У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної, роботи, ступінь її дослідження, визначено мету і основні завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів, публікацій, структури та обсягу роботи.
У розділі 1 “Методологічні засади дослідження та суть державної власності” на основі узагальнення здобутків наукових напрямків і шкіл щодо природи, місця і ролі державної власності в ринковій економіці в процесі її еволюції визначено основні методологічні засади дослідження державної власності та розкрито її сутність як економічної категорії через з’ясування змісту і форми відображення реальних виробничих відносин.
Методологія економічного дослідження державної власності ґрунтується на філософських та загальнонаукових принципах пізнання, законах і категоріях діалектики та економічної теорії. Значною мірою вона визначається особливостями державної власності як економічного явища. В наукових колах увага до проблеми обґрунтування місця і ролі державної власності в ринковій економіці зростала під час загострення соціально-економічних протиріч. З початку ХХ ст. державна власність починає розглядатися як компенсатор збоїв автоматичного механізму приватнокапіталістичного виробництва, а її швидкий розвиток пояснюється розширенням економічних функцій держави, зокрема необхідністю мобілізації ресурсів в національних масштабах та посиленням соціального спрямування.
Як показує аналіз, сучасна держава як форма організації суспільства має за основну мету забезпечення суспільного добробуту. Державна власність розглядається з позиції інституціоналізму на методологічній основі політичних, соціальних і юридичних правил. Обґрунтування державної власності здійснюється в контексті реформування суспільних відносин з акцентуванням на вирішальному значенні проблем економічної і політичної влади, економічних приватних і суспільних інтересів, економічної ефективності і соціальної справедливості.
Встановлено, що об’єктивні рушійні сили виникнення і еволюції державної власності пов’язані зі сферою виробництва. Державна власність розглядається як явище, об'єктивно зумовлене станом та тенденціями розвитку суспільного виробництва. Її поява випливає зі змін, що відбуваються в результаті діалектичної взаємодії між продуктивними силами і виробничими відносинами. Безпосередньо цю діалектику виражає процес усуспільнення виробництва. Встановлення генетичного зв’язку між усуспільненням виробництва і власністю розглядається як методологічний принцип, який дозволяє максимально наблизитися до об'єктивного і комплексного тлумачення державної власності. Однак незаперечним є те, що державна власність віддзеркалює в собі якісні зміни всієї економічної системи. Це означає, що методологія її дослідження має інтегрований характер.
У дисертації державну власність як економічну категорію досліджено через з'ясування її змісту і форми. Зміст державної власності виражає: 1) сукупність відносин з приводу певного рівня усуспільнення виробництва; 2) відносини з приводу привласнення матеріальних благ; 3) соціально-економічне значення. Форма державної власності розуміється нами як: 1) спосіб прояву відносин з приводу усуспільнення виробництва, яке виражається у поглибленні процесів кооперування і комбінування виробництва, інтеграції елементів виробничої структури в єдиний суспільний процес – усуспільнення привласнення та формування суспільства як власника; 2) як вияв відносин привласнення матеріальних благ.
Як показує аналіз світового економічного розвитку, зміни об’єктного складу державної власності обумовлені дією економічних (зростаюче усуспільнення продуктивних сил), політичних (світові війни, зміна лідерства політичних сил) та інших чинників (техногенні та екологічні загрози). В роботі аргументовано, що визначальними критеріями віднесення об’єктів до державної власності є критерії, в яких виражається рівень усуспільнення виробництва, економічна доцільність, економічна цілісність та стабільність.
Обґрунтовано, що державна власність – це особлива форма власності, яка визначається не за суб'єктом власності, а за суб'єктом управління об'єктами власності. Суб'єкт державної власності розуміється, як об'єктивно визначений і законодавчо встановлений власник, в інтересах якого здійснюється використання об'єктів державної власності, тобто суспільство (народ). Суб'єктом управління державною власністю виступає держава (державні інституції), яка здійснює управління об'єктами державної власності від імені і в інтересах суспільства. В умовах демократичної держави державний економічний інтерес обумовлений суспільним економічним інтересом, що забезпечується прийняттям рішень про використання об'єктів державної власності на основі встановлених правових норм.
За своєю внутрішньою структурою відносини державної власності являють собою систему відносин спільного володіння, розпорядження і використання. Наявність суб'єкта державної власності та суб’єкта управління нею передбачає існування відносин відповідальності та контролю. Відповідальність виникає у держави перед суспільством, яке передало першій повноваження розпорядження та використання державної власності. Відносини контролю відбуваються з ініціативи суспільства з метою перевірки відповідності дій держави його вимогам.
В результаті проведеного дослідження визначено, що державна власність як економічна категорія – це вища форма функціонування суспільної власності, яка за своїм змістом охоплює виробничі відносини з приводу привласнення матеріальних благ суспільством (народом) і в його інтересах реалізується державою (державними інституціями). Складна ієрархічна структура суб'єкта державної власності та неоднаковий рівень усуспільнення її об'єктів зумовлює потребу виділення двох різновидів державної власності: загальнодержавної власності і комунальної (муніципальної) власності.
У розділі 2 “Формування та розвиток державної власності у трансформаційній економіці України” обґрунтована необхідністьдержавної власності у трансформаційній економіці України, визначені її функції, досліджені напрямки та способи формування в умовах трансформації, розкриті проблеми, фактори та тенденції розвитку з утвердженням ринкових відносин.
У дисертації аргументовано, що необхідність державної власності у трансформаційній економіці України об’єктивно обумовлена двома факторами загального та специфічного характеру: 1) розвиток державної власності відбувається на основі загальносвітової тенденції до поглиблення усуспільнення продуктивних сил; 2) державна власність зумовлена конкретними умовами трансформаційної економіки: інституціональними змінами, загостренням кризових явищ, кінцевою метою реформування – створення високорозвиненої соціальної держави. Формування сильної держави, активізація її регулюючої функції та соціальна орієнтація можливі за умови використання достатньо могутнього виробничого та соціального потенціалу державної власності.
Обґрунтовано, що здатність державної власності підтримувати належний рівень розвитку продуктивних сил у трансформаційній економіці України забезпечується виконанням нею таких функцій: 1) інтегруюча – забезпечення загальних умов суспільного відтворення через підтримання макроекономічних пропорцій, стабілізацію економічних зв’язків та узгодження економічних інтересів, створення умов для урівноваження економічного розвитку; 2) відтворювальна – участь у відтворенні суспільного капіталу через забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції, створення сучасної інфраструктури науки і освіти, матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, впровадження державних науково-технічних програм, підтримка пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки; 3) інноваційна – утвердження інноваційно-структурної моделі економічного розвитку через перебудову структури промислового виробництва в напрямку випуску продукції кінцевого використання і скорочення частки енергомістких галузей, а також стимулювання розвитку пріоритетних галузей; 4) захисна – гарантування економічної безпеки країни; 5)соціальна – досягнення високих соціальних стандартів через діяльність соціальної інфраструктури та використання бюджетних коштів.
Проведений аналіз свідчить, що формування державної власності у трансформаційній економіці України значною мірою визначається передумовами, метою і процесом реформування всієї економічної системи та відносин власності, зокрема. Відповідно до цього, державна власність формувалася за трьома напрямками: 1) реформування об’єктів державної власності, які залишаються у державній власності (збереження в державній власності об’єктів, що не підлягають приватизації або з різних причин не приватизовані; розмежування державної власності на загальнодержавну і комунальну; якісне перетворення об’єктів державної власності); 2) створення нових об’єктів державної власності (розширення об’єктів державної власності та будівництво нових); 3) привласнення об’єктів інших форм власності (повернення раніше приватизованих об’єктів у державну власність за рішенням суду; перехід у державну власність частки недержавних об’єктів в результаті отримання ними бюджетних капіталовкладень).
