ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ТА РІШЕНЬ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається колом проблем правового та організаційного характеру, що виникають при оскарженні дій та рішень прокурора в кримінальному процесі.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави (ст.3 Конституції України). Однією з найважливіших правоохоронних функцій держави, що суттєво впливає на стан законності та забезпечення прав і свобод людини, результати боротьби зі злочинністю і якість правосуддя, є кримінально-процесуальна діяльність прокурора.

Сучасний стан правовідносин свідчить про неможливість обійтися під час виявлення та розслідування злочинів, викриття осіб, які вчинили злочини, забезпечення доведеності їх винуватості та притягнення до кримінальної відповідальності без прокурорського нагляду та судового контролю за законністю діяльності органів досудового розслідування. У свою чергу діяльність прокурора в кримінальному процесі вимагає процесуального контролю зі сторони вищестоящого прокурора та суду, зокрема, під час розгляду та вирішення скарг на дії, рішення та бездіяльність прокурора в кримінальному процесі.

Конституція України надає усім право звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яких зобов’язує розглянути кожне звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40), гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, якими порушуються права чи ускладнюється їх реалізація (ч.2 ст.55).

Відповідно до положень КПК України, що встановлюють засади оскарження кримінально-процесуальних актів та регулюють провадження дізнання та досудового слідства, а також відомчих нормативно-правових актів, які забезпечують організацію діяльності органів прокуратури, зокрема, в кримінальному процесі, будь-яка особа має право оскаржити дію та рішення прокурора прокурору вищого рівня чи до суду. Але при цьому залишаються поза увагою особливості діяльності прокурора в кримінальному процесі. Правовий інститут оскарження дій та рішень прокурора містить дещо неузгоджені між собою норми, які мають швидко реалізовуватися різними суб’єктами в ієрархічно складній системі органів кримінальної юстиції, на досудових стадіях кримінального процесу, в умовах поширеного застосування заходів процесуального примусу. Саме це послаблює ефективність механізму захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, сприяє одночасному зверненню особи зі скаргою до різних інстанцій. Тому вказані проблемні питання є вкрай актуальними і потребують вивчення та вирішення.

Правовий інститут оскарження у кримінальному процесі став предметом дослідження таких вчених: В.Л. Буднікова, А.Я. Дубинського, О.В. Капліної, О.Ю. Костюченка, В.І. Летучих, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, Л.В. Черечукіної та інших.

Теоретичним підґрунтям при дослідженні багатьох питань за темою дисертації стали також праці відомих науковців: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, О.В. Бауліна, В.І. Галагана, А.П. Гуляєва, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Т.М. Добровольської, В.В. Долежана, М.В. Жогіна, В.С. Зеленецького, Є.Г. Коваленка, А.М. Колодія, О.П. Кучінської, О.М. Ларіна, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук’янчикова, І.Д. Перлова, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, Ф.Н. Фаткулліна, М.Є. Шумила та інших.

Дослідження зазначених вчених безперечно мають важливе значення для розвитку інституту оскарження в загальному аспекті. Проблема ж оскарження дій та рішень прокурора з теоретичної та практичної точок зору досліджена недостатньо, що й зумовило необхідність проведення відповідного теоретичного осмислення та практичного аналізу.

Наведені проблеми та необхідність їх вивчення з формулюванням практичних рекомендацій свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження, що і обумовило її вибір.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 роки (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. №755), тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. №347).

Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.06.2006 р. №361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008). Тема роботи включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009–2011 рр. та затверджена відділенням кримінально-правових наук АПрН України (п.688, 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка пропозицій щодо вдосконалення порядку оскарження та розгляду скарг на дії та рішення прокурора в кримінальному процесі.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:

– визначити поняття, сутність та значення оскарження дій та рішень прокурора;

– сформулювати основні ознаки інституту оскарження дій та рішень прокурора в кримінальному процесі;

– розкрити особливості оскарження дій та рішень прокурора в стадії порушення кримінальної справи;

– визначити порядок оскарження дій та рішень прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування вищестоящому прокурору та до суду;

– розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального закону в частині розглядуваних питань.

Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються в сфері оскарження дій та рішень прокурора у кримінальному процесі.

Предмет дослідження – оскарження дій та рішень прокурора у кримінальному процесі.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити поняття, сутність і значення оскарження дій та рішень прокурора, основні ознаки цього процесуального інституту (п.п. 1.1, 1.2). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати сутність процесуальних рішень і дій, що приймаються та виконуються прокурором у кримінальному судочинстві, їх класифікацію, визначити особливості оскарження дій та рішень прокурора в стадії порушення кримінальної справи, а також дослідити наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо розглядуваних питань (п.п. 2.1–3.2). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять і термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п.п. 1.1–3.2). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (п.п. 2.1). За допомогою соціологічного методу (анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері оскарження дій та рішень прокурора в кримінальному процесі, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 117 кримінальних справ, порушених протягом 2006–2010 рр.; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України за період 2007–2010 рр.; дані опитування 164 практичних працівників органів досудового розслідування, прокуратури.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних питань оскарження дій та рішень прокурора в кримінальному процесі.

У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

вперше:

– сформульовано визначення процесу оскарження дій, рішень та бездіяльності прокурора як засновану на кримінально-процесуальному законі діяльність, яка полягає у поданні (направленні), прийомі, реєстрації, розгляді та вирішенні скарги про порушення (або можливе порушення) прав, свобод та законних інтересів осіб кримінально-процесуальною дією, рішенням чи бездіяльністю прокурора;

– запропоноване авторське визначення поняття скарги на дії, рішення та бездіяльність прокурора як усного або письмового звернення особи до компетентного органу (вищестоящого прокурора, суду) з приводу прав, свобод і законних інтересів осіб, які є порушеними або можуть бути порушені, прийнятим прокурором рішенням, дією, бездіяльністю, з вимогою попередити чи усунути порушення, відновити порушені права;

– визначено сучасний стан оскарження дій і рішень (бездіяльності) прокурора і здійснена характеристика основних ознак оскарження: (свободи оскарження, гарантованості, демократизму, відсутності обов’язкової форми скарги, обов’язковості прийняття і розгляду скарги, ревізійного порядку розгляду скарги, оптимального режиму перевірки скарги і прийняття за нею рішення);

удосконалено:

– визначення предмету оскарження дій і рішень (бездіяльності) прокурора, до структури якого необхідно включити незаконні або необґрунтовані процесуальні рішення, слідчі та інші процесуальні дії, процесуальну бездіяльність прокурора, що порушують права, свободи і законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному процесі;

– класифікацію скарг в стадії порушення кримінальної справи на процесуальні дії та рішення;

дістало подальшого розвитку:

– наукова позиція, що скарга є засобом правового захисту, метою якого є відновлення права та законного інтересу особи, а оскарження є формою правового захисту;

– обґрунтування необхідності надання можливості заінтересованій особі (її представнику) ознайомитися з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи та особисто переконатись у правильності прийнятого рішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використовуються: у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 10.12.2010 р.); у практичній діяльності  з розслідування злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України №13/11-15271 від 10.12.2010р.); у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», «Прокурорський нагляд в Україні», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р.; акт впровадження Донецького інституту внутрішніх справ Луганського державного університету внутрішніх справ ім.Е.О.Дідоренка №36 від 28.12.2010 р.; акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 19.10.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорено на засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ і оприлюднено на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.), «Преемственность новации в юридической науке» (г. Омск, 2009 г.) «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 15 квітня та 24 серпня 2010 р.), та круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 25 травня 2011р.)

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у восьми публікаціях, з них, три статті в наукових фахових виданнях України, а також п’ять – тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, додатку та списку використаних джерел (224 найменування). Повний обсяг дисертації становить 188 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 164 сторінки.