КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ С У НОН-РЕСПОНДЕРІВ ТА МЕТОДИ ЙОГО МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ

summary

Матеріали та методи дослідження. Під спостереженням на першому етапі дослідження знаходилось 210 хворих на ХГС, інфікованих 1в генотипом вірусу, які отримували комбіновану ПВТ. Серед обстежених чоловіків було 125 (59,5 %), жінок 85 (40,5 %), середній вік пацієнтів склав 37 ± 9,8 років.

Всі хворі знаходились на стаціонарному або амбулаторному лікуванні в Вінницькому міському гепатологічному центрі (інфекційне відділення №2, МКЛ №1 м. Вінниці), Рівненському міському гепатологічному центрі, в гепатологічних відділеннях м. Києва та Полтави. Групу співставлення склали 31 практично здорових жителів Подільського регіону, відбір яких проводився на базі науково-дослідного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України. Середній вік їх становив 35,8±1,9 років.

Верифікація діагнозу проводилась на основі вивчення епідеміологічного анамнезу, фізикального обстеження хворих (зокрема, визначення індексу маси тіла), комплексу загальноклінічних, біохімічних, імунологічних, молекулярно-біологічних, інструментальних та морфологічних методів досліджень. Діагноз ХГС був підтверджений виявленням HCV-RNA в сироватці крові хворих на тест- системах фірми АмплиСенс (Росія). Всім хворим на ХГС проводилось дослідження вірусного навантаження (низьке вірусне навантаження -
≤600000 МЕ/мл, високе вірусне навантаження – >600000 МЕ/мл) на початку та на 12-му тижні ПВТ, на діагностичних тест-системах НПФ "ДНК-Технология" (Росія). Дослідження здійснювались в Українському лікувально-діагнос-тичному центрі (м. Київ).

У всіх хворих проводилась оцінка основних біохімічних синдромів: цитолізу, холестазу, печінково-клітинної недостатності загальноприйнятими методами. Ступінь біохімічної активності патологічного процесу згідно з міжнародною класифікацією захворювань печінки (Лос-Анджелес, 1994) встановлювали за рівнем підвищення активності АЛТ. Синдром цитолізу оцінювали шляхом визначення активності АЛТ та АСТ уніфікованими методами Райтмана-Френкеля (Меншиков В.В., 1987), синдром холестазу оцінювали визначенням активності ЛФ, ГГТП за швидкістю вивільнення 4-нiтроанiлiну з g-глутамiлнiтроанiлiду та вмістом білірубіну, який визначали уніфікованим методом Єндрасика-Грофа (Меншиков В.В., 1987), синдром печінково-клітинної недостатності оцінювали уніфікованими методами за вмістом загального білку (мікробіуретовий метод), альбуміну, холестерину та величину протромбінового індексу уніфікованим методом Ілька.

Для оцінки наявності і вираженості аутоімунного компоненту застосовували визначення антинуклеарних антитіл (ANA) в сироватці крові методом ІФА на тест системах Трініті Біотех (США). Вміст α-фетопротеїну для оцінки ризику виникнення ГЦК визначали методом ІФА.

Вміст ММП-2 сироватці крові 84 хворих на ХГС нон-респондерів визначали  методом ІФА на тест-системах Quantikine (R & D Systems, США) в лабораторії Вінницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

УЗ-обстеження органів черевної порожнини виконувались на УЗ сканері "Toshiba SSA-220A" (Японія) конвексним датчиком 3,75 МГц.

З метою оцінки активності запальних процесів та стадії фіброзу печінки 136 хворим на ХГС (84 нон-респондери та 52 респондери), проводилась черезшкірна пункційна біопсія міжреберним доступом, зрізаючою голкою типу "UNICUT G 16" фірми "Bard" (Німеччина). Матеріал фіксували у 10% буферному розчині формаліну. Використовували загальногістологічні методики фарбування: гематоксилін-еозином, пікрофуксином по Ван-Гізону, фарбування за Перлсом. Оцінку активності некрозо-запального процесу та стадії фіброзу здійснювали за системою МETAVIR (Франція, 1994) на кафедрі патологічної анатомії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Всім 210 хворим на ХГС, які були інфіковані 1 генотипом вірусу, на першому етапі призначалась комбінована ПВТ згідно Європейського консенсусу 2002 р. Вона включала в себе застосування пегельованого інтерферону альфа-2а по 180 мкг/тиждень або пегельованого інтерферону альфа-2в в дозі залежно від маси тіла хворого підшкірно та рибавірину в залежності від маси тіла щоденно.

Наступним кроком нашого дослідження було виявлення хворих, які не відповіли на ПВТ. Критерієм включення хворих в основну групу дослідження був негативний результат лікування, а саме позитивна ПЛР-HCV через 12 тижнів від початку комбінованої ПВТ. У відповідності до визначення ефективності фармакотерапії були сформовані 2 групи хворих в залежності від застосованих препаратів для терапії.  38 хворих першої групи отримували гепатопротекторну терапію (урсодезоксихолієву кислоту) в середньодобовій дозі 10 мг/кг/д. В другу групу увійшли 46 пацієнтів, які отримували гепатопротекторну терапію (урсодезоксихолієву кислоту) в середній дозі 10 мг/кг/д та антифібротичну терапію (лозартан) в добовій дозі 50 мг щоденно. Період контрольованого лікування засобами терапії тривав 52 тижні. Ефективність лікування контролювали, як за динамікою основних клінічних синдромів, так і за наведеними вище лабораторними показниками. Лабораторні показники визначались на початку та через 52 тижнів лікування. Статистична обробка отриманих результатів проводилась за допомогою пакету програм SPSS 12 (ліцензійний номер 9593869, належить кафедрі інфекційних хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України) та «STATISTICA 5,5» (належить ЦНІТ ім. М.І. Пирогова, ліцензійний № АХХR910A374605FA). Оформлення та друк роботи виконувались в текстовому редакторі Word (Вороненко Ю.В., Москаленко В.Ф., 2000).