Підстави та процесуальний порядок заявлення і вирішення відводів (самовідводів) посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, темами; окреслено мету, задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури, обсягу роботи.

Розділ перший „Загальна характеристика інституту відводу в кримінальному процесі“ складається із трьох підрозділів і містить аналіз змісту понять відводу, самовідводу, історичний екскурс в давні пам’ятки права, аналіз міжнародних стандартів забезпечення вимог щодо неупередженості і безсторонності суддів та прокурорів.

У підрозділі 1.1. „Поняття, значення, суть відводу, самовідводу“ досліджено наукові підходи до визначення змісту даних понять у науці кримінального процесу. На думку автора, відвід повинен розглядатися як результат, наслідок, процесуальне рішення компетентного суб’єкта, прийнятого на основі заяви про усунення від провадження посадової особи. Запропонована авторська наукова дефініція відводу.

Поняття самовідводу в чинному законодавстві невизначене. На основі поняття „відвід“, з врахуванням відмінностей, запропонувана авторська дефініція самовідвіду.

Інститут відводу відіграє значення гарантії неупередженості, незалежності посадових осіб, які ведуть провадження, захисту законних прав, інтересів учасників процесу, гарантії правосуддя, доступу до нього.

У підрозділі 1.2. „Історичний аспект розвитку інституту відводу“ здійснено аналіз давніх пам’яток права, які діяли на українських землях, а саме: „Руської правди“, Литовських Статутів, звичаєвого права часів Гетьманщини на Запоріжжі, Конституції Пилипа Орлика, Зводу законів „Права, за якими судиться малоросійський народ“. В них зазначалось, що суддя має здійснювати судочинство неупереджено та безсторонньо. Передбачено, що для реального здійснення цієї вимоги необхідно, аби сторона по справі мала право заявити відвід. В Короткому зображенні процесів, Указі від 23 жовтня 1723 р., Статуті кримінального судочинства 1864 р. були передбачені підстави відводу судді: відносини родства та свояцтва зі стороною; неприязні стосунки; інтерес у певному вирішенні справи; участь у розгляді іншої справи за таких же обставин; надання порад стороні. Відвід вирішував суддя (суд), якому він був заявлений.

В період існування незалежних УНР і ЗУНР зусилля законодавця були спрямовані на закріплення принципів справедливого та об’єктивного судочинства. В основу побудови органів юстиції ставилась вимога щодо неупередженості суду і прокурора.

У законодавстві радянського періоду історично сформовані підстави відводу також були враховані з певними відмінностями. У ст. 18 Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 1958 року було передбачено, що суддя, прокурор, слідчий … “не можуть брати участь в провадженні по кримінальній справі і підлягають відводу, якщо вони особисто, прямо чи побічно, заінтересовані в цій справі”.

У підрозділі 1.3. „Міжнародні стандарти забезпечення вимог щодо неупередженості та безсторонності суддів і прокурорів“ розглянуті положення документів ООН, Європейського союзу, рішень Європейського суду з прав людини. Констатовано наявність у міжнародному та європейському праві розвиненого інституту забезпечення вимог щодо неупередженості та безсторонності органів судової влади.

Європейські міжнародно-правові стандарти у сфері забезпечення неупередженості та безсторонності суддів визначені у Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, Рекомендації № (94) 12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, Європейській хартії про закон “Про статус суддів”, Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів “Незалежність, ефективність та обов’язки” та закріплені практикою Європейського суду з прав людини у галузі кримінального судочинства.

Керівні принципи щодо ролі прокурорів, Рекомендація REC (2000) 19 Комітету Міністрів державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального судочинства, Стандарти професійної відповідальності та виклад основних обов’язків і прав прокурорів, Основні принципи етики поліцейської служби містять положення щодо неупередженості та безсторонності прокурорів, правоохоронців при виконанні службових повноважень і повинні бути враховані в національному законодавстві.

Розділ другий „Інститут відводу судді“ складається із двох підрозділів і містить науковий аналіз застосування підстав для відводу судді, самої процедури заявлення та вирішення заяви про відвід, наслідків її задоволення або відмови в її задоволенні.

У підрозділі 2.1. „Підстави для відводу судді“ проаналізовано погляди науковців щодо теоретичної класифікації підстав відводу судді. За змістовним критерієм однотипних обставин, запропоновано авторську класифікацію цих підстав. З’ясована правова сутність кожної з підстав відводу судді та їх місце в системі підстав відводу, здійснене доктринальне тлумачення термінів, оціночних понять, використаних законодавцем при формулюванні підстав відводу, запропоновані науково обґрунтовані підходи для встановлення підстав відводу, наведені приклади їх коректного застосування.

Аргументовано визнано необхідність передбачити такий спосіб забезпечення засади змагальності, який би заборонив одному учаснику процесу виконувати дві або більше процесуальні функції в одному кримінальному провадженні. Доведено, що у випадку наявності підстав для винесення ухвали (постанови) про визнання судді потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх законним представником він не може брати участь у розгляді справи. Запропоновано розширити обсяг підстави відводу, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 75 КПК України та охопити випадки, коли суддя давав пояснення чи повинен бути допитаний як свідок.

Суддя в силу вимог закону не може поєднувати свої процесуальні функції з функціями іншого учасника процесу. Зроблено висновок, що повторна участь судді не дозволяє йому брати участь в провадженні через психологічні особливості оцінки доказів та прийняття рішення по ньому, а також через специфіку здійснення судового контролю.

Обгрунтовано висновок, що у контексті інституту відводу терміни “родич“, “близький родич“ слід замінити на терміни “родич, чоловік чи дружина, член сім’ї, свояк“, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни в п.п. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 КПК України. В кримінально-процесуальному законодавстві відносини свояцтва мають бути відтворені як самостійна обставина, що виключає участь посадової особи у провадженні.

Зроблено висновок про необхідність відмежування таких підстав для відводу, як “заінтересованість у результатах провадження“ та “інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді“. На основі тлумачення терміну “інтерес“, аналізу позиції правознавців запропоновано авторське визначення особистого інтересу судді чи його родичів у результатах провадження.

На нашу думку, така підстава для відводу як “інші обставини, які викликають обґрунтований сумнів в неупередженості судді“ є універсальною і повинна застосовуватися тоді, коли відсутні інші, прямо вказані в КПК обставини, які усувають суддю від провадження.

Автором виявлені порушення порядку визначення судді АСДОС, які повинні розглядатися як підстава відводу.

У підрозділі 2.2. “Процедурні питання самовідводу, відводу судді“ проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних науковців на оптимальний порядок оголошення складу суду і роз’яснення права на відвід, суб’єктів його заявлення та вирішення, наслідки задоволення заяви про відвід судді чи відмови в її задоволенні.

Оголошення складу суду і роз’яснення права на відвід є гарантіями здійснення права на судовий захист законних інтересів особи, забезпечення доступу до правосуддя. В роботі визначено обсяг відомостей про склад суду, які слід надавати у зв’язку з правом сторін на відвід. Окреслено часові межі заявлення відводу. Обґрунтовано положення, що особи, які входять до складу сторін обвинувачення і захисту, мають право на заявлення відводу в ході всього судового засідання аж до видалення суду до нарадчої кімнати. Заява про відвід має бути належно мотивована.

Зазначено, що за наявності законних підстав суддя зобов’язаний заявити самовідвід, надавши відповідні пояснення. Зроблено висновок про те, що незаявлення самовідводу суддею є підставою дисциплінарної відповідальності.

Порядок вирішення заявленого відводу повинен неухильно виконуватися. Його недотримання підпадає під ознаки істотного порушення КПК.

Згідно ч. 1 ст. 81 КПК України суд, якому відвід заявлено, його і вирішує. При такій ситуації відвід перестає бути процесуальною гарантією неупередженості суду. Вирішувати відвід має зовнішній орган – апеляційний суд. Запропоновано передбачити в законі, щоби заяву про відвід одноособового судді вирішував суддя апеляційного суду, а заяву про відвід двох чи більше суддів із складу колегії вирішувала колегія суддів апеляційного суду.

З метою усунення прогалин в процедурі вирішення заяви про відвід, самовідвід запропонований відповідний порядок.

Для запобігання зловживання правом на відвід пропонуємо запровадити грошові стягнення за безпідставне його заявлення.

Запропоновано низку змін і доповнень з метою вдосконалення права на відвід та його вирішення у новій кримінально-процесуальній формі.

Розділ третій “Особливості самовідводу та відводу прокурора, слідчого“ складається з двох підрозділів і присвячений аналізу підстав самовідводу, відводу прокурора, слідчого та процедури здійснення права на заявлення їм відводу, порядку вирішення заяви про відвід, наслідків заявлення і вирішення відводу.

У підрозділі 3.1. “Підстави самовідводу та відводу прокурора, слідчого“ проаналізовані норми, передбачені ст. 77 КПК України. Зроблені висновки про те, що інститут відводу щодо прокурора, слідчого має мету забезпечити їх неупередженість, законність їх дій, рішень.

Розглянуті особливості застосування окремих підстав самовідводу, відводу прокурора з точку зору теорії і практики. Підстави відводу прокурора і судді є аналогічними за змістом, за винятком пов’язаних з виключними судовими функціями.

Виявлені розбіжності в оцінці дозволу законодавцем участі одного прокурора на різних стадіях кримінального процесу.

Попередня участь прокурора в досудовому розслідуванні не може сприйматися як перешкода подальшої участі його у справі.

Доведено, що підстави відводу слідчого сконструйовані з огляду на загальні завдання інституту відводу і охоплюють засаду несуміщення процесуальних статусів, родство зі сторонами, інтерес у результатах провадження, сумніви в неупередженості здійснення провадження. Запропоновано розширити ч. 1 ст. 77 КПК України новими положеннями. Попередня участь слідчого в досудовому розслідуванні в такому ж статусі не може бути підставою відводу, крім випадків, коли він допустив порушення норм КПК, у зв’язку з чим запропоновано доповнити ч. 3 ст. 77 КПК України.

Підрозділ 3.2. “Процесуальний аспект самовідводу, відводу прокурора, слідчого“ містить аналіз процедурних питань заявлення відводу прокурору, слідчому, їх вирішення та наслідків задоволення заяви про відвід чи відмови в її задоволенні.

Обґрунтовано 3-х денний строк вирішення заяви про відвід прокурора. Зроблено висновок щодо збереження відомчої форми вирішення відводу прокурора як альтернативної судовій моделі. Рішення про відвід прокурора у стадії судового розгляду оформлюється у вигляді ухвали. Суд має заслухати пояснення прокурора з приводу заявленого відводу, думки інших учасників, після чого в нарадчій кімнаті приймає рішення про відвід або відмовляє в задоволенні відводу прокурора. Запропоновано ухвалу суду направляти вищестоящому прокурору для організації підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів держави і громадян по даному провадженні.

В правовому регулюванні заявлення та вирішення відводу слідчого також виявлені істотні прогалини. Запропоновано при прийнятті справи до свого провадження зобов’язати слідчого оголосити сторонам про це, роз’яснити право та підстави відводу, зафіксувавши ці дії в протоколі. Аналогічне положення має застосовуватись і при розслідуванні справи групою слідчих, при виконанні окремих і судових доручень. Право заявлення відводу слідчому мають особи, які входять до складу сторін обвинувачення і захисту.

Запропоновано вказати в законі вимоги до заяви про відвід, зробивши її уніфікованою для всіх учасників процесу. Форма заяви про відвід слідчого може бути письмова чи усна з обов’язковим зазначенням аргументованих обставин заявлення відводу. Усна заява має фіксуватись у протоколі слідчим.

Запропоновано внести зміни в ст. 81 КПК України, доповнивши її ч. 4, де передбачити альтернативну процедуру вирішення відводу на досудовому розслідуванні. Слід передбачити обов’язок слідчого викласти свої пояснення з приводу заяви про відвід, доповнивши ст. 81 КПК України новою частиною.

У разі задоволення заяви про відвід слідчого кримінальне провадження за рішенням начальника органу досудового розслідування передається для провадження іншій уповноваженій посадовій особі.

З метою удосконалення законодавства про відвід прокурора, слідчого запропоновано внести зміни до ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 81, доповнити ст. 77 ч. 3, ст. 81 ч. 4, ч. 1 ст. 303 доповнити п. 9, ч. 2ст. 412 КПК України.