Попов Сергій Афанасійович. Нововведення в системі органів публічної влади стратегічний підхід

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито сутність і ступінь наукової розробки проблеми; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами досліджень, визначено мету й задачі, об’єкт, предмет, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну отриманих результатів, їх наукове і практичне значення, особистий внесок здобувача; наведені дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою, структура та обсяг дисертації.
У першому розділі «Теоретико-методологічне підґрунтя дослідження комплексного механізму нововведень в системі органів публічної влади» уточнено й охарактеризовано сутність парадигми інноваційного розвитку суспільства, обґрунтовано комплексний механізм нововведень; визначено їх поняття та предметне поле, досліджено світовий і вітчизняний досвід їх об’єктивації; виявлено тенденції концептуалізації комплексного механізму нововведень у державно-управлінських та суміжних дослідженнях.
Сучасну парадигму інноваційного розвитку суспільства охарактеризовано як систему концепцій, ідей, теорій, підходів тощо, які в сукупності надають загальнотеоретичне уявлення про його теперішній етап піднесення. В основу цієї парадигми покладено: синергетичну концепцію та підходи (глобалізаційний, інформаційний, інноваційний, соціальний, європеїзаційний, сталого розвитку, ситуативний та системний), що характеризують найвпливовіші тенденції еволюції суспільства; циклічно-генетичну теорію та концепції соціального та державного (публічного) управління, які відповідно надають уявлення про циклічність оновлення суспільства та тенденції змін в управлінні суспільним розвитком. В парадигмі реформування державного (публічного) управління розглядається через використання комплексного механізму нововведень, який логічно поєднує сукупність механізмів ініціювання нововведень, цільових механізмів та механізмів функціонування системи органів публічної влади в режимі нововведень. Показано, що у межах здійснення державно-управлінських (адміністративних) реформ останній механізм є головним, де інноваційна діяльність та нововведення відіграють провідну роль в оновленні ефективності системи органів публічної влади, розвитку громадянського суспільства та їх взаємин. Зазначені нововведення засновані на ціннісних орієнтирах та сучасних принципах концепцій соціального й державного управління.
З огляду на найбільш дотичні до предмету цього дослідження підходи до трактування понять «інновація» («нововведення»), «державно-управлінські реформи» та «державно-правові інновації», сформульовано поняття «державно-управлінські нововведення» як масштабні наслідки якісних змін (здійснених у межах державно-управлінських реформ) у складових системи органів публічної влади, їх взаємозв’язках, громадянському суспільстві, його взаєминах із зазначеною системою у процесі формування і реалізації державної і місцевої політики. При цьому основними аргументами обрано те, що: державно-управлінські реформи є провідним організаційним і змістовним початком якісних змін у системі органів публічної влади, суспільстві та їх взаєминах; основним цілеспрямованим способом здійснення змін є інноваційна діяльність, яка спрямована на масштабне поширення цих нововведень як головний критерій-результат досягнення ефекту від них у межах реформ; ці нововведення мають стратегічний характер у досягненні суспільнозначущих змін. Цей підхід забезпечує вищий рівень теоретичного узагальнення в формулюванні поняття «державно-управлінські нововведення», яке можна уточнити в разі виникнення нових принципів державного (публічного) управління, напрямів реалізації реформ.
Спираючись на основні ознаки поняття «державно-управлінські нововведення», структуровано узагальнене предметне поле цих нововведень за ознаками: система державного управління, система місцевого самоврядування, взаємозв’язки між цими системами; розвиток громадянського суспільства та взаємини його суб’єктів із зазначеними системами. На основі аналізу сучасних тенденцій розвитку складових цього поля конкретизовано можливі форми об’єктивації нововведень. За результатами аналізу моделей сучасних світових та вітчизняних реформ виявлено особливості інноваційних змін у відповідних системах державного управління. З’ясовано, що вітчизняне поле нововведень загалом відповідає загальносвітовим тенденціям (відображають поширення принципів належного врядування), проте це поле переважно зосереджено на оптимізації системи центральних і місцевих органів виконавчої влади, упорядкуванні їх функцій, штатної чисельності, витрат на їх утримання, урегулюванні питань щодо запобігання корупції; поширенні інструментів державного менеджменту; унормуванні та впровадженні засад організації та проходження державної служби, професійної компетентності; удосконаленні професійного навчання службовців і депутатів, підготовці лідерів; участі суб’єктів громадськості у прийнятті рішень та окремих аспектах е-урядування. Сучасні реформи у межах Стратегії «Україна – 2020» передбачають децентралізацію та реформування публічного адміністрування.
Визначено сегмент узагальненого предметного поля нововведень стосовно управління процесом сталого розвитку за участю органів публічної влади та суб’єктів громадськості у рамках реалізації принципів Європейської Стратегії інновацій і належного демократичного врядування на місцевому рівні, де пріоритетними принципами обрано (1) «сталий розвиток і орієнтація на довгострокові результати» та (2) «інновації і відкритість до змін». Решта принципів розглядаються як необхідні та достатні за обсягом для реалізації першого принципу через використання другого принципу. За використанням класичних моделей діяльності й організаційних змін структуровано цей сегмент нововведень та конкретизовано форми їх об’єктивації, що забезпечують ефективне управління процесом сталого розвитку, спроможність органів публічної влади та суб’єктів громадськості, їх дієві взаємини у процесі реалізації місцевої політики.
Виявлено та систематизовано найпоширеніші типи державно-управлінських нововведень, які забезпечують: підвищення спроможності органів публічної влади, їх «чутливості», «відкритості» та «прозорості» стосовно зовнішнього оточення; розвиток громадянського суспільства, підготовку лідерів демократичних змін у громадах, згуртованість та причетність їх суб’єктів до місцевих справ; зміцнення взаємин влади і громадськості, їх активне та дієве партнерство; формування інноваційно- і стало-орієнтованого світоглядів, прищеплення етичних норм і правил поведінки у суспільстві тощо. З’ясовано, що вітчизняний досвід характеризується локальним впровадженням окремих поширених типів нововведень, форми об’єктивації яких переважно запозичені зі світового досвіду та стосуються спроможності органів публічної влади, їх «чутливості», «відкритості» і «прозорості». При цьому на місцевому рівні об’єктивація останніх переважає у традиційних формах комунікації, а в містах обласного значення  і з використанням е-технологій, що пов’язано з відмінностями стану впровадження та використання інформаційно-телекомунікаційних технологій. В аспекті сприяння розвитку громадянського суспільства визначено першочергові нововведення, які спрямовані на забезпечення участі громадян в управлінні місцевими справами. Загалом система публічної влади України прагне до оновлення її ефективності у руслі загальносвітових тенденцій, проте, поширення нововведень є стриманим, іноді невдалим навіть у рамках Державних цільових програм. Це пов’язано з сукупністю назрілих проблем, зокрема пов’язаних із недосконалістю теоретико-методологічного забезпечення інноваційної діяльності системи органів публічної влади.
Щодо аналізу сучасного стану концептуалізації комплексного механізму нововведень у державно-управлінських та суміжних дослідженнях, то з’ясовано, що у новітніх напрацюваннях (дисертаціях, монографіях, фахових статтях, енциклопедії державного управління, фундаментальних підручниках) стрімко утверджується напрям щодо конструювання та функціонування інноваційних механізмів державного управління (засновані на використанні інструментів державного менеджменту); управління нововведеннями в економіці, системі охорони здоров’я та регіоні. Водночас зростає увага до механізму нововведень як інструменту цілеспрямованого оновлення ефективності системи органів публічної влади. Зокрема, досліджено предметне поле нововведень, структуровано окремі елементи інноваційної діяльності та інноваційного процесу органу публічної влади, розроблено концепцію теорії інновацій державного управління, методологію її становлення і розвитку, запропоновано використати механізм інновацій у реформуванні державної служби, визначено інновації як засіб реалізації державно-управлінських реформ тощо. Однак, не приділено достатньої уваги дослідженням інноваційної діяльності системи органів публічної влади за використанням системного підходу з метою виявлення її основних складових та взаємозв’язків, що надасть можливість з’ясувати інші напрями забезпечення успішного оновлення ефективності системи цих органів влади загалом. Довготривале та масштабне поширення нововведень в умовах невизначеностей вказує на необхідність розробки стратегічного підходу до управління нововведеннями у цій системі. У суміжних дослідженнях також відсутні напрацювання щодо: системного бачення інноваційної діяльності, інноваційного процесу та процесу поширення нововведень для умов аналогічних предмету цього дослідження; управління цими процесами в умовах невизначеностей; класифікації нововведень з позиції успішності їх масштабного поширення; систематизації факторів спротиву нововведенням.
У другому розділі «Механізм функціонування системи органів публічної влади в режимі нововведень: системний підхід до інноваційної діяльності» розроблено та обґрунтовано моделі інноваційної діяльності органу публічної влади та системи цих органів, досліджено особливості інноваційного процесу цього органу влади та побудовано класифікацію нововведень із позиції їх масштабного поширення.
За використанням загальних положень теорії нововведень та методології системно-діяльнісного підходу розроблено та обґрунтовано модель інноваційної діяльності органу публічної влади, яка системно відображає цей вид діяльності як поєднання найважливіших внутрішніх та зовнішніх складових. Перші представлено класичними інноваційним та управлінським процесами, ресурсами (кадровими, матеріальними, інформаційно-інтелектуальними, фінансовими тощо), можливостями (попередній та поточний досвід впровадження та використання нововведень, перспективні напрацювання, мотиваційний механізм, розвинуті інноваційна культура та активність впроваджувачів тощо), видами та способами супроводу складових інноваційної діяльності щодо навчання, досліджень, комунікації, формування інноваційної культури, методологічного та технологічного забезпечення. Зовнішні складові в цій моделі представлено виходом (державно-управлінською практикою як основним полем впровадження та застосування нововведень, джерелом формування нових потреб); входом (державно-управлінською наукою як джерелом інноваційних знань); відповідними ресурсами (для компенсування нестачі внутрішніх ресурсів), передумовами (сприятливими чинниками для успішного впровадження нововведень), видами та способами супроводу складових інноваційної діяльності та зв’язками. Зворотній зв’язок забезпечує передачу інформації про наслідки нововведень, нові потреби державно-управлінської практики та виконання функцій контролінгу. Сформульовано поняття «інноваційна діяльність органу публічної влади»  діяльність, що системно поєднує управління, здійснення та забезпечення інноваційного процесу органу публічної влади з використанням внутрішніх і зовнішніх ресурсів, можливостей, видів і способів супроводу.