ПРАВОВА ДОКТРИНА В КОНТИНЕНТАЛЬНІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризуються ступінь її наукового розроблення і зв’язок з науковими планами і програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслюється його методологічне підґрунтя, формулюється наукова новизна роботи, розкриваються теоретичне і практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію основних положень дисертації, її структуру й обсяг.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження правової доктрини» складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан наукового дослідження» проведено огляд наукової літератури за темою дослідження. Встановлено, що у правовій науці дослідження природи правової доктрини здійснюється за декількома напрямками, зокрема, дослідження правової доктрини в історико-правовій науці; як правового явища; як джерела (форми) права; дослідження галузевих правових доктрин; дослідження окремих аспектів впливу правової доктрини на правотворчість, застосування та тлумачення права, а також дослідження впливу правової доктрини на правову ідеологію та політику.

У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження» системно описано методологію наукового пізнання правової доктрини та обґрунтовано вибір автором світоглядної позиції , концептуальних підходів, принципів і методів дослідження правової доктрини у континентальній правовій системі. Аналіз пізнавальних можливостей основних підходів до розуміння права – природно-правового (юснатуралістичного), позитивістського (неопозитивістського) та соціологічного – ствердив, що методологічною платформою теорії правової доктрини є передусім юснатуралістичне та соціологічне праворозуміння.

Загальнонаукову методологічну основу дослідження правової доктрини в континентальній правовій системі забезпечило використання загальнонаукових методів пізнання, насамперед, діалектичного, системного аналізу та порівняльного. У підрозділі послідовно розкривається зміст цих методів та їх можливості у пізнанні правової доктрини, обґрунтовується системний зв’язок зі спеціально-юридичними методами. Серед них виділено метод загальної теорії права, який дозволив сформулювати поняття правової доктрини у континентальній правовій системі, співвіднести його з поняттями «правова система», «джерело права», «форма права», «нормативно-правовий акт», «нормативно-правовий прецедент», «нормативно-правовий договір», «правовий звичай», «загальні принципи права», описати механізм санкціонування правової доктрини у континентальній правовій системі, механізм взаємодії правової доктрини з іншими сучасними джерелами права. Центральне місце у системі методів дослідження методу загальної теорії права забезпечило багатство конкретних пізнавальних прийомів, зокрема, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, а також здатність адаптувати методи галузевих юридичних наук. Серед них методи дослідження судової практики, методи юридичної герменевтики тощо.

У підрозділі 1.3 «Становлення правової доктрини як самостійного правового явища» висвітлено процес становлення правової доктрини як самостійного правового явища, а також її розвиток та вплив протягом різних історичних періодів.

Доведено, що зародження правової доктрини як юридичного явища відбулося у Давньому Римі. Виявлено, що найбільшого поширення правова доктрина досягнула у діяльності римських юристів, які за відсутності у них законодавчої влади за допомогою консультаційної діяльності впливали на розвиток права. Шляхом прийняття у 426 р. н. е. імператором Валентіаном закону «Про цитування юристів» держава офіційно визнала правову доктрину джерелом права Давнього Риму.

У період Середньовіччя розвиток правової доктрини був пов’язаний з діяльністю європейських університетів та функціонуванням юридичних шкіл. На розвиток правової доктрини протягом цього істричного періоду значно впливали школи глосаторів та постглосаторів, діяльність яких в першу чергу полягала в доктринальному опрацюванні римського права.

У період Нового Часу правова доктрина також впливала на правотворчі процеси у континентальному праві. Адже у правотворчій діяльності законодавець спирався на природно-правові погляди визнаних філософів та теоретиків права

Загалом правова доктрина відіграла вагому роль у становленні та розвитку континентальної правової системи та протягом тривалого часу відігравала роль основного джерела права.

Розділ 2 «Загальнотеоретична характеристика правової доктрини» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Поняття правової доктрини» досліджено сучасні підходи до розуміння правової доктрини. На основі їх аналізу виокремлено два типи сучасного розуміння правової доктрини: розуміння у широкому значенні та у вузькому як джерела (форми) права.

Проведено розмежування понять правової доктрини та правової науки. Встановлено, що критеріями такого є визнання у наукових колах цінності певного наукового твердження, а також його авторитетності і використання правової доктрини на практиці. Доведено, що правова доктрина є однією з форм результатів наукових досліджень, які мають практичну значущість. Як нове знання доктрина набуває статус наукового знання за умов відповідності двом вимогам: наукової обґрунтованості (достовірності) і формально-логічної відповідності загальним вихідним принципам і закономірностям правової науки.

Для формування авторської дефініції поняття правова доктрина у підрозділі виокремлені і детально проаналізовані її ознаки. Основоположною ознакою правової доктрини, яка зумовлює особливу природу досліджуваного явища, є її науковий характер. Правова доктрина формується та розвивається в результаті проведення наукових досліджень. При цьому вони є результатом лише цілеспрямованих, системних та комплексних наукових розробок, рисами яких є цінність, результативність наукових досліджень та їх визнання у наукових колах, правовою доктриною стають не усі результати наукових досліджень, які безумовно є частиною правової науки, а лише актуальні, аргументовані та визнані науковою спільнотою.

Науковий характер правової доктрини зумовлює виокремлення наступних ознак досліджуваного явища: правова доктрина є результатом мисленнєвої діяльності людини; творцями, розробниками правової доктрини є окремі науковці або правничі наукові школи; правова доктрина одержує визнання більшості науковців. У підрозділі детально з’ясовані ці ознаки.

Окрім них особливу увагу автора привернули процес формування правової доктрини, її системний та субсидіарний характер, істотний вплив на правотворчі, правозастосовні та правотлумачні процеси. Окремо проаналізована дискусія про форму правової доктрини, з’ясовано, що правова доктрина об’єктивується у письмовій та змішаній (письмовій та усній) формі.

У підрозділі 2.2 «Форми виразу правової доктрини у континентальній правовій системі» доведено, що окрім об’єктивації у наукових працях (дисертаціях, монографіях, наукових статтях тощо), правова доктрина втілюється у різних формах, характеристика яких є необхідною передумовою встановлення місця та ролі правової доктрини у досліджуваній правовій системі.

У результаті аналізу законодавства, правотворчої та правозастосовної практики держав, що входять до континентальної правової системи, з’ясовано основні форми виразу правової доктрини, серед яких особливої уваги заслуговують законодавчі дефініції та висновки наукових правових експертиз. Автор стверджує, що вираження правової доктрини у формі законодавчих дефініцій характерно для більшості держав континентальної правової систем, зокрема, ФРН, Швейцарії, Франції, Польщі. Загальною тенденцією є зростання ролі наукових правових експертиз, а відтак реалізація правової доктрини у формі висновків таких експертиз.

Розділ 3 «Роль та місце правової доктрини у континентальній правовій системі» складається з 2 підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Вплив правової доктрини на правотворчість» на основі аналізу національного та іноземного законодавства та судової практики виокремлено основні чинники та форми впливу правової доктрини на правотворчість у континентальній правовій системі.

На думку автора, значний вплив правової доктрини на правотворчість у континентальній правовій системі та об’єктивна необхідність застосування положень правової доктрини у правотворчому процесі зумовлені рядом чинників, до яких варто віднести врахування правовою доктриною юридичної практики, соціологічних, історичних та порівняльно-правових даних; системність правової доктрини ; формування правової доктрини на основі історії, культури, менталітету, традицій, особливостей розвитку відповідної правової системи чи окремої держави; здатність запроваджувати нетипове вирішення юридичного випадку; передбачення правовою доктриною перспектив та тенденцій розвитку права, суспільних відносин та відібрання найоптимальніших шляхів їх врегулювання.

Форми та особливості впливу правової доктрини на правотворчість виявлені та досліджені на основі правотворчої практики України, Росії, Франції, ФРН, Нідерландів. Зокрема, така форма впливу як формування та вдосконалення юридичної техніки, понятійно-категоріального апарату досліджується на прикладі України та ФРН. Детальний аналіз правових експертиз як форм впливу ґрунтується на законодавстві та практиці України та Росії. Участь експертів в обговоренні проектів нормативно-правових актів простежується на прикладі Франції. Практику безпосереднього посилання у законопроектах на доктринальні джерела вивчено на прикладі ФРН.

У результаті у підрозділі обґрунтовано положення про форми впливу правової доктрини на правотворчість, яке претендує на наукову новизну.

У підрозділі 3.2 «Правова доктрина у правозастосуванні» виокремлено та охарактеризовано форми впливу правової доктрини на застосування права у континентальній правовій системі.

Констатовано, що у більшості держав, які входять до континентальної правової системи, в тому числі в Україні, пряме застосування правової доктрини при здійснення правосуддя не передбачене. Законодавчо можливість застосування судом правової доктрини передбачено лише у Швейцарії. У ст. 1 Цивільного кодексу Швейцарії законодавець встановив обов’язок суду дотримуватися доктрини при здійсненні правосуддя. Суди інших держав континентальної правової системи активно використовують висновки наукових правових експертиз, доктринальні методики судових експертиз, коментарі нормативно-правових актів. У підрозділі описано судову практику застосування правової доктрини Німеччини, України, Франції, Росії.

Окремо аналізується використання правової доктрини міжнародними судами, зокрема, Міжнародним Судом ООН та Європейським судом з прав людини. Узагальнений аналіз застосування правової доктрини судами свідчить про істотний її вплив на розвиток континентальної правової системи, її конвергенцію з іншими правовими системами. Підрозділ завершується дослідженням основних тенденцій цьго розвитку та ролі правової доктрини у їх актуалізації.