Механізми накопичення в інститутах власності

summary

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об'єкт і предмет, методологію дослідження, відображено наукову новизну дисертації, показано теоретичну і практичну значущість отриманих результатів і запропонованих рекомендацій.

У першому розділі «Методологічні основи дослідження відносин накопичення в інституційному середовищі» на основі аналізу накопичення в реальному секторі економіки обґрунтовано положення про визначальне значення якості інституційного середовища для ефективності накопичення; розроблено концепцію накопичення як процесу реалізації сукупності функцій власника в ході інвестування в об'єкт власності. Показано, що об'єктами накопичення є матеріальні і нематеріальні блага, якімають суспільну корисність, що надає їм економічної значущості. Економічна цінність благ як об'єктів накопичення визначається мірою їх рідкості і  потребою   виробництва в цих благах. Соціально-економічний зміст накопичення визначається як сукупність відносин з приводу ефективності користування зростаючим обсягом  економічних благ, дохід від використання корисних властивостей яких монопольно привласнюється власником. Інструментами здійснення накопичення є сукупність інститутів, іманентних соціально-економічній системі, що обумовлює необхідність дослідження відносин накопичення в контексті інституційної теорії.

Аналіз накопичення з позицій  інституційної теорії дозволив зробити висновок про існування залежності між його ефективністю і якістю інституційної системи. Обґрунтовано необхідність реалізації інституційного  підходу в економічній політиці держави, що  передбачає управління інституційними змінами шляхом цілеспрямованої дії на  структуру і якість інститутів. Оскільки інститути визначають довгострокову динаміку розвитку економічної системи, а монополістом на ринку формальних норм є держава, то особливої ролі набувають інституційні зміни, що ініціюються державою.

Структурні зміни в співвідношенні чинників  накопичення залежать від сукупності формальних норм, втілених в правовій системі країни, траєкторії попереднього розвитку соціально-економічної системи і  макротраєкторії  економіки країни в кожен даний момент. Ключовим інститутом, що має визначальне значення для перспектив накопичення, є інститут власності, що визначає необхідність його дослідження в контексті аналізу накопичення.

Вихідним пунктом для аналізу змісту власності є положення про те, що власність народжується з необхідності накопичення і реалізується в ньому. Розгляд економічної  реальності дає підставу для висновку про єдність накопичення і користування об'єктами власності у відтворювальному процесі, оскільки останній є формою реалізації власності.У відтворювальному процесі емпірично виявляються прояви привласнювальної, відтворювальної і охоронної функцій власника.

Привласнювальна функція власника є базовою для конструювання відносин власності і передбачає монополізацію користування сукупністю об'єктів, які набувають для власника економічної значущості, оскільки обумовлюють здобуття певного доходу. Власником об’єкту, монопольним користувачем об’єктує суб'єкт, що привласнює дохід від його експлуатації в суспільному виробництві. Ключовим моментом формування власності є монопольний характер користування благами, що мають суспільну корисність. Таким чином, монополізації привласнюваного власником доходу передує монополізація об'єкту власності. Забезпечення монополізації об'єкту власності залежить від ступеня реалізації охоронної функції власника.

Функціональна роль власності у виробництві визначена необхідністю збереження і збільшення речового субстрату власності, відтворення його на новій якісній основі йу зростаючих масштабах, тобто, процесом виробничого накопичення. Відтворювальна функція власника може реалізуватися лише в процесі виробничого накопичення, поза яким власність існує лише потенційно, але не як сукупність реальних економічних відносин.

Реалізація привласнювальної функції як головної мотивації власника передбачає покладання на нього сукупності трансакційних витрат, пов'язаних з реалізацією відтворювальної й охоронної  функцій. Ефективність і сама можливість здійснення процесу накопичення поставлена в залежність від рівня трансакційних витрат, який залежить від якості інститутів.Рейтинг глобальної конкурентноздатності як інтегральна характеристика накопичення визначається якістю іманентних інститутів (табл. 1).