КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ПРОВЕДЕННЯ ПОШУКОВИХ РОБІТ НА ОБ’ЄКТІ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ, ЗНИЩЕННЯ, РУЙНУВАННЯ АБО ПОШКОДЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими програмами та планами, зазначаються мета й завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, викладені положення наукової новизни одержаних результатів, з’ясовується їх практичне значення.

Розділ 1. «Загальні засади кримінальної відповідальності за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини» складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини» з’ясовується доцільність існування та збереження кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 298 КК. При цьому авторка вважає за можливе обмежитися аналізом соціально-економічних, нормативних і кримінологічних факторів, сукупність яких є достатньою для наявності соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за посягання на об’єкти археологічної та культурної спадщини. Соціально-економічні фактори вказують, що археологічна й культурна спадщина відіграє значну роль у житті суспільства, впливаючи на розвиток науки, мистецтва та інших сфер суспільного життя кожної країни. Але підтримка належного стану й реставрація кожної пам’ятки вимагають від суспільства постійної уваги і значних коштів. Нормативні – становлять собою систему правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони археологічної та культурної спадщини. Кримінологічні – встановлюють, що головною причиною існування й подальшого збереження кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 298 КК, є їх суспільна небезпечність і відносна поширеність.

У підрозділі 1.2. «Історія становлення й розвитку законодавства у сфері охорони об’єктів археологічної та культурної спадщини» здійснено історичний огляд нормативно-правових актів у сфері охорони археологічної та культурної спадщини. В Україні початок і перші значні етапи становлення правової охорони пам’яток старовини припадають на період її перебування у складі Російської імперії. У ХVІІ ст. було вже відомо і про розкопки об’єктів старовини. Але захист археологічних і культурних цінностей мав перемінний успіх. Наприкінці ХІХ ст. поширилися випадки знищення архітектурних та історичних пам’ятників, що, у свою чергу, потребувало швидкого й ефективного втручання з боку держави. У зв’язку з цим було розроблено проект Положення про охорону старовини, який хоча й не був прийнятий, але став першим наочним законопроектом, у якому було звернено увагу суспільства на значимість культурних цінностей.

Першими нормативно-правовими актами за часів СРСР у зазначеній сфері стали: в 1918 р. Декрети РНК РРФСР «Про реєстрацію, взяття на облік та охорону пам’яток мистецтва й старовини, що знаходяться у володінні приватних осіб, товариств та установ» і «Про заборону вивезення та продажу за кордон предметів особливого художнього та історичного значення»; у 1921 р. – Декрети РНК РРФСР «Про охорону пам’ятників природи, садів та парків», «Про порядок реквізиції і конфіскації майна приватних осіб і спільнот» і «Про боротьбу з контрабандою»; у 1926 р. – «Положення про пам’ятки культури і природи», затверджене спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР 16 червня 1926 р.

Прийнятий у 1922 р. КК УСРР передбачав кримінальну відповідальність за наругу над пам’ятником революції й за приховування колекцій і пам’яток старовини й мистецтва, які підлягають реєстрації, обліку або передачі в державні сховища. КК УРСР 1927 р. встановив уже відповідальність не лише за приховування таких колекцій і пам’яток старовини й мистецтва, а й за такі ж діяння, вчинені з архівними матеріалами. Однак поза увагою залишилися склади злочинів, якими передбачалась би відповідальність за викрадення, знищення чи пошкодження культурних цінностей. Така норма була включена лише в КК УРСР 1960 р., ст. 207 якого передбачала відповідальність за умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток історії й культури, взятих під охорону держави, або територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

У підрозділі 1.3. «Порівняльний аналіз кримінальної відповідальності за посягання на культурні цінності за КК України та законодавством інших держав» проведено аналіз кримінального законодавства у сфері охорони культурних цінностей деяких пострадянських та низки зарубіжних країн (Російської Федерації, Республік Бєларусь, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизької Республіки, Республіки Польща, Данії, Франції та Китайської Народної Республіки), в результаті чого виявлені як його переваги, так і недоліки. В одних державах простежується певна недооцінка суспільної небезпечності посягань на пам’ятки історії та культури (Голландія, Швейцарія, Швеція, КК яких не містять складів злочинів, предметом яких є культурні цінності), в інших – навпаки, її переоцінка (Китайська Народна Республіка, КК якої за посягання на культурні цінності в окремих випадках передбачає навіть смертну кару).

Розділ 2. «Об’єктивні ознаки незаконного проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт злочину» досліджено родовий, видовий, основний безпосередній, додатковий обов’язковий і додатковий факультативний об’єкти злочинів, передбачених ст. 298 КК.

Родовим об’єктом незаконного проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини є суспільні відносини у сфері громадського порядку й моральності; видовим – суспільні відносини у сфері моральності; безпосереднім – суспільні відносини, що забезпечують цілісність і недоторканність об’єктів археологічної та культурної спадщини і впливають на формування основних принципів морального (духовного) життя суспільства; додатковим факультативним об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, є відносини власності. Щодо злочинів, передбачених частинами 2 – 5 ст. 298 КК, відносини власності виступають додатковим обов’язковим об’єктом.

Структурними елементами суспільних відносин, що утворюють основний безпосередній об’єкт досліджуваних злочинів є: предмет (соціальний інтерес суспільства у збереженні пам’яток архітектури й культури, що формується на підставі суспільних потреб); суб’єкти (Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, їх службові особи, а також широке коло людей, у зв’язку з потребами яких формується соціальний інтерес суспільства у збереженні пам’яток архітектури й культури (це і громадяни України, і іноземці, і особи без громадянства); соціальний зв’язок (діяльність суб’єктів, спрямована на забезпечення цілісності й недоторканності об’єктів археологічної й культурної спадщини).

При дослідженні структури суспільних відносин, що охороняються ст. 298 КК, з’ясовано механізм заподіяння шкоди безпосередньому об’єкту.

У підрозділі 2.2. «Предмет злочину» пропонується конструкцію «об’єкт культурної спадщини» у правовому обороті замінити на категорію «культурні цінності», яка є дещо ширшою.

Наводиться авторська дефініція поняття «культурні цінності», під якими слід розуміти унікальні речові результати людської діяльності, що мають важливе наукове, історичне, художнє або інше культурне значення для всього людства.

Культурним цінностям як предмету злочинів, передбачених ст. 298 КК, притаманні основні (соціальна, юридична, фізична) та додаткові (унікальність, усезагальність, історична визначеність) ознаки.

Для ч. 1 ст. 298 КК предмет не є обов’язковою ознакою складу злочину; а предметом злочину, передбаченого ч. 2 виступають як рухомі, так і нерухомі культурні цінності місцевого значення; ч. 3 – рухомі й нерухомі культурні цінності, що мають національне значення; частинами 4 і 5 – рухомі й нерухомі культурні цінності як місцевого, так і національного значення.

У підрозділі 2.3. «Об’єктивна сторона злочину» досліджуються ознаки об’єктивної сторони злочинів, передбачених ст. 298 КК. Злочин, передбачений частиною 1, за своєю конструкцією є злочином з формальним складом. Обов’язковими ознаками його об’єктивної сторони є: (а) діяння – незаконне проведення робіт на об’єкті археологічної спадщини, (б) місце вчинення злочину – об’єкт археологічної спадщини і (в) спосіб учинення – проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт, – який по суті співпадає з різновидами діяння.

Обґрунтовано необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 298 КК і, відповідно, до назви статті, шляхом зміни терміносполучення «на об’єкті археологічної спадщини» на – «на території, пов’язаній з охороною культурної спадщини». Одночасно запропоновано вилучити з назви цієї статті термін «пошукових», оскільки іншими земляними чи підводними роботами можуть бути не лише пошукові роботи.

Для злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК, характерною є змішана форма діяння, що поєднує в собі дію й бездіяльність. В окремих випадках цей злочин може бути вчинено у формі дії. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 298 КК, за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом, тому обов’язковими його ознаками є: (а) діяння – незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин, (б) суспільно небезпечні наслідки – повна або часткова втрата об’єктами культурної спадщини своїх властивостей і (в) причинний зв’язок між зазначеними діянням й наслідками. При цьому обов’язковим додатковим наслідком досліджуваного діяння є ще й шкода, заподіювана відносинам власності.

На думку дисертантки, знищення об’єкта культурної спадщини – це незаконні діяння, які призводять до ліквідації, припинення його існування, тобто незворотного приведення об’єкта культурної спадщини в повну непридатність для використання за цільовим призначенням. Руйнування об’єкта культурної спадщини – це незаконні діяння, які призводять до значного пошкодження об’єкта культурної спадщини чи його частини, внаслідок чого об’єкт суттєво втрачає свої властивості, цінність та естетичний вигляд, але може бути відновлений за допомогою значних зусиль. Пошкодження об’єкта культурної спадщини – це незаконні діяння, які призводять до незначної негативної зміни об’єкта культурної спадщини чи його частини, внаслідок чого він несуттєво втрачає свої властивості й цінність і може бути відновлений без значних затрат.

Пропонується відмовитися від терміна «руйнування» і сформулювати ч. 2 ст. 298 КК наступним чином: «Умисне незаконне знищення або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин». Злочин, передбачений ч. 2 ст. 298 КК, може бути вчинений у формі як дії, так і бездіяльності. Рекомендується внести зміни до частин 3 – 5 ст. 298 КК, замінивши термін «дії» на «діяння».

Спосіб учинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК, має значення лише в разі вчинення його шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, оскільки таке діяння додатково кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК. З погляду авторки, доцільніше було б передбачити такий спосіб учинення діяння у ч. 3 ст. 298 КК й викласти її в такій редакції: «Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо пам’яток національного значення або шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом». Це дало б змогу уникнути подвійної кваліфікації та дискусій серед практиків.

Розділ 3. «Суб’єктивні ознаки незаконного проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини» складається з 3-х підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Суб’єктивна сторона незаконного проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини (ч. 1 ст. 298 КК України)» присвячено аналізу внутрішньої сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини може бути вчинено як з прямим умислом, так і зі злочинною недбалістю. Мотив і мета при вчиненні цього злочину на його кваліфікацію не впливають.

Передбачення в ч. 1 ст. 298 КК кримінальної відповідальності за необережний злочин є недоцільним, тому що ступінь суспільної небезпечності таких діянь незначний, до того ж вони не дуже поширені. Для однозначного тлумачення ч. 1 ст. 298 КК є підстави доповнити її диспозицію вказівкою на умисну форму вини: «Умисне незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини». Разом із тим з метою подальшого вдосконалення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини вважаємо доцільною пропозицію доповнити ст. 92 КУпАП нормою, яка встановлювала б відповідальність за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини, вчинене з необережності.

У підрозділі 3.2. «Суб’єктивна сторона умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин (ч. 2 ст. 298 КК України)» аналізується внутрішня сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 298 КК. Незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом. Мотив і мета при цьому на кваліфікацію не впливають і у своїй переважній більшості (85 %) є корисливими.

Також обґрунтовується недоцільність існування ч. 4 ст. 298 КК.

У підрозділі 3.3. «Суб’єкт злочину» зазначається, що суб’єктом злочинів, передбачених частинами 1 – 4 ст. 298 КК, може бути будь-яка фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і є осудною, а суб’єктом злочину, передбаченого ч. 5 цієї статті, – службова особа, яка має певні повноваження щодо об’єктів культурної спадщини, а також службова особа, до кола службових повноважень якої хоча й не входить виконання певних функцій з управління об’єктами культурної спадщини, але яка завдяки своєму службовому положенню має можливість вжити необхідних заходів для їх учинення іншими особами.

Обґрунтовується пропозиція доповнити ч. 5 ст. 298 КК (чинної редакції) вказівкою на можливість учинення злочинів, передбачених частинами 1 – 3 ст. 298 КК, археологом, уповноваженим на проведення досліджень, а злочинів, передбачених частинами 2 і 3 цієї ж статті, – ще й громадянином-власником, уповноваженою власником особою або користувачем.