МАРАЄВ ВЛАДЛЕН РОСТИСЛАВОВИЧ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ І ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО (1917 – 1921 рр.)

summary

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження”
розглянуто історію вивчення українсько-донських відносин протягом 1917 –
1921 рр., а також охарактеризовано використані джерела.
Історіографія. Після завершення революції історія українсько-донських
взаємин періодично потрапляла у поле зору дослідників із середовища
української еміграції. З-поміж них чисельно переважали представники
“уенерівської” історіографії: П.О. Христюк, О.О. Думін (псевдонім А. Крезуб),
А.М. Крижанівський (псевдонім С. Доленґа)1. Полковник Генштабу армії УНР
1 Христюк П.О. Замітки і матеріали до історії української революції 1917 –
1920 рр.: у 4 т. – К., 2011. – Т. 1–2. – 358 с.; Т. 3–4. – 358 с. – (Репринт);
Крезуб А. Ціли німецької військової політики на Україні 1918 р. // Літопис
Червоної Калини. – Львів, 1929. – Ч. II. – С. 4–8; Доленґа С. Скоропадщина. –
Варшава, 1934. – 176 с.
6
В.П. Савченко згадав про військове протистояння військ Директорії і донців на
теренах Східної України наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.1 До цієї ж
проблеми вже у повоєнний час звернувся М.І. Стахів2. В.І. Верига зробив
стислий огляд відносин України з Доном у 1918 р. та антибільшовицького руху
на Дону3. Яскравим зразком “гетьманської” історіографії є праця
Д.І. Дорошенка. Огляд українсько-донських відносин поданий ним переважно
за спогадами донського посла О.В. Черячукіна4.
Російська емігрантська історіографія приділила українсько-донським
відносинам небагато уваги. В.А. Харламов згадав про переговори із делегацією
Центральної Ради про створення загальноросійського федерального уряду5.
К.П. Каклюгін у висвітленні українсько-донських відносин 1918 р. спирався в
основному на мемуари Військового Отамана Дону П.М. Краснова, при цьому
активно критикував його діяльність6. С.Г. Сватіков одним із перших вказав на
спроби П.М. Краснова на міжнародному рівні домогтися згоди на приєднання
східноукраїнських територій7. М.М. Мельников, переслідуючи мету покласти
край проукраїнським настроям серед частини козаків-емігрантів, пригадав
територіальні претензії України до Війська Донського8. А.О. Зайцов і
М.М. Головін вважали, що українські територіальні домагання були фікцією,
однак підтримувалися німецькою владою9.