріали, розміщені в інформаційно-аналітичних довідках, національних звітах про стан культури Міністерства культури і туризму України, статистичних щорічниках та звітах обласних управлінь культури. Четверта група джерел являє собою матеріали центральних та регіональних періодичних видань. П’ята група джерел представлена матеріалами анкетування керівників обласних управлінь культури і даними, отриманими в ході особистих зустрічей із представниками місцевих органів виконавчої влади. У цілому, оцінюючи джерельну базу дисертації, слід зазначити, що вона досить об’ємна та різноманітна за змістом. Але узяті в сукупності, критично проаналізовані, перелічені джерела дають можливість з необхідною достовірністю розкрити обрану тему.

Матеріали наукових і науково-практичних конференцій, симпозіумів, “круглих столів”, історіографічні статті диктували необхідність принципової зміни акцентів та методологічних засад у розробці ряду важливих питань щодо формування і здійснення державної політики у сфері культури. Аналіз наукової літератури засвідчив про різноманітність думок щодо термінів, які використовуються при вивченні питань державної політики у сфері культури. Проведений контент-аналіз дозволив нам виділити основні категорії, які стосуються дослідження проблеми становлення і розвитку музичної культури в досліджуваному регіоні. Важливе значення мало уточнення сутності категорій “державна політика”, “політика держави у сфері культури”, “політика держави у сфері музичної культури” та “державне управління у сфері музичної культури” та їх взаємозв’язок.

Cутність державної політики у сфері музичної культури нами визначена як єдність діяльності соціальних суб’єктів, які спрямовані на створення, розповсюдження і збереження цінностей музичного мистецтва. Цілі державної політики щодо розвитку музичної культури на сучасному етапі розвитку суспільства можна умовно розподілити на три основні блоки: збереження музичної спадщини (творів композиторів, різних видів виконавчого музичного продукту і т.п. – класичний підхід до завдань державної політики у сфері культури); забезпечення рівного доступу до багатств національної музичної культури та створення умов для її інтеграції у світовий культурний процес, функціонування музичної культури в умовах ринку, ефективний розвиток музичної індустрії. Важливим є те, що вищезазначені цілі реалізуються у тісному взаємозв’язку.

Дослідження державно-управлінських механізмів забезпечення розвитку музичної культури засвідчило, що, попри наявність у наш час помітної спільності поглядів на засади та інструменти здійснення державної політики у цій сфері, існують певні розбіжності, переважно через недосконалість її нормативно-правої бази. Слід зазначити, що у процесах, що відбуваються на практиці, механізми державного регулювання розвитку музичної культури органічно пов’язані між собою та з організацією реалізації конкретних заходів. Їх поділ на організаційні, нормативно-правові, економічні та інші є певною мірою умовним. Він служить, головним чином, для орієнтації кожного з виконавців (різних гілок влади) щодо розробки конкретних заходів, їх виконання і контролю. Удосконалення організаційного, економічного та нормативно-правового механізмів, модернізація інституційної системи та впорядкування законодавчої бази функціонування музичної культури має стати одним з ключових чинників підвищення ефективності державної політики у цій сфері без чого процес виходу України у світовий культурний простір буде гальмуватись.

У другому розділі “Діяльність місцевих органів виконавчої влади щодо формування і розвитку музичної культури” на основі емпіричних даних автором з’ясовано, що сильний вiдбиток на стан музичної культури в регіоні наклали колишнiй суспiльний лад та притаманна йому державна полiтика у сфері культури, наслiдком чого була зорiєнтованiсть на централiзоване управлiння та пряме бюджетне утримання об’єктів культури, помiтний дефiцит власної iнiцiативи закладiв культури.

Складність ситуації, в якiй опинилася музична культуpа регіону, була також обумовлена як загальною економiчною кpизою, так i непpистосованiстю наявної iнфpастpуктуpи до pоботи в pинкових умовах. Пеpеважна бiльшiсть об’єктiв культуpної iнфpастpуктуpи знаходилась у сільській місцевості, пеpебувала у деpжавнiй або комунальнiй власностi й утримувалась на балансі сільських та селищних рад, бюджет яких не міг у повній мірі сприяти розвитку соціально-культурної сфери. Тому визначальною сутністю державної політики щодо розвитку музичної культури в регіоні після проголошення незалежності України мала стати зміна ідеології утриманства і залежності від центральних органів влади, формування таких механізмів, які мали сприяти впровадженню випереджаючих технологій його соціально-культурного розвитку. Завдання, які постали перед місцевими органами влади, полягали не у збереженні бюджетних закладів у сфері культури, а в забезпеченні законодавчих гарантій, які мали дозволити населенню отримувати послуги музичної сфери відповідної якості. А для цього необхідно було змінити не тільки правовий статус і організаційно-правову форму цих закладів, але й механізми впливу на них органів державного управління.

Велике значення для розвитку музичної культури в регіоні мала реалізація такого механізму, як розробка і втілення в життя обласних програм культурного розвитку. Це було зумовлено необхідністю удосконалення галузі музичної культури регіону, спрямування змісту програм на розвиток та збереження музичних традицій і цінностей, відродження народної музичної творчості та популяризації національних звичаїв та обрядів, організацію повноцінного змістовного дозвілля населення.

Суттєві зміни в культурній сфері України, які були зумовлені ринковими, політичними, економічними та соціальними перетвореннями, вплинули на розвиток у регіоні старих та сприяли виникненню нових інституцій: різноманітних об’єктів інфраструктури музичної культури, заснованих як на державній (комунальній), так і на приватній власності. У Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях відроджувалися традиційні для Західної України типи закладів культури – будинки “Просвіти”. На їх базі було започатковано організацію спеціалізованих центрів дозвілля. Важливою культурною інновацією стала організація в багатьох районах регіону таких інституційних утворень, як творчих об’єднань закладів, установ, організацій, які ініціювали розвиток широкого спектра видів і форм культурно-дозвіллєвої діяльності у сфері музичної культури.

У результаті запровадження основних механізмів реалізації державної політики у сфері музичної культури, прикметами новітнього процесу її розвитку в регіоні стало зняття нашарувань радянського ідеологічного тоталітаризму та поява механізмів національного самозахисту. На цьому ґрунті відбулось повернення із забуття таких пластів музичної творчості, як повстанські та стрілецькі пісні, духовна музична спадщина та ін. Новітнє музичне життя в регіоні визначалось двома напрямами. З одного боку, зростала його демократизація шляхом утворення масових аматорських гуртків (хорових, музичних, хореографічних тощо), з другого - росла професіоналізація культурного життя.

Значну роль у підвищенні рівня музичної культури населення західного регіону України відіграла різнобічна музично-просвітницька діяльність. Цьому сприяли такі організаційні заходи: проведення музичних фестивалів, пісенних конкурсів, тематичних концертів, оглядів музичної творчості аматорських колективів та інших заходів. Музично-просвітницька робота в регіоні характеризувалася появою нових організаційних форм та інструментів її проведення. Зокрема, у квітні 2006 р. на Івано-Франківщині було розпочато акцію “Мистецтво одного села”, присвячену 15-ій річниці незалежності України та Року села, який Президентом України було проголошено 2006-ий рік. На Львівщині вперше відступили від шаблонних відзначень свят та започаткували новий формат культурних заходів – проведення різних за тематикою фестивалів. 2-4 липня 2010 р. з ініціативи і при активному сприянні з боку Мостиської РДА, Львівської міської ради, Львівської ОДА і Генерального консульства республіки Польщі у Львові в селі Поповичі Мостиського району, на українсько-польському кордоні, на залишках унікальних оборонних фортів Першої світової війни відбувся міжнародний фестиваль мистецтв “Fort.Missia”. Він став важливим інноваційним проектом в галузі музичної культури і був визнаний кращим інноваційним проектом року у Європі. Фестиваль здобув престижну нагороду транскордонної співпраці і отримав ще й грантову програму Єврокомісії. Він на практиці перетворюється у великий проект розвитку регіону і рух “за мистецьке осмислення історичного спадку”.

Коли 2008 р. в Європі був проголошений Європейським роком міжкультурного діалогу, по всій Європі і в нашій країні музичні фестивалі проходили під гаслом “Разом у розмаїтті” (Together in Diversity). Застосування координаційного механізму в діяльності Міністерства культури і туризму, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, приватного сектору та громадських структур дало можливість в західному регіоні України провести цілу низку культурних подій – фольклорних, молодіжних та інших фестивалів і конкурсів, музично-мистецьких свят тощо. Згідно заходів, запланованих Кабінетом Міністрів України, були проведені фестивалі бойківської та лемківської культури “Бойківська ватра” і “Дзвони Лемківщини”. Вони в значній мірі сприяли популяризації знань про спільні культурні цінності та культурне розмаїття українського народу і стали важливим засобом вирішення проблем національно-культурного розвитку країни.

У третьому розділі “Шляхи і механізми підвищення ефективності державної політики у сфері музичної культури” проаналізовано зарубіжний досвід здійснення державної політики у цій сфері та перспективи його впровадження в Україні, розкриваються основні напрямки удосконалення нормативно-правового та організаційно-економічного забезпечення розвитку музичної культури, питання модернізації інституційної та кадрової її бази.

Проведений аналіз засвідчив, що визначальною рисою державної політики щодо розвитку музичної культури у розвинутих країнах світу є її демократизація та децентралізація, розширення кола суб’єктів, залучених до організації музичного життя, культурно-дозвіллєвих практик. Важливим механізмом вдосконалення організаційно-управлінської діяльності є делегування повноважень з фінансування і управління культурним сектором з центрального на низовий рівень (регіонам, муніципалітетам, окремим культурним організаціям). Зокрема в Німеччині, переважна роль у здійсненні державної політики у сфері культури відводиться органам місцевого самоврядування - комунам, тому що тільки на цьому рівні запити щодо конкретних груп населення на всіх ділянках культури можуть бути обговорені, враховані та забезпечені найбільш оптимально. Комуни несуть половину державних витрат на культуру, при цьому їх культурні асигнування зростають найбільш стрімкими темпами, за рахунок чого зменшується відсоток державних та приватних витрат. Кошти комун йдуть також на фінансування розвитку музичної культури (зокрема, організацію музичних шкіл).

Значну роль в реалізації політики щодо розвитку культури та її музичної сфери у Швеції відіграють регіональні органи самоврядування – ландстинги. Деякі ландстинги мають самостійні комітети по культурі, але відповідальність за здійсненням регіональної культурної політики несе комітет з питань народної освіти та культури. На муніципальному рівні у Швеції набирає обертів нова тенденція - делегування державних функцій у галузі культури приватним установам, хоча й до цього часу продовжуються запеклі дискусії з цього приводу. Цікавою ініціативою у Швеції було створення 1800 товариств місцевої спадщини, об’єднаних у Шведську федерацію місцевої спадщини. Метою цих товариств є збереження народної культури, музичних традицій населення. Товариства місцевої спадщини є цілком добровільними й фінансуються за рахунок членських внесків, доходів від лотерей, продажу книжок, квитків, а також грантів від муніципалітетів чи округів.

Прикладом позитивного досвіду управлінської діяльності щодо розвитку культури і музичного мистецтва для України є й модель Польщі. За 2003-2006 рр. в країні було вирішено безліч культурних питань, які привели до ще більшої децентралізації. Основні зміни торкнулися стосовно відокремлення культурної сфери від прямого контролю з боку міністерства. Тепер воно відповідає лише за найбільш важливі національні пам’ятки культури, всі інші питання є компетенцією місцевих органів самоврядування -гмін.

Одночасно досвід країн Східної Європи свідчить, що ані приватне спонсорство, ані самофінансування найближчим часом не становитимуть альтернативи державній підтримці розвитку національної музичної культури, тому мова повинна йти про формування системи “державно-приватного партнерства” у сфері культури, вміння самих закладів культури працювати в умовах ринку.

Проведений аналіз свідчить, що підвищення ефективності державної політики у сфері музичної культури є важливою умовою успішного розвитку всієї культури України. Схема шляхів підвищення ефективності здійснення державної політики у сфері її музичної культури подана на рис. 1.

Велике значення для удосконалення нормативно-правового забезпечення розвитку музичної культури України має застосування системного підходу до аналізу вітчизняного законодавства з метою виявлення прогалин у правовому регулюванні музичної сфери, а також усунення існуючих колізій у нормативно-правових актах. Ефективність нормативно-правового забезпечення розвитку музичної сфери залежить також від якості імплементації зарубіжного законодавства, а не кількості ухвалених законів чи охоплених ними питань.

Організаційне забезпечення розвитку сфери музичної культури свідчить, що воно потребує суттєвого покращення. Інституційні зміни у сфері музичної культури вимагають послідовного запровадження ринкових засад у багатьох галузях культури, включно і музичної, поступового зростання приватного, ринкового сектора в культурі, обмеження втручання держави в культурні процеси і розвиток музичного мистецтва. Стосовно стану національної музичної індустрії, то її інтенсивний розвиток може бути реалізований шляхом державної підтримки національного виробника музичної продукції системою різноманітних і гнучких інструментів, заохоченням меценатства та інвестицій, що в значній мірі буде сприяти забезпеченню доступності музичного продукту для широких верств суспільства.

Аналіз ситуації, яка склалася в цілому у сфері розвитку музичної культури України, свідчить, що гостро постає проблема переосмислення принципів і механізмів управління і пошуку нових пріоритетів. Саме комплексний механізм державного управління здійсненням державної політики у сфері музичної культури, як система політичних, правових, організаційних, економічних і мотиваційних засобів цілеспрямованого впливу на об’єкти музичної культури, має забезпечити динамічний і ефективний її розвиток.