МЕЖІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ (НА МАТЕРІАЛАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАКТИКИ) Автореферат

Актуальність теми дослідження. Стрімке поглиблення інтеграційних процесів в Європі, насамперед, прослідковується у правотворенні: змінюються суб’єкти правотворчої діяльності, обсяги предметів правотворчого регулювання, процедура, специфіка окремих видів правотворчості. Все більшої ваги набирає міжнародна правотворчість, спостерігається розширення предмету її правотворчого регулювання та кола суб’єктів правотворчої діяльності.

Характерною ознакою для сучасної Європи є формування спільного правового простору, щодо якого особливої значимості набувають питання співвідношення міжнародного та національного права, розмежуванняміжнародної та національної правотворчості. Не оминули ці проблеми і правову систему України, яка на сучасному етапі розвитку набуває більш чітких ідентифікаційних ознак континентального права, і у правовому просторі якої посилюється вплив міжнародних правових стандартів. Все це вимагає встановлення оптимального для національної правової системи співвідношення міжнародного та національного права, забезпечення взаємодії джерел міжнародного та національного права у національному правовому просторі, а цьому має сприяти, насамперед, встановлення чітких меж національної та міжнародної правотворчості.

Адже порушення меж чи національної, чи міжнародної правотворчості веде до виникнення юридичних колізій, нормативно-правової інфляції, зниження рівня правового регулювання. Водночас, чітке розмежування національної та міжнародної правотворчості дозволить уникнути дефектів правового регулювання, підвищити його якість.

Деякі напрацювання у цьому напрямку прослідковуються у європейській юридичній практиці, але інтеграційні процеси посилюють увагу правознавців до проблем встановлення чітких меж національної та міжнародної правотворчості.

Питання міжнародної та національної правотворчості не обділені увагою як вітчизняної, так і зарубіжної науки. Ті чи інші аспекти даної проблематики висвітлені у працях С. Алексєєва, В. Баранова, Ю. Буніної, В. Буткевича, В. Василенка, О. Гаврилова, Р. Гринюка, В. Денисова, Б. Дрейшева, С. Дроб’язка, М. Ентіна, Г. Ігнатенка, О. Іларіонова, Х. Кайтаєвої, А. Капустіна, В. Карташова, Д. Керімова, Д. Ковачова, В. Корецького, І. Лукашука, Л. Луць, Н. Любімова, Н. Малишевої, Ю. Манахової, В. Мармазова, М. Марченка, М. Микієвича, О. Міцкевича, В. Муравйова, Л. Мурашко, А. Нашиц Т. Нешатаєвої, В. Опришка, А. Піголкіна, В. Погорілка, С. Полєніної, П. Рабіновича, С. Синюкова, А. Соколової, А. Талалаєва, О. Тихомирова, Ю. Тихомирова, Б. Топорніна, Г. Тункіна, Р. Халфіної, С. Черніченка, С. Шевчука, Г. Шмельової, І. Шувалова, О. Ющика та інших.

Деякі проблеми співвідношення національного та міжнародного права, у тому числі їх взаємодії, висвітлювалися зокрема у працях Р. Давида, Л. Луць, М. Марченка, О. Романова, А. Саідова, Ю. Тихомирова та ін.

Проте загальнотеоретичний аналіз розмежування міжнародної та національної правотворчості у вітчизняній науці не здійснювався.

Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах планової теми кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (№ державної реєстрації 0109U004354).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей здійснення та розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості для забезпечення збалансованості міжнародного та національно права у спільному правовому просторі, виявлення особливостей такого розмежування в Україні.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких основних завдань:

− розкрити можливості використання поняттєвого апарату діяльнісної методології для дослідження європейської міжнародної та національної правотворчості, виявити структуру правотворчості;

− сформулювати поняття меж правотворчості для подальшого використання у дослідженнях проблем розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості;

− виявити основні види меж правотворчості та фактори, які впливають на їх встановлення та зміну;

− визначити межі правотворчості континентального, загального (англійського) та скандинавського типів правових систем;

− визначити межі європейської міжнародної правотворчості;

− встановити критерії розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості;

− сформувати пропозиції щодо вдосконалення механізму розмежування національної та міжнародної правотворчості в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження є європейська міжнародна та національна правотворчість.

Предметом дисертаційного дослідження є закономірності здійснення та розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості з метою забезпечення ефективності правового регулювання, збалансованості міжнародного та національного права у спільному європейському правовому просторі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний та діяльнісний підходи. Діалектичний підхід дозволив розглянути міжнародну та національну правотворчість як явища, що є соціально обумовлені та постійно розвиваються. Діяльнісний підхід дозволив трактувати правотворчу діяльність як юридичну та соціально значиму діяльність.

Структурно-функціональний метод дозволив виявити основні елементи правотворчої діяльності: мету, суб’єктів, об’єкти, правову активність (дії), результати та зв’язки між ними.

Застосування загальнологічних методів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, абстрагування) дозволили виявити основні ознаки національної та міжнародної правотворчості, сформулювати визначення поняття меж правотворчої діяльності.

Серед спеціально-юридичних методів застосовувався метод загальної теорії права, який дозволив виявити загальні закономірності та особливості окремих видів правотворчості, закономірності здійснення та розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості, а також герменевтико-правовий метод, який використовувався для тлумачення міжнародних договорів та національних джерел права.

Порівняльно-правовий метод дозволив виявити подібні та відмінні ознаки правотворчості у континентальному, загальному (англійському) та скандинавському типах правових систем.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що у вітчизняному правознавстві дисертація є першим загальнотеоретичним дослідженням, яке присвячене розмежуванню європейської міжнародної та національної правотворчості, виявленню особливостей такого розмежування в Україні.

Наукова новизна дослідження конкретизується у таких положеннях:

уперше:

− cформульовано поняття меж правотворчості як явищ, що окреслюють правотворчість та визначають її зміст і параметри;

− встановлено, що якісними межами правотворчості є: компетентний суб’єкт, нормативно-регламентована процедура, предмет правотворчого регулювання, юридична, зовнішня форма виразу нормативно-правових приписів;

− виявлено фактори, що впливають на встановлення та зміну меж правотворчості: зовнішні (природні, соціальні явища) та внутрішні (правові); виявлено, що зовнішні фактори впливають на мінливість меж правотворчості, а внутрішні – забезпечують її відносну сталість, необхідну для здійснення правотворчої діяльності протягом певного періоду;

− доведено звуження меж правотворчості у сучасних європейських правових системах континентального, загального (англійського) та скандинавського типу (завдяки чіткій регламентації в законах компетенції спеціально уповноважених правотворчих суб’єктів та нормативно-правовій уніфікації);

− доведено розширення меж європейської міжнародної правотворчості в сучасних умовах (завдяки збільшенню кола суб’єктів міжнародної правотворчості, розширенню предметних сфер регулювання, збільшенню частки зовнішніх форм (джерел) права);

− виявлено, що в Україні відсутні законодавчі положення, які б чітко визначали межі національної правотворчості з врахуванням предметних сфер міжнародно-правового регулювання;

− сформовано пропозиції щодо вдосконалення механізму розмежування міжнародної та національної правотворчості в Україні, зокрема, в частині визначення основних принципів розмежування міжнародної та національної правотворчості, сфер правотворчого регулювання, суб’єктів правотворчості та процедури розмежування, а також щодо необхідності закріплення механізму розмежування міжнародної та національної правотворчості у Законі України «Про нормативно-правові акти»;

удосконалено:

− положення про структуру правотворчості, яка включає мету, суб’єктів, об’єкти, правову активність (дії), результати, які необхідні для встановлення меж міжнародної та національної правотворчості;

набули подальшого розвитку:

− положення про основні види меж правотворчості (просторові, часові, якісні);

− положення про якісні властивості правотворчості як критерії розмежування європейської міжнародної та національної правотворчості.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі для подальшого розвитку теорії правотворчості; особливостей окремих видів міжнародної та національної правотворчості; особливостей правотворчої діяльності в Україні; матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку науки загальної теорії права та порівняльного правознавства; у національній правотворчості при підготовці проектів нормативно-правових актів; у навчальному процесі при підготовці навчальних посібників та підручників; при викладанні дисциплін «Загальна теорія права», «Порівняльне правознавство».

Автор впроваджує результати дослідження при проведенні семінарських занять у Львівському національному університеті імені Івана Франка, при наданні консультацій для працівників Головного управління юстиції у Львівській області.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, наукових та науково-практичних конференціях: ХV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009); IV міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 8-9 квітня 2009 р.); ХVІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8-9 лютого 2010); ІІ науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Івано-Франківськ – Яремче, 22-25 квітня 2010); IX Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів, 14-16 травня 2010 р.); ХVІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2-3 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (м. Львів, 24-25 березня 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли своє відображення у 12 публікаціях, зокрема у семи статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, 4 розділів, 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який налічує 285 найменувань. Обсяг основного тексту дисертації становить 175 сторінок.