МОДИФІКАЦІЯ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ НЕДРІБНОКЛІТИННОГО РАКУ ЛЕГЕНІ
Тип:
synopsis
summary:
Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано клінічні дані та результати обстежень 548 осіб віком 36–79 років хворих на НДРЛ ІІa, ІІІa і ІІІb стадій, що проходили променеву та хіміопроменеву терапію за період з 1999 по 2004 рік у Державній установі “Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва АМН України”. Переважну більшість пацієнтів склали чоловіки – 475 ((86,6 ± 1,4) %).
В усіх включених у дослідження хворих перед початком лікування уточнювали ступінь поширеності пухлинного процесу та гістологічну структуру пухлини, проводячи комплексне обстеження, що охоплювало клінічне, ехографічне, рентгенологічне, комп’ютерно-томографічне, магнітно-резонансне й ендоскопічне дослідження.
У результаті проведенного обстеження ІІb стадію було діагностовано у 151 особи ((27,6 ± 1,9) %), ІІІа – у 201 ((36,6 ± 2,0) %) і ІІІb – у 196 хворих ((35,8 ± 2,0) %). Серед морфологічних форм НДРЛ переважав плоскоклітинний варіант – 328 хворих ((59,9 ± 2,1) %) і дещо рідше – аденокарцинома – 220 випадків ((40,1 ± 2,1) %). Вивчення клініко-анатомічної структури РЛ показало, що центральна форма зустрічалась частіше – у 310 ((56,6 ± 2,1) %), а периферична – рідше – у 238 випадках ((43,4 ± 2,1) %). Обґрунтуванням для проведення консервативного лікування у хворих з ІІb і ІІІa стадією були протипоказання до оперативного лікування через виражену кардіальну патологію або низькі величини показників зовнішнього дихання.
Переважали ураження верхніх частин легень: правої у (40,5 ± 2,1) % та левої у (29,7 ± 2,0) %, а нижніх частин легень з права – у (17,8 ± 1,6) % та зліва – у (11,3 ± 1,3) %. Ураження середньої частини становили виняток (0,5 ± 0,3 %).
Відповідно до визначених задач клінічного дослідження променеве і хіміопроменеве лікування проводили за протоколами:
2.Другий протокол (група 2) – 80 хворих – ПТ з традиційним фракціонуванням + щотижневе введення таксотеру із супровідною терапією.
3.Третій протокол (група 3) – 81 хворий – ПТ з прискореним фракціонуванням + щотижневе введення таксотеру.
4.Четвертий протокол (група 4) – 88 хворих – ПТ з прискореним фракціонуванням + супровідна терапія.
5.П’ятий протокол (група 5) – 84 хворих – ПТ з прискореним фракціонуванням + хіміомодифікація таксотером + супровідна терапія.
6.Шостий протокол (група 6) – 58 хворих – ПТ з прискореним фракціонуванням + хіміомодифікація етопозидом.
7.Сьомий протокол (група 7) – 65 хворих – ПТ з прискореним фракціонуванням + хіміомодифікація цисплатином.
Традиційна методика ПТ полягала в проведенні опромінювання з РОД (разова очагова доза) 2 Гр, одна фракція на добу, п’ять фракцій на тиждень до СОД (сумарна очагова доза) 60–65 Гр. Таксотер уводили по 40 мг в/в щотижнево (сумарно 120–160 мг), етопозид – в/в щотижнево по 100 мг (сумарно 300–400 мг), цисплатин – по 50 мг щотижнево в/в (сумарно 100–150 мг). Активна супровідна терапія охоплювала детоксикаційну, десенсибілізувальну та АО-корекцію (вітаміни А і С, а також α-токоферол за схемою: 150 мг з 1 по 8 добу і з 17 по 25 добу; з 8 по 17 добу по 350 мг).
Прискорене фракціонування проводили РОД 1,8 Гр, дві фракції на добу з інтервалом 6 годин, 10 фракцій на тиждень. По досягненні СОД 36 Гр – тижнева перерва з продовженням опромінювання за тією ж самою схемою до досягнення СОД 72 Гр. Загальний час лікування при традиційній терапії складав сім–вісім тижнів, а при прискореній – п’ять тижнів. Безпосередні результати лікування оцінювали на підставі рентгенологічних і СКТ-досліджень, а в деяких випадках – повторного ендоскопічного дослідження, за ступенем регресії первинного осередку через один–півтора місяця після завершення лікування.
Пухлинні маркери РЕА, НСЕ, бомбезин і субстанція Р визначали за допомогою імуноферментного аналізу, використовуючи стандартні набори РІА-Кіt (фірма DRG, Амершам) у сироватці крови пацієнтів до лікування, в середині курсу, за два–три тижні по його завершенні та в процесі спостереження кожні три–шість місяців впродовж двох і більше років.
Для визначення цераміду і сфінгомієліну тканини пухлини гомогенізували в Н2О з метою повнішої руйнації клітин. Гомогенат пухлини використовували для екстракції ліпідів за методом Фолча (Folch J. et al., 1957). ЦМ (церамід) і СФМ (сфінгомієлін) розділяли за допомогою хроматографії в тонкому шарі силікагелю на комерційних пластинках Sorbfil (АО “Сорбполимер”, Россия). Екстракти ліпідів, які використовували для аналізу сфінголіпідів, випаровували у вакуумі та інкубували 60 хв при 37ºС в середовищі хлороформ-метанол (1:1), у яке додавали NаOH (0,1 моль) для гідролізу ацилгліцеринів. Ліпіди знову екстрагували і використовували для розподілу на класи (СФМ, ЦМ) у системі розчинників хлороформ-етилацетат-ізопропиловий спирт-метанол – 0,25 % розчин KCl (25:25:25:10:9) (Dolgachev V. et al., 2004). Ліпіди (СФМ, ЦМ) проявлювали в парах йоду та ідентифікували за допомогою порівняння із стандартами цераміду і сфінгомієліну (Sigma). Білок у гомогенаті тканини визначали методом Лоурі (Lowry O. et al., 1951).
Як експериментальну модель використовували 90 щурів-пухлиноносіїв масою 160–180г з підшкірно перещепленою пухлиною Герена (Guerin’s carcinoma). Експеримент виконували відповідно до вимог Європейської конвенції захисту хребетних тварин, які використовуються в експериментальних та інших наукових цілях і починали на 10–12 добу після перещеплення пухлини, коли розміри пухлинного вузла досягали в діаметрі 1,5–2,0 см.
Локальне ікс-опромінювання зони росту пухлини проводили на апараті РУМ-17 за стандартних технічних умов: напруга – 190 кВ, сила струму – 10 мА, фільтри – 0,5 мм Cu та 1 мм Al. Коефіцієнт розподілу поглинутої дози в повітрі склав 0,965. Розрахунковий час опромінювання пухлини Герена в дозі 5 Гр дорівнював 4 хв 39с. Опромінювання проводили фракційно, при поглинутій дозі на фракцію 5 Гр та з інтервалом між сеансами 24 год. Сумарна поглинута доза на зону росту пухлини складала 10 Гр.
Хіміопрепарати вводили внутріочеревинно за 24 год до першого сеансу опромінювання в дозах: цисплатин («Ебеве») – 6 мг/кг маси тіла; таксотер («Рор Пуленк Рорер») – 8 мг/кг маси тіла; етопозид («Ебеве») – 5 мг/кг маси тіла.
Протягом експерименту тварин розподілили таким чином: перша група – інтактний контроль; друга – контрольне опромінення пухлини; треття – введення хіміопрепарату; четверта група – введення хіміопрепарату з подальшим опромінюванням пухлини. Безпосередні результати оцінювали на основі динаміки клінічних проявів хвороби, вираженості променевих ускладнень.
Тварин декапітували через 24 години після останнього сеансу опромінювання під ефірним наркозом із дотриманням правил евтаназії.
Для морфологічних і електронно-мікроскопічних досліджень використовували стандартні методи обробки тканини.
Аналіз результатів проведено за допомогою пакету програм STATISTICA 6.0. При порівнянні ознак у більш ніж двох групах використано методи множинних порівнянь. Порівняння та аналіз виживаємості проводилося методом побудови кривих виживаємості (порівняння за Log-rankкритерієм). Для оцінки ефективності запропонованих методів розраховувалося відношення ризиків (ВР), зниження абсолютного ризику (ЗАР) та 95 % вірогідний інтервал цих показників (95 % ВІ).
