ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ




  • скачать файл:
title:
ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
Тип: synopsis
summary:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, її хронологічні межі, визначено об’єкт, предмет, основну мету й завдання дослідження, методологічні засади та методичні підходи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість здобутих результатів, окреслено джерельну базу, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Аналіз ступеня наукової розробки проблеми" здійснено аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових праць із питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України у другій половині ХХ століття, визначено та схарактеризовано різні аспекти наукової розробки проблеми.

У процесі дослідження встановлено, що предметом аналізу науковці обирали широкий спектр теоретичних і практичних проблем соціально-педагогічної діяльності, а саме: провідні поняття соціально-педагогічної теорії та практики, зміст і напрями діяльності соціального педагога з підлітками та молоддю (І. Андреєва, О. Безпалько, Н. Бура, І. Звєрєва, І. Іванова, А. Капська, Л. Коваль, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, І. Мигович, О. Мкртічян, Ю. Поліщук, А. Рижанова, С. Хлєбік, Л. Штефан, А. Яременко); форми, методи й технології соціально-педагогічної діяльності (Л. Аксенова, О. Безпалько, В. Бочарова, Ю. Васильєва, В. Гмурман, А. Капська, Л. Нікітіна, Р. Овчарова, І. Огородников, С. Харченко); еволюцію соціально-педагогічної теорії та практики (Т. Дмитренко, А. Малько, В. Тесленко, Л. Штефан); становлення та розвиток системи спеціального навчання й виховання дітей з особливими потребами (В. Бондар, О. Дьячков, І. Єременко, В. Засенко, Н. Засенко, Л. Одинченко, О. Таранченко, М. Ярмаченко та деякі інші); теорію та практику соціального виховання, його зміст, форми, методи, засоби та шляхи вдосконалення (А. Бондар, А. Рижанова, Л. Цибулько, К. Чертова); сучасні концепції соціалізації особистості (І. Звєрєва, І. Корсун, Н. Лавриченко, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко та деякі інші дослідники); становлення й розвиток професійної підготовки соціальних педагогів (О. Гура, Л. Донченко, Н. Засенко, Л. Коваль, М. Малькова, Л. Міщик, С. Пащенко, А. Первушина, В. Поліщук, О. Пономаренко, В. Тесленко З. Фалинська, О. Шевченко); становлення та розвиток мережі спеціальних закладів для дітей і підлітків з особливими потребами, організація в них навчально-виховної роботи (М. Грищенко, В. Золотоверх, С. Кульбіда, М. Малофєєв, І. Степанець О. Шевченко); проблеми реабілітації, адаптації, життєвої компетенції дітей з особливими потребами (В. Ляшенко, О. Молчан, І. Татьянчикова); стан і розвиток соціально-педагогічної теорії та практики зарубіжних країн, системи професійної підготовки соціальних педагогів у вищих навчальних закладах провідних країн світу (В. Бєляєв, А. Капська, Н. Лавриченко, М. Малофєєв, Ф. Мустаєва, П. Павленок).

Воднораз аналіз науково-педагогічної літератури дав підстави свідчити, що питання організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України у другій половині ХХ століття не були предметом спеціального дослідження науковців і залишаються недостатньо вивченими й розробленими, що й зумовило науковий пошук у цьому напрямі.

У другому розділі "Теоретичні питання організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)" на підставі вивчення й аналізу науково-педагогічної літератури, архівних матеріалів, нормативних документів офіційних органів проаналізовано мету, завдання, принципи, напрями, форми й методи соціально-педагогічної роботи в сучасних спеціальних навчально-виховних закладах; визначено передумови становлення системи соціально-педагогічної роботи з дітьми зазначеної категорії; обґрунтовано етапи розвитку проблеми організації роботи соціально-педагогічних кадрів із підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

У дисертації організацію соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами (сліпими, слабкозорими, глухими, зі слабим слухом, розумово відсталими, глухонімими, сліпоглухонімими, із порушеннями мовлення та опорно-рухового апарату) в середніх навчальних закладах України представлено як окремий напрям діяльності соціального педагога, що має свою мету (надання допомоги підліткам у процесі соціалізації, сприяння успішному розв’язанню будь-яких проблем завдяки підтримці, консультуванню, реабілітації та іншим видам соціальних і психолого-педагогічних послуг), завдання (визначення та профілактика відхилень у розвитку дитини; розкриття й розвиток її здібностей і можливостей; розробка й упровадження різноманітних соціально-педагогічних методик, що забезпечуватимуть оптимальний розвиток особистості; створення умов для реалізації її потреб та інтересів; вироблення в підлітків навичок обраної професії; формування якостей загальнолюдської моралі та навичок культурної поведінки в колективі; виховання самостійності та навичок самообслуговування), напрями (діагностичний, прогностичний, освітньо-виховний, комунікативний, охоронно-захисний, попереджувально-профілактичний, корекційно-реабілітаційний, соціально-терапевтичний, медико-психологічний тощо), принципи (соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, специфічні), форми (індивідуальна, групова, масова) та методи (організаційні, соціально-економічні, педагогічні, психологічні, соціологічні).

На підставі вивчення документів дослідженого періоду, архівних джерел, періодичних видань, досвіду роботи спеціальних навчально-виховних закладів проаналізовано передумови становлення системи соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами. Проведене дослідження дало можливість свідчити, що елементи соціально-педагогічної роботи з дітьми зазначеної категорії зародилися ще в давнину й виявлялися у різних формах милосердя та благодійності, що існували на всіх етапах розвитку українського суспільства.

У розділі з’ясовано, що розробці питань соціально-педагогічної теорії та практики, теоретико-методологічного підґрунтя соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами сприяли: діяльність видатних педагогів та психологів ХІХ – ХХ століття (П. Блонський, Л.Виготський В. Кащенко, П. Лесгафт, А. Макаренко, М. Новиков, М. Пирогов, І. Сікорський та інші); плідна робота земств; відкриття широкої мережі закладів для навчання й виховання дітей і підлітків з особливими потребами; започаткування спеціальної освіти; надбання й поширення практичного досвіду виховання й навчання дітей з особливими потребами; масове відкриття різноманітних науково-дослідних інститутів і лікарсько-педагогічних кабінетів; підготовка педагогічних кадрів до роботи з дітьми зазначеної категорії; проведення з’їздів і прийняття урядових постанов, присвячених проблемам роботи з дітьми з особливими потребами; масовий випуск вітчизняних періодичних видань ("Вестник воспитания", "Журнал Министерства народного просвещения", "Социальное воспитание", "Слепец", "Шлях освіти", "Медико-педагогічний вісник", "Педологія", "Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології", "Питання дефектології" тощо).

У дисертації виокремлено й обґрунтовано етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Серед критеріїв визначення етапів розглядалися суспільно-політичні, соціально-економічні та організаційно-педагогічні чинники, зміна суб’єктів соціально-педагогічного впливу, типів середніх навчальних закладів, мети, завдань, напрямів, принципів, форм і методів соціально-педагогічного впливу, вимог до соціальних педагогів як організаторів соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість у межах дослідженого періоду (друга половина ХХ століття) виокремити три етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України.

Перший етап (друга половина 50-х – перша половина 70-х рр. ХХ ст.) у дослідженні представлено як етап відродження проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У процесі наукового пошуку встановлено, що на цьому етапі активізувались комплексні дослідження з проблем навчання й виховання дітей і підлітків з особливими потребами в середніх навчальних закладах. Завдяки досягненням науки визначено зміст навчання й виховання дітей зазначеної категорії (фізичне, трудове, розумове, моральне, естетичне), обґрунтовано структуру й типи спеціальних шкіл (дошкільні заклади, спеціальні школи-інтернати, вечірні школи для дорослих із певними вадами), визначено перспективи перебудови чинної мережі шкіл, сформульовано основні вимоги до особистості соціального педагога (знання психології дітей, їхніх вікових особливостей, схильностей та прагнень; уміння здійснювати індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання й виховання).

Дослідженням установлено, що характерними ознаками зазначеного етапу були визначення основних суб’єктів соціально-педагогічного впливу на підлітків з особливими потребами (учителі, педагоги-вихователі, педагоги-дефектологи, шкільні лікарі); уточнення мети (не тільки підготовка підлітків з особливими потребами до практичної діяльності, а й послаблення або подолання психофізичних вад розвитку) та завдань (психолого-педагогічне вивчення підлітків; підготовка їх до життя та виробничої праці; розробка теоретичних засад розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання; розробка та використання корекційно-компенсаторних засобів соціально-педагогічного впливу); пошук ефективних форм (гуртки, екскурсії, конкурси, змагання) і методів (бесіда, переконання, вправа, заохочення, засудження) соціально-педагогічної діяльності; накопичення досвіду навчання й виховання дітей з особливими потребами.

Узагальнення періодичних видань та архівних даних дало можливість стверджувати, що саме в цей період робота соціальних педагогів з підлітками з особливими потребами мала переважно медичний характер і проводилася за принципами гуманізму, урахування вікових та індивідуальних особливостей підлітків, колективізму, суспільно корисної спрямованості, зв’язку навчання з діяльністю, взаємозв’язку загальної й трудової освіти.

Однак зауважені й недоліки, що перешкоджали ефективній організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами на зазначеному етапі: недостатня кількість спеціальних навчально-виховних закладів; неможливість забезпечити повне охоплення навчанням усіх категорій підлітків з особливими потребами; незадовільне матеріально-технічне та методичне оснащення спеціальних шкіл.

Другий етап (друга половина 70-х – 80-ті рр. ХХ ст.) визначено як етап розвитку питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

На підставі аналізу архівних джерел, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що на цьому етапі в політичному й соціально-економічному житті України відбулись істотні зміни, що були пов’язані з поширенням ідеї демократизації суспільства; із бурхливим розвитком науки й техніки; із прийняттям низки урядових постанов про підвищення якості навчально-виховного процесу, працевлаштування й обслуговування осіб зі психофізичними вадами; із організацією досліджень із проблем вивчення підлітків зазначеної категорії, удосконаленням системи спеціальної освіти.

Дослідженням установлено, що означений етап характеризувався суттєвими змінами у змісті навчання й виховання учнів з особливими потребами (педагогічний аспект висувається на перше місце); у навчально-методичному та нормативному забезпеченні соціально-педагогічної роботи (розробка навчальних планів для різних типів шкіл, вироблення нормативів щодо кількості дітей у класі тощо); створенням диференційованої мережі спеціальних шкільних закладів і впровадженням диференційованого навчання дітей з особливими потребами; педагогічною спрямованістю мети соціально-педагогічного впливу, яка полягала в удосконаленні системи їх навчання й виховання; здійсненні соціальної реабілітації та успішної інтеграції підлітків зазначеної категорії в суспільство.

У дисертації визначено, що на другому етапі відбувається уточнення й конкретизація об’єктів соціально-педагогічного впливу (сліпі, слабкозорі, глухонімі, зі слабим слухом, оглухлі, сліпоглухонімі, розумово відсталі, діти з затримкою психічного розвитку, із порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, хворі на сколіоз, із наслідками церебрального паралічу та поліомієліту). Перед соціально-педагогічними працівниками постають нові завдання (розробка системи виховання й навчання дітей з особливими потребами на всіх вікових етапах розвитку; удосконалення системи обліку підлітків зазначеної категорії та відбору їх до спеціальних шкіл; оздоровча та лікувально-профілактична робота; організація професійної підготовки та працевлаштування випускників; удосконалення засобів корекції й компенсації дефектів розвитку), визначаються нові принципи соціально-педагогічної діяльності (комплексного підходу до діагностики відхилень, системності, корекційної спрямованості, спирання на збережені аналізатори та потенційні можливості, інтелектуалізації діяльності), підвищуються вимоги до соціальних педагогів (якісна теоретична та практична підготовка до організації соціально-педагогічної роботи; уміння діагностувати порушення в розвитку, визначати перспективи подальшого розвитку підлітка тощо).

У процесі наукового пошуку встановлено, що традиційні напрями роботи соціального педагога поширюються завдяки винекненню нових, а саме: реабілітаційного, інформаційного, дослідницького та роботи з батьками. Збагачуються форми (індивідуальні заняття з соціально-побутового орієнтування, година класного керівника, батьківські зібрання) і методи (створення життєво-практичних ситуацій, створення "ситуації успіху", консультація) соціально-педагогічного впливу.

Гальмувальними факторами етапу, що вивчається, можна вважати відсутність чіткого визначення для кожного типу спеціальної школи змісту загальної освіти та політехнічної підготовки, системи виховної роботи, профорієнтації, трудового навчання; організації якісного комплектування спеціальних шкіл кадрами.

Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) – схарактеризовано як етап інтенсивного розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У розділі доведено, що суспільно-політичні й організаційно-педагогічні зміни означеного етапу - проголошення Україною незалежності; ратифікація багаточисельних міжнародних Конвенцій і Декларацій у галузі прав дитини (у т.ч. інвалідів); визнання соціальної педагогіки самостійною галуззю педагогічного знання; уведення професій "соціальний педагог" та "соціальний працівник"; розробка Концепції спеціальної освіти осіб із особливостями психофізичного розвитку в найближчі роки та на перспективу (1996 р.), цільової комплексної програми "Соціально-психологічна підтримка і реабілітація осіб з вадами фізичного і психічного розвитку" (1996 р.), що були спрямовані на інтенсифікацію досліджень у галузі соціальної та спеціальної педагогіки та психології; створення державної системи допомоги дітям із вадами в розвитку та дітям-інвалідам, – сприяли подальшому розвитку й удосконаленню питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

Характерними для третього етапу були розширення суб’єктів соціально-педагогічного впливу (соціальні педагоги, шкільні психологи); збагачення напрямів (охоронний, просвітницький, посередницький, консультаційний, допоміжний) та завдань (охоплення всіх дітей із особливими потребами соціально-педагогічним впливом, надання психолого-медико-педагогічної допомоги; перебудова методики проведення профорієнтаційної роботи, поєднання соціально-педагогічної діяльності сім’ї, школи, громадськості) організації соціально-педагогічної роботи; уточнення та наповнення соціально-педагогічним змістом принципів організації роботи соціально-педагогічних кадрів (охорона соціальних прав, соціально-адаптаційна спрямованість виховного впливу, забезпечення рівних можливостей для життєдіяльності, співпереживання, толерантності, педагогічного оптимізму, поєднання допомоги й самодопомоги); удосконалення форм (поширення індивідуальної роботи) і оновлення методів (психотерапія, арттерапія, казкотерапія, логотерапія, тренінги, створення позитивної громадської думки) соціально-педагогічного впливу. Робота соціальних педагогів орієнтувалась уже не на відхиленя в розвитку підлітка, як на попередніх етапах, а на його потенційні можливості.

У третьому розділі "Досвід організації соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)" на підставі вивчення й узагальнення архівних джерел, наукової літератури та педагогічних видань визначено напрями, форми та методи роботи соціально-педагогічних працівників з підлітками з особливими потребами; накреслено перспективи використання позитивного вітчизняного й зарубіжного досвіду організації соціально-педагогічної роботи з зазначеною категорією дітей у середніх навчальних закладах України на сучасному етапі; визначено прогностичні тенденції подальшого розвитку та вдосконалення системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У дисертації визначено та схарактеризовано напрями роботи фахівців соціально-педагогічного впливу в середніх навчальних закладах України впродовж досліджуваного періоду (друга половина ХХ століття), а саме: діагностичний (вивчення соціально-психологічного стану учнів із обмеженою дієздатністю); дослідницький (проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей різних категорій); навчально-виховний (забезпечення засвоєння необхідних знань, вироблення умінь і навичок); корекційний (виправлення вад психофізичного розвитку); реабілітаційний (відновлення працездатності); лікувально-профілактичний (попередження, обмеження, запобігання ускладненню дефекту, виникненню вторинних порушень); профорієнтаційний (створення умов для підготовки підлітків з обмеженими можливостями до активної діяльності в різних галузях економіки); охоронно-захисний (соціально-правовий захист дитини); організаційний (організація культурно-дозвіллєвої діяльності через проектування та впровадження різноманітних програм); посередницький (активізація й координація діяльності всіх суб’єктів соціально-педагогічного впливу); просвітницько-пропагандистський; консультаційний; допоміжний (надання допомоги дитині та сім'ї у визначенні та розв’язанні її проблем).

Установлено, що ефективність організації роботи соціально-педагогічних кадрів з підлітками з особливими потребами у спеціальних освітніх закладах різних типів (спеціальні навчально-виховні заклади для дітей глухих, зі слабим слухом, сліпих, слабкозорих, розумово відсталих, з порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку) забезпечувалась завдяки запровадженню загальних (гуртки, екскурсії, творчі конкурси, спортивні змагання, бесіда, переконання, привчання, вправа, заохочення, засудження) та спеціальних (методи вивчення особистості, психодрама, арттерапія, ігротерапія, музикотерапія, казкотерапія, тренінги, психолого-педагогічні консультації тощо) форм і методів соціально-педагогічної роботи.

На підставі вивчення прогресивних здобутків соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України на різних етапах досліджуваного періоду (друга половина ХХ століття) дійшли висновку, що сучасна соціально-педагогічна практика збагатилась окремими педагогічно цінними ідеями та здобутками, а саме: вимогами до працівників соціально-педагогічної галузі (їхні професійні знання й уміння); організацією змісту роботи спеціальних навчально-виховних закладів; методами вивчення особистості дитини (соціально-педагогічна характеристика дитини, тестування, анкетування, інтерв’ю тощо) та методами (бесіда, переконання, заохочення, створення "ситуації успіху") і формами (індивідуальні та групові заняття, гурткова робота, проведення творчих виставок, вечорів художньої самодіяльності, спортивних змагань тощо) соціально-педагогічного впливу.

Здійснити ефективний вплив на підлітка з особливими потребами сучасному соціальному педагогу допоможуть рання діагностика дитини, визначення її особливих потреб, здібностей, можливостей; залучення до різних форм діяльності; удосконалення та творче запровадження вже відомих форм і методів соціально-педагогічної роботи; підвищення рівня професійної підготовки соціально-педагогічних кадрів (знання психології та вікових особливостей дітей, уміння діагностувати порушення та визначати перспективи подальшого розвитку дитини, володіння методикою й технологіями соціально-педагогічного впливу).

Свого творчого використання на сучасному етапі розвитку суспільства потребує й зарубіжний досвід щодо підготовки фахівців соціальної сфери; виявлення й обліку дітей з особливими потребами ("карта обстеження", діагностичні класи); упровадження різних програм "раннього втручання" в розвиток дитини зазначеної категорії; організації інтегрованого навчання таких дітей у звичайних класах; застосування інформаційних технологій у спеціальних навчальних закладах; професійної підготовки підлітків з особливими потребами.

Актуальним є й вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи соціально-педагогічних кадрів із батьками дітей з особливими потребами (проведення консультацій, лекцій, надання допомоги у вихованні дітей, залучення до проведення різноманітних заходів соціально-педагогічного спрямування), що накопичений на різних етапах становлення й розвитку соціально-педагогічної теорії та практики.

Дослідженням виявлено і науково обґрунтовано такі прогностичні тенденції подальшого розвитку системної організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України в ХХІ столітті, як-от: подальша диференціація соціально-педагогічного впливу залежно від категорій підлітків; розширення мережі спеціальних навчально-виховних закладів; збагачення змісту роботи соціального педагога з підлітками з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах; запровадження як нових, так і відомих форм та методів соціально-педагогічного впливу; розробка й застосування новітніх технологій соціально-педагогічної діяльності; упровадження інтегрованого навчання підлітків з особливими потребами; удосконалення профорієнтаційної роботи; створення відповідної системи підготовки соціально-педагогічних кадрів для роботи з підлітками з особливими потребами в освітніх закладах; використання потенційних можливостей церкви для надання допомоги підліткам зазначеної категорії; поширення волонтерського руху; запозичення та пристосування до умов України позитивного зарубіжного досвіду роботи в зазначеній галузі.

 

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)