МЕТОДОЛОГІЯ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ МІСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ УКРАЇНИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У роботі запропоновано методологію регулювання соціально-економіч­ного розвитку міських комплексів України,орієнтовану на визначення та забезпечення умов оптимальної концентрації населення й економічної активності (з урахуванням глобальних тенденцій прискорення економічної динаміки та нівелювання значення територіального чинника за рахунок розвитку технологій та інструментів комунікації) у системі регулювання соціально-економічного розвитку економіки.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади регулювання розвитку міських комплексів» розглянуто методологію та передумови регулювання соціально-економічного розвитку міст і регіону. Узагальнено методологічні засади визначення міста, теоретичні моделі регулювання розвитку міських комплексів, обґрунтовано концептуальні засади сучасного бачення розвитку міських комплексів.

За результатами аналізу організаційно-економічних передумов регулювання розвитку міських комплексів установлено, що сучасна модель регулювання їх розвитку ґрунтується на діалектичному протиставленні функції міста як системи з позицій інтересів держави та територіальної спільноти. З одного боку, місто фактично є слабо відокремленим суб’єктом у системі регулювання регіонального розвитку економічної моделі розвитку держави. Взаємодія міського та загальнодержавного управління ґрунтується на мобілізаційному принципі останнього: державний рівень орієнтований на мобілізацію міських ресурсів відповідно до пріоритетів економічної політики, що реалізується. З іншого боку, регулювання міського розвитку визначається базовими принципами хартії місцевого самоврядування, що обумовлює відмежування соціально-економіч­ної, територіальної та функціональної моделі міста. Загальнодержавний рівень управління міськими комплексами на сьогоднішній день визначається декларуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку та вирішенням завдань вирівнювання параметрів єдиного соціально-правового простору країни (система загальнодержавних податкових, соціальних нормативів), а також практикою селективної орієнтації загальнодержавних та галузевих програм і проектів розвитку окремих сфер на використання, реалізацію та відновлення виробничих, соціальних та інфраструктурних елементів міських комплексів.

Крім того, виявлено, що середовище розвитку міських комплексів характеризується посиленням конкурентної напруженості між окремими містами, що особливо гостро виявляється у взаємодії малих та великих міських комплексів за фактичного домінування останніх. Це призводить до ситуації, коли процеси концентрації соціально-економічних ресурсів у найбільш масштабних міських комплексах формують прямі загрози економічній безпеці функціонування менших міських систем, і розвитку негативних виявів агломераційних процесів, що полягають у фактичному вилученні виробничих та соціальних інститутів до великих міст. Відсутність державного регуляторного впливу на узгодження процесів соціально-економічного розвитку міських комплексів зумовлює посилення диспропорцій економічного розвитку на рівні міст і його обмеження на рівні держави, що посилюється невідповідністю природи розміщення виробничо-економічного потенціалу територіальному поділу країни.

Дослідження змісту та структурних елементів соціально-економічного розвитку показало, що на сучасному етапі, з врахуванням тенденцій зміни технологічних укладів, структурних пропорцій в економіці й концентрації економічної активності,як основних суб'єктів формування стратегії економічного розвитку (з точки зору пріоритетності інтересів) необхідно виділяти три рівні систем: держави, окремих міст і суб’єктів господарювання.

За результатами аналізу джерел установлено, що з позицій соціально-економічного розвитку визначення поняття «місто» і «міський комплекс» мають розглядатися як системне й цілісне утворення, що є однією з форм поселень, у межах якої люди взаємодіють із певними видами духовного та матеріального (неаграрного) виробництва, для якої характерна велика щільність населення й компактність забудови, а також існування постійного товарообігу. Таке поєднання дає можливість адекватно відобразити не лише ті чи інші складові формування цих категорій, а і процеси й тенденції їх розвитку.

Обґрунтовано, що в основі регуляторного механізму здійснення державного впливу на соціально-економічний розвиток міст має бути покладено механізм вирівнювання. Проте основним критерієм вирівнювання має бути рівень ефективності функціонування капіталу в кожному місті. Держава за допомогою індикативного інструментарію має створювати умови однакової ефективності функціонування капіталу на рівні кожного міста. Допустимий рівень відмінності в ефективності функціонування капіталу в місті визначатиметься специфікою галузевої структури міста. У такому випадку створюватимуться сприятливі умови для сталості розвитку міста як системи й держави як мультисистеми.

Розвиток теоретичних засад дозволив сформувати концептуальну модель регулювання соціально-економічного розвитку міських комплексів (рис. 1).

Історичний розвиток міста як системи характеризувався еволюційною зміною функціональних складових, що визначали спочатку державотворчі (захист мешканців), до яких поступово додавалися торговельні, виробничі, сервісні та мережні функції розвитку, кожна з яких змінювала й додавала особливості функціонування міської системи у взаємозв’язку із системою домінантних чинників розвитку.

Фактичні умови функціонування міських комплексів, їх місце в загальному розподілі праці, особливості функціонування системи економічних відносин визначають домінування рис певних історичних укладів. Запропонована концептуальна модель через визначення конкретного набору елементів дозволяє характеризувати системоутворюючий каркас розвитку конкретного міста.

Регуляторна складова такої концепції визначається через обґрунтований комплекс ключових принципів, схематично поданих на рис. 2.

Принцип збалансованості міського розвитку обумовлює необхідність оцінки й забезпечення переваження обсягів залучених та створених ресурсів у місті над обсягами спожитих ресурсів. Основною проблемною передумовоюрегулювання міського розвитку є відсутність необхідної інформаційної