ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАНННЯ ТА ОХОРОНИ ЛІСІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ З Х ПО ПОЧАТОК ХХ ст.

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дослідження правових і організа­ційних засад використання та охорони лісів полягає в тому винятковому значенні, яку відіграє цей природний ресурс в історичному розвитку суспільства. На всіх етапах становлення української державності, від Київської Русі до сьогодення, питання, пов’язані з правовою охороною та використанням лісів, віддзеркалювались у чинній системі права.

У сучасних умовах необхідність удосконалення правової регламентації охорони лісів пов'язана з тією обставиною, що Україна є державою з обмеженими лісовими ресурсами.

Сьогодні у сфері правового регулювання використання та охорони українських лісів склалася критична ситуація, однією з причин якої є система чинного природоохоронного права, яке не здатне захистити природні багатства країни.

Історія та сучасність показують, що розв’язання подібних проблем має два концептуальні варіанти реформування чинного законодавства. Перший з них будується на запозиченні зарубіжних підходів. Другий – на зверненні до власного історико-правового досвіду та створенні на його основі схеми удосконалення лісового права, пристосованої до національних реалій.

Реалізація першого шляху, тобто перенесення сценаріїв розвитку лісової галузі, використовуваних в інших державах, на українські умови, є, на нашу думку, малоперспективною. Наша країна має цілу низку особливостей, які унеможливлюють просте копіювання зарубіжних правових норм щодо охорони лісів. Більш привабливим є другий підхід, оскільки в процесі правотворчості нашого народу накопичений величезний досвід правової організації охорони лісових багатств.

Правові та організаційні засади використання та охорони лісів знайшли віддзеркалення в нормах «Руської Правди», де є ціла низка статей, присвячених захисту лісових промислів. Більше трьохсот років на українських землях діяли Статути Великого князівства Литовського  (1529 р., 1566 р., 1588 р.),  які містили правові та організаційні засади охорони лісів. Питання, пов’язані з лісами, регламентувались Лісовим Уставом Великого князівства Литовського 1567 р.

Досить серйозна увага охороні природних багатств приділялася в звичаєвому праві українських козаків, які створили ефективну систему охорони лісів, що діяла майже 200 років. Гетьмани Б. Хмельницький, Д. Апостол, К. Розумовський неодноразово приймали нормативно-правові акти, якими обмежували лісокористування та виробництво поташу, яке виснажувало лісові ресурси.

У міру розширення впливу Росії на українських землях почали діяти нормативно-правові акти цієї держави. До них необхідно віднести: Соборне Уложення 1649 р., понад 200 законів з охорони лісів, прийнятих Петром I, Лісовий Статут 1802 р., нормативно-правові акти щодо лісорозведення в українських степах,  Положення про збереження лісів від     4 квітня 1888 р. та інші законодавчі документи.

На західноукраїнських землях діяв австрійський імперський закон про ліси 1852 р. Таким чином, за більш ніж тисячолітню історію український народ накопичив величезний досвід вирішення лісових проблем, побудований на використанні різних за своїми юридичними концепціями підходів. Ці надбання мають бути осмислені і вивчені з метою удосконалення національного лісового законодавства.