ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ ЯК ФОРМА ПРАВА У СУЧАСНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія розвитку світової державності свідчить: коли настають кризові ситуації, то в існуючій правовій системі відбуваються якісні перетворення, пов’язані зі зміною фундаментальних основ буття суспільства. Такі процеси зумовлюються, передусім, переосмисленням ролі законодавства у суспільній свідомості. Зниження авторитету законодавства призводить до нездатності держави здійснювати нормативну регуляцію суспільних відносин і повною мірою задовольняти інтереси та потреби суспільного розвитку. Саме тоді відбувається перегляд самої сутності, поняття форм права, їх значення у системі чинних форм права.

В умовах сучасних світових поглядів виникає об’єктивна необхідність нової оцінки тієї ролі, яку відігравав і відіграє правовий звичай у правовій системі держави. Звичаєве право незмінно трансформується разом з розвитком будь-якого суспільства як невід’ємна складова життя відповідного народу, його традицій та інших соціальних норм. При цьому правовий звичай є основою і умовою певного розвитку правових систем, одним з його якісних відображень.

Актуальність представленого дисертаційного дослідження обумовлюється наступними чинниками:

 − у сучасному вітчизняному та зарубіжних суспільствах наявні глибокі зміни на соціальному рівні, що призводить до трансформації парадигми законодавства, тому відбувається повне переосмислення форм права, зокрема правового звичаю;

 − більшість наукових праць розглядає проблематику правового звичаю однобічно або висвітлює лише певні періоди в історії розвитку правового звичаю;

 − на сучасному етапі правові системи світу щодо правового звичаю знаходяться перед складним вибором як щодо дії у правовідносинах, так і його існування взагалі.

Науково-теоретичні дослідження правового звичаю як форми права у сучасних правових системах у вітчизняній юридичній науці складають один з напрямів сучасної теоретичної думки. З цієї проблематики українські вчені-юристи написали численні праці (В.Д. Бабкін, С.Д. Гелей, О.В. Зайчук, І.В. Ковалевська, Л.А. Кушинська, Л.А. Луць, С.В. Місевич, А.П. Огородник, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, С. П. Погребняк, О.О. Погрібний, П.М. Рабінович, С.М. Рутар, М.В. Савчин, О.Ф. Скакун, В.В. Сухонос, Т.І. Тарахонич, В.Д. Ткаченко, О.А. Титарчук, І.Б. Усенко, Бехруз Хашматулла, С.В. Шевчук, Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик та інші).

Зацікавленість звичаєвим правом російських та зарубіжних вчених ХІХ – початку ХХІ століть трансформувалась від приватних досліджень до рівня національної проблематики, що супроводжувалась впровадженням у науковий вжиток величезного матеріалу. До кола таких вчених належать С. С. Алексеєв, М. І. Байтін, С. Л. Зівс, М. М. Ковалевський, Н. А. Крашеніннікова, К. Кьотц, А. М. Ладиженський, А. В. Малько, М. М. Марченко, М. І. Матузов, Д. І. Мейєр, Г. І. Муромцев, Менахем Елон, А. І. Першиць, Рене Давид, В. В. Ровний, Рулан Норбер, А. Х. Саїдов, Л. Т. Свечникова, Ю. І. Семенова, А. Я. Сухарєв, Л. Р. Сюкіяйнен, Є. Н. Трубецькой, К. Цвайгерт, А. Е. Черноков, Г. Ф. Шершеневич та багато інших.