ТВОРЧИЙ РОЗВИТОК ФІЛОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ О.ПОТЕБНІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВОДИДАКТИЦІ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; визначено об’єкт, предмет, методи дослідження; сформульовано мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи; подано дані щодо апробації основних положень дослідження і впровадження його результатів, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі “Передумови становлення особистості О.Потебні як ученого” розкрито соціально-політичні умови становлення особистості О.Потебні, уточнено періоди його наукової творчості, подано їх характеристику, а також проаналізовано лінгвістичні та філософсько-психологічні погляди вченого.

У дослідженні відзначено, що багатоаспектна проблематика, розроблена О.Потебнею у працях “Думка і мова” , “Слово і міф”, “Із записок з російської граматики”, “Естетика і поетика”, знайшла відображення у положеннях філософсько-лінгвістичної концепції наукової школи “потебніанства”. О.Потебня є засновником сучасних підходів до історичної граматики, історичної діалектології, семантології, етно- і соціолінгвістики, фонетики. Зазначимо, що фактично всі визначні філологи ХХ століття, які досліджували питання поетичної мови, враховували концепцію О.Потебні, його дослідження і висновки. У працях Л.Щерби, О.Пєшковського, Г.Винокура, В.Виноградова, Л.Булаховського, О.Білецького, І.Білодіда, О.Чичеріна і багатьох інших зустрічаються посилання на О.Потебню, відбувався плідний розвиток його гіпотез.

Аналіз життєвого і творчого шляху вченого дозволив виокремити соціально-педагогічні умови тогочасся, які вплинули на становлення особистості О.Потебні як науковця: соціально-політичне середовище, в якому він жив і з якого вийшов; суспільно-політичний рух 50-х років ХІХ ст. за реформування освіти, навчання дітей рідною мовою; національний рух в українських землях, українські духовно-педагогічні традиції; система педагогічної освіти, в умовах якої здійснювалося його навчання, оволодіння фундаментальними знаннями слов’янських мов, формування його особистості; викладацька діяльність ученого; становлення вітчизняного мовознавства; наукові пошуки й активна діяльність О.Потебні з метою створення власної філологічної концепції.

Аналіз філологічної і філософсько-психологічної спадщини вченого дозволив уточнити періоди його життєтворчості і наукової діяльності, виділені дослідниками творчості О.Потебні (Н.Зайченко, В.Франчук, І.Шаров та ін.):

– перший – з 1850 до 1870 рік – розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі критичного осмислення ідей німецьких філософів-романтиків, період накопичення етнографічного та філологічного матеріалу, вражень, ідей, задумів, захист докторської дисертації, формування спрямованості світогляду вченого, його позиції гуманіста й демократа;

– другий – з 1870 до 1891 року – наукова діяльність у сфері граматики і фонетики, діалектології російської, української та інших слов’янських мов і психології словесно-художньої творчості.

У першому періоді творчості О.Потебні виокремлено кілька етапів: перший – накопичення матеріалу, вражень, ідей, задумів (1856 – 1861); другий – викладацька діяльність на посаді ад’юнкта кафедри російської словесності (1861-1862); третій – вихід перших друкованих творів (“Про деякі символи в слов’янській народній поезії”, “Думка і мова”) (1861-1862); четвертий – стажування за кордоном (1862-1863); п’ятий – удосконалення педагогічної майстерності вченого (робота на посаді доцента кафедри російської словесності) та інтенсивні наукові пошуки (праці “Про зв’язок деяких уявлень в мові”, “Про повноголосся”, “Про звукові особливості руських наріч” та ін.) (1863-1865).

Основними етапами другого періоду виокремлено такі: робота над докторською дисертацією “Із записок з російської граматики”, захист докторської дисертації (1870-1874); міжнародне визнання О.Потебні як науковця – обрання членом Королівського товариства наук у Празі, нагородження Уваровськими медалями, обрання членом-кореспондентом Петербурзької академії наук (1874-1880); численні праці із загального мовознавства, фольклористики, літературознавства, етнографії, граматики та етимології (1880-1891).

У дослідженні зазначено, що проблема аналізу філософської традиції у творчості О.Потебні має фундаментальне значення для усвідомлення й оцінки того грандіозного синтезу лінгвістичної концепції історичної граматики, порівняльно-історичного мовознавства взагалі, вивчення східнослов’янських мов, філології, фольклористики, естетики, психології, логіко-гносеологічних принципів прогресивної філософії і демократичних суспільних ідеалів, який пов’язаний із потебніанством.

Теоретичний аналіз праць О.Потебні переконливо засвідчив, що він створив філологічну концепцію, глибоко матеріалістичну і діалектичну за своєю суттю та перспективою. Питання про слово, його значення, структуру і граматичну форму посідає важливе місце в науковій спадщині О.Потебні. Центральною проблемою для лінгвіста була “думка і мова”. Розвиваючи ідею В.Гумбольдта про те, що мова є дещо постійне, те, що в кожну мить зникає, що вона є не справа, не мертвий твір, а діяльність, вічно повторюване зусилля зробити членоподільний звук виразом думки, ґрунтуючись на уявленні про те, що мова є знак, який означає явище й акт пізнання людиною довкілля, учений прослідкував, як саме відбувається це пізнання, як будуються та утворюються поняття. Обравши предметом дослідження складні проблеми співвідношення думки і слова, розробивши свою оригінальну концепцію ідейної й естетичної змістовності художньої мови, мовознавець зумів знайти відповіді на багато запитань, що й досі нас хвилюють. У результаті глибокого і копіткого аналізу численних фактів з історії мови, фольклору і літератури він прагнув обґрунтувати одне із найважливіших своїх положень про те, що слово виникає і живе як поетичний образ.

Розглядаючи мову як форму існування думки, що знаменує собою перехід від несвідомості до свідомості, як могутній засіб розвитку думки та історичний фактор її подальшого вдосконалення, О.Потебня зазначає, що мова – це система засобів видозміни чи творення думки, а не вираження вже готової, сталої, внаслідок чого розуміння полягає не в передаванні думки, а її збудженні. Як бачимо, вчений підходить до суті процесу розуміння, прямо вказуючи на мисленнєвотворчий потенціал мови. Розуміння – це процес декодування здобутої інформації. У ході спілкування людина не привласнює чужу думку, а дешифрує її, співвідносячи з власною системою найбільш загальних понять і відношень. На його думку, розуміння здійснюється в актах внутрішнього мовлення суб’єкта і розкриває йому мотиви, цілі та зміст звернутої до нього дії іншої людини. Мовленнєве спілкування тільки збуджує розумову діяльність слухача, в результаті якої у нього формується і формулюється нова, інша, неповторна думка. Тоді, підсумовує мовознавець, слово є настільки засобом розуміти іншого, наскільки воно є засобом розуміти самого себе.

Дослідження доводить, що філологічні погляди О.Потебні є вельми актуальними сьогодні у модернізації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, оскільки виховання особистості започатковується із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу, насамперед рідної мови, усної народної творчості, звичаїв і традицій рідного краю. Мова, за О.Потебнею, це не механічний інструмент, що стоїть поза нами, не лише система засобів пізнання, це передусім шлях творення естетичних і моральних ідеалів. Отже, духовний розвиток дитини нерозривно пов’язаний з розвитком її мовних здібностей, і кожному віку відповідають свої вимоги, нехтування якими негативно впливає на навчання та виховання підростаючого покоління.

З лінгвістичних поглядів О.Потебні випливають важливі теоретичні положення, на яких ґрунтується сучасна лінгводидактика, а саме: мова – засіб спілкування; взаємозв’язок мовної, мисленнєвої і мовленнєвої діяльності, думки і слова; закономірності засвоєння значення слова і розуміння мови дитиною, формування мовних узагальнень; розвиток поетичного слуху в дітей; шлях формування понять: довкілля – уявлення – образ – слово – поняття – пізнання; фольклор і художня література як засоби розвитку мовлення дітей.

Доведено, що ідеї О.Потебні про походження мови, організаційну єдність форм думки та її мовного вираження, роль рідної мови в розвитку народів та у вихованні й навчанні підростаючих поколінь, розробка вченим питань походження і розвитку української та інших слов’янських мов, мають величезний потенціал, не втратили своєї наукової значущості для сьогодення.

У другому розділі “Педагогічні та лінгводидактичні погляди О.Потебні” висвітлено проблему взаємозв’язку етичного й естетичного в навчанні мови, розкрито феномен “образне мовлення” у педагогічній спадщині О.Потебні та стан дослідження означеного феномена сучасними науковцями; проаналізовано фольклористичну концепцію мовознавця, його погляди на місце фольклору в навчанні мови.

Проблема виховання у дітей почуття прекрасного не є новою. Широке розуміння естетичного виховання у педагогіці та лінгводидактиці має давню традицію. Дослідження цієї проблеми ґрунтується на фундаментальних працях філософів (Аристотель, Г.Гегель, Г.Сковорода, П.Юркевич та ін.). Привертають увагу роботи відомих психологів з питань розвитку естетичного сприймання, єдності емоційного і раціонального, емоційної регуляції мовлення (Л.Виготський, О.Запорожець, В.Роменець, С.Рубінштейн, О.Чебикін, В.Ямницький та ін.). Проблему естетичної сутності мови розробляли вітчизняні вчені (І.Огієнко, С.Смеречинський, І.Чередниченко), російські мовознавці (Л.Щерба, Г.Шпет, В.Виноградов, І.Гальперін) та зарубіжні лінгвісти (В.Гумбольдт, Ш.Баллі). Теорію і практику естетичного виховання у лінгводидактиці вивчали О.Біляєв, А.Богуш, Т.Донченко, О.Крутоголова, О.Кучерук та ін. Українська мова як предмет вивчення об’єктивно володіє ознаками прекрасного, здатними викликати естетичні відчуття у зв’язку з усвідомленням мовної і мовленнєвої гармонії такими якостями літературної мови, як багатство засобів вираження, її мелодійність, ритмічна організація, експресивність мовних одиниць, доречність уживання мовних засобів у різних стилях мовлення.

У дослідженні зазначено, що естетичні погляди О.Потебні, які сконцентровані головним чином навколо розробки питань лінгвістики, етнографії і літературознавства, можуть стати вагомим внеском у реалізацію завдань лінгводидактики. У працях ученого “Про деякі символи в слов’янській народній поезії” (1860), “Думка і мова” (1862), “Пояснення малоруських та споріднених пісень” (1883), а також у виданих уже після його смерті “Із лекцій з теорії словесності” (1894) та “Із записок з теорії словесності” (1905), в чотирьох томах записок з російської граматики розсіяні самобутні й надзвичайно глибокі філософські, естетичні і психологічні ідеї про пізнавальну функцію мистецтва, структуру художнього образу, зміст і форму, окремі категорії естетики, з проблем психології творчості та інші важливі проблеми естетичного засвоєння дійсності. Учений зазначав, що місткість художнього мовлення є її головною відмінністю та особливістю саме тому, що долається суто понятійний характер мовного висловлювання.

Доведено, що вихідним положенням естетики вченого є погляд на мистецтво як на особливу форму пізнання, вид людської діяльності, спрямований на художнє пізнання світу, його естетичну переробку для цілей суспільства. Поезія не тільки вивчає, але й повчає, і майстри поезії є у той самий час і вчителями життя – це психологічне твердження вважаємо актуальним і для нашого часу.

Аналіз естетичної концепції О.Потебні засвідчив, що саме мова є знаряддям національної свідомості й елементарної думки і як знаряддя зумовлює способи розумової роботи, а також, до певної міри, її досконалість. Тому народність, зазначає О.Потебня, тобто те, що робить певний народ народом, полягає не в тому, що висловлюється, а в тому, як висловлюється. Розвиток рідного мовлення та навчання мови слід пов’язувати з ознайомленням дітей із національною культурою. З означеного випливає педагогічна сентенція – кінцевим результатом опанування мови є формування національно-свідомої мовної особистості.

У дослідженні зазначено, що, починаючи від часів І.Гете і майже до нашого часу, художня образність як феномен досліджувалася здебільшого за її окремими формами: метафорою, метонімією, синекдохою й іншими тропами. О.Потебня одним з перших прийшов до розуміння градації між мовою і мовленням, почав досліджувати історичні процеси їх розвитку, встановлювати їх специфіку, виявляти принципи їх двоєдності. У зв’язку з цим визначились і його наукові позиції відносно художнього мовлення та його образності. Особливо значущим для розуміння феномена “образне мовлення” є вчення О.Потебні про “внутрішню форму”. Внутрішня форма слова проявляється у художньому контексті, де актуалізується універсальна здатність слова створювати образи та виражати поняття. Внутрішня форма будь-якої мови виражає не весь зміст думки, а тільки одну з її ознак. Ця ознака має образний характер. О.Потебня розрізнював слова, в яких ще живе поетичне порівняння, і слова, де воно вже забулося, стерлося. Перші – він умовно називав словами “образними”, другі – “необразними”. Дослідження доводить, що, розробляючи концепцію щодо взаємодії образного й необразного в мові й поетичній творчості, О.Потебня здійснював двоєдину філологічну настанову. З одного боку, він осмислив специфічні особливості художнього мовлення, осягав, так би мовити, його внутрішні закони, його принципи. З іншого, – сполучав їх із загальнокультурним розвитком людства, показував, що структурні принципи мистецтва слова, при всій їх специфічності, можуть жити й мати певний смисл лише тому, що вони завжди так чи так “відкриті” цим процесам, взаємозалежностям мови, мислення, культури в їх безперервній творчій діяльності.

На основних положеннях естетичної концепції О.Потебні ґрунтуються сучасні дослідження образності мовлення. Вивчення й аналіз літератури дозволили зафіксувати, що питання розвитку образного мовлення розглядається в сучасній лінгводидактиці принаймні дотично таких проблем: розвиток образного мовлення дошкільників (А.Богуш, Н.Гавриш, Т.Мельник, І.Попова, О.Ушакова та ін.), розвиток усного мовлення учнів (Н.Бабич, П.Білоусенко, О.Біляєв, М.Вашуленко, Л.Кулибчук, М.Пентилюк та ін.); вивчення в середній школі стилістики загалом, художнього стилю зокрема (Ю.Арешенков, П.Кордун, І.Лопушинський, В.Мельничайко, М.Пентилюк та ін.); лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови, мовний аналіз тексту як складова означеної дисципліни (Л.Валентій, І.Ковалик, М.Крупа, В.Мельничайко, М.Пентилюк та ін.); вивчення лексики та фразеології (М.Коломієць, В.Ужченко, Г.Передрій, Т.Усатенко та ін.); культура мовлення учителів-словесників, учнів (Н.Бабич, О.Біляєв, М.Пентилюк та ін.).

Аналіз творів О.Потебні “Думка і мова”, “Про націоналізм”, “Пояснення малоросійських та споріднених пісень”, “Мова і народність” та інших показує, що основним теоретичним положенням концепції видатного вченого є принцип народності виховання, який дослідник розтлумачує через розуміння мови як компонента культури, духовного життя народу. Для О.Потебні поняття народність визначається мовою, традиція народу міститься “переважно в мові”. Це твердження є основою поглядів мовознавця на народність і народ і виявляється у різних його працях. Дослідник розкрив ґенезу й етимологію, глибокі внутрішні аспекти ідеї народності виховання, пов’язавши її з мовою, яка є найважливішим засобом “перетворення початкових домовних елементів думки”. Народність є тим, чим один народ відрізняється від іншого. О.Потебня називає єдино правильною прикметою, за якою вирізняється народ і водночас єдиною, нічим не замінною умовою існування народу – єдність мови.

У дослідженні зазначено, що основним теоретичним положенням педагогічної і філологічної концепції О.Потебні є принцип народності, який покликаний виховувати в дитини любов до слова через народний фольклор, поетику, прилучення до народної мудрості. Думка О.Потебні про те, що в мові містяться традиції народу і фольклор є могутнім засобом національного виховання, є плідною і завжди буде зберігати свою актуальність. Як тільки дитина опановує мову, вона прилучається до цих традицій. Засвоюючи рідну мову, дитина з віком набуває рис свого оточення. Тому виховання особистості розпочинається із засвоєння дітьми духовних надбань рідного народу, насамперед рідної мови, усної народної творчості, звичаїв і традицій рідного народу. У міру розумового розвитку в її мисленні починають виявлятися риси національної психічної будови. Яскравість і сила цих рис прямо пропорційні розумовому розвитку й рівню обдарованості.

У третьому розділі „О.Потебня і сучасність” визначено місце вчення О.Потебні в сучасній педагогічній практиці, визначено критерій, показники, схарактеризовано рівні обізнаності студентів із філологічною спадщиною О.Потебні; проаналізовано дані пошуково-розвідувального експерименту; здійснено кількісний і якісний аналіз його результатів.

У дослідженні зазначено, що наукові ідеї О.Потебні про націю, народ, мову почали реалізовуватися лише з 90-х років ХХ століття і певною мірою враховуються у процесі навчально-виховної роботи в сучасних закладах освіти. Ідея О.Потебні про визначальну роль мови у формуванні національно свідомої особистості втілюється у “Навчально-виховній концепції вивчення української (державної) мови”, “Концепції шкільної мовної освіти національних спільнот в Україні”, “Концепції навчання державної мови в школах України”, “Концепції навчання української мови в системі профільної освіти”. Провідні положення його філологічної концепції дедалі більше цікавлять сучасних науковців (І.Богачевська, Ю.Вільчинський, М.Дмитренко, Н.Зайченко, М.Скорик та ін.).

Для того, щоб з’ясувати рівень ознайомлення педагогічного персоналу із спадщиною О.Потебні, мотивувати необхідність вивчення лінгводидактичної спадщини цього видатного мовознавця, було проведено пошуково-розвідувальний експеримент, у ході якого вирішувалися такі завдання: з’ясувати рівень обізнаності вчителів середніх шкіл, вихователів дошкільних закладів, студентів із спадщиною О.Потебні, виявити мету та частотність використання філологічної спадщини вченого в роботі з дітьми; з’ясувати наявність творів ученого в бібліотеках навчальних закладів; проаналізувати зміст програм для вищої та середньої школи, дошкільних навчальних закладів з метою висвітлення у них ідей ученого; здійснити аналіз підручників, посібників з метою впровадження спадщини науковця.

Анкетування засвідчило, що вчителі і вихователі-практики не обізнані з працями О.Потебні, його твори не викликають зацікавленості в педагогів, очевидно, їх не знайомили з ними і у стінах педагогічних закладів, у яких вони проходили професійну педагогічну підготовку. Більшість опитуваних студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів мають чіткі уявлення про О.Потебню, можуть назвати деякі його праці, але недостатньо обізнані з його поглядами та ідеями, не мають інформації про використання його спадщини в роботі з дітьми дошкільного віку.

У дослідженні зазначено, що серед причин, які гальмують упровадження спадщини О.Потебні в сучасну педагогічну практику, можна визначити такі: необізнаність із спадщиною мовознавця, недостатня кількість або повна відсутність праць О.Потебні, науково-методичної літератури про нього у шкільних та власних бібліотеках педагогічних працівників. Причинами необізнаності педагогів-практиків з творчістю О.Потебні вважаємо такі: складний науковий стиль викладу праць О.Потебні; відсутність достатньої кількості примірників у бібліотеках шкіл, вищих навчальних закладів; відсутність орієнтації викладачами-словесниками і методистами студентів на самостійне опрацювання наукової спадщини О.Потебні; відсутність методичної літератури щодо рекомендацій впровадження його ідей у педагогічну практику.

Аналіз навчальних програм для вищої, середньої школи та дошкільних закладів засвідчив, що в них реалізуються такі лінгводидактичні погляди та ідеї О.Потебні: мова і нація; мова і культура; етичне й естетичне в навчанні мови; використання фольклору; слово й художній образ; образність мовлення.

Аналіз підручників та посібників для студентів спеціальностей “Українська мова та література”, “Початкове навчання” та “Дошкільне виховання” засвідчив, що не в усіх аналізованих примірниках ураховуються погляди та ідеї О.Потебні. У підручниках для студентів філологічних спеціальностей розглядаються переважно питання філологічної спадщини О.Потебні та основні питання методики навчання рідної мови в середній школі. Натомість підручники для студентів спеціальності “Дошкільне виховання” більш повно реалізують лінгводидактичні ідеї видатного мовознавця щодо єдності мови й мислення, мови й культури народу, образного мовлення, погляди лінгвіста на роль фольклору в розвитку й навчанні мови в дошкільному закладі.

З метою вивчення стану обізнаності студентів із спадщиною О.Потебні було визначено когнітивно-репродуктивний критерій з показниками: обізнаність із напрямами творчості О.Потебні; обізнаність із працями О.Потебні; вміння використовувати філологічні ідеї О.Потебні в педагогічній практиці.

Відповідно до критерію та його показників було визначено рівні обізнаності студентів із філологічною спадщиною О.Потебні: достатній, задовільний, незадовільний.

Достатній рівень характерний для студентів, які обізнані з творчістю О.Потебні, називали усі напрями творчості вченого, знали 5 і більше праць, вміли розробити конспект уроку (заняття) за ідеями О.Потебні, правильно визначали тематику уроків (занять) за фрагментами творів ученого.

Задовільний рівень обізнаності студентів із філологічною спадщиною О.Потебні становили студенти, які називали 2-3 напрями творчості вченого, 2-3 його праці, у розроблених конспектах уроків (занять) не зовсім точно використовували ідеї О.Потебні; не змогли повно й правильно визначити тематику уроків (занять).

Незадовільний рівень характерний для студентів, які називали не більше одного напряму творчості вченого, одну або зовсім не знали наукових праць; не змогли розробити конспекти та скласти тематику уроків (занять) за філологічними ідеями О.Потебні.

За результатами дослідження, на достатньому рівні обізнаності студентів із спадщиною О.Потебні було виявлено тільки 6% студентів філологічної спеціальності і 4% – дошкільного виховання; на задовільному рівні перебувало 42% студентів філологічного факультету, 40% – педагогічного (спеціальність “Дошкільне виховання”) і 20,4 % студентів спеціальності “Початкове навчання”. Більшість студентів усіх спеціальностей перебували на низькому рівні: 52% – філологічний факультет, 79,6% – початкового навчання і 56% – дошкільного виховання.

Сутність експериментальної роботи полягала в озброєнні майбутніх педагогів теоретичними знаннями з основних питань наукової спадщини О.Потебні, необхідними для ефективної організації процесу розвитку й навчання мови в початковій, середній школі та дошкільному навчальному закладі. З цією метою було розроблено спецкурс “Використання наукової спадщини О.Потебні в сучасній лінгводидактиці” для студентів філологічного та педагогічного факультетів, який був покликаний навчити студентів перебудовувати навчально-виховний процес у закладах освіти на засадах етнолінгвістики, етнопедагогіки, викликати бажання у студентів ознайомитись із поглядами та ідеями видатного мовознавця, уміти використовувати їх у своїй практичній діяльності.

У результаті оволодіння студентами теоретичної та практичної частин спецкурсу студенти пізнали найголовніші аспекти наукової спадщини О.Потебні; основні праці вченого; погляди та ідеї О.Потебні, які можна використати в роботі з розвитку і навчання мови в дошкільних навчальних закладах, початковій та середній школах; працювали з першоджерелами, навчилися розробляти конспекти занять і уроків із використанням теоретичних положень О.Потебні.

З метою підвищення рівня обізнаності студентів із науковою спадщиною О.Потебні було організовано гурток “Сучасна лінгводидактика у світлі наукових ідей О.Потебні” для студентів філологічних та педагогічних спеціальностей, заняття якого проводилися 1 раз на місяць. На заняттях студенти працювали з першоджерелами, займалися дослідницькою роботою щодо використання поглядів та ідей ученого у своїй практичній роботі.

Підвищенню зацікавленості науковими поглядами видатного мовознавця сприяла організація й проведення тематичної наукової студентської конференції з теми: “Наукова спадщина О.Потебні і проблеми сучасної лінгводидактики”. Працювали такі секції: 1) Педагогічна спадщина О.Потебні в розвитку сучасної педагогіки; 2) Розвиток ідей О.Потебні в сучасній лінгводидактиці; 3) Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики; 4) Філологічна спадщина О.Потебні в контексті сучасної лінгводидактики. Студенти активно виступали з доповідями, аналізували та обговорювали проблеми сучасної лінгводидактики.

За творчістю О.Потебні студентам була запропонована тематика курсових, дипломних та магістерських робіт, завдання на педагогічну практику, результати якої з аналізом проведених уроків і занять доповідалися на підсумкових конференціях з педагогічної практики.

Як засвідчили результати впровадження поглядів та ідей О.Потебні в навчально-виховний процес закладів освіти, студенти зацікавилися спадщиною О.Потебні, почали оволодівати вміннями і навичками застосування його філологічної спадщини у своїй практичній діяльності.

Порівняльні дані сформованості рівнів обізнаності студентів з науковою спадщиною О.Потебні після завершення експериментальної роботи подано в таблиці