ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЛОКАЛЬНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, містяться відомості про апробацію та публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ «Методологічні засади дослідження локальних нормативно-правових актів» присвячено виявленню та обґрунтуванню сучасних методологічних підходів до розуміння локальних нормативно-правових актів.

У підрозділі 1.1. «Локальні нормативно-правові акти як категорія сучасної юриспруденції» проаналізовано сучасні підходи до розуміння локальних нормативно-правових актів. Виявлено, що в юридичній літературі немає узгодженості щодо розуміння як природи правової локальності, так і місця локальних нормативно-правових актів у системі правових актів. Так, на рівні загальнотеоретичних досліджень та трудового права локальні нормативно-правові акти пов’язуються виключно з організаційним саморегулюванням, що виражається в прийнятті актів організацій, що містять норми права, обов’язкові для певного кола суб’єктів. Проте на рівні конституційного та муніципального права під локальними нормативно-правовими актами розуміються акти, прийняті органами місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції.

На цій основі запропоновано широкий підхід до розуміння локальних нормативно-правових актів, який поєднував би організаційну та територіальну локальність. Організаційна локальність формується за суб’єктним принципом, оскільки локальні нормативно-правові акти поширюють свою дію виключно на учасників організаційних правовідносин. Територіальна локальність формується за просторовим принципом, оскільки поширює свою дію на відносини, що відбуваються в межах певної території. Особливим видом локальності є відомча локальність, яка формується за суб’єктним принципом і поширює свою дію на співробітників того чи іншого державного органу чи системи органів.

Підрозділ 1.2. «Правова природа локальності нормативно-правових актів» присвячено доведенню тези, що локальність нормативно-правових актів є результатом їх ситуативної дії. Рівень локального нормативно-правового регулювання є найбільш ефективним, оскільки дозволяє враховувати специфіку організації, місцевості чи відомчої функціональної спрямованості. Доведено, що локальні правові норми утворюються та ухвалюються на основі правових ситуацій, які є найбільш типовими для відповідної сфери правових відносин, у зв’язку з чим вони формують самостійний рівень правового регулювання.

На цій основі доведено цінність локальних нормативно-правових актів. Локальність є такою характеристикою нормативно-правового акта, яка дозволяє констатувати його високу затребуваність та, як правило, стабільність. По-перше, локальність передбачає вузьку спрямованість дії нормативно-правового акта, а отже, його спеціалізацію. По-друге, локальність дає можливість стверджувати професійність та функціональну специфічність підготовки та впровадження такого акта.

У підрозділі 1.3. «Локальні нормативно-правові акти в системі правових актів» виявлено місце досліджуваних актів у системі більш високого порядку – системі правових актів. Доведено, що локальне правове регулювання покликано об’єднати елементи, з одного боку, загальнодержавного централізованого регулювання та, з іншого – діяльність різного роду підприємств, організацій, установ, відомств, а також територіальних громад.

Запропоновано таке визначення локальних нормативно-правових актів: це особливі нормативно-правові акти, які локалізовані за територіальним або суб’єктним принципом, містять норми права та регулюють відносини, що виникають у процесі місцевого самоврядування, управління організацією та реалізації відомчих функцій.

У другому розділі «Локальні нормативно-правові акти як елементи правової системи» розглядаються питання існування локальних нормативно-правових актів як самостійних компонентів правової системи України.

Підрозділ 2.1. «Локальний нормативно-правовий акт як джерело права» присвячено доведенню тези, що локальний нормативно-правовий акт є джерелом права в матеріальному сенсі. Продемонстровано, що навіть за відсутності в українському законодавстві посилання на локальні нормативно-правові акти як на джерела права судова практика послідовно підтверджує, що при вирішенні спорів суди керуються не тільки загальнодержавними актами, але документами, прийнятими всередині організацій (що особливо справедливо щодо локальних актів, які містять норми трудового права), на рівні територіальних громад та обов’язковим чином – у межах відомчої нормотворчості.

Доведено також, що локальні нормативно-правові акти встановлюють саме правові норми, а не норми корпоративного типу, як це часто заявляється в юридичній літературі щодо організаційних локальних нормативно-правових актів.

У підрозділі 2.2. «Предмет, суб’єкт та процедура локальної нормотворчості» розкрито сутність процесу створення локальних правових норм та ухвалення рішень на їх основі.

Доведено, що предмет локальної нормотворчості є дуже широким, оскільки кардинальним чином відрізняється в залежності від типу правової локальності. Для територіальних локальних нормативно-правових актів це будуть питання місцевого значення, здебільшого пов’язані з організацією життя територіальної громади. Для організаційних локальних нормативно-правових актів предметом стають внутрішньоорганізаційні питання (трудовий розпорядок, процедура ухвалення рішень, керівництво підприємством чи організацією тощо). Відомчі локальні нормативно-правові акти націлені на вирішення вузькоспеціальних питань, пов’язаних з професійною діяльністю суб’єктів (наприклад, накази МВС відомчого характеру, які є обов’язковими до виконання виключно співробітниками цієї структури) або процедурами заохочення (відомчі нагороди). Суб’єктна та процедурна специфіка локальної нормотворчості виражена в її одноосібному чи колективному характері, а також стадіях ухвалення локальних правових норм.

Підрозділ 2.3. «Реалізація та застосування локальних нормативно-правових актів» присвячено розгляду особливостей втілення локальних нормативно-правових актів у правових відносинах. У цьому контексті стверджується, що тісний зв’язок між державними та локальними актами, необхідність їх одночасного, паралельного застосування – особливості локального правового регулювання. При цьому виникає свого роду спадкоємність правового регулювання, коли локальні нормативно-правові акти спрямовані не тільки на здійснення первинного регулювання, а й на конкретизацію правових норм, що містяться в загальнодержавних нормативно-правових актах.

Особливість реалізації положень локального нормативно-правового акта полягає в тому, що вони є одночасним продовженням реалізації права загальнодержавного рівня. При цьому застосування локальних правових норм пов’язано зі специфікою органів, що його здійснюють. Так, для територіальної локальності – це виконкоми місцевих рад, для організаційної локальності – спеціальні комісії, для відомчих – правозастосування фактично збігається з правореалізацією.

У третьому розділі «Типи локальних нормативно-правових актів в Україні» розкрито специфіку кожного типу локальних нормативно-правових актів: організаційних, територіальних та відомчих.

У підрозділі 3.1. «Організаційні локальні нормативно-правові акти та їх види» розглянуто особливості нормативно-правових актів підприємств та організацій. При цьому наведено розгорнуту класифікацію таких актів: за суб’єктами прийняття, за передбаченістю законодавством, за сферою дії, за часом дії, за типом локальних правових норм, за юридичною силою, за ступенем узагальненості, за змістом тощо. При цьому доведено, що найбільш поширеними в Україні є організаційні локальні нормативно-правові акти таких типів, як статути організацій, устави підприємств, акти, що прямо випливають із трудового договору, акти, що встановлюють правила трудового розпорядку.

Підрозділ 3.2. «Територіальні локальні нормативно-правові акти та їх правова природа» має за мету аналіз сутності та специфіки актів органів місцевого самоврядування як локальних нормативно-правових актів. У науці муніципального права територіальні локальні нормативно-правові акти розглядаються переважно з точки зору теорії волевиявлення, тобто як певним чином оформлена воля територіальної громади. При цьому перелік таких форм є широким, адже територіальні локальні нормативно-правові акти включають: а) статути; б) регламенти; в) положення; г) інструкції; д) правила; е) плани; є) програми. Усі ці акти є обов’язковими до виконання на певній території, а їх забезпечення гарантується законодавством України про місцеве самоврядування.

У підрозділі 3.3. «Специфіка відомчих локальних нормативно-правових актів» обґрунтовується теза, що окремі типи відомчих нормативно-правових актів є локальними за суб’єктним принципом.

Доведено, що відомчі підзаконні нормативно-правові акти, як правило, регулюють внутрішньовідомчі відносини та не завжди поширюють свою дію на необмежене коло осіб. Наприклад, інструкції міністерств (особливо – МВС) та відомств (зокрема, НБУ, СБУ) є обов’язковими до виконання лише співробітниками системи органів, що входять до структури цих відомств. Аналогічна ситуація спостерігається з відомчими нагородами, оскільки дія норм про заохочення працівників міністерств та відомств має чітко виражену суб’єктну спрямованість, як і в разі з організаційною локальністю.