У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і визначено завдання дослідження, його об’єкт, предмет, наукову новизну, практичне значення та висвітлено апробацію одержаних результатів.
У розділі 1 «Дивідендна політика акціонерних товариств та регуляторні інструменти держави: теоретичний аспект взаємозв’язку» досліджуються питання, пов’язані з визначенням сутності дефініції «дивідендна політика», періодизацією процесу становлення та розвитку теоретичної концепції дивідендної політики, цілями суб’єктів корпоративного управління, аналізується місце процесів розподілу чистого прибутку підприємств у політиці макрофінансової стабілізації, що реалізується державою.
З урахуванням багатогранності дивідендів та дивідендної політики в дисертації використано комплексний підхід до дослідження цих понять. Складний економічний та правовий зміст дивідендів визначив необхідність доповнення існуючих теоретичних концепцій щодо їх змістовної характеристики. У ході аналізу робіт вітчизняних і зарубіжних економістів виявлено, що в становленні теорій дивідендної політики корпорацій можна виділити два домінуючих напрямки: перший – теорії, що досліджують вірогідність впливу дивідендів на ринкову вартість корпорації та характер такого впливу; другий – дослідження, що акцентують увагу на визначенні оптимального розміру дивідендів і апріорі визнають суттєвий вплив дивідендної політики на вартість корпорації.
Складність економічних відносин у сфері дивідендів призводить до поширення у науковій літературі визначень, автори яких намагаються максимально врахувати багатогранність дивідендної політики. У дисертаційній роботі доведено, що розв’язання такої наукової задачі є, практично, неможливим, оскільки дивідендну політику необхідно розглядати як певний динамічний процес, а не статичне явище.
Сучасна теорія дивідендної політики фактично складається з різних концепцій, які не завжди можуть бути використані в практиці фінансового менеджменту корпорацій у країнах із різним рівнем розвитку. Подальші наукові розробки у сфері дивідендної політики корпорацій пов’язані з особливостями розвитку корпоративного сектору та фінансового зовнішнього середовища – корпоративними конфліктами, посиленням ролі інформації, особливо її асиметричності, невизначеністю сучасних ринків капіталів.
Логічним продовженням дослідження теоретичних концепцій дивідендної політики стала конкретизація цілей різних суб’єктів корпоративного управління в процесі розподілу прибутку акціонерного товариства. Дискусійний характер цього питання визначив потребу в окресленні кола суб’єктів, які реалізують власні інтереси у сфері дивідендної політики. До них дисертантом, зокрема, віднесено: акціонерне товариство, акціонерів, державу, працівників підприємства, інвесторів фондового ринку. Проведений автором теоретичний аналіз довів, що цілі різноманітних суб’єктів у процесі розподілу чистого прибутку безпосередньо пов’язані з сутністю поняття «дивідендна політика».
Критичний аналіз наукових позицій провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців дав можливість визначити головні змістовні ознаки дивідендної політики: вона є невід’ємною підсистемою загальної системи фінансової політики акціонерного товариства; об’єктом управління, яке охоплює юридичні та економічні дії, є розподіл чистого прибутку; цілі дивідендної політики є множинними і визначаються впливом зовнішнього фінансового середовища та процесом узгодження інтересів суб’єктів управління у сфері корпоративних фінансів.
Дисертантом визначено дивідендну політику як частину політики формування структури капіталу акціонерного товариства, що полягає у визначенні оптимальних пропорцій розподілу сформованого чистого прибутку, з урахуванням впливу фінансового зовнішнього середовища та цілей, сформованих у процесі взаємодії суб’єктів корпоративного фінансового управління.
Систематизація інтересів суб’єктів корпоративного управління в дивідендній політиці дала змогу детермінувати принципи, на яких має базуватися розподіл чистого прибутку та виплата дивідендів в АТ. Це: по-перше, принцип адекватності (кожен економічний агент має отримати такі дивіденди, що відповідні його зусиллям, спрямованим на отримання позитивного результату діяльності корпорації в цілому); по-друге, принцип консолідації (намагання досягти консолідації цілей усіх груп суб’єктів управління у сфері корпоративних фінансів); по-третє, принцип обачливості (дивідендна політика в будь-якому випадку не повинна призвести до погіршення фінансово-господарського стану підприємства).
Здійснений аналіз необхідності та форм державного втручання у дивідендну політику виходив з того, що саме фінансова політика держави є визначальним фактором формування зовнішнього, стосовно корпорації, фінансового середовища діяльності. Більше того, для дивідендної політики зовнішні фактори впливу є не менш значимими порівняно з внутрішніми.
Відповідно, дивідендну політику з точки зору макрорівня необхідно розглядати як об’єкт впливу державної фінансової політики. Держава за рахунок використання різноманітних інструментів і здійснення конкретних заходів, створює таке зовнішнє фінансове середовище функціонування корпоративного сектору економіки, яке формуватиме оптимальні пропорції розподілу чистого прибутку як з погляду інтересів держави та корпорацій, так і з позиції можливого компромісу інтересів суб’єктів управління у сфері корпоративних фінансів.
Такий підхід дав підстави дисертантові дійти висновку про дуальність цілей держави в дивідендній політиці корпоративного сектору. Якщо держава виступає регулятором відносин, її завдання – оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між суб’єктами управління у сфері корпоративних фінансів. Якщо держава є власником корпоративних прав, то в цьому разі її цілі – забезпечення функціонування державного сектору економіки в контексті загальних завдань фінансової політики на конкретному етапі розвитку.
Зазначені теоретичні позиції дисертанта сформували основу для подальшого практичного дослідження.
Розділ 2 «Дивідендна політика акціонерних товариств в Україні в контексті політики макрофінансової стабілізації» присвячено дослідженню впливу факторів макрорівня на дивідендну політику акціонерних товариств в Україні, визначенню особливостей виплати дивідендів у вітчизняному корпоративному секторові, оцінці дивідендної політики в контексті макрофінансової політики держави на сучасному етапі.
Здійснений аналіз дав підстави для висновків про складний характер взаємозв’язку між макроекономічними тенденціями та дивідендною політикою в Україні. Виходячи з цього, аргументовано, що менеджмент акціонерних товариств, приймаючи рішення про дивіденди хоча й враховує макроекономічні тенденції, проте їх значущість, порівняно з іншими факторами є меншою.
Найбільш деструктивний вплив на процес розподілу чистого прибутку характерний з боку організованого ринку цінних паперів та існуючої системи корпоративного управління. Саме вказані чинники, спільно з «тінізацією» економічної діяльності, об’єктивно змушують більшість вітчизняних підприємств відмовлятися від виплати дивідендів, або мінімізувати їх розмір, використовуючи «залишкову» модель виплат.
У дисертації критично проаналізовано практику виплати дивідендів на основі вибірки провідних вітчизняних акціонерних товариств. В Україні функціонує близько 26,6 тис. акціонерних товариств, із них у 2,1 % акціонерних товариствах акціями володіє держава (переважно, з огляду на їх стратегічне значення). Виходячи з цього, дисертантом використано такі критерії для формування репрезентативної вибірки: публічний статус акціонерного товариства; постійне котирування акцій на провідних фондових біржах України за І рівнем лістингу. Кумулятивно, вказані вимоги збігаються для акцій, які включено до індексних кошиків провідних фондових бірж – ПАТ «Українська біржа» та «Фондова біржа «ПФТС», частка яких у загальному обсязі біржової торгівлі становить понад 60 %. А за І рівнем лістингу котируються акції тільки 10 вітчизняних емітентів.
