ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані щодо апробації та оприлюднення результатів.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні засади дослідження інституційного механізму розвитку аграрного сектору економіки України” розглянуто суть та основні складники інституційного механізму розвитку національної аграрної економіки, економічний інструментарій та основні підходи до дослідження інститутів аграрного розвитку, з’ясовано місце і роль інституційного механізму в розвитку аграрної економіки України.

Дисертант виходить з того, що поняття “інститут” є фундаментальним в інституційній теорії та одним із базових для економічної науки загалом. Показано, що існує суттєва відмінність між неокласичною та інституційною теорією в трактуванні поняття “інститут”. Неокласики під інститутом розуміють явно або неявно задані обмеження, яким підпорядковуються дії раціональної людини. В цілому прихильники неокласичної теорії дають інститутам негативну оцінку як певним обмеженням, які стримують поведінку, вільну в інших відносинах. Деякі інститути визнаються ортодоксією необхідними в соціальному житті, проте їх швидше вважають винятками, які підтверджують правило. Адепти інституціоналізму, на противагу неокласикам, стверджують, що інститути не можна дистанціювати один від одного, вони пронизують всі сфери діяльності людини. Інститути розглядають як внутрішній зміст соціального життя, а не як його межі.

У дисертації проведено порівняльний аналіз теоретичних пояснень і постулатів нового і традиційного інституціоналізму. Зазначено, що новий інституціоналізм під інститутами розуміє норми економічної поведінки, які виникають безпосередньо із взаємодії індивідів. У реальному житті інститути набувають форми правових норм, неформальних правил, традицій та культурних стереотипів. Представники традиційного інституціоналізму наголошують на тому, що інститути не стільки обмежують, скільки спрямовують, заохочують і полегшують людську діяльність. Вони розглядають інститути як культурні норми і традиції, тоді як для нових інституціоналістів інститути – це юридичні і неформальні норми, які створюють рамки та обмеження для людської діяльності.

Дисертант пропонує розглядати інститут як сукупність взаємопов’язаних між собою правил, норм та механізму примусу, що визначають функціонування та розвиток відповідних складників соціально-економічної системи.

Зазначено, що основними структурними елементами інституційного механізму є інститути та зв’язки, які встановлюються між ними. При визначенні інституційного механізму як системи важливо уникати його механістичного трактування. Акцентовано на тому, що інституційний механізм – це соціальна система, якій притаманні свої певні закономірності, відносини та характерна поведінкова форма існування. Однією з основних функцій інституційного механізму є встановлення і підтримання певного порядку функціонування економіки.

Дисертант доходить висновку, що інституційний механізм розвитку аграрної економіки – це відкрита, багаторівнева, динамічна соціальна система, що складається з базових та похідних інститутів, забезпечує їх взаємодію і, як єдине ціле, є основою для організації ринкових процесів, забезпечення прозорих і стабільних умов існування та розвитку аграрної економіки.