Проблема походження української народної балади

summary

У Вступі охарактеризовано стан дослідження проблеми, обґрунтовано актуальність теми дисертації, об’єкт і предмет роботи, окреслено ступінь її розробки, проблематику та наукову новизну дослідження, визначено мету і завдання, найбільш загальні теоретико-методологічні засади.

Перший розділ – „Історіографія проблеми” – визначає теоретичну й методологічну основу дисертаційного дослідження, що сформувалась в результаті осмислення фундаментальних положень у роботах учених-фольклористів. Розглянуто концепції генезису жанру українських та зарубіжних баладознавців, починаючи від представників фольклористики  19 ст. і простежуючи наукові погляди щодо осмислення проблеми походження народної балади до сьогодні, висвітлено питання класифікації баладних пісень.  

            Підрозділ 1.1. „Дослідження генези народної балади в українській та зарубіжних фольклористиках” присвячений аналізу основних підходів до трактування проблеми походження народної балади.

Завдання диференціювати і дослідити баладні пісні у всій сукупності  їх ідейно-художніх особливостей, специфіки функціонування перед  українською фольклористикою  19 ст. взагалі ще не було поставлене, проте у європейській науці ще з часів панування романтизму ведеться дискусія відносно її виникнення та еволюції. На той час намітилися дві основні теорії у вивченні цієї проблеми – теорія індивідуальної та теорія „комунальної” (колективної) творчості.        Європейські вчені (Ф.Ґамір, А.Маккінзі, Р.Малтон та ін.) у своїх роботах трактували баладу як пісню, яка виконувалась під музичний супровід до танцю. Таким чином, позиціонували цей жанр народної творчості як одну із найдавніших форм поезії. Оскільки танець, на їх думку, є найбільш ранньою формою первісного мистецтва.

           У ХІХ ст. вивченням жанрової поетики та еволюції балад зацікавились М.Костомаров, О.Потебня, М.Сумцов, І.Созонович, В.Доманицький. Ц.Нейман. Вже М.Драгоманов велику увагу приділяв питанням застосування методів, здатних дати адекватне  пояснення  сюжетної близькості творів баладного жанру у різних народів і диференціював на той час три домінуючі: міфологічно-племінний; літературно-інтернаціональний;  антропологічний.

            І.Франко проводив дослідження генезису мотивів, символіки, поетики баладних пісень, які, на думку фольклориста, виникли у XV-XVIII ст. Порівняльні спостереження мали для цього дослідника велике значення, оскільки, спираючись на них, учений намагався з‘ясувати питання походження окремих баладних зразків та їх місце в історії українського фольклору.

            Ґрунтовністю осмислення окремих питань жанрової формації народної балади серед робіт російських науковців вирізняється фольклористичний доробок О.Веселовського. Простежуючи тривалий процес розкладу первинного синкретизму та диференціації по­етичних родів та видів словесного мистецтва, а також обґрунтовуючи спостереження на величезному фактичному матеріалі, О.Веселовський  переконли­во доводить, що спочатку ліро-епічна пісня, а потім епос поступово розвиваються з епічного елементу, який знаходиться в обрядовій поезії у процесі зародження. На думку науковця, ліро-епічна пісня виникла переважно з весняних хорових пісень та похоронних голосінь. О.Веселовський характеризує художню форму та стиль цих пісень, диференціюючи такі їх визначальні риси, як: „розлоге повіствування, інтерпретоване в ліричному емоційному забарвленні”, „розсіяність”, „почергові приспіви”, „любов до троїстості”, „епічний схематизм”. Час виникнення основного масиву російських балад дослідник датує періодом раннього середньовіччя, однак не відкидає можливості існування пісень, аналогічних баладам, ще раніше, дотримується погляду, що ці пісні розвинулись із первинної обрядової поезії, у якій слово, мелодія і танок складали художнє ціле.

            Чеський дослідник Ї.Горак, підводячи підсумки довготривалого вивчення баладної пісні, визнає зв'язок балад із хороводними тан­цями та з хоровим виконанням. Заспів-рефрен, наявний у творах, з точки зору науковця, є своєрідним доказом давності баладної пісні.

            Проблема ролі епічного елемента в обрядовій поезії нерозривно пов’язана з іншою важливою та складною проблемою – зародження героїчного епосу та перших етапів його розвитку і має цікавити, в першу чергу, дослідників усної творчості тих народів, у яких немає цього жанру. У цьому плані необхідно визнати, що співвідношення між окремими різновидами баладних пісень у різ­них народів бувають різними. Д.Балашов стверджував, що криза системи епічного світобачення в Росії відбулася у XІV ст., а  жанр народної балади із хоровою основою, що вийшов з обрядової поезії, припинив життя у кінці XVІ століття. У російському фольклорі народні балади з архаїчними мотивами не­численні. Тому більшість баладних текстів слід відносити до епічного виду.

            Для об’єктивного вирішення цієї складної проблеми першорядне значення мають болгарські фольклорні матеріали, зокрема болгарські „міфічні” пісні. Болгарські фольклористи-баладознавці (П.Динеков, С.Бояджиєва) розглядають пісні на міфологічні теми та баладні пісні як щось близьке, споріднене, підкреслюють їх давність, ставлять твори цього жанру в один хроно­логічний ряд з обрядовою поезією.

            Питання взаємин балади та народної казки, балади та легенди порушили у роботах білоруська фольклористка Л.Салавей та російські дослідниці жанру – О.Тумілевич, А.Кулагіна; в українській фольклористиці це викликало науковий інтерес П.Лінтура, М.Гайдая, С.Мишанича. Так, П.Лінтур слушно акцентує, що балади в залежності від їхніх видів та жанрових різновидів виникали неодночасно,  і навіть не в одну епоху. На думку науковця, багато балад текстуально збігаються з колядками, веснянками, купальськими, сімейно-побутовими та хороводними піснями, що свідчить про походження найдавнішої слов’янської балади з обрядової поезії. П.Лінтур висуває тезу, що найдавніші сюжети (архаїчні балади) слід віднести до епохи розпаду родових відносин, маркує час виникнення цих зразків періодом ще до завершення процесу розподілу слов’ян на східних, західних та південних.

            На сьогодні найбільш інформативною за обсягом теоретичного та ілюстративного матеріалу в українському баладознавстві вважаємо монографію О.Дея „Українська народна балада”. Хоча автор цієї поважної студії не ставить предметом аналізу проблему походження української народної балади, у роботі знаходимо чимало спостережень щодо генези жанру. Аналізуючи довгий шлях розвитку і формування балади в окремий епічний жанр пісенної творчості і зараховуючи до сюжетного фонду українських балад близько 300 типів, О.Дей наголошує на тому, що переважна більшість цих баладних творів є оригінальними, оскільки виникли в конкретних умовах побутового та соціально-історичного життя українського народу. Джерела виникнення баладного жанру, з точки зору автора, сягають ще староруської доби.  

            Розширення інформаційного поля в ракурсі зазначеної проблеми марковано розглядом значної кількості сучасних наукових робіт, присвячених окремим аспектам дослідження генезису баладної пісні, насамперед баладознавчих студій С.Мишанича. Дослідник, акцентує, що одним із важливих моментів дослідження проблеми походження є вивчення балади в історичній системі жанрів народнопоетичної творчості („стики” із співанками-хроніками, романсами і ліричними піснями). Диференціюючи полістадіальний розвиток балад, науковець визнає, що на одному полюсі є балади, що супроводжують обряд, а на іншому відбувається творення новітніх балад у сучасних умовах (останні названо „баладами-хроніками”).

            У роботах М.Гримич предметом наукового спостереження є співвідношення міфологічного та історичного в українській народній баладі. Фольклористкою пропонуються нові версії походження окремих пісенних сюжетів із міфологічними мотивами, образами або їхніми рудиментами на основі дослідження їх етнографічної основи.

            У підрозділі 1.2. „Питання класифікації баладних пісень” зазначається, що проблема систематизації баладного надбання безпосередньо пов’язана із проблемою походження жанру, оскільки генетична неоднорідність творів, які становлять баладний жанр, обумовлює складності класифікації подібного матеріалу. Результати дослідження свідчать про те, що необхідність класифікації баладного матеріалу постала перед вченими вже тоді, коли почали з'являтися друком окремі видання балад. Науковцями на сьогодні вироблено близько десяти принципів класифікації народної балади. Найбільшу популярність має сюжетно-тематичний принцип. Цей принцип як найдоцільніший ліг в основу каталогу українських балад, розробленого О.Деєм. Автор за характером людських взаємин і конфліктів, їх причинами та наслідками розподілив балади на три великі групи, у межах яких виділяються тематичні цикли, а в них – сюжетні типи. Цей покажчик сюжетних типів, варіантів та версій є найбільш прийнятною на сьогодні класифікацію українських народних балад, оскільки становить спробу охопити всю розмаїтість систематизованого баладного матеріалу із врахуванням генетичних різновидів жанру та неоднорідності  формування національних пісенних зразків.

            У другому розділі „Балади з архаїчними мотивами, специфіка їх розвитку” розглянуто різновиди балад з архаїчними мотивами, які генетично споріднені із обрядовою пісенністю та народною казкою.

            У підрозділі 2.1. „Українські народні балади і обрядова поезія” об’єктом вивчення є найдавніші балади, що являють собою пізній наслідок розкладання первісної ритуальної нероздільності, зумовленої синкретизмом усної народної творчості. Обґрунтування цього складного еволюційного процесу вперше у ХІХ столітті подано О.Веселовським. У науковій інтерпретації цього вченого, а також у результаті проектувань основних положень концепції О.Веселовського його послідовниками (П.Лінтуром, Ї.Гораком, С.Мишаничем та ін.) розроблено теорію про тісний зв’язок баладної епіки (за С.Мишаничем, загалом усієї пісенної творчості) із обрядовим субстратом. В українському фольклорі календарно-обрядові пісні із чітко вираженим епічним елементом (веснянки та гаївки, риндзівки, русалії, купальські пісні)  –  явище не рідкісне. Невипадковим є факт, що вчені називають деякі колядні та весняні календарні пісні баладами. Так, термін „балада” використовувався  стосовно деяких різновидів обрядової пое­зії українським фольклористом О.Деєм. Дослідник певну групу веснянок та колядок номінує баладами („баладні веснянки”, „колядки-балади”). Серед календарних обрядових пісень можна знайти чимало таких, що за жанровими ознаками дійсно мають подвійне жанрове атрибутування.            Пісню на мотив смерті сина, якого розшукує по всьому світу невтішна мати-вдова, баладознавець О.Дей жанрово репрезентує як колядку-баладу. Аналіз тексту засвідчив, що у пісні відсутній напружено-драматичний розвиток дії – основний компонент балади, що не дозволяє у даному випадку однозначно маркувати баладне жанрове атрибутування. Порівнявши чотири варіанти названого сюжету, помічаємо, що два з них мають баладну розв’язку, а інші два – колядну. Зрушення пісні від колядки у бік балади відбулося внаслідок заміни Божої матері та Христа вдовою та її сином, тобто звичайними людьми. Легендарний мотив мученицької смерті та воскресіння Ісуса Христа був замінений звичайним мотивом загибелі парубка на війні (чи за інших обставин), і після цього колядна пісня перейшла у баладну, але зберегла функцію першої. Аналіз іншого зразка – купальської пісні „Йшли дівочки в ліс по ягідочки” – засвідчив, що у ній немає вузлової дії та стрункої композиції, як і драматично напруженої розповіді, проте наявні такі компонен­ти баладного жанру, як: зав'язка, діалог та трагічний фінал.

            Еволюцію баладної пісні від епічної частини обрядової поезії дисертантом простежено на прикладі сюжету „Дівчина-утоплениця накладає заборону на предмети, що торкалися до її мертвого тіла”. Пісня про дівчину-утопленицю  багатофункціональна: сюжет зафіксований як веснянка-гаївка,  риндзівка, купальська, весільна, колядна та баладна пісні. Ук­раїнські та білоруський тексти є генетично спорідненими, що дає підстави розглядати цю пісню як східнослов'янську. Ідейний задум цієї унікальної пісні розкрити нелегко. З часом зав'язка – мотив кровозмішення – зовсім зник із контексту. Накладання заборони на предм­ети є логічним наслідком інцесту. Ідейний зміст пісні полягає в заклятті води, риби, роси, трави, дерев, до яких доторкалося мертве тіло, сплюндроване актом кровозмішення. Невипадково цю пісню виконували під час купальських свят, що присвячувались шлюбному коханню, прослав­ляли та символізували його в природі та в особистому житті людини. З купальської обрядовості пісня перейшла у весняну календарну поезію (гаївки, риндзівки), а згодом ­­­­– у сімейно-побутову. Весільна обрядовість, основний зміст якої, ­­­­– слава шлюбному коханню, могла бути проміжною ланкою на історичному шляху еволюції цього сюжету від обрядової пісні до баладної. А подібна еволюційна схема „купальська пісня – гаївка, риндзівка – сімейно-побутова пісня –  балада” у даному випадку очевидна. Зникнення мотиву інцесту як зав'язки сюжету та поява у фіналі метаморфози у стилі казки та легенди в окремих варіантах ­­­­– переконливий доказ того факту, що перехід відбувався від обрядової поезії до балади, а не навпаки. Продовженням аналізу балад з мотивом інцесту є  розгляд пісні про братів-розбійників, які зґвалтували рідну сестру. Симптоматичним є тяжіння баладних пісень мотиву кровозмішення до календарної обрядової поезії: в обох випадках зберігаються залишки родового побуту, а ремінісценції цього побуту обумовлюють переплетення чи навіть органічне злиття аналогічних мотивів. Спорідненим для колядок та баладної пісні цієї тематики є об’єкт зображення, ситуативні типи дошлюбних та сімейно-побутових взаємин, специфічні прояви народної свідомості.

            Крім зазначених можна навести ще чимало прикладів сюжетної та текст­уальної подібності між баладними та купальськими піснями про шлюб між сестрою та братом, між баладами та веснянками  цього ж мотиву; між баладами та веснянками про вдову та її наречених  ­­­­–  рідних синів. Ще одним аргументом на підтвердження того, що народна балада виявляє внутрішню та зовнішню близькість до весняного та літнього циклів календарної обрядової поезії є аналіз однієї з найдавніших широко розповсюджених на східнослов’янському терені баладних пісень на тему „Ворожіння з метою повернення милого” ( „Ой є в полі два дуби”, „На тім боці Дунаю”), яка сюжетно і текстуально співпадає із веснянкою-гаївкою. Висуваємо припущення, що ця дуже оригінальна пісня, яка відобразила побут первісних пастухів, мала виникнути на слов'яно-східнороманському етнографічному кордоні, оскільки у своєму мовному оформленні містить романізми,  користується найбільшою популярністю у Полонинських Карпатах. В основі сюжету пісні лежить первісне вірування у магічну силу слова. Оскільки білоруські та українські тексти пісні про чабана складають єдине ціле, відповідно, можна твердити, що ця пісня набула поширення серед східнослов’янських племен до розподілу їх на три народності. Спорідненість обрядових та баладних пісень із розробкою різних, на перший погляд, сюжетів спостерігаємо на прикладі білоруської балади та української русальної пісні про парубка, до якого прилетіли три зозулі, оплакуючи його смерть.

            Епічний елемент зустрічається дуже часто у сімейно-побутовій обрядовій поезії. Дискусійного характеру набуло дослідження генезису сюжетного типу „дочка-пташка”. Ф.Колесса переконливо доводить, що найдавнішою формою – праформою – була весільна пісня, що виконувалась під час прощання нареченої із рідними (так звані в народі „прощі”). Ї.Горак так само визнає дуже давнє походження пісні, її зв’язок з обрядовою групою пісень. І.Земцовський у своїх спостереженнях розходиться з поглядами названих дослідників, стверджуючи: незважаючи на те, що у баладі наявні дуже давні мотиви („полетіти пташкою”), а видача заміж до чужого роду (зав’язка балади) є відгомоном язичницької епохи  екзогамного шлюбу, сюжетне оформлення та композиція твору доводять пізнішу появу і можливі найновіші привнесення. С.Грица погоджується з припущенням І.Земцовського про можливість самозародження сюжету, але не відкидає обрядової основи балади, займаючи, по суті, проміжну позицію. Аргументовано тезу про походження балади з обрядової пісенності, підтримуючи позицію Ї.Горака та Ф.Колесси, доводять у роботах такі дослідники баладного жанру, як П.Лінтур, С.Мишанич.

            Сюжет балади про зведену дівчину, спалену під сосною, цікавить тим, що він (у цілісному компоненті, а не на рівні мотиву спалення дівчини) є надзвичайно популярним у східних слов’ян, водночас невідомий на Заході. У польському, чеському, словацькому фольклорі  поширення набув лише  мотив спалення дівчини під деревом (і тут теж простежуються певна своєрідність: у багатьох західнослов’янських варіантах деревом є липа, рідше – сосна). В ході аналізу диференціюємо чимало визначальних елементів і рис, що є спільними характеристиками  жанрової структури обрядової поезії і баладних пісень на прикладі цього твору: динамізм викладу, звернення до діалогічної форми; стисла, напружена розповідь про події тощо. Певним чином підтверджує вище викладені спостереження про генетичну спорідненість між баладною та обрядовою пісенністю аналіз ритмічного розміру. Характерно, що у баладі композиція будується за принципом послідовності (зокрема, обіцянки спокусників, діалог із зводителем). Композиційний принцип регулярної послідовності часто виступає в баладах  і  обрядових  піснях в органічній  єдності  з  принципом троїстості.   Останній має у цьому баладному сюжеті  різне  втілен­ня — у персонажах, у персонажах і діях, у діях. Отже, аналізована балада існувала у вигляді „пісенної праформи” – обрядової пісні. На користь цього свідчать такі факти, як: характер конфлікту, закладений у драматичний розвиток сюжету балади – „протистояння особистості і роду”; спорідненість на рівні мотивів із весільною піснею; функціонування як колядки у доволі пізній час.

            Сюжетний, а часто й текстуальний  збіг  народних  балад  з колядками, веснянками, русальними та весільними піснями спостерігається не тільки в одномовних, а й різномовних піснях – українських, білоруських, російських, польських, словацьких, чеських. Органічна спорідненість цих пісень свідчить про генетично спільні витоки даного циклу.  Хронологічні межі розглянутого різновиду народної балади науковці визначають епохою до при­йняття християнства   слов'янськими   етносами.

            Взявши до уваги спостереження баладознавців (О.Веселовського, І.Земцовського) про зворотний характер дифузного процесу, не можна заперечувати можливість і пізнього проникнення того чи іншого баладного сюжету до календарного чи родинно-побутового обряду. Обрядова поезія, якщо і допускає моменти імпровізації, то ставиться до них з більшою обережністю, ніж інші роди та види усної творчості. Тому входження в обряд баладної пісні не можна вважати випадковим явищем: одна і та сама життєва настанова у поетичних творах веде до спільності тем – приватної, родинної, особистісної, на відміну, наприклад, від широкої загальнонаціональної теми героїчного епосу, до близькості відображеного у них підходу до відтворення реальності, а також до схожості та подібності використаних при цьому формальних засобів. Можливий перехід окремих баладних сюжетів до колядних, весняних, купальських та весільних обрядів служить підтве­рдженням того факту, що баладний жанр у своєму прастані довгий час перебував у синкретичному поєднанні з обрядовою поезією, вийшов з неї, набу­ваючи самостійного побутування в добу втрати обрядами найважливішої  функції – магічної.

            Проаналізовані балади із хоровою основою донесли відгомони пережиткових відносин давнини та сягають доби слов’янської спільності, міфологічна система якої відчутна у фольклорних творах пізнішого часу, що репрезентують генетично спільні образи, мотиви, рідше – сюжети. Найдавнішу верству балад на родинно-побутову  тематику  пов’язуємо із календарно-обрядовою та сімейною обрядовістю. У значній частині аналізованих пісень наявні епічне ядро, драматичний характер передачі сюжетних ситуацій та подій, емоційність і психологізм зображення, діалогічна форма викладу, спільні з обрядовою пісенністю елементи тематики та естетико-виражальні засоби. Подібна спорідненість переконливо свідчить про їхнє прадавнє походження, і, можливо, пряму трансформацію окремих обрядових зразків у балади.

            У підрозділі 2.2. „Взаємозв’язки балад з народною казкою” проаналізовано „балади з міфологічними мотивами, органічно пов’язані із казковою творчістю” (П.Лінтур). У фольклористиці  проблема взаємозв’язків між епічними піснями та народними казками поставала у двох аспектах: розкритті казкових джерел героїчного епосу та аналізі переходу епічних пісенних сюжетів у казкову творчість, причому принагідно порушувалося питання про вплив подібних фольклорних явищ на зміни у жанрі. Але взаємозв’язки українських балад та народних казок залишились малодослідженими. Простежуючи зв’язок баладних пісень і народних казок, вирізняємо групу балади, органічно пов’язаних із казковою творчістю. Близьку генетичну спорідненість доводять твори з мотивами „промовляючого” музичного інструмента, „зарізаного голубочка” (останній пізніше трансформується у мотив метаморфози – перевтілення людини на дерево чи тварину). У жанровому відношенні подібні варіанти належать до одного типу специфічного фольклорного твору, який номіновано деякими вченими (П.Лінтур) як „казка-балада”. Можна навести цілий ряд сюжетів „казок-балад”:  це сюжетний типи „сестра Олена та брат Іван”; „зарізані діти та їх мати-зозуля”; „біла качечка”; „Івасик та відьма”.

            Відомий у подібних творах мотив – засудження інцесту – був широко розповсюдженим в українському пісенному фольклорі: в обрядових піснях, баладних піснях та колядках. Українські казки-легенди про інцест, як правило, розвивають сю­жет, в центрі якого чоловік – Іуда Іскаріотський, Андрій Критський, Андрій Первовозванний, Павло Кесарійський, найчастіше – папа Григо­рій. Представники різних шкіл у зарубіжній фольклористиці неоднозначно трактували походження пісень та казок про кровозмішення. Міфол­оги, зокрема, вважали їх відгомоном найдавніших слов'янських релігій­них вірувань. Компаративісти розглядали їх як продукт запозичення з усної пісенної творчості культурних народів Сходу та Заходу. Згідно з гіпотезою М.Драгоманова, слов'янські ка­зки-легенди про св. Григорія мають витоки з французького роману ХІ ст. У цьому  переконує не тільки сюжетна схожість, але й ідейна спря­мованість легенд, що були пройняті християнсько-католицьким духом. Од­нак, не можна погодитися з М.Драгомановим у тому, що слов'янські пі­сні про інцест мають ті ж витоки. Ці пісні старші від легенд, більш архаїчні, що доводить порівняльний аналіз їх змісту та художньої форми. Ідейний зміст баладних пісень про інцест можна до кінця зрозум­іти, тільки у разі враховування факту нашарування двох первинних світогля­дів та еволюції світосприйняття.  Час виникнення цих пісень нелегко встановити. Проте, якщо французький роман про папу Григорія Великого досл­ідники відносять до XI ст., то слов'янська балада про інцест повинна була існувати набагато раніше.

            Деякі факти засвідчують зворотне співвідношення: первинними є пісні, а вторинними – казки. До таких висновків можна дійти внаслі­док історико-порівняльного аналізу сюжету про нареченого-мерця („Мертвого коханця”), що широко побутує у пісенній та казковій формі.

            Зазначений сюжет побутує в одних народів у формі пісні, а в інших – у формі казки, подекуди форми пісні та казки функціонують паралельно та синхрон­но. Історико-порівняльний аналіз лемківських баладних пісень та ук­раїнських казок про нареченого-мерця підтверджує думку про давній час їх виникнення. Так, анімістична дохристиянська основа балад витримана у всіх варіантах, у той час, як у казкових текстах наявний дуалізм – „двовір'я”, тобто суміш анімістичних і християнських уявлень, що є дуже харак­терним для доби середньовіччя. Лаконізм та стереотипність опису процесу чаклування в баладних піснях у зіставленні із змалюванням вишуканого магічного акту в казках викликає вражен­ня більшої архаїчності. Але найбільш переконливим доказом архаїчності пісень про нареченого-мерця є мотив „ськання в голові”. Схематично історичну еволюцію сюжету про нареченого-мерця можна представити наступним чином: давньослов'янська балад­на пісня – лемківська балада – західнослов'янські балади – христи-            ян­ізована казка.

            Пісні та казки про нареченого-мерця розглядаються вченими паралельно із балканськими баладами про мертвого брата. Генетичної спорідненості між ними немає, але пов’язує їх мотив магічного викликання з могили мертвої людини та короткочасного повернення її на „цей” світ.

            Аналіз складного процесу переходу фольклорного твору з однієї художньої форми  в іншу дисертантом проведено на прикладі баладної пісні „Ой долов ми, долов...” У творі яскраво простежується процес переродження казки в баладу. Зав'язка цієї баладної пісні  співпадає з аналогічним елементом казки та збері­гає її основну рису – „троїстість”. Але в подальшому баладна пісня, підкорившись естетичним засадам жанру, розвиває події швидко та стрибкоподібно, докорінно змінюючи темп повідомлення, спосіб зображення життя, образну систему, композицію, тобто весь характер казкового сюжету. Від епічної широти та деталізації оповіді, що притаманна чарівній казці, нічого не залишається. Зміст, що міститься у казкових варіантах на 10-15 сторінках, у баладній пісні висловлюється лако­нічно – в 15 рядках. Проте пісня „Ой долов ми, долов”, хоч і виникла з казки, не змогла розірвати з нею всіх зв'язків та закінчити еволюцію жанру, оскільки їй не вистачає ди­намічно-напруженого розвитку дії та чітко вираженого трагічного фіналу.

            Під чакс аналізу взаємозв'язку народних балад та казок порівняння дістали сюжети, що побутували в одних випадках у казко­вій формі та в пісенній. Проте таких паралелей менше, ніж схожих мотивів. У роботі проаналізовано ідейно-тематичну близькість мотивів у баладній піс­ні про сестру-отруйницю та чарівних казках типу „Звірине молоко”. Історичний зміст балади стає зрозумілим при враху­ванні аналогічних мотивів у казках. У боротьбі між сестрою та братом треба шукати коріння трагічних конфліктів, їх історичний зміст. Зі зміною родових відносин змінився найдавніший мотив „чарування” брата сестрою: вже не сестра брата, а дружина чоловіка „счерила”, проте текст пісні залишив­ся без змін. Чарівні казки з мотивом отруєння, особливо ті, в яких виступає мати, яка намагається усунути рідного сина як перешкоду в її особистому житті – щасті з коханим чоловіком, є давнішими за пісні. Схожих мотивів у казковій та баладній творчості чимало. Наприк­лад, мотиви чарування невістки злою свекрухою, замурування молодої жінки у стіну фортеці, отруєння парубка дівчиною з ревнощів, одруже­ння парубка-пастуха з русалкою, мотив пророчого сну та інші.

            Історико-порівняльний аналіз сюжетів та мотивів, що побутували у казко­вій та в пісенній формах довів, що характер досліджуваного явища дозволяє стверджувати давність категорії баладних пісень, споріднених із казковою творчістю, що визначається хронологічними межами родового устрою. Розглянуті форми баладної епіки сприяли еволюційному процесу зміцнення зв’язків не лише у внутрішньожанровому аспекті, а й з усіма близькими формами народної творчості, відсутність яких означала б відокремленість баладного жанру, а, значить, і його недовговічність.

У першому підрозділі 3.1. „Різновид епічної баладної пісні. Історичні балади. Балади-легенди із євангельськими мотивами” третього розділу – „Жанрові зміни української народної балади” – одним із об’єктів дослідження став тісний зв’язок, що українська балада виявляє у генетичному плані з героїчним епосом. Цей вид баладної пісні деякі фольклористи номінують як епічний, оскільки він має міцні зв'язки з героїчним епосом (били­нами, думами, історичними піснями). У фольклорних системах, де героїчний епос досяг високого ідейно-художнього рівня (сербський та російський фольклори), спостерігаємо тенденцію поглинан­ня баладної пісні героїчною, поступовий відхід балади на другий план. Це явище, з нашої точки зору, пояснюється наступною особливістю історичної еволюції родів та видів усної поезії: епічний елемент, присутній в обрядовій пісні у стані зародження, виділяється з первинного синкретизму та, відділяючись від хорового сплаву, переходить у героїчний епос, залишаючи мало місця для баладної пісні.  У народів, що не мають героїчного епосу, епічний елемент переходить з обрядової поезії переважно у жанр баладної пісні, а не історичної, оскільки цей жанр виник пізніше. Із більшою ймовірністю можна маркувати час виникнення балад, класифікованих фольклористами як історичні балади, оскільки герої цих пісень не вигадані особи, а мають свою документальну біографію. Детальний аналіз ідейного змісту подібних пісень та їх художньої форми підтвердив би приналежність цих творів до певної історичної доби.

            Наступним вектором дослідження стало з’ясування еволюції різновиду народної балади, що розвинувся із християнської легенди. Хронологічні межі цієї категорії баладних пісень визначаються епохою після введення християнської релігії – епохою слов'янського середньовіччя. Типовими баладами окресленого типу є „Грішниця, що покаялася” та „Грішна дівчина в пеклі”. Історико-порівняльний аналіз цих пісень приводить до висновку, що в еволюційному процесі важливу роль відіграли духовні вірші. У ході подальшого розгляду питання про взаємозв’язки народної балади та духовних віршів, визначаємо наступну тенденцію: оскільки духовні вірші побутували у середовищі лірників і не могли стати здобутком широкого загалу народних співців, закономірним є процес переходу цих творів у новий жанр. При цьому не всі духовні вірші пройшли шлях свого історичного розвитку у напрямку трансформації у баладу. Можна стверджувати, що подібні еволюційні зміни стосувались тільки тих духовних віршів, сюжети яких репрезентують найактуальніші загальнолюдські теми.

                     На наступному хронологічному відрізку, як показали результати підрозділу 3.2. „Особливості ліризації баладної пісні. Специфіка процесу творення нової балади на суспільно- та родинно-побутову тематику”, характерним є тяжіння народної балади в напрямку ліричних пісень, що стало підґрунтям виникнення творів проміжного характеру, які нерідко побудовані на діалогах, мають драматичні колізії. Характерною тенденцією  цих творів є те, що особливості жанрової системи балади відбиваються  крізь призму ліричного сприйняття. Зокрема, розбір народних балад про чоловіка-п'яницю доводить близьку спорідненість їх ідейного змісту та художньої форми із традиційними ліричними піснями. До розглянутих соціально-побутових балад приєднуються пісні, що розповідають про сімейний деспотизм. Загальний настрій великої групи солдатських балад (за термінологією західнослов’янських баладознавців – „військових” балад) історично вмотиво­ваний та правдиво передає народний погляд на військові події XVII -XIX ст., негативне ставлення селянських мас до служби у царській армії.

            Продовження традицій баладного жанру спостерігаємо у фольклоротворчому процесі ХІХ-ХХ ст. У складній архітектоніці класифікування цей різновид баладного жанру отримав назву „нової балади” (на противагу класичній), „балади новітньої формації”, „балади новітнього складу”. В ході історично-порівняльного баладних пісень робітничої, емігрантської, солдатської, повстанської тематики, циклу родинно-побутових  балад доходимо висновків, що пісенні новотвори в процесі еволюції вбирають індивідуальні риси зображуваних об’єктів дійсності – людей, подій тощо, несуть в собі хронологічні (певною мірою атрибутивні) елементи.

            Вивчення жанрової специфіки балад новітнього складу в ракурсі дослідження їх походження здійснювалось в ході аналізу серії баладних пісень так званої робітничої та емігрантської тематики, що розповідають про тя­жкі умови праці на капіталістичних підприємствах на чужині („Ой, ви гори, сині гори”, „Серед тої Америки”, „Ой, вийшла стара мати”).

            Одним із сегментів нової балади другої половини ХХ століття виступає цикл повстанських балад, що виникли як поетичний відгомін героїчної боротьби українського народу проти фашистського та комуністичного режимів. В українському фольклорі баладні пісні повстанської генерації створювались подібно до попередньої баладотворчої традиції (козацьких, чумацьких, солдатських, стрілецьких балад, які розповідають про трагічні життєві колізії, загибель героїв при драматичних обставинах). Порівнюючи повстанські балади ХХ століття з іншими різновидами баладних творів „із соціально-історичними відгомонами” (О.Дей) приходимо до висновку, що патріотична тема захисту рідної землі від завойовників накладає на повстанську баладну пісню особливий відбиток. Глибокі роздуми про долю Батьківщини зближують повстанську баладу з героїчним епосом та  історичними піснями періоду боротьби з татаро-монгольськими та турецькими завойовниками. За внутрішніми законами еволюції баладного жанру, закладеними в його естетичній та ідейній спрямованості, у часи історичних зрушень, коли драматичні події дають народу той епічний матеріал, який опрацьовується у фольклорі згідно з класичними традиціями і відповідно до нових життєвих явищ, нових умов функціонування жанру, балада виявляє здатність до активного творення.

            Велику групу нових балад складають побутові баладні пісні, оскільки відтворення у баладних творах незвичайних випадків в особистому житті людини залишається пріоритетним для творців та носіїв баладного фольклору. Предметом зображення у цих баладах здебільшого виступає побутова сфера, родинне життя, переважно сімейні конфлікти та трагедії. За умов більш широкого розповсюдження та довгого побутування баладного сюжету, він проходить „шліфовку” – від окремої події до максимального узагальнення із нівеляцією конкретних осіб, місця, географічних реалій. Традиційний стиль замінюється індивідуальним. Однією з характерних рис нової балади є посилення авторського начала. Характер жанрової специфіки розглянутих балад-новотворів засвідчує, що ці пісні є певною мірою літературними за своїм ритмічним складом, мовою (поетичним словником), стилістичними засобами, строфічною композицією.

            У Висновках подається основний підсумок дослідження. Неоднозначність трактувань проблеми походження народної балади в роботах науковців очевидна, оскільки одні вчені позиціонують баладу як жанр прадавнього походження (на підставі того, що у  баладах як піснях до танцю збереглися рудименти первісного ладу); інші – історичні передумови виникнення балад пов’язують із раннім середньовіччям. Розмаїття сюжетів, форм і типів балад сформувалося не одразу, а є результатом тривалого розвитку жанру, що мало вияв у збагаченні його у зв'язку з рухом життя народу. У центрі наукового осмислення у дисертації стала гіпотеза, згідно з якою балада існувала не ізольовано від інших жанрів, а у безперервній взаємодії з ними, що також є безпосереднім чинником виникнення її різновидів. Можна твердити, що домінуюча у науці теорія змінювання жанрів не є абсолютною. Відповідно, вивчення проблеми генезису жанру у роботі базувалось на комплексному розкритті специфіки різновидів балади і простеження еволюційних змін у її жанровому складі шляхом порівняльного вивчення з іншими жанрами в їх історичному розвитку, при цьому не виключалась можливість опосередкованого впливу абсолютно відмінних за ідейно-естетичною настановою видів народної творчості. Аналізуючи численні факти сюжетної (а в окремих випадках і текстуальної) схожості фольклорної балади у різних народів із календарними (колядками, веснянками, русальними, купальськими) та сімейно-побутовими (весільними) обрядовими піснями, можемо визначити найдавніший вид баладної пісні – баладу з архаїчними мотивами, що розвинулася та еволюціонувала на основі обрядової поезії. Цей шар баладного фонду близький до обрядової пісенності за своєю міфологічною основою, композицією та стилем. Ритмомелодична структура цих балад при порівнянні із жанрами обрядової пісенності в деяких варіантах також ідентифікується. Баладні тексти сюжетів у суміжних жанрах почасти зберігають приспів-рефрен, що говорить про хорове виконання. Таким чином, перший етап складного процесу еволюції балади стосувався викристалізовування жанру з первісної базової пісенної сфери, яка не втратила зв’язку з обрядом.

            Баладні твори, споріднені із казковою творчістю, як один з найбільш архаїчних різновидів усної творчості об'єднують прозову форму художнього вираження з віршованою, репрезентують драматичний перебіг подій. У певних зразках яскраво простежується процес переродження казки в баладу. В окремих випадках деякі факти засвідчують зворотне співвідношення: первинними є пісні, а вторинними – казки. Характер досліджуваного явища дозволяє стверджувати давність цієї категорії баладних пісень, генетично пов’язаних із казковою творчістю, що визначається хронологічними межами родового устрою.

            Продовжуючи  еволюціонувати у період розквіту героїчного епосу, народна балада відчула на собі його сильний вплив, зблизилась з ним, перейняла деякі риси та дійсно стала „нижчою епічною піснею”, як її називали фольклористи XIX ст. Більша частина епічних балад відображає соціально-екон­омічний та культурний побут доби пізнього середньовіччя.            Баладу і ліричну пісню зближує  спільність в етичній оцінці народом світлих і темних явищ життя, що є важливою і постійною ознакою жанрів. Спільності  можуть виявлятися в розробці однієї теми чи сюжетної версії, а також в поетиці. Симптоматично, що внаслідок взаємовпливів зазначених народнопісенних жанрів, балада збагачується історичною та соціально-побутовою тематикою.       Новий етап баладотворчості наочно засвідчує „пластичність” жанрової формації та гнучкість пристосування до певних умов: продуктивний розвиток кращих баладних традицій поєднується із змінами у ритмічному складі, стилістичних засобах, поетичній образності, композиційній моделі баладних творів. Важливо зауважити, що балади, які побутують в активному репертуарі виконавців дотепер, досить повно зберігають ознаки міфологічного мислення, але це не дає нам право говорити про жанрову давність. Пізні балади, використовуючи давній мотив, входять у традицію –  і це дозволяє жанрові бути постійно рухомим, мобільним, дає можливість легко модифікуватися для задоволення різних потреб різних епох. Підкреслюючи загальнолюдське, майже позачасове значення і звучання баладних творів можемо визнати перспективи продуктивного розвитку кращих традицій жанру. Стійкий інтерес народних творців до цього різновиду епічної пісенності обумовлений органічною потребою естетичного осмислення трагічного в житті людини. Особливо яскравим підтвердженням цього слугує еволюція баладної моделі зображення життєвих ситуацій, яка пройшла довгий період формування, зазнавши на цьому шляху чимало видозмін. Таким чином, у процесі розвитку балада в українському фольклорі сформувала свій тип творів зі збереженням традиційної домінанти жанрової специфіки, який не підлягає занепаду, а, навпаки, розробляє нові досягнення жанру на різних етапах його існування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1.      Ганіч О.М. Проблема походження української народної балади. Монографія. – Донецьк: Норд-Прес, 2007. – 140 с.

2.      Ганіч О.М. Особливості інтерпретації євангельських мотивів та образів українською народною баладою // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. –  Випуск 10. –  Донецьк: ДонНУ, 2006. – С. 162-176.

3.      Ганіч О.М. Проблема класифікації народних балад // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. –  Випуск 11. –  Донецьк: ДонНУ, 2007. – С. 34-46.

4.      Ганіч О.М. Проблема походження жанру української народної балади (історіографічний аспект) // Філологічні  дослідження: Зб. наук. робіт / Донецький національний університет. – Випуск 8. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2007. – С. 85-106.

5.      Ганіч О.М. Сюжет „мертвий коханець” в народній баладі і казці // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія літературознавство. – Випуск 2 (50). – Частина перша. – Харків: ППВ „Нове слово”, 2007. – С. 3-10.

АНОТАЦІЯ

            Ганіч О.М. Проблема походження української народної балади. – Рукопис.

            Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. Львівський національний університет ім. Івана Франка. – Львів, 2007.

            Дисертація є першим цілісним дослідженням проблеми походження української народної балади. Розглянуто концепції українських та зарубіжних науковців, у яких осмислюється характер еволюційної моделі жанрової структури української народної балади. Баладний фонд національного фольклору визначено як динамічну систему, що має свою логіку і особливості розвитку. На основі аналізу друкованих та архівних матеріалів із здійсненням синхронних та діахронних виходів у баладні цикли і конкретні фольклорні твори близьких і більш віддалених народів з’ясовано типологічні риси жанру на конкретних історичних етапах, визначено характер новочасних змін у баладному жанрі. У результаті комплексного підходу репрезентовано багатошарову еволюційну модель походження різностадіальних типів цього жанру.

            Ключові слова: балада, проблема походження, генетичний зв’язок, сюжетний тип,  мотив, традиція.

АННОТАЦИЯ

            Ганич Е.Н. Проблема происхождения украинской народной баллады. – Рукопись.

            Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 – фольклористика. Львовский национальный университет им. Ивана Франко. – Донецк, 2007.

История исследования украинских народных баллад охватывает почти полтора столетия. Заинтересованность балладами наблюдаем со времени зарождения фольклористики как науки, именно тогда началось накопление фактического материала, развитие традиций исследования балладных сюжетов, поиски национальных соответствий к международным сюжетам и мотивам. На современном этапе исследование жанра обусловлено необходимостью применения концептуального подхода к изучению природы происхождения народной баллады, рассмотрению балладного фонда национального фольклора как динамической системы, которая имеет собственную логику и особенности развития, его анализ в контексте исторических изменений художественного мышления народа.

            В ходе рассмотрения концепций украинских и зарубежных учёных, начиная от представителей фольклористки ХІХ ст. до взглядов современных исследователей, намечается характер эволюционной модели жанровой структуры народной баллады. Неоднозначность подходов в работах учёных очевидна, так как одни исследователи позиционируют балладу как жанр древнейшего происхождения (по их мнению, в балладах как песнях к танцу сохранились рудименты первобытнообщинного строя); другие – исторические предпосылки возникновения баллад связывают с эпохой раннего средневековья. Разнообразие сюжетов, форм и типов баллад сформировалось не сразу, а является результатом продолжительного развития жанра. В центре научного осмысления стала гипотеза, согласно которой баллада существовала не изолировано от других жанров, а в непосредственном взаимодействии с ними, что является одной из причин возникновения разновидностей. Можно утверждать, что доминирующая в науке до недавнего времени теория смены жанров не абсолютна. Соответственно, изучение проблемы генезиса жанра в работе базировалось на комплексном раскрытии специфики разновидностей баллады и наблюдении эволюционных изменений в жанровой структуре путём сравнительного анализа с другими жанрами в их историческом развитии. В ходе анализа многочисленных фактов сюжетного (а в отдельных случаях и текстуального) совпадения фольклорной баллады у различных народов с календарными (колядками, веснянками, русальными, купальскими) и семейно-бытовыми (свадебными) обрядными песнями дифференцирован древнейший вид балладной песни – баллада с архаическими мотивами, которая развилась и эволюционировала на основе обрядной поэзии. Ритмомелодическая структура этих баллад при сравнении с жанрами обрядной песенности в некоторых вариантах идентифицируется. Балладные тексты сохраняют припев-рефрен, что свидетельствует о хоровом исполнении. Таким образом, первый этап сложного процесса эволюции баллады определяется выкристаллизацией жанра с первичной базовой песенной сферы, которая не потеряла связи с обрядом.

            Балладные произведения, генетически связанные со сказочным творчеством, как один из наиболее архаических видов народного творчества объединяют повествовательную форму изложения с песенной, в них имеет место драматическое развитие событий. В некоторых вариантах прослеживается процесс перерождения сказки в балладу. В отдельных случаях определённые факты свидетельствуют об обратном соотношении; первичными являются песни, а вторичными – сказки.

            Продолжая эволюционировать в период расцвета героического эпоса, народная баллада ощутила на себе его сильное влияние, сблизилась с ним, позаимствовав определённые черты. Большая часть эпических баллад отображает социально-экономический и культурный быт эпохи позднего средневековья. Балладу и лирическую песню сближает общность в этической оценке народом светлых и темных явлений жизни, что является важным и постоянным признаком жанров. Общие черты могут проявляться в разработке одной темы или сюжетной версии, а также в поэтической системе. Симптоматично, что вследствие взаимовлияния указанных народных жанров баллада обогащается исторической и социально-бытовой тематикой. Новый этап балладного творчества наглядно свидетельствует о пластичности жанровой формации и гибкости приспособления к определённым условиям. Продуктивное развитие лучших балладных традиций происходит параллельно с изменениями в ритмическом составе, стилистических средствах, поэтике. Таким образом, в процессе развития в украинском фольклоре народная баллада сформировала свой тип произведений с сохранением традиционной доминанты жанровой специфики, который не подлежит исчезновению, а, наоборот, разрабатывает новые достижения на различных этапах свого существования.

            Ключевые слова: баллада, проблема происхождения, жанровая система, генетическая связь, сюжетный тип, мотив, традиция.