МОТИВАЦІЙНА ОСНОВА НАЗВ РОСЛИН У ПЕРВИННОМУ І ВТОРИННОМУ СЕМІОЗИСІ (на матеріалі української, російської, німецької та французької мов)

summary

Дисертація має таку структуру: список умовних скорочень, вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел, список використаних джерел ілюстративного матеріалу, список словників, додатки. Повний обсяг дисертації складає  377 сторінок, з яких 203 займає основний текст; 19 – списки викорис­та­них джерел, джерел ілюстративного матеріалу, словників;  155 – додатки. У списку використаних джерел налічується 204 найменування. Джерела ілюстра­тив­ного матеріалу складаються із 67 найменувань творів українських, російських, німецьких, австрійських та французьких авторів. У списку словників налічується  18 джерел.  Кількість додатків становить 18.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи і джерела дослідження. Вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача та на апробацію дослідження.

У першому розділі "Проблеми семіозису в сучасній лінгвістиці"  аналізуються основні напрямки лінгвосеміотики, визначаються проблемні питання, пов’язані із знаковістю мови, уточнюється поняття семіозису.

Вивчення знакової природи мови передбачає розв’язання ряду питань, насамперед про її співвідношення з об’єктивною дійсністю, про вибір функцій (репре­зентативної, гносеологічної, комунікативної чи прагматичної), що лежать в основі визначення мови. Таким чином, терміни "знак", "семіозис"  інтерпретуються  в залежності від розуміння сутності мови та ролі основних функцій її елементів, а, отже, є багатозначними.

Розгляд проблеми становлення мовного знака не має сенсу без визначення його структури. Як справедливо зазначає Г.А.Уфімцева, дискусія про одно/двобічну природу знака є питанням "методологічної значущості в лінгвістичній теорії взагалі, в семасіології особливо" .

На сьогодні виділяють моно-, або унілатеральну та білатеральну теорії знака. Уніла­тералістами (О.Ф.Лосєв, О.С.Мельничук, Ч.Морріс, В.З.Панфілов, Л.О.Рєзні­ков, В.М.Солн­цев та ін.) знак визначається як однобічна данність. Білатеральна теорія представлена двома напрямками: 1) трактування знака як двобічної психічної одиниці (Ф. де Соссюр) і 2) визначення знака як двобічної матері­ально-ідеальної одиниці (В.Г.Гак, Т.Р.Кияк, А.Мартіне, Б.О.Сереб­рен­ников, Ю.С.Степанов, Г.А.Уфімцева, Р.Якобсон, А.О.Білецький та ін.). Ос­тан­ній напрям, на нашу думку, найбільш повно розкриває природу мовного знака.

Аналіз лінгвістичних і філософських праць дає нам можливість визначити діа­пазон основних напрямків інтерпретації сутності семіозису, який тлумачиться, як: 1) процес, у якому  щось функціонує як знак (прагматизм); 2) взаємодія суб’єк­та, знака як психічної категорії та об’єктивної дійсності (компаративізм); 3) відно­шен­ня між суб’єктом і знаком, який трактується субстанціонально (логіцизм); 4) ціле­спрямована поведінка суб’єкта в предметному світі (біхевіоризм); 5) відно­шен­ня знака до об’єктивного світу (об’єктивний ідеалізм); 6) внутрішньо-системна значеннєвість мовних одиниць (Ф.де Соссюр); 7) функція ("солідарність") між формою змісту і формою вираження мовної одиниці (глосематика); 8) відно­­шення між знаком, реальністю і двома суб’єктами (адресантом і адресатом повідомлення) (празький структуралізм).

Вивчення знаковості мови буде найбільш плідним з точки зору гносеологічного підходу, оскільки процес семіозису тісно пов’язаний з пізнаваль­ною і відо­бражальною діяльністю у навколишньому світі.

Ми солідарні з теоретичними засадами Е.Бенвеніста, В.Г.Гака, Б.О.Се­реб­ренникова, Ю.С.Сте­панова, Г.А.Уфімцевої, В.В.Гриб та ін. про два способи означування, перший з яких (семіотичний) є характерним для мови як системи,  а другий (семантична інтерпретація) – для мовлення.

На сучасному етапі прийнято виділяти дві головні мовні функції: референ­ційно-репрезентативну і комунікативну (Т.А.Космеда, І.Д.Гажева). Що стосується процесу семіозису, то перша з них є для нього основною і полягає в означуванні об’єктивного світу. Первинне означування знаходиться у безпосередньому зв’язку з номінацією об’єктів. У цьому процесі мовцем обирається ознака найменування. Отже, другою головною функцією первинного семіозису є номінативна: позначення елементів об’єктивного світу (Г.Клаус).

Наявність у мовленнєвому акті як мінімум двох учасників, які висловлюють власне ставлення до предмета повідомлення (В.М.Телія, В.І.Ша­хов­ський О.В.Падучева, С.М.Прос­куркіна та ін.), свідчить про його суб’єктивність. З цього виходить, що в процесі семантичної інтерпретації знак використовується мовцем з метою оцінки як об’єктивного, так і суб’єктивного світу. Таким чином, крім репрезентативної і номінативної, вторинний семіозис виконує комунікативну і прагматичну функції.

Отже, процес знакоутворення відбиває ідіоетнічну спрямованість становлення мов­ної  картини  світу. У цьому процесі виділяються два етапи: первинний семі­о­зис – хронологічно первинне надбання мовним знаком номінативного зна­чен­ня, мотивованого практичною й духовною діяльністю людини та її знаннями про світ; вторинний семіозис  – процес подальших мотивованих комунікативно-прагматич­них трансформацій цього значення у мовленні.

Другий розділ "Назви рослин у первинному семіозисі" присвячено дослідженню питання про вмотивованість слова і його внутрішню форму та зіставному аналізу ознак найменування рослин в українській, російській, німецькій та французькій мовах.

У розділі підкреслено значущість вивчення вмотивованості слова і його внутрішньої форми, без чого розкриття сутності процесу семіозису є немо­жливим. Щодо характеру мотивації, то для реалізації мети дослідження доцільним є аналіз НРПС в аспекті пря­мої/непрямої мотивації. Процес вибору ознаки найменування свідчить про прагнення мовця закріпити у флоролексемі певні властивості, а, отже, про мотивацію вибору назви рослини. Таким чином, переважаюча більшість флоролексем є, на нашу думку, мотивованою.  Запози­чен­ня вважаються нами немотивованими  назвами, оскільки мовцем не усвідомлюється раціо­наль­ність зв’язку  між змістовним і формальним боками мовного знака.

Аналіз НРПС  був  проведений  за розробленою нами класифі­кацією ознак найменування: 1) властивості, що пізнаються в процесі психофізіологічного відображення навколишнього світу; 2) дія  рослини на організм; 3) біологічні властивості; 4) застосування рослини; 5) місце­зрос­тання; 6) антропоніми; 7) леген­ди, міфи, повір’я в основі найменування; 8) властивості, що пізна­ються водночас перцептивно і когнітивно.

Виявлено, що універсальною для досліджуваних мов є наявність наступних ознак найменування: зовнішній вигляд рослин; властивості, що пізнаються під час дотику; смак; запах та властивості, що пізнаються  при одночасному функціону­ванні різних органів чуття. Специфічною є відсутність у французькій мові НРПС, мотивованих властивос­тями, що пізнаються на слух.

Аналіз показав, що кількість назв рослин, пов’язаних з їхнім зовнішнім виглядом, є  переважаючою порівняно з іншими, оскільки людина отримує  понад 80% інформації про зовнішній світ у процесі зорової перцепції (О.В.Кравченко). У цій групі назв виявлено такі закономірності: а) домінантною ознакою наймену­вання є форма рос­лини, зокрема, форма, яка привертає до себе увагу людини своєю стереотипністю, як-от: кругла форма плоду (укр. глечики; рос. клубника; нім. Pfaffenhütchen; фр. fusain), довгаста форма листа ( укр. стрілолист; рос. сабельник; нім. Weiderich; фр. linaire); або, навпаки, незвичайністю: розгалужена, розсічена форма квітки, листа (укр. півнячий гребінь; рос. петуший гребешок; нім. Hahnenkamm; фр. crete-de-cоq), довгаста форма плоду (укр. косарі; рос. аистник; нім. Flaschenkürbis; фр. co ichon), кругла форма стебла (укр. завалець; рос. ятрышник; нім. Knabenkraut; фр. orchidée); б) щодо кольору, який покладено в основу найменування рослини, то домінантним в усіх мовах є жовтий (укр.жовтець; рос. желтушник; нім.Goldrute; фр. jaunet). Це пояснюється тим, що у європейців цей колір асоціюється з кольором сонця, вогню, золота – символами життя, захищеності, матеріальної забезпеченості. Продуктивність інших кольорів, зокрема, червоного, білого, синього пояснюється асоціаціями з красою, здоров’ям, благородством, чистотою, небом; в) інші ознаки найменування (висота/довжина, товщина, розмір) є спорадичними в усіх досліджуваних мовах.

Встановлено, що на процес означування великий вплив має сила тактильних, смакових і нюхових відчуттів. Доказом цього є продуктивність таких ознак найме­ну­вання, як колючість (укр. будяк; рос. телорез; нім.Kratzbeere; фр. grateron); пух­­­настість ( укр. волошка; рос. пушица; нім. Flockenblume; фр.barbeau); гіркота (укр. гіркий корінь; рос. горчица; нім.Bitterholz; фр. poivrette); солодкий смак (укр. солодка; рос. слаща; нім. Süßgras; фр. dоucette); оцінка людиною запаху рос­лини (укр. вонечник; рос. благовонник; нім. Stinkbaum; фр. bois puant).

НРПС, мотивовані властивостями, що пізнаються на слух, є спорадичними. Це пояснюється тим, що рослини не є істотами і не видають самі звуки.

Аналіз відображення у внутрішній формі флоролексеми дії рослини на організм показав, що у процесі первинного означування людиною визнається креативність флори. Свідчення цього – домінування лексичних одиниць (ЛО), зумовлених позитивною (у т. ч. лікувальною) дією. Це пояснюється тим, що ще із стародавніх часів людина отримувала інформацію про вплив рослин на своє здоров’я (укр. живокіст; рос. зубчатка; нім. Beinwurz; фр. dentelaire).

У результаті дослідження біологічних властивостей рослини як ознаки най­мену­вання встановлено, що пізнавальна діяльність людини відіграє важливу роль у процесі семіозису. Про це свідчить широке коло властивостей, які покладено в основу номінації: фенологічні, видільні властивості, світлолюбний характер тощо. Розвиток рослини тісно залежить від сезонних явищ, тому однією з найпродук­тивніших ознак найменування є її фенологічні властивості (укр. веснівка; рос. веснянка; нім. Sommerwurz; фр. perce-neige). Специфічними рисами у цій групі НРПС є: 1) значна частка ЛО, мотивованих способом розмноження рослин в українській мові (перекотиполе); 2) продуктивність ознаки видільні властивості в російській мові (молочай); 3) у німецькій мові  продуктивною є ознака вічнозелена природа (Immergrün); 4) у французькій мові вагому частку складають флоро­лексеми, зумовлені світлолюбним характером рослини (souci).

Вивчення флоролексем, мотивованих засто­су­ванням рослин у практичному житті людини, показало яскраво виражену специфічність, яка  визначається госпо­дарчою діяльністю наро­дів, мови яких досліджуються. Так, в українській мові домінують флоро­лексеми, зумовлені застосуванням рослин у побуті, виробництві (парило); в росій­ській  кількісна перевага належить назвам рослин, в основі найменування яких – хар­чо­ва придатність (иван-чай) та застосування у виробництві (ворсянка); в німе­ць­кій мові зафіксовано  продуктивність ознаки кор­мо­ві властивості рослини (Kuh­kraut), а у французькій – харчова придатність  (chicon).

Встановлено, що вибір ознак найменування рослин, мотивованих місцезрос­танням, визначається емпіричним досвідом людини. Коло ознак є універсальним для досліджуваних мов, що пояснюється залежністю розвитку рослини від природних умов (укр. калина; рос. болотник; нім. Quellgras; фр. populage de marais) та поширенням рослини з тієї місцевості, де вона вперше стала відомою (укр. яблуня; рос. яблоня; нім. Liguster; фр. cognassier).

У процесі первинного семіозису важливу роль відіграють контакти між вченими, насамперед, ботаніками. Про це свідчать дані аналізу антропонімів в основі найменування рослин. Універсальними є ознаки імена природознавців (укр. бегонія; рос. бегония; нім. Begonie; фр. bégonia) та інші імена  (зокрема, відомих історичних осіб, монархів та ін.) (укр. гортензія; рос. гортензия; нім. Hortensie; фр. hortensia).

Поява у людській мові флоролексем, пов’язаних з легендами, міфами, повір’ями, зумовлена історико-культурними, природними обставинами стародав­нього світу, коли у свідомості людини панувала влада непізнаного довкілля. У своїх переказах людина давала назви рослинам, приписуючи їм певні чудодійні властивості, як правило, безпідставні. Аналіз показав, що для всіх мов універсальним є визначення кола ознак, а саме: античні міфи (укр. адоніс; рос. адонис; нім. Adonisröschen; фр. adonis); християнські легенди (укр. мучениця; рос. страстоцвет; нім. Judasbaum; фр.passiflore). Специфічним є домінування в українській та німецькій мовах НРПС, мотивованих народними легендами: (укр. чортополох; нім. Hungerblume).

Дослідження флоролексем, зумовлених властивостями рослини, що одночасно пізнаються перцептивно і когнітивно, показало, що в процесі пізнавальної діяльності людини найбільше значення мають органи зору. Про це свідчить той факт, що найпродуктивнішими комбінаціями в досліджуваних мовах є поєднання ознак зовнішній вигляд і місцезростанням рослини (укр. водяна лілія; рос. водяная лилия; нім. Wasserlilie; фр.  lis des étangs).

 Найбільша кількість флоролексем, зумовлених властивостями рослин, що пізнаються одночасно і перцептивно, і когнітивно, зафіксована в німецькій мові. Це пояснюється її схильністю до словоскладення: Wasserlilie, Maiglöckchen та ін.

Аналіз НРПС з погляду вмотивованості  виявив її високий рівень в слов’янських та німецькій мовах, що пояснюється розвиненою системою словотворення в них. У французькій мові встановлено майже паритет між мотивованими і немотиво­ваними  ЛО; причина цього – у широкому використанні  запозичень у флористиці. Щодо типу мотивацій, то перевага прямо мотивованих флоролексем зафіксована в неслов’янських мовах.

У результаті дослідження способів найменувань рослин у первинному семіозисі встановлено, що сильно розвинена система морфологічного слово­тво­рен­ня в слов’янських мовах зумовила рівновагу між показниками утворення нових ЛО і перенесення вже готових ЛО.

У неслов’янських мовах найпродуктивнішим способом найменування є перенесення назв. Схильність до переосмислення продиктована: характерними для німецької мови складеннями двох і більше ЛО із самостійним первісним значен­ням, які набувають іншого смислу шляхом перенесення; та аналітичним характером французької мови і слаборозвиненою системою синте­тич­ного словотворення в ній.

Третій розділ "Назви рослин у вторинному семіозисі" присвячено виявленню універсального й специфічного у знаках вторинного семіозису. У цьому розділі порівнюється спектр ознак найменування у первинному і вторинному означуванні, аналізуються причини збігу і розбіжностей у способах створення мовних картин світу та досліджується функціонування назв рослин в структурі вторинного семіозису.

У процесі мовленнєвого семіозису мовець зображує об’єктивну дійсність  (людей, предмети повсякденного  вжитку, тварин, інші рослини, природні  явища тощо) за допомогою фіксованих образів, зокрема, рослинних. Це свідчить про суб’єктивність секундарного означування, в процесі якого людиною узгоджується новий досвід із старим, тобто обґрунтовується  раціональність зв’язку  між позна­чу­ваним і позначувальним. Отже, у вторинному семіозисі всі назви рослин є мотивованими.

Класифікація ознак найменування є аналогічною як для НРПС, так і для НРВС. Це відображено у структурі третього розділу.

Аналіз властивостей рослин, що пізнаються в результаті психофізіологічного відображення людиною навколишнього світу, дозволив встановити яскраво виражену продуктивність ознаки зовнішній вигляд рослини. Інші подразники  (дотикові, смакові, нюхові, слухові) у процесі семантичної інтерпретації мовних знаків не мають такого важливого значення, тому продуктивність відповідних ознак найменування значно нижча, ніж у первинному семіозисі.

Кількість НРВС, зумовлених зовнішнім виглядом, приблизно рівна анало­гічному показнику у первинному семіозисі, що свідчить про пріоритет зорових подразників зовнішнього світу в обох видах знакоозначування. Цим пояснюється і те, що сигніфікатами рослинних образів є перш за все властивості видимих частин рослини (квітки, стовбура плоду) або всього її загального вигляду. На відміну від НРПС для вторинного означування характерною є значна перевага ознаки колір рослини, зокрема: 1) червоний як символ здоров’я, краси (укр. Уляна зардіється, як макова квітка (П.Мирний); рос. ... красавец –  розы на щеках… (Д.Мережковский); нім. Sanfte Lippen, wie Grenaten... (H.Heine); фр. ... elle était   rouge du plaisir comme une fraise... (G. Sand)); і навпаки, як  символ поганого самопочуття (укр. Колісник, червоний, як стиглий кавун... (П.Мирний); рос. Лицо его сделалось цвета вареной свеклы (Н.Гоголь); нім. Er ist jetzt tomatenrot (E.M.Remarque); фр. ... rouge comme un pépin de grenade (A. Daudet); 2) білий як символ краси, чистоти, ніжності, благородства; 3) жовтий  – символ золота, сонця, багатства, краси і як символ хворобливості людини.

Щодо  форми,  то  як  ознаки  найменування  НРВС  найпродуктивнішими  є: 1) най­більш стереотипні в уявленні людини як  еталони досконалості, заверше­ності, а саме: кругла форма плоду, пряма форма стовбура і 2) ті, що привертають до себе увагу нестандартністю: похила форма стовбура, інша форма плоду: укр. А головонька? Як те яблучко кругла ... (П.Мирний);  ... лісова грушка його носа... (М.Стельмах); ... мати, стояла рівно, як смерека... (О.Кобилянська); Як похила верба, стояла вона перед ним... (П.Мирний); рос. ... голову, похожую на дыньку (А.Чехов);   Лицо расширяется грушей ... (А.Куприн); Вошла она степенно, держа голову прямо, как пальма (Н.Гоголь); Он стар, горбат, как верба... (А.Чехов); нім. Ein Kind mit großem Kürbiskopf... (H.Heine); ... Gesicht ganz wie eine Bi e aussah ... (H.Heine); фр. ...un tiс faisait brusquement remonter ses pommettes (M.Pagnol); …l’une des  boucles, une poire de verre jaune (E.Zola);  … raidies comme les petits platanes maigres ... (E.Zola);  ... un peu tordu comme un tronc de pommier ( G. de Maupassant).

Загальна кількість образів, зумовлених параметрами, оцінкою або одночасно формою і кольором, кольором і розміром, формою  і розміром, є спорадичною. У цій групі привертають до себе увагу НРВС мотивовані товщиною, висотою стовбура, більшість яких стали еталонними.

Серед них зафіксовані: як універсальні для досліджуваних мов образи ( укр. Сини вийшли з хати, мов два дуби висунулись... (О.Кобилянська); рос. Такие же низкорослые, шириною в дуб… (М.Шолохов); нім. ... schlank und kühlig wie die Palme...  (H.Heine); фр. ... de beaux pins dominaient une épaisse brousaille de chene kermès ... (M.Pagnol)), так і національні (укр. ... струнка, як він, як смерека (О.Кобилянська); рос. Вся строй­ная, грациозная, как вот эта береза… (А.Чехов); нім. Sie war schlank wie eine Pappel... (H.Heine); фр. ... grande déjà comme une aspèrge montée... (E.Zola)).  

Що стосується НРВС, мотивованих властивостями, що пізнаються іншими органами  чуття, то їх кількість є незначною. У кожній із цих досліджуваних груп спостерігається яскраво виражена перевага однієї із ознак, зумовлена силою відчуття, зокрема:

1) серед зафіксованих НРВС, в основу найменування яких покладено властивості, що пізнаються на дотик, домінують рослинні образи, мотивовані колючістю, жагучістю рослини (укр. ... дочко, стань жалкою кропивою... (П.Мир­ний); рос. ... улыбка жиганула Митьку крапивным укусом (М.Шолохов); фр.  Mais Mme Loiseau, qui était de la nature des orties ... (G. de Maupassant));

2) в групі НРВС, мотивованих своїм смаком, переважають ті, що зумовлені гіркотою рослин. При цьому універсальною для досліджуваних мов є назва рос­лини Capsicum: укр. ...краще жінка з вогнем, перцем і жадобою ... (М.Стельмах); рос. – А ну тебя к черту, перец (А.Куприн); нім. ... Julika aus Budapest ein Herz aus Paprika hatte (K.Veken); фр. C’est un sentiment que  ne se tolère qu'à faible dose, comme le poivre (H.Bazin);

3) аналогічно: кількісна перевага – за рослинними образами, мотивованими позитивною оцінкою запаху ( укр. ... запашних, як  василькові кропила,  волохатих хмарин (С.Васильченко); рос. ...благоуханьем  любви окружена, как цветущая сирень свежестью росною (Д.Ме­реж­ковский); нім. ... zart wie der Duft der Rose ... (H.Heine); фр. Cette blonde invisible, parfumée  comme un lilas blanc ... (A. Daudet).

Аналіз біологічних властивостей як ознаки найменування показав, що домі­ную­чими є НРВС, зумовлені феноло­гіч­ними властивостями та властивостями рослин зазнавати змін під впливом зов­нішніх факторів. Такі тенденції пояс­нюються тим, що ці властивості вказують на розвиток рослини як  частини жи­вої природи (зростання, в’янення,   псування), що притаманне і людині (народ­ження, зростання, старіння, смерть):  укр. Була дівка як огірочок, а стала, немов черниця (М.Коцюбинський); рос. Мой  офицер свеж,  как здоровое яблоко …(А.Куприн); нім. Die Pelze waren überreif  wie der Weizen im August ... (E.Strittmatter); фр.  A son retour, il était frais comme une rose... (E. Zo­la).

У НРВС, мотивованих їх застосуванням у практичному житті, відображена роль господарчої діяльності людини та давні звичаї застосовувати рослини в ритуалах і обрядах. Цим пояснюється домінування ознак харчова придатність та застосування в ритуалах  (укр. ... вирвуть з начальства, як цибулину з грядки (М. Стельмах); рос. Какой я талант?  Выжатый лимон... (А.Чехов); нім. Wie eine Nuß in der Zange lag Chemnitz ... (K.Veken); фр. ... sa langue brulée aurait du en peler du coup comme une orange  (E. Zola)).

У вторинному семіозисі нами  не зафіксовано рослинних образів, мотивованих позитивною дією на організм. Це зумовлено тим, що сучасною людиною рос­лини мало використовуються з фітотерапевтичною метою. Специфічною для неслов’ян­ських мов є відсутність НРВС цієї групи. Їх наявність в слов’янських мовах пояснюється тим, що більшість флоролексем є основою для стійких порівнянь і метафор, мотивованих негативною дією рослин на організм: укр. ... блищали очі, немов у потруєних блекотою (С.Васильченко); рос. ... врешь, словно белены объелся … (И.Тургенев).

Частка рослинних образів, мотивованих місцезростанням рослини, є спора­дичною в слов’ян­ських і німецькій мовах, а у французькій мові вони нами не зафіксовані. Специфічною є наявність в структурі  вторинного семіозису назв рослин, зумовлених нехарак­терним місцем зростання, що свідчить про його суб’єктивність: укр. Що удова – це горох при дорозі... (П.Мир­ний).

Аналіз НРВС, мотивованих легендами, міфами і повір’ями, не дає змоги виявити певні тенденції через відсутність образів  у німецькій мові та спора­дич­ність в слов’янських і французькій. Такий низький  рівень пояснюється тим, що мовці ХІХ–ХХ ст., не відчуваючи великої залежності від стихії,  не наді­ляють рослин магічними властивостями.

Кількість НРВС, в основу найменування яких покладено властивості, що пізнаються і перцептивно, і  когнітивно, значно менша порівняно з НРПС, зумов­лених аналогічними властивостями. Це свідчить про те, що в процесі секундарного означування поєднання в ознаках найменування різних за походженням властивостей рослин не має істотного значення.

 Аналіз НРВС з т.з.  аксіологічного потенціалу дозволив зафік­сувати кількісну перевагу оцінних образів над нейтральними. Встановлено, що моноаксіологічні назви переважають над поліаксіологічними.

У результаті проведеного дослідження нами зроблено наступні висновки.

      1. Семіозис  як процес знакоутворення розглядається у двох аспектах: сема­сіоло­гічному – це первинний семіозис і ономасіологічному – це вторинний семіозис. Отже, первинний семіозис – це хронологічно первинне надбання мовним знаком номінативного значення, мотивованого практичною й духовною діяльністю людини та її знаннями про світ. Вторинний семіозис – процес подальших комунікативно-прагматичних трансформацій цього значення у мовленні.

      2. Мовний знак у нашому дослідженні – двобічна матеріально-ідеальна оди­ниця, позначуване й позначувальне якої знаходиться у мотиваційних відно­шен­нях. Отже, мотиваційною основою мовного знака вважається сукупність підстав, що дозволяють встановити раціональний зв’язок між ним та об’єктом наймену­вання.

      3. Ідіоетнічна основа первинного і вторинного семіозису визначається впли­вом ландшафту, економічних, побутових, культурних традицій на мову та мовлен­ня людини, оскільки процес означування відображає ставлення суб’єкта до навко­лиш­нього світу. Нами визначено спільні ознаки найменування рослин у первин­ному і вторинному семіозисі: а) властивості, що пізна­ють­ся в процесі психофізіо­логіч­ного відображення навколишнього світу; б) біологічні властивості;  в) засто­сування рослин у практичному житті; г) властивості, що одночасно пізнаються пер­цептивно і когнітивно.

4. Існує принципова розбіжність між двома видами семіозису, яка полягає у наявності комунікативно-прагматичного компонента в структурі вторинного означування. Крім того, нами зафіксовано такі відмінності між мовним і мовленнєвим семіозисами: а) у первинному семіозисі встановлені немотивовані назви рослин; ними є запозичення, оскільки в досліджуваних мовах вони втрачають свою внутрішню форму; б) назви рослин у вторинному семіозисі завжди мотивовані, оскільки вико­рис­тання людиною вже готового первинного знака передбачає узгодження нового досвіду із старим, тобто обґрун­тування раціональності зв’язку між позначуваним і позначувальним; в) у вторинному семіозисі не встановлено назв рослин, мотивованих антропонімами, що пояс­ню­ється впливом навколишнього середовища на людину.

5. Ідіоетнічна специфіка первинного означування виявляє себе у дослід­жу­ваних мовах наступним чином: а) для слов’янських мов характерними є відсутність лексичних одиниць, мотивованих  іменами біблійних персонажів, канонізованих персон та низький рівень вмоти­вованості християнськими легендами; одна з причин цього явища – вплив атеїстичної пропаганди, що проводилась у радянські часи і, як наслідок, вилучення цих назв із номенклатури; і, навпаки, частка вищеназваних флоро­лексем є досить значною в неслов’янських мовах, що пояснюється великою роллю католицизму в Німеччині та Франції; б) в українській мові зафіксовано яскраво виражену кількісну перевагу флоролексем, зумовлених дією рослин на організм, що є свідченням їх  широкого застосування в народній  медицині, знахарстві українцями; порівняно з іншими досліджуваними мовами українська найбільш схильна до вмотивованості назв рослин поширеними власними іменами та народними легендами, повір’ями; в) широке запозичення латинізмів в російську ботанічну номенклатуру спри­чинило домінування у мові флоролексем, в основі яких – античні міфи; г) властивим для німецької мови є низький рівень вмотивованості  леген­дами, міфами та повір’ями; кількісну перевагу назв рослин, мотивованих власти­востями, що пізнаються при одночасному функціон­у­ванні різних органів чуття та  властивостями, що пізнаються одночасно пер­цептивно і когнітивно, можна пояс­нити схильністю цієї мови до словоскладення; характерною є відсутність флоро­лексем, зу­мов­лених поширеними власними іменами; ґ) для французької мови притаманна відсутність назв рослин, мотивованих властивостями, що пізнаються під час слухової перцепції; порівняно з іншими мовами встановлено високий рівень вмотивованості антропонімами (зокрема, прі­зви­щами вчених-ботаніків) та античними міфами, що пояснюється широким вжи­ван­ням латинізмів у  французькій мові.

6. Для вторинного семіозису специфічним  є зображення людиною об’єктивної дійсності за допомогою фіксованих образів, зокрема, рослинних, під якими розумі­ється образне уподібнення  сигніфіката денотату, на основі асоціацій, у яких сигні­фікатом є рослина. Переважна більшість назв рослин у вторинному семіозисі аксіологічно мотивована, що пояснюється суб’єктивністю, яка значною мірою притаманна мовле­ннєвій діяльності. Про це  свідчить встановлене нами кількісне домінування оцінних (меліоративних і пейоративних) рослинних образів над нейтральними. У переважній більшості ці флоролексеми моноаксіологічні. Розбіжність у процесі вторинного семіозису у слов’янських та неслов’янських мовах виявляється у тому, що образи, мотивовані дією рослини на організм,  засто­­суванням рослин у побуті, виробництві, зафіксовані нами лише в українській та російській мовах.

Порівняно з іншими мовами, для українських назв рослин характерним є:  а) високий рівень вмотивованості образів дією рослини на організм; причиною цього є той факт, що більшість із назв рослин стали основою для стійких порівнянь і метафор; б) великий вплив фольклору на процес вторинного означу­вання: в українській мові встановлені рослинні образи, мотивовані тільки народ­ни­ми легендами та повір’ями.

Для назв рослин у російській мові специфічними є: а) яскраво виражена схильність людини поєднувати у процесі мовленнєвого семіозису ознаки, що пізнаються водночас перцептивно і когнітивно; б) вмотивованість рослинних образів літературними творами.

Для німецької мови характерні  від­нос­но високий рівень вмотивованості флоролексем застосуванням рослин у прак­тич­ному житті людини (зокрема, харчовою придатністю) та відсутність рослинних образів, в основу яких покладено міфи, легенди, повір’я.

У процесі семантичної інтерпретації назв рослин для французів психофі­зіо­ло­гіч­не відображення відіграє важливішу роль, ніж у носіїв інших дослід­жу­ва­них мов: про це свідчать встановлені  кількісні дані. Яскраво виражене доміну­ван­ня пер­цептивного відображення над емпіричним досвідом зумовило відсутність у фран­цузькій мові образів, мотивованих місце­зростанням рослин. У вторинному се­мі­­озисі для французів характерним є пріоритет зовнішнього вигляду рослини в ос­но­ві її найменування над властивостями, що сприймаються іншими органами чут­тя. Цим пояснюється те, що тільки у французькій мові не встановлено рослин­них образів, мотивованих властивостями, що пізнаються під час слухової перцеп­ції.

Отже, мотиваційна основа назв рослин у первинному і вторинному семіозисі в українській, російській, німецькій та французькій мовах – це комплекс об’єктив­них і суб’єктивних  факторів, що є основою для мотивованого зв’язку між флоро­лексемою  та рослиною.

---

Уфимцева А.А. Лексическое значение: Принцип семиологического описания лексики. – М.: Наука, 1986. – С.44.