ПРАВОМІРНІСТЬ СЛІДЧИХ ДІЙ: УМОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; показано її зв’язок з планами проведення науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів; наводяться відомості про їх апробацію та впровадження, кількість публікацій, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 “Проблемні аспекти визначення суті та видів слідчих дій” містить три підрозділи, у яких розкриті поняття, мета, завдання та види слідчих дій.

У підрозділі 1.1 “Теоретико-правові підходи до визначення поняття “слідчі дії” проведено історичний огляд підходів до розуміння слідчих дій та обґрунтовано, що до прийняття КПК України 2012 р. офіційного їх визначення не надавалося, а вченими вони спочатку тлумачились як будь-які дії слідчого, а згодом – як дії, спрямовані на збирання доказів. Водночас аналіз як історичних джерел, так і змісту чинного КПК не дають підстав для висновку, що слідчими є дії, спрямовані не лише на отримання (збирання) доказів, оскільки з їх допомогою розв’язуються й інші завдання кримінального провадження, а крім того, формування доказової бази здійснюється шляхом проведення не тільки слідчих, а й інших процесуальних дій.

При визначенні, які з процесуальних дій є слідчими, варто виходити з того, що оскільки кожна стадія кримінального провадження передбачає й особливі способи розв’язання його завдань, то серед процесуальних дій умовно вирізняються й слідчі дії, метою яких є розв’язання завдань, що виникають на стадії досудового розслідування та судового розгляду.

Найважливішими ознаками слідчих дій є те, що вони: а) передбачені та регламентовані нормами КПК; б) здійснюються гласно, у визначеній законом формі та відповідно до визначеної законом процедури; б) їх призначення – розв’язання процесуальних завдань, що виникають в ході досудового розслідування та судового розгляду; в) можуть здійснюватись лише уповноваженими на це особами та з участю інших осіб, що не підлягають відводу; г) для їх проведення повинні бути належні правові підстави; ґ) їх хід та результати фіксуються у відповідних процесуальних документах; д) забезпечуються силою процесуального примусу.

У підрозділі 1.2 “Проблемні аспекти визначення мети та завдань слідчих дій” обґрунтовується, що не слід ототожнювати понять “мета” та “завдання”, а при визначенні мети слідчих дій необхідно виходити з того, що з позицій системно-структурного підходу власну мету мають як кожна слідча дія, так і кожен інститут та стадія кримінального провадження.

Метою слідчих дій як окремого інституту кримінально-процесуального права є виконання завдань, що виникають на стадії досудового розслідування та судового розгляду, зокрема: 1) визначення його початку і завершення; 2) визначення процесуального статусу та забезпечення прав, свобод і законних інтересів його учасників; 3) збирання (отримання), дослідження і перевірка фактичних даних та їхніх процесуальних джерел; 4) застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 5) створення передумов для розгляду справи по суті.

З урахуванням цього пропонується ч. 1 ст. 223 КПК сформулювати так: “слідчими є процесуальні дії, які здійснюються уповноваженими на їх проведення особами з метою розв’язання процесуальних завдань, що виникають у ході досудового розслідування та судового розгляду”.

У підрозділі 1.3 “Види слідчих дій та особливості їх сучасної класифікації” визначається, що поряд з традиційними підставами класифікації слідчих дій чинний КПК передбачає й нові, зокрема, залежно від: а) їх правової підстави – проведені: на розсуд слідчого, за згодою прокурора, з дозволу слідчого судді; б) умов їх проведення: гласні та негласні; в) особливостей взаємодії їх учасників: проведені за безпосередньої їх взаємодії та в режимі відеоконференції; г) ступеня тяжкості кримінального правопорушення: слідчі дії, що проводяться при розслідуванні будь-яких кримінальних правопорушень, і слідчі дії, що проводяться при розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів; ґ) за стадією провадження та значенням отриманих фактичних даних: слідчі дії, проведені в ході досудового розслідування, та слідчі дії, проведені в ході судового розгляду; д) суб’єктів їх проведення під час досудового розслідування: слідчі дії, проведені слідчим, та слідчі дії, проведені судом у порядку ст. 225 КПК тощо.

Розділ 2 “Загальні теоретико-правові й організаційні умови визначення та засоби забезпечення правомірності слідчих дій” містить п’ять підрозділів, у яких розкрито зміст, умови визначення та засоби забезпечення правомірності слідчих дій.

У підрозділі 2.1 “Правомірність слідчих дій як головна умова їх допустимості як засобу розв’язання завдань кримінального провадження” доводиться, що принцип верховенства права при оцінці ходу і результатів слідчих дій зобов’язує виконувати не тільки вимоги закону, що випливає з принципу їх законності, а й визнавати та забезпечувати права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження, що випливає з принципу їх правомірності. При цьому слід враховувати, що з огляду на ідеологію сучасного кримінального судочинства джерелами прав, свобод та інтересів учасників процесу є не тільки Конституція та закони України, а й підзаконні акти, прийняті на їх основі, не тільки міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, а й інші міжнародні договори, легалізовані у визначеному законом порядку, рішення національних і міжнародних судів та інші загальновизнані соціальні норми, з дотриманням яких і мають проводитись слідчі дії.

Загальними процесуальними умовами правомірності слідчих дій є: 1) наявність належних правових підстав їх проведення; 2) проведення їх лише уповноваженою на це особою та з участю інших осіб, які не підлягають відводу; 3) проведення їх гласно, у визначеній законом формі, з використанням визначених законом засобів та з дотриманням визначеної законом процедури; 4) проведення їх з дотриманням чинного законодавства та принципу верховенства права; 5) створення умов кожному їх учасникові для вільного висловлення власної думки щодо ходу та результатів слідчої дії, а також для їх оскарження.

З урахуванням цього: а) ч. 1 ст. 19 Конституції України необхідно доповнити положенням, згідно з яким “ніхто не має права вчиняти дії, які б порушували права, свободи та законні інтереси людини”, і викласти її так: “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не має права вчиняти дії, які б порушували права, свободи та законні інтереси людини і ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом”; б) п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК – положенням, згідно з яким підставою для скасування або зміни рішення суду є “істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону”, сформулювати так: “порушення вимог кримінального процесуального закону чи загальновизнаних прав і свобод людини”, а підстави скасування судового рішення, передбачені ч. 2 ст. 412 КПК, доповнити й такими, як: “постановлення рішення на основі недопустимих доказів, а також порушення встановленого порядку проведення слідчих дій”.

У підрозділі 2.2 “Гносеологічні умови правомірності слідчих дій” обґрунтовано, що: 1) хоча доказування є процесуальною діяльністю, виконання його завдань неможливе без використання наукових засобів; 2) вихідною гносеологічною умовою оцінки слідчих дій є використання системно-структурного підходу, з позицій якого кожна з них, являючи собою відносно самостійну систему дій її учасників, функціонує як елемент більш загальної системи діяльності, що здійснюється в ході кримінального провадження; 3) структура слідчої дії насамперед зумовлюється метою, на досягнення якої вона спрямована, і може розглядатись в організаційному та операціональному аспектах; 4) в організаційному аспекті вона передбачає підготовчу стадію, стадію безпосереднього її проведення та заключну стадію, у межах кожної з яких згідно з розв'язуваними завданнями потрібно розрізняти окремі порівняно самостійні дії її учасників, спрямовані на вирішення окремих організаційних, процесуальних і тактичних завдань; 5) в операціональному аспекті структура слідчої дії являє собою сукупність прийомів і дій її учасників, спрямованих на досягнення її мети.

У підрозділі 2.3 “Етико-правові засади правомірності слідчих дій” доводиться, що оскільки всі можливі права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження у правових нормах передбачити неможливо, то найважливішими орієнтирами при їх забезпеченні та визначенні правомірності слідчих дій є засади кримінального провадження, які являють собою закріплені у Конституції України, міжнародно-правових актах та кримінальному процесуальному законодавстві засадничі положення, що є загальнообов’язковими орієнтирами в поведінці його учасників.

Згідно зі ст. 8 Конституції “в Україні визнається і діє принцип верховенства права”, але оскільки серед засад судочинства, передбачених її ст. 129, такої засади немає, то позитивним є те, що вона закріплена у ст. 7 КПК. Якщо ж урахувати, що ця засада є загальноправовою, то вона мала б бути закріплена і в ст. 129 Конституції як одна із конституційних засад судочинства.

Згідно з Конституцією Україна є демократичною республікою, а це свідчить про необхідність доповнення конституційних принципів її судочинства принципом “участі народу у здійсненні судової влади”.

Оскільки згідно зі ст. 10 Конституції України “державною мовою в Україні є українська мова” та ст. 12 Закону “Про судоустрій і статус суддів”, відповідно до якого “судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою”, то ст. 129 Конституції України необхідно доповнити засадою державної мови судочинства, а у п. 22 ст. 7 КПК вираз “мова, якою здійснюється судочинство” замінити словосполученням “державної мови судочинства”.

У підрозділі 2.4 “Організаційно-процесуальні умови та засоби забезпечення правомірності слідчих дій” доводиться, що серед правових підстав проведення слідчих дій необхідно розрізняти фактичні та процесуальні. У свою чергу і серед фактичних, і серед процесуальних підстав проведення слідчих дій необхідно розрізняти загальні та спеціальні підстави.

Загальними фактичними підставами проведення слідчої дії є наявність даних, якими обґрунтовується можливість розв’язання відповідного процесуального завдання в результаті проведення саме слідчої дії, а спеціальними фактичними її підставами є наявність даних, які свідчать про те, що конкретні завдання кримінального провадження можна розв’язати лише в результаті проведення конкретної слідчої дії та можливість досягнення її мети.

Загальними процесуальними підставами проведення слідчих дій є наявність передбачених законом їх процесуальних передумов, зокрема: наявність такої слідчої дії в КПК як одного з визначених ним засобів розв’язання завдань досудового розслідування та судового розгляду; наявність розпочатого кримінального провадження; наявність належних повноважень посадової особи та відсутність у законі спеціальних обмежень на її проведення тощо.

Спеціальними процесуальними підставами є наявність додаткових процедурних передумов їх проведення, які стосуються конкретних слідчих дій, зокрема: винесення відповідної постанови чи ухвали; отримання дозволу слідчого судді чи згоди прокурора; наявність доручення суду чи слідчого або мотивованого клопотання сторони захисту чи іншого учасника провадження про необхідність проведення слідчої дії; наявність запиту іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу тощо.

Оскільки загальні фактичні та процесуальні підстави стосуються кожної слідчої дії, то вони мали б бути визначені в окремій статті КПК, а спеціальні фактичні і процесуальні підстави – у відповідних статтях, що регламентують конкретні слідчі дії. З урахуванням цього ч. 2 ст. 223 КПК пропонується викласти у такій редакції: “Для проведення слідчої (розшукової) дії повинні бути належні фактичні та процесуальні підстави. Фактичною підставою проведення слідчої (розшукової) дії є наявність обґрунтованих відомостей про можливість розв’язання конкретних завдань провадження з її допомогою. Процесуальними підставами їх проведення є процесуальні вимоги щодо кожної з них, передбачені цим Кодексом”.

У підрозділі 2.5 “Організаційні засоби забезпечення правомірності слідчих дій” обґрунтовується, що організаційними засобами забезпечення правомірності слідчих дій є діяльність таких учасників кримінального провадження, як: 1) сам слідчий, який згідно зі ст. 40 КПК персонально відповідає за законність та своєчасність проведення процесуальних дій; 2) прокурор, на якого згідно зі ст. 121 Конституції та ст. 36 КПК покладено обов’язок здійснювати нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва ним; 3) керівник органу досудового розслідування, який згідно з п. 4 ч. 2 ст. 39 КПК уповноважений вживати заходів для усунення порушень вимог законодавства у разі їх допущення слідчим; 4) слідчий суддя, до повноважень якого згідно з п. 18 ст. 3 та ст. 248 КПК належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів їх учасників; 5) захисника, який згідно зі ст. 59 Конституції та ст. 45 КПК України уповноважений здійснювати захист учасників кримінального провадження та надавати їм іншу правову допомогу; 6) інші його учасники, які повинні діяти згідно з вимогами законодавства та загальновизнаних прав, свобод та законних інтересів його учасників; 7) суд, на який згідно зі ст. 124 Конституції покладається обов’язок здійснення правосуддя з дотриманням конституційних засад судочинства та чинного законодавства.

Механізмами забезпечення правомірності слідчих дій є передбачені законом повноваження державних органів та посадових осіб – учасників кримінального провадження, інститут оскарження їх дій і рішень іншими його учасниками, а також інститут кримінально-процесуальної відповідальності.

Розділ 3 “Умови визначення та засоби забезпечення правомірності окремих слідчих дій” містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1 “Умови визначення та засоби забезпечення правомірності слідчих дій, спрямованих на отримання показань” шляхом уточнення визначення поняття, мети і завдань таких слідчих дій, як допит, очна ставка та пред’явлення для впізнання визначаються їх фактичні та процесуальні підстави.

Допит – це слідча дія, метою якої є отримання від допитуваної особи відомостей, що підлягають встановленню і доказуванню. Фактичною підставою проведення допиту є необхідність отримання відомостей про обставини скоєного злочину, що входять до предмета доказування, та наявність даних, які дають підстави для висновку, що особа ними володіє. Спеціальними процесуальними підставами допиту таких категорій осіб, як потерпілий, підозрюваний, обвинувачений є офіційне визнання їх процесуального статусу.

Пред’явлення для впізнання – це слідча дія, метою якої є отримання відомостей про тотожність об’єктів, які раніше сприймалися певною особою. Фактичною його підставою є необхідність отримання відомостей про тотожність об’єкта, який сприймався особою раніше і який пред’являється їй для впізнання, та наявність даних, які свідчать про те, що такі відомості в ході цієї слідчої дії буде отримано.

Спеціальними процесуальними його підставами є наявність протоколу попереднього допиту особи та її згоди на впізнання.

У підрозділі 3.2 “Умови визначення та засоби забезпечення правомірності слідчих дій, спрямованих на отримання матеріальних джерел фактичних даних” шляхом уточнення визначення поняття, мети та завдань обшуку розкрито особливості його фактичних і процесуальних підстав.

Обшук – це примусове обстеження окремих об’єктів з метою виявлення і вилучення предметів, що мають значення для кримінального провадження.

Фактичною підставою обшуку є наявність достатніх даних вважати, що предмети, які мають відношення до вчиненого злочину, можуть знаходитися у конкретному місці. Спеціальними процесуальними його підставами є: 1) мотивоване клопотання слідчого або прокурора до слідчого судді про необхідність надання дозволу на проведення обшуку; 2) ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук.

У підрозділі 3.3 “Умови визначення та засоби забезпечення правомірності слідчих дій, спрямованих на дослідження матеріальних джерел фактичних даних” обґрунтовуються особливості фактичних і процесуальних підстав таких слідчих дій, як огляд, слідчий експеримент та судова експертиза.

Огляд – це здійснюване уповноваженими особами обстеження окремого об’єкта з метою виявлення слідів злочину, предметів, що мають відношення до його скоєння, а також відображеної в ознаках цього об’єкта інформації про факт і механізм його скоєння та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження. Фактичною підставою огляду є необхідність виявлення слідів злочину, предметів, що мають відношення до його скоєння, а також відображеної в ознаках цього об’єкта інформації про обставини, що мають значення для кримінального провадження. Спеціальних процесуальних підстав потребує огляд житла чи іншого володіння особи, який здійснюється за правилами їх обшуку.

Фактичною підставою освідування є дані, які вказують на можливість виявлення на тілі особи слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Спеціальною його процесуальною підставою є постанова прокурора.

Ексгумація трупа – це здійснюване згідно з визначеною КПК процедурою виймання трупа з місця його офіційного поховання з метою його подальшого обстеження чи дослідження. Фактичною її підставою є необхідність виймання трупа з місця його поховання з метою розв’язання таких завдань: 1) встановлення наявності (відсутності) померлого в місці офіційного поховання; 2) ідентифікації його особи; 3) проведення його повторного огляду або дослідження.

Спеціальною процесуальною підставою ексгумації є постанова прокурора.

Слідчий експеримент – це слідча дія, метою якої є експериментальна перевірка чи уточнення даних, отриманих в ході розслідування. Фактичною його підставою є необхідність перевірки й уточнення експериментальним шляхом отриманих даних та наявність підстав вважати, що його мета буде досягнута. За загальним правилом спеціальних процесуальних підстав слідчий експеримент не потребує, водночас згідно з ч. 5 ст. 240 КПК, якщо він проводиться в житлі чи іншому володінні особи, то здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Судова експертиза – це засновані на спеціальних знаннях науково-практичні дослідження з метою встановлення неочевидних фактичних даних, що мають значення у справі, та фіксації їх у визначений законом загальнозрозумілий спосіб.

Фактичною її підставою є наявність достатніх відомостей, що завдяки проведенню експертного дослідження уповноважена особа отримає необхідні вивідні (неочевидні) знання щодо обставин скоєного злочину.

Спеціальними процесуальними судової експертизи підставами є: 1) мотивована постанова слідчого (слідчого судді, ухвали суду) про її призначення; 2) вимоги, передбачені ч. 2 ст. 242 КПК про обовязкове призначення експертизи.

Спеціальними фактичними підставами проведення комісійної експертизи є наявність даних, які свідчать про складність передбачуваного дослідження, а комплексної експертизи – наявність даних, які дають підстави для висновку, що її мета може бути досягнута лише шляхом залучення спеціальних знань з різних їх галузей. Підставою для додаткової експертизи є недостатність або неповнота висновку, які не можуть бути подолані шляхом допиту експерта або наявність суперечностей у його висновках.