У вступі обґрунтовано актуальність теми, дано аналіз стану наукової розробки проблеми, показано зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, сформульовано мету, завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення результатів, що були отримані, представлено дані відносно їх наукової апробації.
В першому розділі – «Методологічні засади дослідження інституціональної комплементарності соціально-економічних систем» – розкритосоціально-філософські витоки вивчення інституціональної комплементарності, представлено теоретичні передумови її дослідження в економічній сфері, показано допущення та обмеження запропонованої концепції інституціональної комплементарності СЕС.
Етимологія терміна «комплементарність» вказує на те, що коли мова йде про інституціональну систему, вона пов’язується з єдністю, взаємодоповнюваністю, взаємозалежністю, цілісністю, що розповсюджуються не лише на економічні, а й на весь комплекс соціальних інститутів, які формують соціальну систему. Вихідна основа такої цілісності – національна культура. «Частина», цінності, звичаї, традиції – «мовчазне знання», що передається мимовільно від покоління до покоління в повсякденному бутті, –уявляється основою того «цілого», навколо якого формуються, яким зумовлюються особливості інститутів господарювання. Але, з іншого боку, вони, як «частина», є продуктом впливу матеріально-технологічного середовища життя людини, як «цілого».
Причини, що становлять перешкоду визнанню такого погляду на комплементарність, пов’язані як з особливостями методологічних установок, що домінують в сучасній західній економічній науці, так і з самим типом мислення, що є характерним для представників західної цивілізації. В першому випадку, в кінцевому підсумку, мова йде про протиставлення двох підходів, двох поглядів на сутність соціальної життєдіяльності людини. Вона може розглядатися як процес господарювання, відтворення людиною свого існування, що охоплює всі аспекти її буття, та як побудована на раціональному розрахунку діяльність людини з пошуку індивідуальної вигоди (економізм).
Непродуктивність одностороннього індуктивного, раціонально-логічного, послідовного аналізу явищ мікросвіту стала передумовою формулювання Н. Бором принципу доповнюваності, що стверджує відсутність сенсу приписувати одночасно об’єктивну координату (або час) й об’єктивний імпульс
(енергію) електрону або полю. Пов’язані величини доповнюють одна одну, оскільки вони, по-перше, взаємно виключають одна одну (уточнення значення однієї веде до зростання невизначеності іншої), і, по-друге, з протилежного боку, – необхідні для забезпечення повного опису цілісної системи, не можуть існувати окремо одна від одної. Вже на початку ХХ століття О. Богданов висуває принцип доповнюваності в якості ключового елемента формування систем. Ця доповнюваність є стрижневим елементом концепції сумісно-розділених відносин А. Гриценка.
Протистояння пріоритетів частина/ціле становить стрижневий момент формування протилежних підходів. Так, А. Сміт лише по одному разу застосував термін «невидима рука» в «Теорії моральних почуттів» та «Багатстві народів». Цього виявилося достатньо для формування дихотомії «невидима рука» ринку/Провидіння. Для прибічників концепції економічної гармонії вона – явище наперед не встановлене/наперед встановлене. Боротьбі всіх проти всіх протистоїть взаємне пристосування на основі моральних норм. В кінцевому підсумку стихійному протистоянню індивідуальних інтересів протистоїть взаємодія згідно інституціональних норм. З точки зору методології економічних досліджень, питання ставиться в розрізі пріоритету індуктивних або дедуктивних методів дослідження, пріоритету частини або цілого, індивіда або суспільства. Односторонність підходів лише обідняє пояснювальні та прогностичні можливості науки. Їх об’єднання з врахуванням сформульованих допущень та обмежень дозволяє запропонувати нову концепцію інституціональної комплементарності СЕС.
У другому розділі – «Комплементарний аналіз економічних систем в сучасній економічній думці» – розкрито передумови зростання інтересу до проблеми інституціональної комплементарності. Основну увагу приділено дослідженню підходів до неї. Представлено морфологію інституціонального взаємозв’язку та показано обмеженість прийнятих концепцій інституціональної комплементарності.
В 90-х рр. ХХ століття відбувається відродження інтересу до порівняльного аналізу економічних систем. Акцент переноситься на вивчення закономірностей інституціонального устрою та змін. КРВК пов’язує якості інститутів з їх функціональним внеском в міжфірмову взаємодію. Підхід намагається знайти інституціональне пояснення диференціації моделей капіталізму в специфіці поведінки мікроагентів (фирм, власників, працівників). Виділяються два базисних типи режимів виробництва: ліберальна ринкова економіка та координована ринкова економіка. В якості проміжного типу визнається середземноморський варіант ринкової економіки. В основі ТР, за твердженням Р. Буайє, марксистська традиція акценту на діалектиці суспільних відносин як відправного моменту аналізу соціальних утворень, збагачена кейнсіанськими ідеями та працями істориків економіки. Увага концентрується на конкретних формах базових суспільних відносин. Регуляція розглядається як поєднання механізмів, що сприяють відтворенню цілого з врахуванням особливостей реальних економічних структур і суспільних форм. Представники
ТР зосереджуються на формуванні топологіїмеханізмів координації, що використовуються в управлінні господарською діяльністю.На її основі розрізняють економіки, що регулюються переважно ринками (ринковий капіталізм) або іншими механізмами координації (інституціональний капіталізм). Розділяє вказані підходи точка відліку. Для КРВК такою є мікроекономічний суб’єкт. Для ТР – економіка в цілому.
М. Аокі звертає увагу на комплементарну обумовленість корпоративного управління в японських корпораціях, її взаємозв’язок з особливостями національної культури. На цю проблему звертають увагу вчені, що працюють в рамках КРВК, ТР, свій погляд пропонують російські вчені О. Безсонова, С. Кирдіна, С. Фатєєва, В. Уланов. Пропонуються підходи (Рис. 1), в яких увага акцентується на комплементарності як ефекті взаємодії (інституції як комплементарні блага, інституціональна рівновага, інституція-каталізатор), на умовах, що її забезпечують (подібність та когерентність інституцій), характері взаємодії інституцій (інституціональний дуалізм, констеляція, мережева взаємодія), різноякісності, градуалізмі (статичний та динамічний). Комплементарність як явище, що відбиває цілісність СЕС, розглядається в рамках синергетичного та діалектичного підходів. Останній застосовують російські вчені. Однак дослідження обмежується протиставленням базових та комплементарних інститутів протилежних матриць.
