ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ ЯК ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і задачі дослідження, розкрито теоретико-методологічну основу та представлено методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичну значущість отриманих результатів, наведено дані щодо впровадження і апробації результатів дисертації.

У першому розділі «Наукові підходи до дослідження категорії часу в процесі розвитку особистості» проаналізовано й узагальнено основні підходи до розуміння понять «категорія часу», «особливості темпоральності», «темпоральні характеристики та регулятивні якості особистості», представлено результати аналізу та узагальнення напрямків наукових досліджень особливостей темпоральності особистості студента.

Вперше питання про психологічний час поставив Курт Левін. Він визначив структуру психологічного часу, складовими елементами якої розглядав минуле, сьогодення, майбутнє. Акцентуючи увагу на взаємозв'язку цих компонентів, дослідник вважав, що сприйняття людиною сьогодення пов'язане з його спогадами про минуле, очікуваннями і намірами на майбутнє.

Засновник психоаналізу 3. Фрейд вважав, що на розвиток і формування особистості безпосередньо впливає минуле, А. Адлер відмічав цілеспрямований характер лінії життя, що знаменує спрямованість людини в майбутнє, у психології біхевіоризму функціонування психіки в цілому пов'язане з категорією сьогодення. Гештальтпсихологія в класичному варіанті безпосередньо не пов'язана з психологією особистості і її часом, але на її основі була розроблена і набула широкого поширення теорія поля К. Левіна. Представники гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Олпорт та ін.) вважають, що однією з рушійних сил людської діяльності є її спрямованість у майбутнє, прагнення до особистісного зростання та самоактуалізації. Концепція особистісної організації часу, яка запропонована
К. Абульхановою-Славською, Т. Березіною, підкреслює онтологічний характер організації часу особистістю, що здійснюється або в діяльності, або в житті в цілому. В межах підходу психологічного дослідження особистісного часу
В. Ковальов обґрунтовує три модуси його існування, а саме: об'єктивний, суб'єктивний і суб'єктний.

Аналіз зазначених наукових підходів до категорії часу зумовив визначення темпоральності особистості як прояв людини в часі, в часових аспектах життя, що включає: особливості сприйняття і переживання часу, особливості регуляції поведінки та організації діяльності в часі. Темпоральні характеристики особистості мають свою вікову динаміку, тому, на наш погляд, більш доцільно розглядати їх формування в юнацькому віці, зокрема у студентському періоді життя. Спосіб організації часу життя залежить від віку та розвитку індивідуальних властивостей людини. В. Ковальов, досліджуючи часовий аспект розвитку особистості, виділив і обґрунтував чотири типові способи організації часу особистістю.

Темпоральні характеристики особистості в юнацькому віці тісно пов’язані з особливостями соціальної ситуації розвитку, основними новоутвореннями та провідним видом діяльності у досліджуваному періоді, з огляду на це темпоральність особистості є багатоаспектним чинником розвитку, котру важливіше формувати у період навчання у ВНЗ. У дослідженнях Є. Головахи зазначено, що кожен етап життя має свою домінанту: якщо юність – час створення життєвого проекту, то зрілість – час його здійснення.

Цілісна часова структура суб'єкта – це єдиний комплекс темпоральних характеристик особистості, що відносяться до різних рівнів організації психічного: суб'єктивний рівень включає когнітивну, мотиваційно-особистісну і емоційну сфери; об'єктивний рівень включає стратегії і способи часової організації діяльності. Особливості часової психічної регуляції і здатність до організації часу життя закладена в основі природи психіки людини і розвитку особистості, відмінними рисами цього є лише індивідуальні властивості особистості. Проведений теоретичний пошук дозволяє зробити спробу розглядати темпоральність в межах дослідження як психічну властивість особистості, що визначає усвідомлене відношення людини до часу, здатність моделювання когнітивної, емоційно-вольової та поведінкової складових і має регулятивний характер.

У другому розділі «Емпіричний аналіз темпоральності в характеристиці розвитку особистості студента» наводиться схема побудови дослідження, загальна характеристика груп досліджуваних та подана характеристика методик дослідження темпоральних та особистісно-регулятивних характеристик особистості, студента наведені результати констатувального етапу дослідження.

Експериментальне дослідження проводилося на базі факультетів економіки та кібернетики Херсонського національного технічного університету упродовж
2010-2011 навчального року. В дослідженні взяли участь 237 студентів – 133 студентки (M±SD – 19,33±1,56 років) та 104 студента (M±SD – 19,08±1,39 років). Якісна характеристика вибірки налічує – 76 студентів першого, 53 студента п’ятого курсу факультету економіки; 79 студентів першого курсу, 29 студентів п’ятого курсу факультету кібернетики.

На першому етапі експериментального дослідження нами сформовано вибірку досліджуваних та проведено констатувальне дослідження темпоральних та регулятивних характеристик особистості студента. Психодіагностичні методики обирались на основі їх відповідності меті та задачам дослідження, попереднього теоретичного аналізу феномену темпоральності, а також їх відповідності віку досліджуваних. Перша група діагностичних методик, за допомогою яких вивчалися особистісні властивості юнацтва, включала: опитувальник життєстійкості С. Мадді в адаптації Д. Леонтьєва, О. Расказової; опитувальник В. Моросанової «Стильові особливості саморегуляції поведінки – ССП-98»; до другої групи діагностичних методик вивчення часових аспектів життя в юнацькому віці були включені: методика «Шкали переживання часу» Є. Головахи, О. Кроніка, методика «Часові децентрації» Є. Головахи, О. Кроніка, шкала орієнтації у часі за методикою САМОАЛ (О. Лазукін, адаптація М. Каліна), дослідження сприйняття коротких інтервалів часу (30 с., 60 с. та 120 с.).

У результаті констатувального дослідження були виявлені достовірні відмінності в рівні виразності показників темпоральності у студентів першого та п’ятого курсів. Так, студенти 5 курсу переживають час як такий, що плине швидко
(t = -2,34; p = 0,020), тобто вони гостро відчувають плин часу, його починає не вистачати і разом з тим він стає більш організованим (t = 2,69; p = 0,008). Крім того, п’ятикурсники більш орієнтовні на майбутнє (t = -2,06; p = 0,040), а студенти першого курсу – на минуле (t = 2,62; p = 0,009).

Ми припустили, що студенти першого та п’ятого курсів розрізняються не лише рівнем виразності показників темпоральності, але і їх структурною організацією. Для підтвердження цього припущення проводилося порівняння відповідних кореляційних матриць. У результаті аналізу було виявлено, що кореляційні матриці темпоральності у студентів першого та п’ятого курсів є неоднаковими, про що свідчать статистики, знайдені як на основі функції
ML – максимальної правдоподібності (p < 0,0001), так і GLS – узагальнених найменших квадратів (p < 0,033). Це говорить про якісно різні паттерни взаємозв’язків темпоральних характеристик у цих груп студентів.

Одним із інформативних методів, що змістовно розкриває отримані відмінності кореляційних матриць, є структурографічний аналіз, який дозволяє виявити базові елементи, що детермінують побудову структури темпоральних характеристик студентів різних курсів, а також наочно представити специфіку кореляційних взаємозв’язків між елементами темпоральності. Розраховувалися наступні індекси: індекс когерентності (узгодженості) структур темпоральності (ІКС) – функція числа позитивних значимих зв’язків в структурі і міри їх значущості, індекс дивергентності (ІДС) – функція числа і значущості негативних зв’язків в структурі, індекс загальної організованості (ІЗО) – функція загальної кількості зв’язків і їх значущості. В результаті аналізу було виявлено, що індекс когерентності структур темпоральності у студентів п’ятого курсу статистично значуще вищий (c²_емп. = 32,31; p < 0,05), тобто узгодженість, скорельованість показників темпоральності у студентів п’ятого курсу є суттєво більшою ніж у студентів першого курсу. Також студенти п’ятого курсу статистично значуще (c²_емп.= 30,14; p < 0,05) переважають студентів першого курсу за індексом загальної організованості.

Поряд з аналізом структурних індексів проводився аналіз змісту базових для даної структури якостей, тих елементів структури, які мають максимальне число зв’язків із іншими елементами, тобто володіють найбільшою структурною вагою. Базовими характеристиками темпоральності для студентів першого та п’ятого курсів є такі властивості сприйняття і переживання часу як: приємність, організованість, цілісність. До числа показників, що дезінтегрують систему темпоральності (являються антибазовими), як для студентів першого, так і п’ятого курсів відносяться: стрибкоподібність, перервність, роздробленість. Аналіз структурограм студентів першого та п’ятого курсів свідчить про те, що не зважаючи на повну ідентичність складу перемінних, що характеризують темпоральність особистості в обох групах, структурна організація в них різна за кількістю значущих зв’язків на користь студентів п’ятого курсу. Даний результат вказує на переструктурування компонентів темпоральності упродовж навчання у вищому навчальному закладі.

За результатами факторного аналізу отриманих даних було виділено сім значущих факторів, що пояснюють 55,79 % сумарної дисперсії.

Перший фактор включив шість показників. У цьому факторі, що відображає найбільшу долю сумарної дисперсії вихідних ознак 10,24 % (факторна вага становить 2,66), значимі ваги після обертання отримали всі шкали із опитувальника ССП-98 В. Моросанової, а саме «планування» (0,634), «моделювання» (0,632), «програмування» (0,551), «оцінка результатів» (0,737), «гнучкість» (0,695), «самостійність» (0,489). Зважаючи на значущі факторні навантаження шкал, що утворили цей фактор, його можна ідентифікувати як «загальний рівень саморегуляції». Чим вищі оцінки за цим фактором, тим вищий індивідуальний рівень саморегуляції особистості, тобто виділений фактор відображає загальний рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції довільної активності людини.

Зміст другого фактору, який зумовив 9,25 % сумарної дисперсії (факторна вага становить 2,40 загального розкиду оцінок), задається переважно наступними шкалами переживання часу (перераховані у порядку зменшення факторної ваги): «безперервний – переривчастий» (0,701), «цілісний – роздроблений» (0,656), «повільний – швидкий» (0,529), «одноманітний – різноманітний» (0,520). Цей фактор може бути позначений як фактор «континуальності – дискретності часу». Дискретний час – це час стрибкоподібний, переривчастий, роздроблений, частіше різноманітний; континуальний – час плавний, безперервний, цілісний, з тенденцією до одноманітності.

Третій фактор пояснює 8,13 % сумарної дисперсії (факторна вага становить 2,10), утворили шкали тесту життєстійкості: «залученість» (0,706), «контроль» (0,695), «прийняття ризику» (0, 655) та «шкала орієнтації в часі» (0,537) з методики САМОАЛ. Всі показники мають позитивне факторне навантаження. Близькою за психологічним змістом до конструкту життєстійкості є шкала орієнтації в часі, яка свідчить про здатність суб'єкта жити сьогоденням, відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, бачити своє життя цілісним, а не сприймати його дискретно. Враховуючи зміст факторних навантажень, цей фактор був ідентифікований як «життєстійкість».

Четвертий фактор (7,86 % сумарної дисперсії, факторна вага становить 2,04) утворили три показники міри точності сприйняття коротких проміжків часу: «30 с» (0,696), «60 с» (0,682), «120 с» (0, 733). Знаючи особливості сприйняття і оцінки інтервалів часу можна розробити систему прийомів, котрі стануть у нагоді у моменти вимушених очікувань, подій, зустрічей тощо. Психічна напруга, що знімається при цьому, є одним із моментів самовиховання і навчання саморегуляції. Виходячи з цього, фактор отримав назву – «точність сприйняття коротких проміжків часу».

П’ятий фактор (7,63 % сумарної дисперсії, факторна вага становить 1,98) – біполярний утворили три шкали психологічного сприйняття часу:
«стислий – розтягнутий» (- 0,747), «організований – неорганізований» (- 0, 674) та «порожній – насичений» (0, 699). Цей фактор позначений як фактор «напруженості в переживанні часу». Напружений час – це час стислий, насичений, організований; ненапружений – розтягнутий, порожній, неорганізований.

Зміст шостого фактору (6,40 % сумарної дисперсії, факторна вага становить 1,66) задається переважно наступними шкалами: «приємний – неприємний» (0,718), «безмежний – обмежений» (0,699). Цей фактор характеризує таку властивість психологічного часу особистості, як емоційна оцінка діапазону часу, і був позначений нами як «емоційна оцінка діапазону часу». Саме поєднання цих шкал ґрунтується на глибинних переживаннях людини, пов'язаних з усвідомленням кінечності індивідуального існування, але в дитячому та юнацькому віці час ще переживається як приємний, завдяки нерозумінню його обмеженості для здійснення життєвих цілей і мрій.

Сьомий фактор (6,30 % сумарної дисперсії, факторна вага становить 1,64) утворили шкали, що виражають ступінь вираженості «орієнтації на минуле» (0,780), «теперішнє» (0,596) та «на майбутнє» (0,558). Цей фактор позначений нами як фактор «часові орієнтації». Завдяки наявності у людини так званого механізму часової децентрації – здатності розглядати своє життя з будь-якої часової позиції, або будь-якого хронологічного моменту життя, можна спостерігати у особистості певну спрямованість на один із модусів часу. Переважаюча часова орієнтація на минуле, теперішнє, або майбутнє обумовлена віком особистості. Таким чином, розвідувальний факторний аналіз дозволив виявити чітку семифакторну структуру регулятивно-темпоральних характеристик особистості. За його результатами була побудована структурна модель взаємозв’язків регулятивно-темпоральних характеристик особистості. Із застосуванням можливостей структурного моделювання було проведено верифікацію даної структурної моделі, яка здійснювалась за результатами вибірки випробовуваних, що не ввійшли до процедури експлораторного аналізу.

Основні фактори психологічного сприйняття та переживання часу не корелюють один із одним (рис. 1). Так, властивості темпоральності особистості: міра дискретності, напруженості і емоційна оцінка діапазону часу, за даними нашого дослідження, є незалежними (коефіцієнти кореляції знаходяться в межах
від 0,01 до 0,1) факторами відносно один одного. Незначущими виявилися взаємозв’язки між мірою дискретності, напруженості і емоційною оцінкою діапазону часу, часовими орієнтаціями (на минуле, теперішнє та майбутнє) та сприйняттям коротких проміжків часу (r знаходяться в межах від 0,01 до 0,12). Значення індексів відповідності емпіричних даних моделі виявилися досить високими: Chi-square/df = 1,231; CFI = 0,956; RMSEA = 0,035, тобто модель демонструє гарну відповідність емпіричним даним. Отже, отримані в нашому дослідженні результати свідчать про незалежність темпоральних характеристик особистості.