КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

summary

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, планами, темами формулюється мета і завдання дослідження, виявляється наукова новизна одержаних результатів, формулюється практичне їх значення, а також дані про апробацію результатів та публікації.

Перший розділ "Теоретико-методологічні засади дослідження конкурентоспроможності спеціаліста" присвячений аналізу підходів до вивчення феномену конкурентоспроможності, яке лише здобуває широке визнання у сфері продуктивної діяльності на теренах України. Само поняття “конкурентоспроможність” почало входити у контекст економічних та соціальних процесів країни у зв’язку з освоєнням практики ринкових відносин.

В умовах переходу країни до ринкових відносин важливе значення набуває рівень конкурентоспроможності особи. У різних сферах діяльності поняття „конкурентоспроможність” передусім пов’язують з найвищою продуктивністю праці та найвищою якістю виробленого кінцевого продукту. Але коли йдеться про конкурентоспроможність особи, то мається на увазі не тільки і не стільки висока якість кінцевого продукту її діяльності (хоча це важливий показник), скільки інтегральна характеристика її здібностей й особистісних властивостей, рис, які забезпечують високий рівень її конкурентоспроможності.

Так, американські дослідники Джексон Грейсон-молодший і Карл О’Делл вважають, що досягнення більшої продуктивності праці, вищої якості та конкурентоспроможності можна визначити за п’ятьма критеріями: 1. Ентузіазм. 2. Гнучкість. 3. Постійне покращення. 4. Постійне навчання. 5. Загальне розуміння цілі змін. І далі вони наголошують на тому, що освіта прямо пов’язана з конкурентоспроможністю. Ні одне суспільство не може мати високоякісної продукції без високоякісних вихідних матеріалів. Освіта створює „людський капітал” і дає збільшення продуктивності та якості. Це було вірно завжди, але удвічі вірно для глобальної технічно складної економіки. У конкурентоспроможній країні її громадянам необхідно мати: високий рівень функціональної грамотності, певні основи знань в області математики, статистики, наукової методології, здатність спостерігати процеси, аналізувати їх, інтерпретувати результати і починати дії; знання про світ; вміння працювати в колективі; здатність нести відповідальність, здатність постійно вчитися і пристосовуватися до змін.

На основі психолого-педагогічного аналізу якостей, що визначають і характеризують конкурентоспроможність особи, можна виділити низку системоутворюючих якостей, які визначають конкурентоспроможність особи. Це – чіткість цілей та ціннісних орієнтацій, працелюбність, творче відношення до праці, здатність до ризику, незалежність, здатність бути лідером, прагнення до безперервного саморозвитку, стресостійкість, прагнення до перманентної мобільності, до високої якості кінцевого продукту.

Отже, конкурентоспроможність – поняття, що відображує ступінь привабливості, переваги, здатність відповідати вимогам конкурентного ринку, здатність витримувати порівняння, протиставлення суперникам у чітко окресленій сфері діяльності за конкретними ознаками, властивостями.

Цінність вивчення процесів конкуренції та виникнення феномену конкурентоспроможності у сфері продуктивної діяльності полягає по-перше, у необхідності віднайти основоположний зв’язок між станом конкурентоспроможності товарів і послуг, які пропонуються організаціями, фірмами, та конкурентоспроможністю спеціалістів, що працюють в них; по-друге, фірми – суперники мають у своєму арсеналі різноманітні методи впливу на стан своєї конкурентоспроможності, але ефективність їх використання залежить безпосередньо від результативності праці своїх фахівців.

По-третє, співставлення цілей і завдань досягнення конкурентоспроможності фірм і включення спеціалістів фірм у їх забезпечення дозволяє виявити загальні риси, тенденції, характерні ознаки явища конкурентоспроможності. По-четверте, маючи такий обсяг різноманітної інформації щодо конкурентоспроможності, з великим ступенем упевненості можна ставити питання стосовно реальності підготовки конкурентоспроможного спеціаліста у процесі їх професійної освіти.

Основою конкурентоспроможного працівника є його особистісний потенціал.

Особистісний потенціал працівника являє собою сукупність його природних та набутих якостей, властивостей, характеристик, які дають можливість у процесі трудової діяльності не тільки продукувати матеріальні та духовні блага, але й водночас реалізовувати комплекс своїх цілей, потреб та інтересів.

Проаналізована одна із моделей структури особистісного потенціалу, яка складається із таких елементів:

–         професійні знання, вміння і навички, що обумовлюють професійну компетентність (кваліфікаційний потенціал);

–         працездатність (психофізіологічний потенціал);

–         інтелектуальні, пізнавальні здібності (освітній потенціал);

–         креатині здібності (творчий потенціал);

–         здатність до співробітництва, колективної організації й взаємодії (комунікативний потенціал);

–         ціннісно – мотиваційна сфера, соціокультурні орієнтації та норми (моральний потенціал).

У розділі аналізуються критерії виділення цих елементів особистісного потенціалу, комплексним показником реалізації якого є його працездатність.

Особистісний потенціал спеціаліста є основою виявлення ним певних результатів у конкурентній сфері трудової діяльності.

Зазначається, що конкурентоспроможність особистісного потенціалу спеціаліста проявляється у таких властивостях:

–         специфічному наборі природних та набутих властивостей і якостей;

–         різних можливостях само мотивації, самоуправління та управління;

–         обраній системі самомотивації, самоуправління та управління;

–         відмітних особливостях у підтримці якісного стану особистісного потенціалу, його відтворенні;

–         різному рівні витрат на досягнення мети;

–         можливості одержання різної ефективності та ін.

Простежені перспективи підтримки кожним працівником оптимального рівня конкурентоспроможності залежать від його розвитку. Розвиток спеціаліста – один з важливих аспектів управління персоналом, спрямований на перманентне удосконалення характеристик продуктивної сили організації, досягнення нею високого рівня конкурентоспроможності. Сам же процес розвитку спеціаліста становить певну систему залежностей:

–         від інтересів, потреб, життєвих планів особи, які конкретизовані у цілях її діяльності;

–         від якостей особи – психофізіологічних, психологічних, соціальних, що складають її потенціал;

–         від ступеню розвинутості самого потенціалу особи;

–         рівня співпадання потреб та інтересів, необхідних (за певних умов) для їх досягнення;

–         від наявності у потенціалі особи якостей, властивостей, необхідних для досягнення бажаних потреб, інтересів, цілей;

–         від ступеню включеності спеціаліста у систему виробничих відносин, його ролей і статусу;

–         від рівня адаптованості особи до нових умов виробничої діяльності;

–         від ступеню само мотивації особи на досягнення певних цілей;

–         від ефективності саморегулювання процесом досягнення цілей життєдіяльності.

У розділі також аналізується професіоналізм спеціаліста як статусно–кар’єрний атрибут його конкурентоспроможності, визначаються головні регулятивні механізми функціонування конкурентоспроможного спеціаліста.

У другому розділі "Формування конкурентоспроможних спеціалістів у процесі їх професійного навчання" акцентується увага на проблемі підготовки конкурентоспроможного працівника. З точки зору мети дослідження у дисертації виділяється модельний метод професійного навчання. Модельний метод у системі професійного навчання спеціалістів виконує функції нормативного забезпечення досягнення та використання конкретного етапу конкурентоспроможності організації, фірми. Мета нормативного забезпечення конкурентоспроможності спеціалістів полягає у необхідності координації процесу формування, використання і розвитку соціального потенціалу організації відповідно її стану і тенденціям зміни, використання інших ресурсів – технічних, технологічних, організаційних, економічних для забезпечення її пріоритету і конкурентності.

Процес конкурентоспроможної праці спеціаліста є досить складним явищем. Воно може бути розглянуте з різних позицій: економічної; соціально-психологічної; нормативно-технологічних вимог до практичних дій працівника; розвитку і підтримки конкурентоспроможного спеціаліста протягом його трудової діяльності. Кожний з цих аспектів становить прикладний варіант єдиної моделі конкурентоспроможного спеціаліста.

Установлено, що при формуванні моделі конкурентоспроможного спеціаліста слід виходити, по-перше, із розуміння того, що конкурентоспроможність спеціаліста може бути визначена рівнем його професіоналізму у праці; по-друге, рівень професіоналізму спеціаліста у конкретній сфері трудової діяльності різний. Професій багато і можливості досягнення високого рівня професіоналізму у кожній з них відрізняється одна від одної. Вони вимагають різних зусиль не лише для досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності, але й його підтримки.

При розробці моделі конкурентоспроможного працівника слід враховувати багатоманітність варіантів формування певних категорій працівника шляхом послідовного підвищення рівня їх професіоналізму.

У науковій літературі висловлюється низка міркувань щодо різновидностей моделей спеціаліста. Варіантом моделі спеціаліста, на думку автора, є професійно-кваліфікаційна модель, де відображені: види професійної діяльності на різних посадах і різних робочих місцях, обов’язки і функції, якості, знання та навички. Такі моделі необхідні для підбору і розстановки кадрів, для атестації, для складання програми підготовки і перепідготовки спеціалістів.

Кваліфікаційна характеристика спеціаліста відображує спеціальність (спеціалізації) та рівень кваліфікації. Дана характеристика може мати вигляд профілю спеціалізації. У ньому вказуються види професійної діяльності, звичайно не більше двох-трьох, наприклад, для інженерно-технічних працівників: інженер-дослідник-конструктор або інженер-конструктор-технолог.

Можливі моделі спеціалістів вузького профілю. Кваліфікаційну характеристику називають ще нормативною моделлю – це узагальнення вимоги до діяльності та особи спеціаліста. Кваліфікаційний профіль – це відбиття необхідних працівнику якостей у кількісних параметрах В цілому модель спеціаліста може включати наступні компоненти:

-    професіограму як опис норм і вимог до діяльності та особи спеціаліста;

-    професіонально-посадові вимоги (ППВ) – опис конкретного змісту діяльності спеціаліста, що визначає, що і як він повинен робити при вирішенні професійних задач в умовах конкретної посади;

-    ППВ містить перелік мінімуму професійних вмінь, якими повинен володіти спеціаліст для забезпечення необхідного рівня професійної діяльності;

-    кваліфікаційний профіль – сполучення необхідних видів професійної діяльності і ступеню їх кваліфікації, кваліфікаційні розряди.

Розглянута структура моделі спеціаліста є однією з можливих. В залежності від підходу можна вибудувати її різні варіанти.

Модель спеціаліста – відображення обсягу і структури професійних та соціально-психологічних властивостей, знань, умінь, що у сукупності становить його узагальнену характеристику як члена суспільства. Щоб набути ці компоненти, необхідно, як відзначалось раніше, пройти певну підготовку. Отже, у цьому плані виділяється: а) модель спеціаліста; б) модель підготовки спеціаліста.

Наголошено, що модель підготовки спеціаліста створюється для організації професійного навчання і ґрунтується на моделі спеціаліста. При цьому можливі такі варіанти:

-    модель діяльності спеціаліста, куди входить опис видів професійної діяльності і способів їх реалізації, у тому числі, професійні задачі і функції, професійні утруднення, професійні структури і робочі місця;

-    модель особи спеціаліста, куди включаються соціально-психологічні якості і властивості працівника. Модель особи спеціаліста – це опис сукупності його характеристик, що забезпечують успішне виконання завдань, які виникають у виробничій сфері, а також його самонавчання і саморозвиток.

Підготовка конкурентоспроможного спеціаліста без інноваційних технологій його навчання неможлива. Зазначається, що головними напрямами у розвитку та використанні інноваційних технологій набуття знань є: розробка інтенсивних методів навчання, учбових курсів і програм; системи модульного навчання; науково-методичне забезпечення учбового процесу; комплексні діагностичні методики, тести по професійній орієнтації, методики соціально-психологічної оцінки.

При використанні різних педагогічних технологій слід керуватись такими принципами:

-    принцип особистісного підходу, сутність якого полягає у включенні індивідів у ситуації, де вони можуть виявити і реалізувати себе як особи.

-    принцип конкретизації системи дій, полягає у детальному описуванні дій інтелектуального і практичного плану, використанні алгоритмів для формування прийомів майбутньої інтелектуальної та практичної діяльності.

-    принцип функціонального призначення, завдяки якому досягається оптимальність та економічність дій педагога з метою одержання бажаного результату, а також отримання одних і тих же результатів різними педагогами, що працюють з різним складом індивідів.

Показано, що в основу розробок і впровадження у практику підготовки спеціаліста нових педагогічних технологій покладений особистісно-орієнтований підхід до тих, хто навчається. Традиційні методи навчання не можуть бути ефективними, необхідно змінити акценти у навчальному процесі і будувати його з врахуванням індивідуальних запитів і можливостей тих, хто набуває знань. Із об’єкта навчання вони повинні стати суб’єктом діяльності. Виходячи з цього, у класифікації інноваційних педагогічних технологій виділяють: інформаційні, ігрові і модульного навчання. Більш докладніше розглянемо сутність і зміст: 1) особистісного підходу до навчання; 2) модульних технологій набуття знань.

Таким чином, побудову освітнього процесу необхідно проводити з урахуванням індивідуальних запитів і можливостей одержувачів знань. Навчання повинно представляти  собою гнучку систему, що відповідає на попит ринку праці і враховує соціальні і психологічні характеристики навчальників.

Апробація інноваційних технологій навчання в навчальних закладах м. Черкаси підтвердила їх високу ефективність у підготовці конкурентоспроможних спеціалістів для роботи в умовах ринкової економіки.

Дисертантом зазначено, що багато проблем підготовки конкурентоспроможних спеціалістів у процесі їх професійного навчання можливо вирішити у регіоні. Це дозволяє керівництву регіону з досить високим ступенем достовірності прогнозувати стан і функціонування багатьох соціально-економічних процесів у регіоні: забезпечення кваліфікованими кадрами місцевих галузей виробництва і послуг; рівень усталеності зайнятості населення; перспективи конкретного розвитку регіону; формування і проведення єдиної кадрової політики; упровадження системи технологічного управління регіоном – зокрема, створення та ефективне функціонування цільових програм “Профорієнтація”, “Конкурентоспроможний спеціаліст” та ін.

Наголошується, що досліджувана дисертантом проблема формування і діяльності конкурентоспроможного спеціаліста – є одна із нагальних у життєдіяльності населення регіону. Вона багатоаспектна у своїх наслідках – економічних, соціальних, правових, технологічних тощо.

У висновках дисертаційного дослідження узагальнюються результати і підводяться підсумки роботи.

Зазначається, що у сучасних українських умовах системної трансформації українського суспільства здійснюється масштабне соціально-економічне завдання становлення ринкової економіки. Цей процес складний, суперечливий, який визначається активною адаптацією світового досвіду до українських реалій, конкретних умов регіонів, галузей господарювання, вирішення чисельних проблем.

В таких умовах важливе значення набуває конкурентоспроможність спеціаліста у сфері праці. Конкретні властивості, характеристики конкруентоспроможного спеціаліста мають широкий діапазон проявів у конкретній реальності, ситуації. Коливання залежать, по-перше, від індивідуальних особливостей потенціалу працівника; по-друге, від уміння відбору і розвитку пріоритетних якостей і властивостей працівника для власного використання їх у досягненні певних цілей трудової діяльності, по-третє, від створення мотиваційного ядра для ефективного прояву спеціалістом своїх знань, практичного досвіду, їх динамічного і цілеспрямованого розвитку, саморозвитку і відтворення.

На основі використання результатів дисертаційного дослідження процесу формування, використання та відтворення соціально професійного потенціалу працівника запропонована класифікація видів його конкурентоспроможності.

Концептуальним інструментом аналізу функціонування соціального суб’єкта є модель як аналог, „заступник” оригінала, що за певних умов відтворює якості, властивості, риси оригіналу. В нашому дослідженні таким суб’єктом виступає конкурентоспроможний спеціаліст, який стає типовим явищем у нашому суспільстві. Знання сутності і змісту конкурентоспроможного спеціаліста, закономірностей його формування і відтворення дозволяють використовувати їх для створення моделі конкурентоспроможного спеціаліста, яка є методологічною основою підготовки конкурентоспроможного спеціаліста у процесі їх професійного навчання.  

Можливість не лише створення моделі конкурентоспроможного спеціаліста, але й її адаптації до конкретних потреб організацій з метою підтримки своєї конкурентоспроможності на ринку товарів та послуг є пріоритетним для організації підготовки конкурентоспроможного спеціаліста у процесі професійного навчання.

Виявлено, що конкурентоспроможний спеціаліст – це спеціаліст, який має значний потенціал власної професійної компетентності. Формування такої якості спеціалістів може бути здійснене за умов використання інноваційних технологій навчання.

Методологічні особливості управління формуванням конкурентоспроможного спеціаліста у процесі професійного навчання виявляються за умов впливу на нього таких чинників: різних цілей діяльності окремого працівника, організації (фірми); ступеню діапазону їх співпадання та різниці; чинників середовища; ресурсів; зв’язків і відносин об’єкта і суб’єкта в умовах конкурентної боротьби; мотиваційних структур формування і підтримування потрібного рівня конкурентоспроможного спеціаліста; обсягу і змісту  інформаційного забезпечення формуванням конкурентоспроможного спеціаліста.

Отже конкурентоспроможний спеціаліст – це працівник, який має певні переваги щодо інших спеціалістів, що виконують аналогічну роботу, у виявленні якостей, властивостей, результатів особистої продуктивної діяльності для забезпечення максимальної ефективності роботи організації, підприємства, фірми. Конкурентоспроможність – це комплексний, соціопсихологічний феномен, статусно-професійний атрибут, який формується через складну взаємодію численних факторів соціально-економічного середовища та глибинних психологічних властивостей особи.