У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, висвітлені наукова новизна, теоретична та практична цінність роботи.
У першому розділі «Теоретичні основи моделювання впливу інтелектуального капіталу на економічний розвиток» проаналізовано сучасні підходи до визначення сутності та структури інтелектуального капіталу як економічної категорії, розкрито особливості складових інтелектуального капіталу, досліджено методи оцінки інтелектуального капіталу, а також сучасні наукові напрацювання щодо використання інтелектуального капіталу як об’єкта економіко-математичного моделювання.
Встановлено, що поняття інтелектуального капіталу є, напевно, одним із найбільш суперечливих в сучасній економічній науці. Це стосується його сутності, структури та оцінки. Одне, в чому наукові погляди дослідників схожі, то це в тому, що інтелектуальний капітал відіграє ключову роль в економічному розвитку країн світу в епоху дефіцитності чи скорочення класичних виробничих факторів.
Як показав аналіз наукових праць вперше поняття «інтелектуальний капітал» увів у науковий обіг М. Калецьки в 1962 р., в період 60-80 рр. ХХ ст. наука про інтелектуальний капітал та суміжні з ним поняття (управління знаннями, нематеріальні активи) динамічно розвивалися, однак найбільше піднесення відбулося в другій половині 90 рр. ХХ ст. На сьогодні існує чимало підходів до визначення сутності інтелектуального капіталу, що можна пояснити кількома причинами, але найголовніша, напевно, в тому, що поняття «інтелектуальний капітал» не використовується у явному вигляді в міжнародно-правових документах, що дозволяє дослідникам висловлювати найрізноманітніші думки без огляду на юридичні обмеження.
В дисертації критично проаналізовано різні точки зору щодо визначення інтелектуального капіталу та приведено авторську позицію, яка полягає в трактуванні інтелектуального капіталу як сукупності формалізованих та неформалізованих знань, що втілені в інтелекті персоналу, технологіях, бізнес-процесах, взаємовідносинах з клієнтами та самим персоналом, і здатна приносити фірмі економічну вигоду та конкурентні переваги. Дане визначення дозволяє комплексно відобразити особливості інтелектуального капіталу: 1) базується на знаннях, що можуть бути кодифікованими і не кодифікованими; 2) як капітал повинен приносити додатковий дохід; 3) виникає на мікрорівні; 4) має складну структуру; 5) є поняттям ширшим, ніж людський капітал чи нематеріальні активи.
З’ясовано, що до складу інтелектуального капіталу входять:
1)людський капітал – це частина інтелектуального капіталу компанії, що має безпосереднє відношення до людини. Людський капітал є базою для функціонування інтелектуального капіталу в цілому та включає в себе освіту та вміння індивіда, досвід та ноу-хау, новаторство та креативність, здатність до самонавчання тощо. Особливістю людського капіталу є його невід’ємність від носія – людини, що унеможливлює перетворення людського капіталу на класичний актив;
2)структурний (організаційний) капітал – це частина інтелектуального капіталу, що має відношення до організації в цілому та представляє її інтелектуальні та інноваційні засоби, що працівники компанії використовують у своїй роботі. Являє собою формалізовані знання, тому структурний капітал, на відміну від людського, можна відділити від індивідууму, продати чи купити, «скопіювати» на іншу компанію. На думку дисертанта, структурний капітал доцільно поділяти на інтелектуальну власність (авторські права, патенти та ліцензії, програмне забезпечення, торговельна марка, промислові зразки) та інфраструктурні активи (управлінські процеси, інформаційні ресурси, техніко-технологічна документація);
3)клієнтській (споживчий) капітал – капітал, який виникає внаслідок взаємодії підприємства із своїми клієнтами та партнерами. Сюди відносяться: база клієнтів, їх лояльність та історія операцій; бренд; лобізм та лобі фірми.
В дисертаційній роботі показано, що суттєвою ознакою взаємодії компонентів інтелектуального капіталу є можливість створення доданої вартості тільки при умові їх комплексного використання. Якщо відсутня одна із складових інтелектуального капіталу, то всі інші знецінюються.
Важливе значення для вивчення інтелектуального капіталу як об’єкту економіко-математичного моделювання є його кількісна оцінка. Виявлено, що на даний момент існує більше сорока основних методів оцінки інтелектуального капіталу, не враховуючи різноманітних модифікацій, що дають можливість вимірювати інтелектуальний капітал як в грошовому, так і не грошовому виразі, а також в цілому та по-компонентно. Всі методи об’єднані в чотири групи: 1) прямого виміру; 2) ринкової капіталізації; 3) віддачі від активів; 4) підрахунку балів. При цьому показано, що універсального та загальновизнаного методу не існує. Труднощі оцінки інтелектуального капіталу зумовлюються кількома причинами, до основних з яких відносяться: нематеріальна природа інтелектуального капіталу, відсутність властивості «рідкісності» знань, наявність мережевих та синергетичних ефектів при взаємодії компонентів інтелектуального капіталу.
Врахувавши сучасні підходи до трактування економічного розвитку як поєднання процесів економічного зростання та структурної перебудови економіки, проаналізовано використання інтелектуального капіталу та його компонентів як складових математичних моделей, що описують економічне зростання та розвиток. Встановлено, що в переважній більшості як змінна моделей виступає людський капітал, рідше інформаційно-комунікаційні технології як частина структурного капіталу. Проведений аналіз засвідчив, що нині існує брак підходів з точки зору економіко-математичного моделювання щодо відображення впливу інтелектуального капіталу на економічний розвиток.
В другому розділі «Вплив інтелектуального капіталу на економічну ефективність» на основі модифікації моделі Солоу доведено, що нарощування запасу інтелектуального капіталу в країні позитивно впливає на економічне зростання, а також визначено, що ефективне управління інтелектуальним капіталом передбачає підвищення темпів економічного зростання через впровадження інновацій. Обґрунтовано, що на даному етапі інноваційного розвитку економіки України пріоритетом повинно бути залучення іноземних інновацій, що, при цьому, повинно спиратися на достатній рівень освіти робочої сили.
Автором аргументовано, що найбільш доцільно визначати вплив інтелектуального капіталу на економічну ефективність, використовуючи апарат виробничих функцій. Досі активний вплив знань та технологій на випуск продукції відображався через введення у виробничу функцію показника науково-технічного прогресу (НТП), що представляє собою єдиний соціально-економічний процес, і може в деякій мірі слугувати відображенням запасу інтелектуального капіталу. При цьому має місце так званий принцип нейтральності НТП, при якому не змінюється співвідношення величин окремих параметрів (Хікс-нейтральний прогрес або одночасно праце- та капітозберігаючий прогрес; Харрод-нейтральний або працезберігаючий прогрес; Солоу-нейтральний або капіталозберігаючий НТП). Однак з розвитком науки про інтелектуальний капітал такі підходи показали свою недосконалість, оскільки при будь-якому з них не вдається відобразити комплексний вплив складових інтелектуального капіталу на випуск продукції.
В дисертаційні роботі запропоновано економіко-математичний підхід, що дозволяє визначити вплив інтелектуального капіталу на економічну ефективність на основі введення у виробничу функцію показника технологічного інтелектуального капіталу , що проявляється у продуктивнішому використанні капіталу , тобто його перетворення до величини , та показника людського інтелектуального капіталу , що проявляється у підвищені кваліфікації праці , тобто її перетворення до величини . В результаті цього інтелектуалізований випуск описується як , де – певні константи. При цьому висувається припущення, що технологічний інтелектуальний капітал відображає комплексний вплив організаційного (структурного) та клієнтського капіталу, що виражається показником .
