ЕВОЛЮЦІЯ ЦИКЛІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і головні завдання, об’єкт, предмет і теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію і публікації результатів дослідження.

У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретичні основи дослідження циклічного розвитку економічних систем» визначено основні теоретико-методологічні засади дослідження циклічності економічного розвитку, розкрито сутність, структура, особливості та ролі циклів в еволюції економічних систем.

На основі аналізу наукових поглядів на проблему циклічності економічного розвитку, які сформувалися протягом ХІХ–ХХ ст., автором виокремлюються шість основних теорій економічного циклу, а саме: кліматична, інвестиційна, монетарна, психологічна теорії циклів, а також теорія недоспоживання та випадкових імпульсів/шоків. Кліматична теорія пов’язувала циклічність економіки зі змінами клімату, циклічністю природних явищ та погодних умов. Згідно з інвестиційною теорією циклічність економіки обумовлювалася процесами нагромадження та інвестування капіталу, оновленням основних засобів, динамікою граничної ефективності капіталу та дією принципів мультиплікатора/акселератора в економіці. У монетарній теорії причинами економічних циклів вважалися суто монетарні чинники, наприклад, попит і пропозиція на гроші, динаміка відсоткових ставок, кредитна експансія. У межах психологічної теорії економічні цикли зумовлювалися хвилями оптимізму та песимізму, які пронизували усю економіку, спричинюючи підйоми і спади економічної активності. Згідно з теорією недоспоживання циклічність усієї економіки визначалася коливаннями у розподілі доходів у суспільстві. Представники теорії випадкових імпульсів/шоків, яка нині є мейнстримом, не визнавали внутрішньо-економічної природи циклів, розглядаючи коливання економічної активності лише як тимчасове відхилення від довгострокового тренду внаслідок дії суто екзогенних факторів.

Проведений історичний аналіз основних теорій циклу дозволив зробити висновок про те, що більшості з них притаманний монокаузальний підхід, який дав можливість виявити конкретно-історичні, а не загально-сутнісні причини феномену.

Зазначено, що в науковій літературі існує проблема категоріальної чіткості при визначенні категорії «економічний цикл», яка пов’язана з суперечливим трактуванням циклів як коливань чи флуктуацій окремих економічних показників навколо тренду. При такому значенні беруться до уваги лише зовнішні форми прояву, такі як відсутність чіткої періодичності та амплітуди економічних циклів. Однак вказано, що циклічність в економіці має характеризуватися не стільки точними кількісними параметрами, скільки якісними закономірностями та послідовностями.

Аргументовано, що в процесі розвитку суспільства виявляються цикли різної тривалості та природи. Здійснено класифікацію циклічних процесів на основі виокремлення економічних, соціальних і цивілізаційних циклів. Найбільш рельєфними серед економічних циклів є цикли кон’юнктури – короткі, середні та великі. Короткі цикли (цикли Кітчина) проявляються у періодичному порушенні рівноваги на споживчому ринку, тоді як середні цикли (цикли Жугляра) – у порушенні загальноекономічної рівноваги. Водночас доведено, що окрім циклів кон’юнктури існують цикли розвитку підсистем економічної системи, які відокремлюються від загальноекономічних коливань, набираючи специфічних характеристик. Найбільш виразними з них є цикли технологічних перетворень, цикли грошей та інституційні цикли. Вплив на розвиток економічної системи більш тривалих коливань – соціальних та цивілізаційних циклів –
є незначним і проявляється опосередковано.

Визначено, що за своєю сутністю циклічність є повторюваною послідовністю змін, яка поєднує оборотні та необоротні процеси, надаючи розвиткові поступального та хвилеподібного характеру. Обґрунтовано, що основною гносеологічною проблемою при дослідженні циклічності є обмежена можливість пояснення феномена в межах традиційної неокласичної парадигми, яка розглядає економічну систему як статичну врівноважену структуру. Комплексне розкриття ролі циклічності в процесі розвитку економічних систем вбачається можливим лише на основі методології вивчення складних самоорганізаційних структур-систем. З цією метою автором систематизовано глибинні сутнісні характеристики циклічності як пріоритетної форми розвитку складних відкритих динамічних та нелінійних систем, до яких належить і економічна.

У другому розділі дисертаційної роботи «Сутнісні ознаки циклічності сучасного економічного розвитку» проаналізовано еволюцію середніх циклів кон’юнктури в процесі переходу до постіндустріальної економіки. Досліджено поліструктурність циклічного розвитку економіки. Виявлено загальні та специфічні ознаки глобальної кризи 2008–2009 рр. як фази циклу і визначено особливості протікання циклічних процесів в Україні.

На основі теоретичного, історичного та статистичного аналізу дисертантом досліджено еволюцію та особливості економічних циклів у доіндустріальну та індустріальну епохи. Економічні цикли доіндустріальної доби були тісно пов’язані з структурою економіки того часу і визначалися кон’юнктурою у сільському господарстві та торгівлі. З переходом до індустріальної доби, економічний цикл змінив форму, перетворившись на промисловий, що характеризувався такими ознаками як: 1) домінування промислового виробництва та інвестицій в основний капітал як матеріальної основи циклу; 2) тривалість
у 7–11 років; 3) висока синхронізація циклу між промислово-розвиненими країнами.

Дисертантом доведено, що з переходом до постіндустріального суспільства та зниженням частки капіталомістких галузей в структурі економіки, промислові цикли та кризи починають поступово затухати, що наочно продемонструвала друга половина ХХ ст. На зміну приходять інші – фінансові цикли, основними особливостями яких є: домінуюча роль, яку перебирає на себе фінансовий сектор, в результаті чого відбувається підпорядкування реальної економіки фінансовим ринкам; глобальне поширення та синхронність, внаслідок чого підйоми та кризи втрачають національне походження; невизначена тривалість циклів у часі, яка ускладнює можливості прогнозування економічної динаміки (табл. 1).