У вступі обґрунтовано актуальність дослідження,визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, теоретичні й методологічні основи, методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі “Теоретичні та організаційно-педагогічні засади підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності” обґрунтовано теоретичні й організаційно педагогічні основи підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності; визначено й науково схарактеризовано історичні етапи розвитку ідеї професійного самовдосконалення вчителя природничих дисциплін на засадах самоосвіти у вітчизняній педагогічній науці й практиці; наведено характеристику й авторську модифікацію базових теоретичних категорій дослідження – “професійна Я-концепція вчителя”, “самоосвіта вчителя природничих дисциплін”, “самостійна робота майбутнього вчителя”, “самоосвітня діяльність майбутнього вчителя природничих дисциплін”; визначено специфіку підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності у вищих навчальних закладах України в умовах сучасних глобалізаційних процесів та модернізації системи української освіти й професійної підготовки вчителя.
Установлено, що розвиток ідеї організації самоосвітньої діяльності вчителя природничих дисциплін відбувався впродовж ХХ століття. На початку цього періоду він був зумовлений потребами забезпечення національної системи шкільної освіти кваліфікованими вчителями-патріотами, здатними досамовиховання й самореалізації в умовах складних процесів націоналізації, демократизації, дерусифікації української середньої й вищої школи. Перевага надавалася аспектам підготовки фахівців у рамках перекваліфікації залучених кадрів та післядипломної освіти вчителів природничих дисциплін. Формами такої підготовки були річні та короткотермінові педагогічні курси, самостійне опанування навчальних програм і складання екзаменів із кваліфікації “вчитель”, вивчення передового досвіду; реалізація планів і щоденників самоосвіти; індивідуальні завдання з самопідготовки вчителя тощо. Створення системи колективної виробничої роботи з педагогічними кадрами у 1920 – 1930 рр. привело до організації громадських органів управління цими процесами й потужної українізації змісту підготовки учителів, а наприкінці 30-х років – дозаорганізованості й заполітизованості процесу самоосвітньої діяльності педагогів. З середини 80-х років ХХ століття актуалізується ідея безперервності освіти особистості впродовж життя, що веде до дерегламентації та децентралізації форм, засобів, методів самоосвітньої діяльності вчителя природничих дисциплін. Сучасний етап розвитку ідеї самоосвітньої діяльності майбутнього вчителя природничих дисциплін характеризується потребою узгодження кращих вітчизняних традицій в організації цієї роботи з вимогами міжнародних стандартів до фахівця з вищою освітою, умовами входження національної освіти до Болонського процесу. Свого розв’язання потребує проблема піднесення значимості самостійно здобутих знань, їх трансформації в життєві компетентності особистості вчителя.
Уточнено й модифіковано в результаті аналізу теоретичних категорій дослідження такі поняття, як “самоосвіта”, “самостійна робота”, “самооцінка”, “самореалізація”, “творча пізнавальна самостійність”. Це дало підстави під самоосвітньою діяльністю майбутнього вчителя природничих дисциплін розуміти форму функціонування особистості, яку характеризують готовність до постійного саморозвитку на засадах самоорганізації, творчої пізнавальної самостійності й інтелектуальної активності.
Визначено специфіку підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності в умовах сучасного вищого навчального закладу, яка полягає в: 1) перетворенні студента із об’єкта в суб’єкт навчання, самоосвітньої діяльності й професійної підготовки; 2) формуванні адекватної самооцінки власних можливостей і результатів професійної підготовки студентом та забезпеченні майбутніх педагогів засобами конструювання індивідуальних технологій самореалізації особистості у процесі професійної освіти й діяльності як учителя природничих дисциплін; 3) виробленні в студентів у процесі організації самоосвітньої роботи пізнавальної творчої самостійності особистості, здатності до систематичного пошуку й засвоєння нових знань, трансформації наявного досвіду та формування на цій основі власних інноваційних професійних комбінацій; 4)організації самоосвітньої роботи майбутніх учителів природничих дисциплін з урахуванням таких принципів, як системність і послідовність, посильність, індивідуалізація та диференціація, успішність і позитивність, активність і інтерактивність, оптимальність; 5) формуванні й розвитку в процесі організації самоосвітньої діяльності студентів природничих дисциплін її світоглядно-культурологічного, психолого-педагогічного й фахово-методичного компонентів; 6) упровадженні й вдосконаленні кредитно-модульно-рейтингової системи організації навчального процесу як педагогічної технології, що сприяє активній пізнавальній самостійній діяльності майбутніх учителів природничих дисциплін, спонукає їх до систематичної самоосвіти й саморозвитку як фахівців, налаштованості насамоорганізацію та конкурентноздатність на ринку педагогічної праці.
У другому розділі “Наукове обґрунтування технології підготовки вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності” обґрунтовано процес підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін досамоосвітньої діяльності на засадах формування професійної “Я-позиції”; самовиховання й самоорганізації як основи самоосвітньої діяльності. Використовуючи принцип єдності теорії і практики в підготовці майбутнього вчителя природничих дисциплін, розроблено модель підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності (цілі самоосвіти, змістовий блок підготовки, блок самоосвітніх особистісних якостей, блок практичної підготовки, процесуальний блок самоосвіти), визначено основні форми й засоби впровадження пропонованої моделі в практиці підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін у вищому педагогічному навчальному закладі.
Обґрунтовано, що підготовка сучасного вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності й професійного самотворення впродовж життя має враховувати те, що спеціаліст цього фаху формує цілісну й об’єктивну наукову картину світу школярів, комплекс навичок поведінки в природному й соціальному оточенні, суттєво впливає на навчальну, комунікативну, технологічну й ціннісно-орієнтаційну компетенції учнів. Запропонована вдослідженні модель процесу підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до самоосвітньої діяльності ґрунтується на принципі розгляду її як системи, яка передбачає цілісність формування компонентів фахової компетентності майбутнього спеціаліста в процесі професійно-педагогічного самовдосконалення; практичну спрямованість і диференційований відбір змісту і методів самоосвіти майбутнього вчителя природничих дисциплін у вищому навчальному закладі ІІІ – ІV рівнів акредитації; урахування традиційного й інноваційного досвіду регіону для забезпечення оптимального поєднання теорії і практики в підготовці фахівця цього профілю. Зазначена модель відповідає філософським ідеям єдності свідомості й діяльності людини; взаємозв’язку теоретичного й емпіричного у професійній педагогічній діяльності; положенням філософії освіти про діяльнісну сутність особистості та її вирішальну роль упроцесі професійного самоздійснення в умовах ринку освітніх послуг (рис. 1).
