МИРВОДА Світлана Іванівна УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЮ СФЕРОЮ В УМОВАХ РОЗИТКУ КОРПОРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

summary

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, надано відомості щодо апробації дослідження.
У першому розділі  «Теоретико-методологічні засади державного управління соціально-культурною сферою»  розглянуто теоретико-методологічні підходи до сутності державного управління та
особливостей механізму розвитку соціальної сфери в сучасних умовах; визначено основні принципи, фактори утворення та розвитку; визначено методологічні засади наукової дефініції «соціально-культурна сфера», а
також сутнісні ознаки та складові соціально-культурної сфери як об’єкта державного впливу.
З’ясовано, що державне управління соціально-культурною сферою  це об’єктивно зумовлені організаційно-управлінські алгоритми управління культурою, наукою та освітою, а також принципи, на основі яких формується стратегія і тактика необхідних дій. Позитивні зрушення у функціонуванні економіки вимагають необхідних дій у соціально-культурній сфері в умовах формування соціально орієнтованих відносин.
Визначено, що ринкова економіка, яка за своєю суттю є соціальною, здатна створювати умови для стимулювання, активізації діяльності людини щодо реалізації свого соціального потенціалу. Водночас, органічне поєднання ринкових, державних і міждержавних регуляторних впливів формує ключові прерогативи розвитку соціально-культурної сфери.
Шляхом змістовного аналізу сучасного стану ресурсного потенціалу соціально-культурної сфери виявлено тенденції розвитку ресурсного потенціалу на загальнодержавному рівні; на основі статистичного методу проведено аналіз фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення.
Встановлено, що основним джерелом фінансування залишається бюджетне асигнування, суттєві проблеми якого викликані як
об’єктивними макроекономічними диспропорціями, успадкованими від колишньої системи господарювання та нагромадженими за роки
непослідовних реформ, так і значними вадами в реалізації самої соціальної політики держави.
Серед таких проблем:
­ недостатні розміри фінансування;
­ непослідовність та фрагментарність фінансування;
­ неефективна структура останнього (основна частка витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);
­ відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.
Проведено аналіз системи фінансового забезпечення соціально-культурної сфери на основі статистичних показників 2011–2013 рр., який засвідчив, що на перше місце держава ставить досягнення тактичних, а не стратегічних цілей. Видатки на соціально-культурні заходи щороку збільшуються, але цих коштів не вистачає на розвиток соціально-культурної сфери, що негативно позначається як на економічному, так і на соціальному розвитку країни.
Виявлено, що інфраструктурне забезпечення системи освіти, головну роль у якому відводиться мережі навчальних закладів, характеризувалось скороченням мережі вищих навчальних закладів як державної, так і приватної форми власності. Це відбулося переважно за рахунок реорганізації навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та включення їх як структурних підрозділів до ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Показано, що наявні нині негативні складові у соціально-культурній сфері значною мірою генеруються недостатнім інвестиційним потенціалом. Наголошено, що між рівнем розвитку соціально-культурної сфери та обсягами державної участі у фінансовому регулюванні існує пряма кореляційна залежність. Як правило, вищий рівень економічної динаміки характеризується оптимізованим рівнем державних регуляторних впливів у соціально-культурну сферу. Встановлено, що державні регуляторні впливи на розвиток соціально-культурної сфери мають бути чітко та ґрунтовно відображені у системі аналітичного та понятійного апарату соціальної сфери.
Вживання поняття «соціально-культурна сфера», на нашу думку,
певним чином кореспондується з державним управлінням. Тобто, формуються відповідні організаційно-управлінські засади та загально значимі складові
щодо функціонування соціально-культурної сфери як складової національної економіки. Водночас, функціонування соціально - культурної сфери в
сучасних фінансових обмеженнях передбачає, передусім, створення
необхідних умов через застосування відповідних організаційно-управлінських механізмів забезпечення розвитку соціально-культурної сфери.
Доведено, що управлінська регулююча практика, що базується не на наукових рекомендаціях, а на ситуативних реакціях, відчутно дестабілізує фінансову рівновагу у соціально-культурній сфері, як складовій національної економіки. Наголошено, що увага фахових науковців до такого
цивілізаційного феномену як «соціально-культурна сфера» є особливо назрілою й актуальною в концептуальній парадигмі розвитку сучасного державного управління. Якщо взяти за основу саме дану сферу, то дуже важливо, щоб державні механізми в соціально-культурній сфері все більше спиралися на світові цивілізаційні тенденції. В цьому контексті, наявна в Україні
система корпоративної соціальної відповідальності бізнесу має реформуватися на засадах апробацій й практичного застосування найбільш ефективних та цивілізаційних моделей і перспективних стратегій розвитку міжнародного досвіду.
Встановлено, що розкриття макроекономічної сутності перспективних складових соціально-культурної сфери саме в контексті ефективного застосування позитивного міжнародного досвіду корпоративної соціальної відповідальності передбачає необхідність попереднього розкриття
головних принципів формування соціально-культурної сфери, завдяки
яким стає можливим зрозуміти фінансові процеси, як важливу конкретну реальність.
Обґрунтовано теоретико-методологічні засади формування системи державного управління соціально-культурною сферою з виявленням її суті (співпраці підприємств і культурних закладів), принципів становлення (комплексності, скомбінованості, цілісності, стабільності і оптимальності), функцій (аналізу, коригування) та цільових орієнтирів (актуальності, корисності), застосування міжнародного стандарту SA 8000 (корпоративна соціальна відповідальність).
Виявлено, що сучасна соціально-культурна сфера демонструє інтеграційні тенденції, формуючи свого роду «акценти», «взірець», і відрізняються найбільш сучасним стратегічним функціонуванням. Ефективною організаційною моделлю державного впливу має стати перебудова організаційно-управлінських механізмів в межах соціально-культурної сфери, що передбачає здатність ефективно взаємодіяти й функціонувати з міжнародними системами і структурами.
Доведено, що недооцінка стратегічних прерогативів у розвитку соціально-культурної сфери провокує ситуацію, коли вона функціонує у екстенсивному режимі, не набуває інноваційного змісту і характеру, а також не в стані вписатись в загально трансформаційний потік цивілізаційного розвитку. У даному контексті слід зазначити системно-інноваційні якісні перетворення соціально-культурної сфери на основі впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності, які адекватні сучасним цивілізаційним пріоритетам.
Другий розділ  «Теоретичні основи корпоративної соціальної відповідальності»  присвячено дослідженню концентрованого виразу корпоративної соціальної відповідальності на динаміку розвитку соціально-культурної сфери. Визначено зміст, особливості та проведено
структурно-функціональний аналіз міжнародного стандарту SА 8000; надано оцінку стану та виявлено тенденції кадрового забезпечення соціально-культурної сфери на загальнодержавному рівні; на основі статистичного методу проведено аналіз фінансового, матеріально-технічного та кадрового потенціалів.
Встановлено, що в умовах євроінтеграції міжнародного культурного потенціалу збільшено увагу до створення та розвитку нової моделі управління соціально-культурною сферою на основі корпоративної соціальної відповідальності, сутність якої у співпраці держави та бізнесу-структур на основі соціального партнерства. Проаналізовано нормативно-правову базу міжнародного стандарту SА 8000, ефективність стратегічного планування ресурсного потенціалу соціально-культурної сфери і функціонування процесів соціально культурного розвитку.
Головною метою вдосконалення функціонування соціально-культурної сфери в умовах розвитку соціальної відповідальності визначено
забезпечення адаптивності управлінських процесів до факторів впливу як зовнішнього, так і внутрішнього суспільного середовища за рахунок
гнучкості системи формування адекватних управлінських рішень. Встановлено, що сукупністю таких факторів, що існують об’єктивно, є фактори
глобального (світового) рівня та фактори соціально-економічного макросередовища.
Визначено, що в умовах розвитку соціально-культурної сфери ключовим і визначальним аспектом впровадження корпоративної соціальної відповідальності постає підвищення якості державного управління соціально-культурною сферою на основі формування аргументованого інформаційного забезпечення в умовах розвитку горизонтальних і вертикальних зв’язків. Рівень сформованості інформаційної системи соціально-культурної сфери впливає
на ступінь використання ресурсного потенціалу, виходячи з концепції корисності.
Обґрунтовано, що одним з головних інструментів сталого розвитку держави є впровадження міжнародного стандарту SА 8000, оскільки цей міжнародний стандарт дозволяє сформувати цілісну картину організаційного процесу і забезпечує комплексний підхід до аналізу діяльності будь-якої організації та системи таких організацій (органів, установ) одночасно під різними кутами зору. Відтак, визначено як пріоритетні завдання розвитку соціально-культурної сфери впровадження заходів, спрямованих на можливість імплементації міжнародного стандарту SА 8000.
Для забезпечення соціальної адекватності культурних заходів пріоритетам розвитку держави та з метою пошуку можливостей задоволення молоді проведено аналіз формування потреб на основі дослідження:
­ стану та тенденцій культурного розвитку, національних традицій та впливу зовнішнього середовища;
­ впливу ускладнюючих чинників, дія яких може привести до негативних і навіть руйнівних для системи наслідків;
­ можливості інтерпретації існуючих підходів до розроблення механізмів державного управління соціально-культурною сферою з урахуванням специфіки освітньо-культурних послуг.
У третьому розділі  «Концептуальні основи вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою»  обґрунтовано доцільність застосування програмно-цільового підходу до подальшого вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою в
умовах розвитку соціальної відповідальності, запропоновано впровадження сучасних інформаційних систем і технологій управління соціально-культурною сферою, визначено менеджмент формування і відтворення кадрового потенціалу соціально-культурної сфери, інвестиційне забезпечення
розвитку державних механізмів управління культурою, освітою і наукою; запропоновано науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурної сфери в умовах економічної кризи.
Розроблено стратегічні засади державного управління соціально-культурним комплексом та відповідні його механізми шляхом представлення комплексного механізму впливу держави на основі об’єднання в єдине ціле фінансово-економічних і організаційних складових, на основі принципів суспільної взаємодії та нормативно-правової бази.
Розглянуто питання формування регіонального інформаційного потенціалу культурних заходів, зважаючи на регіональну складову, який забезпечує використання науково-технічного потенціалу регіону на основі комплексної регіональної пропозиції з урахуванням національних традицій. Метою такої інформаційної системи є підготовка і прийняття стратегічних та оперативно-технічних рішень для ефективного розвитку соціально-культурної сфери регіону.
До основних принципів її формування віднесено:
- поєднання елементів адаптації міжнародного стандарту корпоративної соціальної відповідальності з урахуванням ключових факторів впливу на ефективність проведення культурних заходів;
- об’єднання в один організаційно-технологічний процес усіх етапів прийняття управлінського рішення щодо вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою регіону в умовах уніфікації основних положень корпоративної соціальної відповідальності.
Діяльність такої інформаційної системи передбачає створення на різних рівнях управління соціально-культурною сферою спеціальних структурних формувань – територіальних інформаційних центрів для підготовки, прийняття і підтримання рішень щодо проведення культурних заходів.
Визначено, що вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою регіону на основі розвитку корпоративної соціальної відповідальності потребує реалізації комплексного підходу. Це пов’язано з тим, що необхідно сформувати регіональну інформаційну мережу, яка буде забезпечувати взаємозв’язок регіональних органів управління і бізнес- структур для проведення ефективних культурних заходів на засадах соціального партнерства.
Наявний в Україні кадровий потенціал, що являє собою складну динамічну систему, потенційно включає в собі вагомі перспективи впровадження корпоративної соціальної відповідальності в розвиток соціально-культурної сфери. Структурні елементи корпоративної соціальної відповідальності дозволяють удосконалити використання ресурсного потенціалу на основі:
­ маркетингового підходу різних складових соціально-культурної сфери;
­ налагодження механізмів фінансування;
­ зниження диспропорцій між ринком освітніх послуг і ринком праці щодо задоволення попиту на певні культурні заходи.
Тому, на нашу думку, в Україні необхідно вдосконалити соціально-культурну сферу на основі:
­ розвитку корпоративної соціальної відповідальності;
­ реалізації позитивного досвіду передових країн світу;
­ створення ефективної політики протидії наявному і надмірно розповсюдженому ринку культурних послуг низької якості, що є елементом національної безпеки держави.
Показано, що соціально-культурна сфера надає специфічні блага,
які не забезпечуються ринковим механізмом у повному обсязі, а тому потребують втручання держави. Виробництво суспільних благ,
спрямоване на задоволення потреб населення, стає предметом управління державою, особливо в частині його фінансового забезпечення
(формування бюджетної політики). Наголошено, що реалізація завдань бюджетної політики в соціально-культурній сфері можлива лише за умови формування фінансового механізму з розвитком корпоративної соціальної відповідальності.
Запропоновано для вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою забезпечити:
­ тісну взаємодію культурних, освітніх і економічних процесів;
­ створення єдиного інформаційного центру, що консолідує творчі сили та інтелектуальний потенціал населення;
­ використання достатніх ресурсів держави для розвитку системи ефективної освіти;
­ перейти від нової освітньої політики до нової економічної політики у сфері освіти, широко застосовуючи проектний підхід;
­ налагодити систему мотивації педагогічних працівників закладів освіти;
­ стимулювати на державному та регіональному рівнях інвестиції у сферу освіти.
Визначено, що досягнення пріоритетів розвитку культури вимагає реалізації заходів щодо:
­ створення об'єктивних умов для широкого доступу до творів мистецтва всіх верств населення;
­ впровадження сучасних видів послуг, що надаються населенню
­ залучення, разом із державними, коштів українського та закордонного підприємництва, банківського капіталу, прибутків від платних форм діяльності закладів культури;
­ відродження, збереження та зміцнення ресурсної бази закладів культури та мистецтва, їхнє технічне переоснащення;
­ реформування системи оплати праці в закладах культури та мистецтва
­ фінансування їхнього утримання та діяльності за рахунок відповідних бюджетів;
­ послідовне формування максимально сприятливих умов для розвитку недержавних закладів культури.
Таким чином, необхідно забезпечити умови для стабільної діяльності закладів, організацій та установ культури та мистецтва, соціального
захисту працівників сфери, належного збереження і примноження унікальних пам’яток культури і мистецтва, всебічного сприяння розвитку національного мистецтва, підтримки талановитої молоді, вільного доступу населення до культурно-мистецьких надбань та задоволення мистецьких потреб громадян, піднесення міжнародного іміджу України.
Встановлено, що динаміка прогнозованих обсягів бюджетних надходжень видатків на розвиток та управління соціально-культурною сферою залежить від багатьох чинників, що мають позитивний та негативний вплив на ефективність державного управління вказаною сферою.
Виділено чинники такого впливу з метою мінімізації їхньої негативної дії на організаційно-економічний механізм розвитку соціально-культурною сферою. Чинники впливу прогнозних показників надходження видатків на соціально-культурну сферу запропоновано розглянути в розрізі таких груп: фінансово-економічної, організаційно-правової та демографічної. Виділені групи чинників впливають на визначення основних напрямів бюджетної політики в соціально-культурній сфері, на процес її формування та
реалізації, мають об’єктивний та суб’єктивний характер та мають різний напрям впливу.
Зазначено, що збереження існуючих організаційно-економічних механізмів розвитку соціально-культурної сфери не призведе до задоволення у повному обсязі надання послуг соціального характеру, орієнтованих на реальні потреби молоді. Тому вважаємо доцільним забезпечити підтримку розпочатих реформ у цій та інших ланках соціально-культурної сфери для підвищення якості послуг та наближення їх до споживача. Реалізація запропонованих заходів дасть змогу створити сприятливе середовище для життєдіяльності людей, покращити якісні характеристики життя, забезпечити подолання соціальних проблем та ефективно використовувати ресурсний потенціал соціально-культурної сфери.
Сформульовано науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах економічної кризи, серед яких: планомірне вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою шляхом застосування комплексного підходу до подальшого її розвитку в Україні з урахуванням чинних
стратегій розвитку галузей культури та освіти; інституційне та організаційне забезпечення діяльності мережі інформаційних регіональних центрів
соціально-культурної сфери; адаптація міжнародного стандарту SА 8000 для державного управління соціально-культурною сферою в контексті євроінтеграції України.