ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЇЇ ЧЛЕНСТВА У СВІТОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості досліджуваної теми, її зв’язок із науково-дослідними роботами; визначено об’єкт, предмет, мету й завдання, методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та встановлено їх практичну користь; наведені дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – «Теоретико-методичні засади державного управління сферою промислової власності України» – показано, що протягом всієї історії людської цивілізації національне багатство ґрунтувалося на володінні матеріальними об’єктами. Проте зараз ця схема змінилася й знання стали новим національним надбанням. Світова економіка, яка базується «на бетоні й залізі», поступово замінюється на економіку, засновану на ідеях і знаннях, у межах якої інтелектуальна власність стає однією з головних цінностей.

Перехід України на інноваційні рейки пов’язаний насамперед зі створенням та подальшим упровадженням інтелектуальної власності (ІВ), основною складовою якої є промислова власність.

Для цього, у першу чергу, треба чітко розуміти сутність таких термінів, як «сфера інтелектуальної власності» та «сфера промислової власності». Різні термінологічні питання державного управління сферою ПВ розглядалися в роботах О.Б. Бутнік-Сіверського, В.С. Дроб’язко, М.М. Дроня, А.Г. Жарінової, В.О. Жарова, М.М. Капіноса, В.О. Комарова, Ю.М. Кузнєцова, М.Х. Корецького, О.Ф. Морозова, С.П. Мосова, О.Ф. Немчина, О.М. Нікіфорової, О.П. Орлюк, М.В. Паладія, В.Д. Пархоменко, О.В. Пічкура, О.Д. Святоцького, О.В. Томіло, В.В Бєлова, Ю.Н. Белогоня, В.Л. Білоусова, О.В. Васильєва, М.С. Дашяна, П.Н. Завліна, А.М. Козирєва, О.В. Новосєльцева, В.Ю. Плотникова та ін. Аналіз показав, що терміни «сфера інтелектуальної власності» та «сфера промислової власності» не є новими для застосування у повсякденній діяльності органів влади та комерційних структур, але їх вважають новими для використання як у нормативних документах держави, так і в наукових дослідженнях. У зв’язку з цим автором визначено зміст цих термінів та введено їх у науковій обіг.

Під терміном «сфера інтелектуальної власності» розуміють середовище, у якому здійснюють різні види інтелектуальної творчої діяльності людини, результатами яких є інтелектуальні цінності нематеріальної природи, що належать до об’єктів ІВ, які охороняються правом промислової власності або авторським правом і суміжними правами згідно з чинним законодавством і призначені для подальшого їх використання. Базуючись на змісті терміна «сфера інтелектуальної власності», надано розуміння терміну «сфера промислової власності», під яким треба розуміти середовище, ув якому здійснюють різні види інтелектуальної творчої діяльності людини, результатами яких є інтелектуальні цінності нематеріальної природи, що належать до об’єктів ПВ, які охороняються правом промислової власності згідно з чинним законодавством і призначені для подальшого їх використання.

Дослідження стану сфери ПВ шляхом аналізу умов, що мали місце у період існування СРСР та умов, які склалися в Україні, показало, що на стан цього питання на початку становлення нашої держави негативно вплинув різкий перехід економіки на ринкові засади: на кінець 1999 р. валовий зовнішній борг перевищував 12,6 млрд дол. США (54, 2% ВВП), обсяг ВВП на душу населення склав 620 дол. США, на обліку в службі зайнятості перебувало майже 2,5 млн громадян, заборгованість по заробітній платі та по всіх видах соціальних виплат досягала майже 10 млрд грн., до третього тисячоліття Україна не була 50-мільйоною країною; на кінець 2008 р. знизилась чисельність населення України до 46 млн, валовий зовнішній борг перевищив цифру 105 млрд дол. США, за межею бідності проживає 70% населення України.

Розвиток сфери ПВ за кордоном, який основується на визначених у дисертації світових тенденціях у цій сфері: світова економіка поступово перетворюється на економіку, засновану на ідеях і знаннях, у межах якої промислова власність стає однією з головних цінностей і потужним інструментом економічного зростання; патентна система стала невід’ємною частиною зростаючої глобальної економічної активності, причому збільшення кількості поданих патентних заявок точно відображає економічне зростання в усьому світі, вимагає від України їх обов’язкового врахування.

Створена за роки незалежності в Україні державна система управління сферою ПВ, спрямована на вирішення питань охорони прав на об’єкти права ПВ. У зв’язку з цим формування ринку промислової власності відбувається повільно, а потрібні й ефективні механізми обліку та запровадження у виробництво результатів інтелектуальної творчої діяльності на жаль відсутні. Більш того, існує навіть неконтрольована передача наукових і конструкторських розробок за кордон.

Характерним є і повільне розгортання діяльності структурних підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності в органах виконавчої влади, бюджетних установах, організаціях та на підприємствах, діяльність яких пов’язана з використанням об’єктів ПВ.

Результати аналізу змісту Положень про міністерства (відомства) вказують на відсутність вертикалі державного управління у сфері ПВ та відсутність управлінського й інформаційного зворотного зв’язку. Поза увагою органів державної влади залишився постійно зростаючий недержавний сектор економіки з питань методичного забезпечення у сфері ПВ.

Унаслідок цього, завдання, які мають виконувати міністерства (відомства) у сфері науки і техніки відповідно до Положень про кожне міністерство (відомство), не визначають необхідності організації і проведення винахідницької, раціоналізаторської та патентно-ліцензійної роботи. Відсутнє Типове положення про спеціальні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності у складі підприємств, установ та організацій. Не визначено механізмів виконання ними завдань у сфері ПВ та ресурсне забезпечення виконання цих завдань в умовах ринкової економіки.

Таким чином, в умовах, що склалися після вступу України до СОТ, з метою створення новітніх технологій та збільшення частки конкурентоспроможної високотехнологічної продукції необхідно забезпечити трансформування та удосконалення існуючих механізмів державного управління сферою ПВ.

У другому розділі – «Аналіз сучасного стану державного управління сферою промислової власності України в умовах її членства у СОТ» – здійснено аналіз нормативно-правових засад існування та розвитку сфери ПВ України, обґрунтовано принципи державного управління цією сферою в умовах членства країни у СОТ та досліджено стан організаційно-методичного забезпечення функціонування механізмів державного управління сферою ПВ України.

До отримання державної незалежності в Україні, як і в усьому СРСР, регулювання відносин у сфері ПВ забезпечувалося переважно підзаконними актами. Їх нараховувалося більше двадцяти. Винятком був розділ п’ять «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також Закон «Про винаходи в СРСР». Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства.

Початковим кроком на шляху створення нормативно-правової бази в сфері ІВ України можна вважати Закон України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII. Стаття 13 цього Закону вперше визначила об’єкти права громадян, до яких були віднесені також і твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг тощо. Основи національної системи державного управління сферою ІВ були закладені Постановами КМ України «Про створення Державного патентного відомства України» від 27.01.1992 № 29 та «Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав» від 25.03.1992 № 154.

Основні норми права на творчу працю і на результати цієї праці щодо захисту інтелектуальної власності, захисту моральних і матеріальних прав автора з червня 1996 р. стали конституційними нормами отримавши своє відображення у ст. 41 і 54, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради, Конституції України.

Нині систему основних джерел нормативно-правової бази України утворюють Конституція України, кодекси (9), закони (10), міжнародні договори України (18) та постанови КМ України.

Незважаючи на це, виявлено низку питань, невирішеність яких гальмує розвиток сфери ПВ. Це пов’язано із відсутністю в нормативно-правовій базі юридичного визнання існування сфери ІВ та її складової – сфери ПВ, із відсутністю статусу структурних підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності як юридичних осіб, Загального положення про центральні органи влади з чітким визначенням функцій у сфері ПВ, а також Типового положення про структурні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності на підпорядкованих органам державної влади підприємствах, в установах і організаціях.

Таким чином, в Україні загалом створена сучасна нормативно-правова база, що регулює правовідносини у сфері ПВ і в основному відповідає міжнародним нормам, однак потребує удосконалення.

Проведений автором аналіз літературних джерел вказує на те, що в Україні за межами дослідження залишаються не тільки деякі питання нормативно-правової бази, й механізми державного управління винахідницькою діяльністю і проблеми створення та функціонування системи державного управління сферою ПВ України в умовах ринкової економіки та членства у СОТ.

Основним рівнем управління інтелектуальною власністю, що висвітлюють українські автори й автори пострадянських країн, є рівень підприємства (організації, установи). Вертикаль управління та зворотний зв’язок, без якого неможливе ефективне функціонування будь-якої системи управління, фактично не розглядають, що обумовлено нестабільністю перехідної економіки країн, теорія розвитку якої залишається на рівні окремих розробок.

Іноземні фахівці провідних країн світу основну увагу приділяють принципам практичного застосування промислової власності в інтересах інноваційного розвитку своїх країн та забезпечення конкурентоспроможності підприємств (організацій, установ) в умовах ринкових відносин.

Невизначеність підходів щодо розв’язання проблемних питань державного управління сферою ПВ України обумовлено, у першу чергу, відсутністю визначення поняття «державне управління сферою ПВ». У зв’язку з цим автором введено в науковий обіг це поняття, сутність якого полягає в тому, що під «державним управлінням» у сфері ПВ пропонується розуміти діяльність органів усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) із вироблення й реалізації управлінських рішень для здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на сферу ПВ з метою створення та використання об’єктів ПВ в інтересах забезпечення інноваційного шляху розвитку країни і задоволення потреб суспільства.

Визначення змісту «державного управління сферою ПВ» дало змогу автору перейти до обґрунтування принципів державного управління цією сферою. Як показав аналіз літературних джерел, наукові дослідження з розробки принципів державного управління сферою ПВ мають несистемний характер і не ґрунтуються на засадах самоорганізації і життєвого циклу об’єкта ПВ.