Марютін О.Ф. Аскохітоз огірка і агробіологічне обгрунтування заходів обмеження його розвитку у закритому грунті

summary

СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕНОСТІ АСКОХІТОЗУ ОГІРКА

(огляд літератури)

На основі узагальнених даних літератури висвітлені питання щодо поширеності, шкодочинності, симптомів проявлення аскохітозу огірка, стану вивченості біологічних і екологічних особливостей збудника та заходів щодо обмеження поширеності й розвитку хвороби.

МІСЦЕ, УМОВИ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Основні лабораторні та вегетаційні дослідження виконували в лабораторії захисту рослин Інституту овочівництва і баштанництва УААН. Польові – у виробничих зимових блокових теплицях ЗАТ „Харківська овочева фабрика” та ЗАТ „Зміївська овочева фабрика” Харківської області у 2002 – 2004 рр. згідно із загальноприйнятими вимогами (Методика дослідної справи в овочівництві і баштанництві, 2001 р.). Поширеність, розвиток та шкодочинність аскохітозу рослин огірка вивчали під час обстежень різних типів культиваційних споруд у межах Лівобережної України.

Облік хвороби виконували за методиками, запропонованими Н. В. Ширко (1970),         О. В. Юриною (1975) та ін. Біологічні особливості збудника вивчалися згідно із загальноприйнятими у мікології і фітопатології методиками досліджень (Н. А. Наумов, “Указания по экспериментальному изучению фитопатогенных грибов”, 1937, 1974). Життєздатність пікнідіального спороношення популяцій патогену оцінювали при виконанні хімічної і термічної дезінфекції тепличних культиваційних споруд і ґрунту за методикою, запропонованою В. Б. Бєляєвою та ін. (1973, 1975).

Для визначення внутрішньої інфекції насіння використовували метод паперових рулонів (Н. А. Наумова, 1960, В. С. Фролова, 1977) а також інші методики щодо цього питання. Дезінфекцію насіння виконували методом протруювання й терапії за методом        А. М. Вовка. Визначення впливу гідротермічних факторів на проростання та життєздатність пікноспор (Ascochyta cucumeris Fautr. et Roum) виконувалося за методикою, опрацьованою Н. С. Листопадовою (1970, 1971) та ін. Поширеність і щільність інфекційного навантаження у тепличних культиваційних спорудах виконували аеромікологічним методом, запропонованим Г. Д. Успенською (1974, 1970) та ін. Для фіксування температури повітря у теплицях використовували термографи метеорологічні М-16, для фіксації відносної вологості – гідрографи метеорологічні М-21.

Застосування та визначення біологічної ефективності гриба-антагоніста Trichoderma harzianum Rifai, штам ВКМ F-2477 D, виконували згідно з опрацьованими методиками         Н. М. Гринько (1986, 1990, 1992, 2001). Фунгіциди застосовувалися методом обприскування рослин огірка, внесення препаратів у тепличний ґрунт у формі бакових сумішей з мінеральними добривами та виготовлення на їх основі пасти для терапії стеблової форми аскохітозу.

Біологічну, господарську й економічну ефективність захисних заходів визначали за загальноприйнятими методиками В. А. Захарченко (1985) та ін. Мікологічні та фітопатологічні дослідження виконувалися за допомогою біологічного мікроскопа „Біолам” типу С, бінокуляра МБС-9, фотографування об'єктів досліджень з використанням фотоапаратів „Зеніт”, „ФЕД”, мікронасадками МФН-10, лінійне вимірювання об'єктів – за допомогою окуляра-мікрометра МОВ-1-15х. Статичний аналіз експериментальних даних здійснювали за методикою Б. А. Доспєхова (1985).

ПОШИРЕНІСТЬ, РОЗВИТОК ТА ШКОДОЧИННІСТЬ АСКОХІТОЗУ ОГІРКА У ЗАКРИТОМУ ҐРУНТІ

Поширеність і розвиток аскохітозу. Виконані у 2002 – 2004 рр. обстеження виробничих теплиць різного типу, розташованих у четвертій світловій зоні східного Лісостепу України свідчать про значну поширеність аскохітозу в зимових блокових теплицях. В інших типах культиваційних споруд хвороба не зареєстрована.

Хвороба має свої особливості у динаміці поширеності й тісно пов'язана з фазами розвитку культури. У фазу сіянців і розсади хвороба не проявляється. До формування плодів на головному стеблі уражуються лише листки нижніх ярусів і поширеність досягає 33,7 %, а в період масового плодоношення – 66,3 %. Під кінець вегетації рослин хвороба має 100 % поширеність.

Хвороба проявляється щорічно і в другу половину онтогенезу рослин огірка має епіфітотійний характер розвитку.

Шкодочинність аскохітозу. Установлено, що патологічний процес в уражених збудником рослинах огірка являє собою складний процес взаємовідносин між рослиною-живителем і патогеном. Шкодочинність аскохітозу полягає в ураженні надземних вегетативних і генеративних органів рослин, які передчасно відмирають, що негативно впливає на тривалість їх вегетації, кількісні та якісні показники врожаю плодів.

Установлено, що під впливом патологічного процесу, який проходить в уражених тканинах рослини-живителя, відбуваються значні зміни в активності окислювально-відновлювальних ферментів, вмісту у листках хлорофілу, цукрів, азоту, калію, фосфору.

Окислювально-відновлювальні ферменти по-різному проявляють свою активність залежно від динаміки патологічного процесу в уражених листках рослин огірка. Активність каталази і пероксидази на початку патологічного процесу при проявленні перших симптомів хвороби зростала відповідно на  30,2 % і 48,9 %. При ураженні листкової пластинки до 50 % активність їх зменшувалася на 37,3 % і 41,1 %, а при розвитку хвороби понад 50 % – на     81,4 % і 73,6 %. В активності поліфенолоксидази особливих закономірностей не спостерігалося.

Підвищення активності каталази і пероксидази в уражених тканинах є однією з форм прояву активного імунітету рослин огірка на початковому етапі патологічного процесу.

Вміст хлорофілу в листках зменшувався в міру інтенсивності розвитку на них аскохітозних плям. При проявленні перших симптомів хвороби його загальна кількість зменшувалася порівняно зі здоровими на 10,9 % а при ураженні до 25 % − на 27,3 %, до 50 % − на 80,2 %, понад 50 % − на 91,0 %. Аналогічна динаміка зменшення спостерігалася по цукрах, азоту, фосфору, калію.

ОСОБЛИВОСТІ ЕТІОЛОГІЇ АСКОХІТОЗУ ОГІРКА В

ЗИМОВИХ БЛОКОВИХ ТЕПЛИЦЯХ

Симптомогенез аскохітозу огірка та спеціалізація збудника. Виконані дослідження із цього питання показали, що збудником аскохітозу є факультативний сапрофіт Ascochyta cucumeris Fautr. et Roum, який у першу половину онтогенезу рослин не проявляє помітного паразитизму. У фазу масового плодоношення рослин відбувається їх фізіологічне старіння, у цей період і проявляються паразитичні властивості патогену з проявленням симптомів хвороби. Установлено, що аскохітоз проявляється у таких формах: листкова, стеблова, прикоренева, ураження генеративних органів з характерними аскохітозними симптомами на них. Основною діагностичною ознакою хвороби є формування на уражених органах пікнідіального плодоношення патогену. У масі воно має темно-коричневе або чорне забарвлення. Цей симптом є сталим і може слугувати одним з основних діагностичних ознак хвороби.

Установлено, що Ascochyta cucumeris Fautr. et Roum у межах Лівобережної України  є монофаг, здатний уражувати тільки рослини огірка в умовах зимових блокових теплиць.

Біологічний цикл розвитку збудника аскохітозу огірка в зимових блокових теплицях. Аналітичний аналіз наукової літератури із цього питання показує, що у науковців відсутній єдиний погляд щодо біологічного циклу розвитку збудника аскохітозу. У межах України це питання не вивчалося. На підставі виконаних фітопатологічних та мікологічних досліджень установлено, що цикл розвитку збудника аскохітозу огірка представлений ендогенним міцелієм, який розвиваеться і зберігається в уражених органах. Патоген формує два види плодоношення: нестатеве у формі пікнідіального плодоношення Ascochyta cucumeris Fautr. et Roum і статеве (перитеції) Didymella bryoniae (Pass.) Rehm, яке формується обмежено у другу половину вегетації рослин огірка і суттєвого значення в біологічному циклі не відіграє.

Виявлені біологічні особливості циклу розвитку збудника аскохітозу в умовах зимових блокових теплиць покладено в основу обґрунтування заходів обмеження розвитку хвороби в технології вирощування культури.

РОЛЬ ФАКТОРІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ПРОЦЕСІ ПРОРОСТАННЯ ПІКНІДІАЛЬНОГО ПЛОДОНОШЕННЯ ASCOCHYTA CUCUMERIS FAUTR. ET ROUM

Основними факторами, які впливають на патологічний процес фітопатогенів, є світло, температура, вологість навколишнього середовища (Гойман, 1954). У тепличних культиваційних спорудах формується штучний мікроклімат, основними складовими якого є ці фактори.

Установлено, що проростання пікноспор відбувається при температурі 5 – 40 °С. Критичною температурою, яка інгібує проростання пікноспор, є 35 – 40 °С а оптимальною – 15 – 30 °С, при цьому основна маса пікноспор проростає у перші 6 − 12 год. Установлено, що пікноспори проростають при широких межах коливання відносної вологості повітря – 10 – 100 %, оптимальною є вологість вище 85 %, але найбільший відсоток проростання пікноспор спостерігається безпосередньо в краплинах води. Світло суттєвого значення на проростання  пікноспор не має.

За допомогою аеромікологічного методу встановлено, що найбільша щільність інфекції спостерігається на висоті 50 – 70 см над поверхнею ґрунту. Цей фактор призводить до накопичення інфекції і значного ураження рослин у межах цих показників.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ТА АГРОТЕХНОЛОГІЧНИХ ЗАХОДІВ ЩОДО ОБМЕЖЕННЯ ПОШИРЕНОСТІ й РОЗВИТКУ АСКОХІТОЗУ ОГІРКА в ЗИМОВИХ БЛОКОВИХ ТЕПЛИЦЯХ

Профілактичні заходи спрямовані на запобігання поширенню і розвитку інфекційних хвороб, основними з яких є підбір хворобостійких сортів, гібридів рослин, дезінфекція теплиць, ґрунту, дотримання сортової агротехніки тощо.

Оцінка гібридів огірка щодо їх уражуваності аскохітозом. У сучасний період в умовах закритого ґрунту вирощується широка гамма сортів і гібридів огірка, насіннєвий матеріал яких вирощений у різних еколого-географічних регіонах і має неконтрольоване поширення в них. Тому виникає необхідність їх постійного фітосанітарного моніторингу. Виконана оцінка стійкості гібридів огірка, занесених до Державного Реєстру сортів рослин України: Естафета, Зозуля, Костік, Легенда, Талан, ТСХА 2693, Тепличний 40, Амір, Сюрприз, Ювіляр, а також тих, які проходять конкурсне випробовування: Аніко, Арина, Атлет, Блік, Галіт, Гладіатор, Константний, Круїз, Раджа, Регета, Сенатор, Славний, ТСХА 211, ТСХА 238, ТСХА 239, ТСХА 442, Фотон, показала, що імунні й стійкі до ураження аскохітозом гібриди відсутні.