Онищук С.В. Державно-управлінські механізми адаптації до професійної діяльності (на прикладі звільнених працівників органів внутрішніх справ України)

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано її наукову розробленість, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо апробації дисертації та публікацій, у яких висвітлено результати дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні підходи до аналізу адаптації в системі кадрової роботи” – подано розуміння адаптації як науково-практичного феномену. Розкрито сутність адаптації звільнених працівників, представленої в контексті сучасних дослідницьких підходів.

Проблема адаптації є найбільш фундаментально дослідженою в межах психологічної науки, де вона має свою онтогносеологічну відмінність, яка зводиться до розгляду індивідуально-типологічних та гностичних механізмів психологічної адаптації індивіда. Відповідно до цього, в межах психологічної науки розроблено низку аспектів, які розкривають різні сторони адаптації: взаємодію особистості із соціальним середовищем; єдність свідомості та діяльності; ціннісно-смислову орієнтацію людини; механізми адаптації до стресових ситуацій; функціональну сферу потреб особистості; організацію та риси особистості.

У межах соціологічної науки адаптація розглядається як складний сус­піль­ний процес, що включає систему економічних, соціальних, психоло­гічних, ідео­логічних і загальнокультурних чинників, які зумовлюють соціалізацію індивіда, в результаті чого у процесі адаптації активно змінюються як особистість, так і середовище, внаслідок чого між ними встановлюються відносини адаптованості.

З позицій загальної теорії менеджменту та державного управління найбільший інтерес становить виробнича адаптація, оскільки саме вона виступає, з одного боку, важливим інструментом оптимізації управлінської діяльності, а з другого – інструментом формування професійних якостей, які є вкрай необхідними для працівника саме в конкретній сфері суспільної діяльності.

Адаптація звільненого персоналу до нових виробничих та соціальних умов являє собою складний процес, який поєднує насамперед чинники загальнодержавного характеру, економічного та психологічного, кожен із яких відіграє важливу роль для успішної адаптації зазначеної категорії громадян до нових умов життя та праці.

Розглянуто морально-психологічні та соціально-економічні аспекти адаптації працівників після звільнення. З’ясовано, що дослідження процесу морально-психологічної адаптації можна здійснити шляхом аналізу п’яти комплексних чинників та їх аспектів.

1. Енергетичний чинник, що показує ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат.

2. Середовищний чинник – віддзеркалює відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують.

3. Діяльнісний чинник виявляє здатність людини виконувати дії, які визначають зміст відповідної діяльності. По-перше, це передбачає засвоєння нових дій, по-друге, – подолання вже напрацьованих навичок, які в нових умовах є недоцільними, по-третє, – часові витрати на виконання цих дій.

4. Соціальний чинник – відображає входження людини в нове соціальне середовище. Соціальний аспект професійної адаптації характеризується, з одного боку, ступенем прийняття людиною норм та правил життя в новій соціальній спільноті, а з другого – ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням.

5. Індивідуально-особистісний чинник встановлює той загальний результат професійної адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуацій свого життя, праці, приймає їх як конструктивно значущі, що відкривають перспективи подальшого розвитку.

Виявлені основні проблеми, які сьогодні переживають звільнені працівники ро­зу­мової сфери діяльності, адаптуючись до нових виробничих та соціальних умов. Пе­ред­усім це проблема працевлаштування і пов’язані з цим відповідність нової ро­бо­­ти психологічному складу і потребам людини, отриманим у процесі освіти тру­до­вим навичкам людини, та відповідність рівня оплати праці запитам і потребам лю­дини.

Розроблені рекомендації щодо покращання соціально-економічної та соціально-психологічної адаптації звільнених працівників. Для поліпшення соціально-економічної адаптації звільнених працівників необхідно: удосконалити, а в деяких випадках навіть відновити систему перекваліфікації, професійного переорієнтування. Відповідним державним структурам необхідно тісніше і більш ефективно співпрацювати в галузі прогнозування ситуації на ринку праці та планування кількості й складу випуску майбутніх фахівців. Також потрібно усунути розрив між вимогами ринку праці та рівнем перепідготовки фахівців. Що стосується поліпшення соціально-психологічної адаптації звільненого персоналу, необхідно: підвищувати роль і значущість різних видів служб зайнятості, надавати психологічну підтримку звільненим працівникам на всіх стадіях їх професійної переорієнтації та в процесі пошуку роботи, активно розвивати технології соціально-педагогічної і професійної спрямованості.

У другому розділі  – “Адаптація звільнених працівників органів внутрішніх справ як механізм кадрової політики” – здійснено аналіз адаптації звільнених працівників ОВС як механізму кадрової політики, відповідно до чого розкриті інституційні засади, стан та особливості адаптації звільнених працівників ОВС в Україні. Розглянуто підприємництво як одну із сфер адаптації звільнених пра­ців­ників ОВС, що історично сформувалась на пострадянському просторі. Проана­лізовано західноєвропейський досвід адаптації звільнених працівників органів правопорядку та запропоновано шляхи його адаптації до вітчизняних реалій.

Шляхом порівняння з діяльністю державних службовців у роботі розкрито зміст діяльності ОВС, який визначається базовими принципами, що регла­мен­тують їх функціонування, та завданнями, які покладаються на відповідні структури, розкривають характер діяльності ОВС, а відповідно до цього визначають статус такого працівника.

Як і в державних службовців, статус працівника ОВС включає відповідні пра­ва та обов’язки, правоохоронні функції, які здійснюють державні службовці ОВС від імені й за дорученням держави в інтересах народу України. Відповідно до цього в роботі розкрито соціально-правовий статус працівника ОВС, під яким розу­міється сукупність прав, зумовлених реально існуючими суспільними відносинами і закріпленими в законодавчих та інших нормативно-правових актах, свобод, обов’яз­ків, законних інтересів, а також юридична відповідальність та гарантії соціально-правового захисту як громадянина, так і суб’єкта державно-управлінської діяльності.

Статус державного службовця ОВС має складний, багатогранний характер: з одного боку, працівник є представником органу державної виконавчої влади, поса­до­вою особою, а з другого – особою найманої праці – суб’єктом службово-трудо­вих відносин, які виникають у процесі проходження державної служби в органах міліції.

З огляду на недосконалу нормативну базу, яка визначає правовий статус посадової особи ОВС, запропоновано розробити новий Закон України “Про державну службу в ОВС”, де б дістали відображення такі положення: поняття державної служби в ОВС та її межі; визначення завдань, принципів державної служби в ОВС,  класифікація вимог до неї, визначення поняття посадової особи, керівника і представника влади ОВС, питання поши­рення випадків застосування судового захисту державних службовців у разі їх незгоди з висновками атестації, притягнення до дисциплінарної відповідальності, недотримання їх гарантій, соціальний захист працівника ОВС тощо.

Запропоновано визначення поняття “звільнений співробітник ОВС”, під яким розуміється особа, яка сформувалася під час служби в органах міліції і, володіючи всією майстерністю даної спеціальності, вона після звільнення зі служби набуває нового для себе статусу, стикається з різними проблемами, які необхідно здолати для належного пристосування до нових соціальних та виробничих реалій. Звільнений співробітник міліції є носієм уже набутих під час служби в ОВС певних знань, навичок та вмінь, оскільки після звільнення він частково зберігає свій соціальний статус, хоча й втрачає формальний зв’язок з органами.

Аргументовано, що адаптація звільнених працівників ОВС є важливою складовою реалізації успішної кадрової політики суспільства. Це, у свою чергу, зумовлено тим, що звільнений працівник ОВС слугує необхідною умовою, елементом і навіть об’єктивною передумовою для практичного розв’язання оперативно-службових і кадрових проблем держави.

У дисертаційній роботі розглянуто зарубіжний досвід ефективного вико­ристан­ня потенціалу офіцерського складу на державній та цивільній службі після звільнення в запас або відставку. Ця проблема є важливою складовою соціально-економічної політики багатьох держав. На її розв’язання в країнах-членах НАТО та ЄС виділяються значні кошти. У всіх розвинутих країнах існує законодавча база та державно регульовані механізми, що гарантують звільненим працівникам органів правопорядку отримання професійної підготовки, працевлаштування та забезпечення належними житловими умовами. Найбільш активно практичним вирішенням зазначених проблем на території України займаються два громадських об’єднання: Міжнародний фонд соціальної адаптації (МФСА) і “Авангард”.

Історично на пострадянському просторі звільнені працівники силових струк­тур здебільшого працевлаштовувалися у сфері підприємництва. Цьому безпо­се­редньо сприяла широка спеціалізація їх професійної праці, зокрема в ОВС. Перехід колишніх міліціонерів до підприємницьких структур, з одного боку, безумовно, став ефективною формою адаптації звільнених працівників ОВС, а з другого боку – безпосередньо впливає на особливості розвитку під­приєм­ницької діяльності.

Визначено основні принципи адаптації звільнених працівників ОВС у системі підприємництва, до яких, зокрема, віднесено: вільний вибір професії й місця роботи; індивідуальний підхід до вибору професії і напряму підприєм­ницької діяльності; максимальне використання свого інтелектуального розвитку, досвіду і навичок роботи; складність адаптаційного періоду в системі підприємництва; принцип реалістичності і реалізація внутрішніх ресурсів під час організації підприємницької діяльності; принцип взаємодії і сприяння працевлаштуванню та вирішення інших життєво важливих питань.

Обґрунтовано, що однією з форм адаптації звільнених працівників ОВС до системи підприємництва є соціально-економічна адаптація (професійна орієнта­ція, перепідготовка, працевлаштування і соціально-психологічна реабілітація звільнених у відставку чи запас працівників ОВС), яка найбільш повно розкриває сутність та специфіку їх реалізації у сфері підприємництва.

Третій розділ – “Державно-управлінські механізми вдосконалення кадрової роботи зі звільненими працівниками ОВС України” – присвячено аналізу основних механізмів удосконалення державної політики щодо праце­влаштування звільнених працівників ОВС. Розглянуто адаптацію звільнених працівників міліції у сфері державного управління та місцевого самоврядування як один з механізмів реалізації кадрової політики в Україні, а також визначено пріоритети і організаційно-правові напрями вдосконалення адаптації звільнених працівників ОВС до нових соціальних і виробничих умов.

Адаптація звільнених працівників ОВС базується на можливості використання таких складових елементів: 1) попередні знання; 2) набутий досвід; 3) особисті якості; 4) необхідні якості, притаманні державним службовцям.

Одним із дієвих інструментів оновлення кадрового складу системи державного управління є адаптація звільнених працівників ОВС до роботи на посадах державних службовців та в органах місцевого самоврядування. Це зумовлює потребу виробити демократичні форми комплектування апарату державного управління (відповідно до умов суспільного розвитку), відпрацю­вати оптимальні механізми кадрового добору службовців на певну посаду в органах державної влади з числа звільнених працівників ОВС.

Обов’язковою умовою такого процесу є розробка та впровадження сучасної мо­делі науково обґрунтованої кадрової політики в органах влади та місцевого са­мо­врядування. Її основними напрямами мають стати: чітке визначення цілей і зав­дань, принципів функціонування інституту державної служби та органів дер­жавної влади, забезпечення їх ефективної діяльності. Будучи головним суб’єктом кад­рової по­літики та найбільшим наймачем кваліфікованого персоналу управління, держава по­кли­кана вдосконалювати всі механізми формування, розподілу та раціо­наль­ного вико­ристання людських ресурсів, що є об’єктом кадрової політики на різ­них рівнях орга­нізації суспільства: центральному, регіональному, галузевому, місцевому.

Розроблена структурно-логічна схема процесу формування готовності звільненого працівника ОВС до роботи в органах державної влади та місцевого самоврядування. Вона розкриває всі елементи, які необхідні для того, щоб звільнений працівник ОВС відповідав  новим  вимогам професійної діяльності та на належному рівні здійснював управлінську діяльність (див. рисунок).

Вирішення завдань, пов’язаних із залученням професійно навченого, мо­раль­но і психологічно готового персоналу, який був звільнений з ОВС, в інтересах державної служби та місцевого самоврядування, має відбуватися за відповідною науково обґрунтованою, чіткою структурно-логічною схемою. Її важ­ливість засвідчують такі аргументи:

1) залучення звільнених працівників ОВС не може здійснюватися шляхом виконання “коротких програм”. Воно розраховано на тривалий період і вимагає постійного розвитку “людських ресурсів”, їх раціонального використання в особливих умовах, а саме: кризового стану суспільства і значної невизначеності в процесі прийняття управлінських рішень;

2) необхідно чітко сформулювати основну мету й оперативні завдання залу­чен­ня звільнених працівників ОВС до роботи в органах державної влади та місце­во­го самоврядування. Це дасть змогу значно підвищити ефективність добору, супро­воду, корекції процесу адаптації та оптимізує його матеріально-технічне забезпечення;

3) залучення звільнених працівників ОВС повинно проводитися комплексно не лише в часі, змісті, а й географічно – діалектично поєднавши всі три рівні: центральний, регіональний та місцевий.