Марисюк Костянтин Богданович. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок роботи з науковими планами, поставлено мету та визначено завдання дослідження, його об’єкт, предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію й опублікування.
Розділ 1 «Історіографія, методичні та теоретичні основи дослідження» містить чотири підрозділи.
У підрозділі 1.1 «Стан наукового опрацювання проблеми» наголошено, що комплексних наукових досліджень, які б охоплювали кримінально-правову політику у сфері майнових покарань в Україні, до цього часу не здійснювалось. Саме тому основну увагу зосереджено на працях тих науковців, які вивчали окремі питання кримінальних (у тому числі й майнових) покарань.
У частині з’ясування питання поняття та форм кримінально-правової політики у сфері майнових покарань центральну роль відіграли праці М. Бєляєва, А. Жалінського, М. Загороднікова, М. Ковальова, В. Коміссарова, О. Коробєєва, Н. Лопашенко, А. Наумова, В. Номоконова, Г. Міньковського. Особливо потрібно виділити публікації П. Фріса, які є не лише одними з перших комплексних вітчизняних досліджень у цьому напрямку, а й одними з найбільш повних та об’єктивних.
Визначенню місця кримінально-правової політики загалом, а відтак, і кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, в системі державної політики, присвятили свої праці такі знані вітчизняні науковці, як В. Борисов, М. Колос, Л. Удовика та ін. Сприяли цьому процесу й праці зарубіжних, у тому числі, російських, дослідників, В. Коміссарова, О. Лєвченкової, Н. Лопашенко, Е. Побєгайло.
При вивченні форм, джерел та суб’єктів кримінально-правової політики у сфері майнових покарань найбільш використовувались фундаментальні праці А. Брілліантова, Н. Лопашенко, О. Трєтьякова.
До питань історії майнових покарань зверталась доволі значна кількість дослідників. Серед дореволюційних авторів особливо варто виділити праці М. Чубинського, І. Бєляєва, М. Владімірского-Буданова, Ф. Деппа, М. Ланге. Саме у цей період було закладено підґрунтя майбутніх напрацювань у досліджуваній сфері, виділено найбільш характерні риси майнових покарань, а також засади їх застосування.
Фактично продовжили та розвинули наведені вище ідеї дослідники радянського періоду, наприклад, О. Гєрцензон, З. Тадевосян, І. Гальпєрин, А. Цвєтинович.
Самостійну групу складають публікації науковців далекого зарубіжжя. Завдяки їм вдалося не лише більш повно та всебічно вивчити важливі для теми запропонованої наукової розвідки питання (окремо варто виділити праці Ст. Банцежа, Д. Макілли, Ц. Л. фон Бара, В. Ханги), але й заповнити наявні у науці прогалини.
Серед дослідників сучасного етапу кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні окремо варто виокремити Т. Денисову, В. Козирєву, О. Квашу, О. Колба, В. Попраса, Є. Стрєльцова, В. Тютюгіна, М. Черненка, які не лише здійснили аналіз системи майнових покарань в Україні на сучасному історичному етапі, а й заклали підґрунтя для подальшого реформування як системи майнових покарань, так і кримінально-правової політики у цій сфері.
У підрозділі 1.2 «Методи і методика дослідження» надано розгорнуту характеристику методологічної основи дисертації. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод. Завдяки його використанню можливим стало, наприклад, пояснення зміни напрямків кримінально-правової політики в Україні загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема. Значну допомогу при написанні дисертаційного дослідження надав метод сходження від абстрактного до конкретного. Шляхом використання цього метода, було встановлено, що процес пізнання штрафу як виду майнових покарань може рухатись від абстракції «кримінальне покарання» до одного з її видів, а саме – до майнових покарань, а вже потім – до різновидів майнових покарань, одним з яких і є штраф. У роботі були застосовані також інші методи наукового дослідження, такі як метод аналогії, метод узагальнення, історичний метод, а також один з його підвидів – історико-правовий метод, генетичний метод, порівняльний (компаративний) метод, герменевтичний метод.
При дослідженні такого важливого джерела, як нормативно-правовий акт або норма права, особливу увагу було приділено застосуванню формально-юридичного методу, в межах якого вивчались правові норми як такі, у так званому «чистому вигляді», без урахування зв’язків з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами.
Використання статистичного методу дало можливість проаналізувати кількісні показники для вивчення явищ, які характеризуються масовістю та повторністю, а також збір кількісних даних, зафіксованих у різних документах, шляхом анкетування, статистичних опитувань та ін.
Системно-структурний метод дозволив розглянути предмет дослідження не лише як просту сукупність елементів, а як складне ціле, яке може бути достовірно охарактеризоване виключно шляхом вивчення окрім елементів, на які воно розкладається у процесі аналізу, також і взаємодії між згаданими елементами, коли процес системної взаємодії надає цілому функції, відсутні у окремих елементів.
Використання настільки широкого кола наукових методів дозволило повною мірою розкрити тему наукового дослідження, забезпечити його комплексність, всебічність та неупередженість.
У підрозділі 1.3 «Поняття, ознаки та суть майнових покарань» розкрито поняття «майнові покарання», під яким пропонується розуміти кримінальні покарання, основний вплив яких спрямований на вилучення грошових, майнових чи інших матеріальних цінностей засудженого, а також проаналізовано їх суть та ознаки.
До основних ознак (характерних рис) майнових покарань вважаємо за можливе віднести наступне: 1) майнові покарання – це кримінальні покарання, передбачені ст. 51 КК України; 2) основний вплив цих покарань спрямований на грошові, майнові або інші матеріальні цінності засудженого.
З аналізу змісту та суті розділу Х КК України до майнових покарань повною мірою можна віднести лише штраф та конфіскацію майна.
Інші ж покарання (наприклад, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців) повною мірою не наділені переліченими вище ознаками, тому відносити їх до майнових покарань буде не зовсім правильно.
У зв’язку з наведеними вище причинами, а також у зв’язку з тим, що основний каральний вплив останніх не спрямований на грошові, майнові або інші матеріальні цінності засудженого, хоч вони у процесі свого виконання поряд з іншими правообмеженнями передбачають такого роду вплив, пропонуємо виділити їх в окрему групу, назвавши «іншими покараннями майнового характеру».
У підрозділі 1.4 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні: поняття, суть, історичні етапи» проаналізовано основні підходи до розуміння поняття «кримінально-правова політика». Проаналізовано взаємозв’язок таких понять, як «державна політика», «правова політика», «політика у сфері боротьби зі злочинністю», «кримінально-правова політика», «кримінально-правова політика у сфері покарань» та «кримінально-правова політика у сфері майнових покарань».
Доведено, що однією зі складових кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері покарань зокрема є кримінально-правова політика у сфері майнових покарань. Під останньою пропонується розуміти цілеспрямовану діяльність держави, спрямовану на розроблення та реалізацію кримінально-правових засобів боротьби зі злочинністю шляхом застосування до винних майнових покарань.
З метою максимально повного врахування специфіки видозмін кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні пропонується виокремити наступні етапи розвитку останньої: 1) етап становлення та розвитку інституту майнових покарань у Київській Русі і в період феодальної роздробленості; 2) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях у складі іноземних держав; 3) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань українських земель в складі Австро-Угорської та Російської імперій; 4) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій; 5) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань після відновлення незалежності України.
Розділ 2 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань: історичні етапи» охоплює чотири підрозділи.
У підрозділі 2.1 «Становлення та розвиток майнових покарань в Київській Русі і в період феодальної роздробленості» зазначено, що характерною рисою кримінально-правової політики Київської Русі часів Руської Правди у сфері покарань можна назвати панування майнових покарань і фактичну вторинність всіх інших покарань відносно них.
Аналізуючи правову ситуацію на час введення в дію першої редакції Руської Правди, тобто Правди Ярослава, можна констатувати, що центральне місце в системі покарань займають саме майнові покарання. Такого ж роду домінування майнових покарань спостерігалось і у більш пізні часи. Так, в тексті Правди Ярославичів ми вже зустрічаємо згадки про віру і продажу, хоча вони, особливо продажа, ще не були чітко прописаними та часто існували поряд з платою «за обиду», яка мала місце в Правді Ярослава. Лише в Поширеній правді штрафи уже чітко поділяються на кримінальні (на користь суспільної влади) і приватне відшкодування потерпілому, а саме: за вбивство – віра (на користь князя) і головщина (потерпілому), за інші злочини – продажа (князеві) і урок (потерпілому).
Поряд із майновими покараннями – грошовими штрафами, Руська Правда передбачала і такий вид покарання, як поток і розграбування, яке являло собою вигнання винного з дружиною і дітьми з громади та відбирання в останнього його майна. Вперше цей вид покарання зустрічається в Поширеній редакції Руської Правди і диспонується як найтяжчий з переліку передбачених у ній покарань.
Розробки іноземного походження (в першу чергу мова йде про реципійовані візантійські правові джерела) хоч і передбачали значно суворіші системи покарань, однак так суттєво і не вплинули на вітчизняну систему майнових покарань, оскільки в основному відігравали роль джерела для тимчасового заповнення прогалин у вітчизняній правовій системі і залишались фактично другорядними для вітчизняними правової системи, вторинним стосовно національних правових джерел.
Підрозділ 2.2 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях у складі іноземних держав» охоплює часовий відтинок від часу входження феодально роздроблених українських земель до складу окремих іноземних державних утворень до часу об’єднання останніх Австро-Угорською та Російською імперіями. Відтак, проаналізовано кримінальне законодавство Великого князівства Литовського, Польщі, Великого князівства Московського, Угорщини, Молдавії та Австрії, а також практика його застосування саме на українських землях.
Встановлено, що протягом розглядуваного історичного етапу розвитку вітчизняної кримінально-правової політики у сфері майнових покарань відбулись суттєві зміни у питаннях, пов’язаних з кримінально-правовою політикою загалом та кримінально-правовою політикою у сфері майнових покарань зокрема, найбільш значною можна вважати поступову трансформацію мети майнових покарань у загальній системі покарань. Спочатку характерним було збереження панівної ролі майнових покарань у системі кримінальних покарань. У більш пізній період відбувається піднесення ролі покарань, спрямованих на особу злочинця, тоді як майнові покарання потрохи починають втрачати своє каральне значення. Очевидно, що вести мову про нівелювання їх ролі не доводиться, однак вони все частіше починають застосовуватись поряд з іншими видами покарань, а пізніше – й виступати у ролі допоміжних до покарань, спрямованих на особу злочинця. Заключний період характеризується фактично повним нівелюванням ролі майнових покарань. Їх роль як основного карального знаряддя безапеляційно відіграють покарання, спрямовані проти особи злочинця у поєднанні з покараннями, спрямованими на його волю. Майнові ж покарання відходять на другий план, а наприкінці досліджуваного періоду складається ситуація, коли деякі з них загалом зникають із законодавства.
У підрозділі 2.3 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань українських земель в складі Австро-Угорської та Російської імперій» зазначається, що історичний етап кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема часу перебування українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій (так званий «Імперський період») характеризується як збереженням раніше досліджених тенденцій, так і низкою специфічних рис, таких як трансформація мети покарань від залякування злочинця та завдання йому шкоди до виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів. Не менш значимим можна вважати й той факт, що протягом досліджуваного часу майнові покарання все більше втрачали свою роль, у результаті залишившись лише в системі заходів впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини (тяжкі поліційні проступки).
Підрозділ 2.4 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій» включає в себе аналіз кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні під владою Польщі, Чехословаччини, Румунії та СРСР. Окрему увагу звернено на питання реформування та особливості застосування майнових покарань у період відновлення української державності 1917–22 рр., тобто УНР та ЗУНР. Наголошено, що серед найбільш значущих досягнень цього етапу можна назвати те, що саме протягом нього остаточно сформувалася система майнових покарань, викристалізувалось їх місце у системі кримінальних покарань, не лише з’явились, але й стали традиційними та невід’ємними ознаки та характерні риси майнових покарань і т. д.
Розділ 3 «Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань після проголошення незалежності України» містить чотири підрозділи.
У підрозділі 3.1 «Трансформації системи майнових покарань першого десятиліття після проголошення незалежності України» автор доводить, що у період з 1991 до 2001 р. у кримінально-правовому врегулюванні питання майнових покарань не відбулось кардинальних змін, а поточні корегування загалом мали технічний та вимушений характер. У той же час, деякі з них покликані були усунути нетрадиційні для цієї групи покарань риси або ж запровадити ті, які історично вважались звичними та виправданими. Такою зміною, наприклад, можна вважати скасування можливості заміни несплаченої частини штрафу громадською доганою, що було зроблено згідно з Законом України № 282/95-ВР від 11 липня 1995 р.
У зв’язку зі статичністю чинного законодавства, основним джерелом формування кримінально-правової політики у сфері майнових покарань 1991–2001 рр. фактично стали наукові напрацювання провідних вчених-криміналістів, викладені як у вигляді наукових публікацій, так і у вигляді законопроектів. З останньої групи особливо виокремились проекти КК України, оприлюднені у період з 1992 до 2001 р., які являли собою консолідований результат наукової діяльності значної частини дослідників (як теоретиків, так і практиків), що ґрунтувався на найбільш прогресивних засадах кримінально-правової доктрини та на вітчизняному історико-правовому досвіді у цій сфері, який пройшов випробування часом і залишився актуальним на момент написання проектів.
Більшість приписів проектів КК, які стосувались питань кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, закріплювали традиційні для цієї групи покарань ознаки та характерні риси останніх. Більшість же запропонованих новацій, в першу чергу пов’язаних із розширенням чи скороченням кола майнових покарань, а також зі зміною правового статусу останніх, не отримали широкої підтримки і не були впроваджені у практику.
У підрозділі 3.2 «Зміни у системі та правовому статусі майнових покарань після введення в дію КК України 2001 р.» зазначається, що у результаті тривалої та доволі складної наукової й законопроектної роботи, було прийнято та введено в дію перший за часів незалежної України кодифікований нормативно-правовий акт у сфері кримінального права – КК України 2001 р., який закріплював у собі основні засади кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема. Щодо останньої у ньому було відображено уже усталені та традиційні приписи у цій сфері, що можна пояснити належним врахуванням найкращих вітчизняних правових традицій та їхнім впливом на бачення суті, видів, ознак майнових покарань, а також їх місця та ролі у системі покарань.
Після введення в дію КК України 2001 р. діяльність, спрямована на вдосконалення кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, не зупинилась, а перейшла у сферу покращення уже існуючих приписів та існуючої практики застосування останніх, а також у врегулювання виявлених прогалин та неточностей у цій сфері. Так, абсолютно виправданими можна вважати норми, які відновлювали: традиційну для штрафу можливість сплачувати останній у розстрочку (Закон України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.); можливість застосування конфіскації майна лише до осіб, які вчинили корисливі злочини (Закон України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.); фактичне збільшення граничних розмірів штрафу (Закон України №4025-VI від 15 листопада 2011 р.) та ін. В той же час, деякі приписи, запропоновані (а часом і підтримані на законодавчому рівні) протягом останніх років, однозначно можна вважати виправданими та такими, що відповідають вітчизняним правовим традиціям. Такими, наприклад, можна вважати: поширення покарання у вигляді штрафу не лише на злочини невеликої тяжкості, а й на інші види злочинів (Закон України № 4025-VI від 15 листопада 2001 р.); закріплення у кримінальному законодавстві інституту спеціальної конфіскації (Закон України № 222-VII від 18 квітня 2013 р.); встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб (Закон України № 314-VII від 23 травня 2013 р.). Визнаючи новизну та прогресивність згаданих приписів, вважаємо, що запровадження їх у національне законодавство та судову практику є не виправданим ні з позиції узгодженості їх з чинними нормами кримінального права, ні з позиції вітчизняних історико-правових традицій.
Підрозділ 3.3 «Особливості практичної реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань після введення в дію КК України 2001 р.» констатує, що після введення в дію КК України 2001 р. показники застосування покарання у вигляді штрафу як основного покарання умовно можна поділити на три етапи. Перший з них охоплює 2002–2005 рр., протягом яких спостерігався плавний ріст застосувань згаданого покарання. Другий етап охоплює період 2006–2008 рр. і характеризується значним щорічним зростанням показників застосування штрафів. Третій етап починається з того ж 2008 р. і характеризується фактичною стабілізацією показників призначення штрафу. Ці трансформації призвели до значного загального збільшення чисельності призначень цього виду покарань (з 2,9% від загальної кількості призначених основних покарань у 2001 р. до 14, 5% – у 2012 р.).
Стосовно ж додаткових майнових покарань, то протягом всього досліджуваного часу їм була притаманна значна стабільність показників. Так, покарання у вигляді штрафу як додаткове покарання і надалі мало другорядне значення навіть серед своєї групи покарань і призначалось надзвичайно рідко. Стосовно ж покарання у вигляді конфіскації майна, то воно продовжувало залишатись одним із найбільш часто призначуваних додаткових покарань, значно випереджуючи друге за чисельністю призначень покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Підрозділ 3.4 «Перспективи розвитку кримінально-правової політики у сфері майнових покарань та пропозиції щодо її удосконалення» звертає увагу на те, що охарактеризовані вище недоліки як у кримінально-правовому врегулюванні майнових покарань, так і у практиці їх застосування, вимагають значних реформ у цій сфері, які, як у законодавчому врегулюванні останніх, так і у практиці їх застосування, мають бути підпорядковані ідеям гуманізації кримінально-правової сфери діяльності держави та євроінтеграції України з урахуванням передового вітчизняного та зарубіжного історичного і правового досвіду.