ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД В КРИМУ (1803-1917 рр.) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методи, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження» складається із трьох підрозділів, що присвячені сучасному стану висвітлення вітчизняними і зарубіжними авторами становлення і діяльності дореволюційної прокуратури в Криму, визначенню основних джерел праці та встановленню її методології.

Підрозділ 1.1 «Історіографія проблеми». Історія прокурорського нагляду у Криму в 1803-1917 рр. в спеціальній літературі майже не розглядається. Відомості, що наводяться, є не завжди об’єктивними і доказовими. Дотепер наявність значної кількості джерел не стала приводом для створення єдиного комплексного дослідження ні у вітчизняній, ні у зарубіжній спеціальній літературі, яке б досить повно і аргументовано розкривало зазначену тему. Відсутність узагальненого дослідження пов'язана з тим, що аналіз діяльності правоохоронних органів за радянських часів був утруднений недоступністю їх архівних матеріалів та документів діловодства.

Велика кількість публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів присвячена історії створення, існування і розвитку Таврійської губернії (до її складу входили п’ять повітів Кримського півострова) та її державних органів. Спеціально кримський прокурорський нагляд в них майже не розглянуто, але висвітлено заснування та діяльність державних органів юстиції в Російській імперії, в тому числі загальноросійської прокуратури, до складу якої входили і органи прокуратури Криму. Це надало можливість із зазначених публікацій почерпнути деяку інформацію з проблеми, порівняти її з даними виявлених архівних матеріалів і документів.

Серед основних використаних праць слід виділити дослідження таких вчених, як В.В. Шемчук та В.М. Пащеня, які вперше вдалися до висвітлення історичного минулого прокуратури Криму в 1803-1917 рр.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» наводяться використані у дисертації джерела, що умовно поділені на чотири групи.

Першу групу становлять законодавчі та інші нормативні акти, що включені до «Повного зводу законів Російської імперії» та «Зводу законів Російської імперії». Це загальнодержавні нормативно-правові акти (маніфести, укази, уложення, положення, устави тощо), що мали головне значення для організації, структури, статусу і компетенції прокуратури Криму.

До другої групи джерел належать архівні організаційно-правові документи і матеріали з 13 та 483 фондів Державного архіву Автономної Республіки Крим, що характеризують діловодство та документообіг прокуратури в Криму (Таврійській губернії). Такими документами є, зокрема: циркулярні приписи та листи Міністерства юстиції Російської імперії, а також прокурора Одеської судової палати; листи від інших органів державної влади імперії; звіти, накази, протоколи, рапорти, листи, довідки, журнали реєстрації та інша документація працівників місцевої прокуратури. Вони склали основну джерельну базу дослідження.

Третю групу джерел, використаних при підготовці дисертації, склали статистичні відомості, що офіційно публікувалися органами влади для висвітлення діяльності чиновницького апарату.

До четвертої групи джерел відносяться періодичні видання і відомчий друк. Газети та журнали того часу були не лише вираженням професійних і політичних думок відповідних груп суспільства, а й місцем для дискусій. Найбільш цікавими виявилися газети «Судовий вісник» та «Урядовий вісник», а також публікації різних збірок судових рішень.

Підрозділ 1.3 «Методологія дослідження» дозволив завдяки вивченій сучасній науковій літературі з теми, що розглядається, ознайомитись з новітніми методиками дисертаційного дослідження.

Під час роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження. Діалектичний підхід дозволив оцінити розвиток і діяльність як окремих елементів, так і всієї системи прокурорського нагляду в Криму у 1803-1917 рр. в її цілісності та взаємодії з іншими державними і загальнополітичними інститутами. А такі методи, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, опис, пояснення, допомогли детально вивчити відповідні історичні явища, події, фактичну базу, що створили об’єктивне уявлення про минуле кримської прокуратури.

У дисертації використовувалися і спеціальні наукові методи, зокрема: історичний, формально-логічний, системно-структурний, системно-функціональний, формально-юридичний, порівняльно-правовий методи тощо. Історичний метод надав змогу вивчити становлення, розвиток і діяльність прокуратури в Криму у відповідній хронологічній послідовності. Разом з ним використовувався формально-логічний метод, що допоміг вивчити правила організації роботи кримської прокуратури з точки зору відповідності законам формальної логіки. Системно-структурний метод дозволив уявити прокуратуру Криму як сукупну наглядову систему за діяльністю кримінальних і цивільних установ регіону у своїй цілісності та єдності, а також представити її як окремий і важливий елемент системи загальноросійського прокурорського нагляду. Системно-функціональний метод допоміг систематизувати функції прокуратури Криму, визначити основні та допоміжні з них. Завдяки порівняльно-правовому методу вдалося не лише встановити реалії правової регламентації прокуратури в Криму в 1803-1917 рр., але й порівняти її з правовою регламентацією прокуратури в Російській імперії в цілому, а також зіставити правову діяльність кримської прокуратури в перші два періоди її існування (1803-1869 рр., 1869-1917 р.). Системно-структурний, системно-функціональний, формально-юридичний методи використовувалися при вивченні документації таврійського губернського прокурора і стряпчих, та документації прокурора Сімферопольського окружного суду і товаришів прокурора.

Також в дисертації застосовувалися приватно-наукові методи, які допомогли при дослідженні окремих історичних явищ, ситуацій, справ, що мали місце під час діяльності прокуратури в Криму в 1803-1917 рр.

Розділ 2 «Становлення прокурорського нагляду в Криму (1803-1869 рр.)» складається з чотирьох підрозділів, які присвячено історії виникнення і становлення спочатку загальноросійської прокуратури, а потім й кримської, адже довгий час Кримський півострів входив до складу Російської імперії, через що й органи управління в Криму мали статус російських.

Підрозділ 2.1 «Утворення прокуратури в Російській імперії» розповідає про виникнення інституту прокурорського нагляду в Російській імперії в період правління Петра I. Йде мова про складний етап становлення загальноросійського прокурорського нагляду, вплив на нього політичних, соціальних, економічних і правових факторів.

Становлення прокурорського нагляду на території Російської імперії йшло повільно, але результативно. Знищення системи фіскалітету і створення на його базі прокуратури призвело до кардинальної зміни самої суті інституту прокурорського нагляду. Проведене Олександром I у 1802 р. реформування вищих органів влади, створення органів юстиції, до складу яких входила прокуратура, позитивно позначилося на організації державного апарату: новостворені органи російського прокурорського нагляду були розповсюджені в усіх губерніях і повітах країни, прокурори та їх стряпчі отримали безліч важливих повноважень. Так розпочалося створення передумов для виникнення прокурорського нагляду на території Таврійської губернії, тобто в Криму.

У підрозділі 2.2 «Виникнення прокурорського нагляду в Криму» висвітлюється поява органів прокуратури в Криму та першій період їх існування – 1803-1869 рр., тобто до перетворень, що відбулися на всій території Росії внаслідок проведення судової реформи 1864 р.

Взагалі історія прокуратури Криму налічує шість періодів: організація і становлення прокурорського нагляду (1803-1869 рр.); діяльність кримської прокуратури у 1869-1917 рр.; прокурорський нагляд в роки громадянської війни (1917-1920 рр.); прокуратура Кримської АРСР (1921-1944 рр.); діяльність прокуратури Кримської області (1944-1991 рр.); Прокуратура Автономної Республіки Крим (1991-2012 рр.).

Особливий інтерес представляє майже невивчений період минулого органів прокуратури в Криму з 1803 р. по 1917 р. У той час прокуратура була однією з головних ланок державного апарату, приймала активну участь у вирішенні широкого кола питань стосовно різних сторін життєдіяльності і владування в регіоні. Саме на початку XIX ст. прокуратуру в Криму було створено, склалися її правові основи і принципи функціонування. Не зважаючи на зміну соціально-політичних та історичних умов життя українського суспільства протягом XIX-XX ст., основним напрямом діяльності прокуратури Криму було забезпечення виконання державних законів. Нині сутність прокуратури Криму не змінилася і полягає у забезпеченні верховенства закону в регіоні.

Прокурорський нагляд на території Криму виник набагато пізніше ніж в Російській імперії – 30 червня 1803 р. Його здійснювали такі посадові особи: таврійський губернський прокурор і підпорядковані йому губернські стряпчі кримінальних і цивільних справ, а також стряпчі повітів. Крім того, при таврійському губернському прокурорі діяла канцелярія, що складалася з реєстратора, письмоводителя і двох канцелярських службовців. Таврійський губернський прокурор у своїй діяльності підпорядковувався міністру юстиції Російської імперії, циркулярні приписи якого були обов'язковими для виконання.

Відповідно до свого статусу, прокуратура в Криму була автономним державно-владним інститутом, що не залежав від інших місцевих органів влади та їх посадових осіб. Вона була органом загального нагляду.

В підрозділі розповідається про широке коло повноважень таврійського губернського прокурора і стряпчих. Їх діяльність полягала, насамперед, в догляді за роботою судових та адміністративних губернських установ, яка повинна була відповідати діючому на той час державному законодавству. Прокуратура наглядала за тим, яким чином та у які строки розбираються кримінальні та цивільні справи, виявляла зловживання службовим становищем чиновників. З кожним роком її повноваження в документах Міністерства юстиції Російської імперії розкривалися та уточнювалися.

Підрозділ 2.3 «Прокурорський нагляд в Криму під керівництвом Міністерства юстиції Російської імперії» розкриває більш детально питання підпорядкованості таврійського губернського прокурора міністру юстиції (генерал-прокурору). Висвітлюється організація роботи в імперському Міністерстві юстиції та його компетенція, в тому числі стосовно керівництва прокуратурою в Криму. Розповідається також про особливості адміністративного поділу загальноросійського прокурорського нагляду і відмінності прокурорського нагляду саме в Криму згідно з його географічними, демографічними, економічними та правовими особливостями.

Діяльність прокуратури Криму проходила під постійним керівництвом і контролем Міністерства юстиції Російської імперії, про що говорить постійне листування між ними. Його за змістом можна розділити на дві групи. Перша – циркулярна документація, що виходила з Міністерства юстиції і розповсюджувалась на діяльність чиновників в Криму, друга – звітна документація про виконану роботу прокурором і стряпчими у відповідності до циркулярів міністра юстиції Російської імперії.

Головною формою взаємодії міністра юстиції Російської імперії з таврійським губернським прокурором і стряпчими були циркуляри з першої групи. В них міністр настійно рекомендував, доручав, наказував зробити щось, ставив що-небудь в обов’язок, доводив до відома, або нагадував про вже поставлене їм в обов’язок.

Імперське Міністерство юстиції приділяло багато уваги комплектуванню кадрів в прокуратурі Криму, здійснювало контроль за якісним і кількісним станом кадрового забезпечення. В формулярних списках про службу чиновників прокурорської частини деталізовано фіксувалися етапи службової кар’єри, заохочення, відомості про відпустки, соціальний статус, сімейний та фінансовий стан місцевих чиновників.

Призначення на посади у відомствах Міністерства юстиції Російської імперії, в тому числі на посади у прокурорській частині в Криму, здійснювалось лише за дозволом генерал-прокурора. Це стосувалося також звільнення з посади, або переміщення на іншу посаду.

Таврійський губернський прокурор наглядав не лише за службою співробітників прокуратури, а також за тим, як працюють чиновники інших відомств імперського Міністерства юстиції. В цьому йому допомагали стряпчі, що регулярно до нього рапортували.

Діяльність чиновників прокурорського нагляду стимулювалася досить високою заробітною платою. Чиновники прокуратури мали високооплачувану роботу. Крім того, чиновникам оплачували відрядження, квартири проживання, давали гроші, необхідні для здійснення службових повноважень.

У підрозділі 2.4 «Діяльність прокуратури Криму в 1803-1869 рр.» зазначається наскільки ефективною була робота таврійського губернського прокурора і стряпчих на Кримському півострові. Детально висвітлюється проблема боротьби прокуратури Криму зі злочинністю. Проводиться аналіз «Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1845 р. в рамках правового регулювання дій працівників прокуратури, встановлення меж кримінальної відповідальності і покарання за скоєння злочинів та відокремлення злочинів від проступків, класифікації злочинів. Чиновники прокуратури постійно користувалися ним в своїй діяльності.

Кодифікаційна і нормотворча діяльність в Російській імперії все більше ставила прокурорський нагляд в Криму на правову основу, зменшувала в ньому суб’єктивні прояви його співробітників, кількість недоліків і помилок в роботі. Однак, це мало впливало на загальний стан злочинності в регіоні. Вивчені документи і матеріали свідчать про те, що у 1803-1869 рр. злочинність тут була значною, а боротьба з нею уповноваженими на це особами велась не завжди якісно і результативно. В цьому була провина не стільки чиновників прокурорського нагляду, скільки чиновників судів. Мали при цьому значення: повільний розгляд справ, відсутність професіоналізму, неврегульованість багатьох питань прокурорського нагляду і судочинства законодавчими актами, недосконалість структури державних органів.

Про результативність роботи прокуратури Криму свідчать прокурорські звіти, що надсилалися до Міністерства юстиції Російської імперії. Однак, при розгляді таких звітів треба брати до уваги те, що наведені в них дані не завжди були об’єктивними і повними: на них впливали особливості політичної, економічної та соціальної ситуації в регіоні. Крім того, деякі злочини залишалися невиявленими або прихованими кримськими посадовими особами. Мала місце латентність злочинності, що заважало статистичним підрахункам. Зазначені звіти відображали лише неповну загальну картину питання щодо вирішених і невирішених справ та здійснених актів в Криму. Зібрати усі загальні звіти до купи і зробити об'єктивний висновок стовно них неможливо, тому що генеральних звітів стосовно діяльності прокуратури Криму практично немає, а ті, що збереглися, не дають повну уяву через відсутність сторінок або часткове знищення звітів в архівних справах.

Для деяких чиновників в Криму було притаманно зловживання службовим становищем. Ця хвороба роз'їдала державну систему і управління в регіоні зсередини, підривала довіру звичайного люду до державного апарату. Різноманітність скоєних злочинів чиновниками лякає своєю вседозволеністю. Як встановив прокурорський нагляд в Криму, більшість правопорушень тут було скоєно саме чиновниками судів. Це говорить про відсутність в Криму системи належного та законного судочинства.

Причин зазначеного високого рівню злочинності серед населення та чиновників було багато. Вони полягали у географічних і кліматичних явищах, у безладу економічного та соціального життя, тобто в суб’єктивних та об’єктивних факторах. Як свідчать звіти прокуратури і дослідження різних авторів, у 1803-1869 рр. найменшу кількість злочинів в Криму було скоєно селянами, а найбільшу – дворянами. Такі показники було зумовлено тим, що у ті роки дворяни займали більшу частину суспільних і громадянських посад. Дворяни мали у своїх руках владу, що відкривала їм можливість до безкарного вчинення злочину. Є докази, що серед скоєних злочинів переважали державні.

Не зважаючи на все сказане, діяльність працівників прокуратури Криму в цілому була досить непоганою, а роботу більшості працівників можливо назвати енергійною та ефективною.

Розділ 3 «Прокурорський нагляд у Криму в 1869-1917 рр.» складається з трьох підрозділів, що розкривають суть перетворень, які відбулися в прокуратурі Криму внаслідок проведення судової реформи 1864 р. в Російській імперії. Висвітлюється новостворена структура прокуратури, нова компетенція і ефективність здійснених перетворень, що відобразилася на діяльності прокуратури.

Підрозділ 3.1 «Судова реформа 1864 р. та її вплив на систему прокурорського нагляду в Криму». Розкривається суть судової реформи 1864 р., яка повністю змінила структуру прокуратури і напрями її діяльності.

Судову реформу 1864 р. було проведено в період кризи суспільства Російської імперії та її державного апарату. Вона стала поштовхом для захисту розкріпаченого населення, внесла значні зміни в судоустрій Російської імперії, позбавила його багатьох негативних явищ, що суперечили не лише принципу законності, а також принципу рівності усіх людей держави перед законом. В значній мірі реформа змінила і систему юстиції, в тому числі прокуратуру, її функції, права та обов’язки.

Відповідно до судової реформи склалась ситуація, коли прокурори знаходились при судах, але не були їм підконтрольні та підзвітні. Тобто, вони були щось на зразок індикаторів роботи чиновників суду. Однак, прокуратурі заборонялось втручання в професійну діяльність суду, якимось чином обмежувати самостійність суддів при прийнятті ними рішень. В судовому процесі було створено щось схоже на «систему стримувань і противаг», де захисника і прокурора зрівняли в правах: прокурор звинувачував, а захисник захищав.

Посада прокурора Сімферопольського окружного суду з’явилась пізніше – через п'ять років після оголошення судової реформи, так як існувала необхідність у проведенні відповідної підготовки для наступної реорганізації прокуратури і нового адміністративно-територіального поділу Таврійської губернії, що тепер почала входити до округу Одеської судової палати.

Відкриття Сімферопольського окружного суду відбулося 22 квітня 1869 р. в переробленій будівлі міської поліції. Сімферопольський окружний суд складався з голови, товаришів голови і членів, а також при суді діяли прокурор, слідчий і нотаріат. Прокуратура була незалежним органом при Сімферопольському окружному суді. Вона підпорядковувалась безпосередньо міністру юстиції Російської імперії (генерал-прокурору) і прокурору Одеської судової палати.

В підпорядкуванні прокурора Сімферопольського окружного суду знаходився відповідний штат працівників, в тому числі головні помічники прокурора – товариші прокурора.

Після революції 1905 р. прокуратура була змушена посилити свою діяльність у напрямі каральної роботи. В Криму мали місце масові репресії, військово-польові суди, політичні вбивства, каральні експедиції, в яких приймали участь органи юстиції.

Міністерство юстиції Російської імперії після Жовтневої революції 1917 р. було перейменовано в Народний комісаріат юстиції, який керував прокуратурою, місцями позбавленні волі та судовими управліннями. Після приходу до влади більшовиків діяльність прокурора Сімферопольського окружного суду була припинена і поновлена лише у квітні 1918 р., коли вони втратили владу. У 1920 р. після встановлення в Криму радянської влади посада прокурора Сімферопольського окружного суду була остаточно скасована.

У підрозділі 3.2 «Нагляд за дізнанням і слідством та підтримання державного обвинувачення в суді кримською прокуратурою» чітко встановлені зміни в функціях і компетенції прокуратури Криму внаслідок проведення судової реформи 1864 р. в Російській імперії. Ці зміни принесли з собою як позитивні наслідки, так і деякі проблеми в організацію діяльності її органів.

До судової реформи 1864 р. прокуратура була одночасно наглядовим органом, борцем за законністю і захисником невинних осіб. Після неї головними завданнями прокуратури стали нагляд за дізнанням і слідством та підтримання державного обвинувачення в суді. Це стосувалось і прокуратури Криму. Прокурор Сімферопольського окружного суду здійснював постійний нагляд за діяльністю органів слідства і дізнання в регіоні, взаємодіяв з їх працівниками, відповідав за їх призначення та звільнення з посад.

Організація підбору кадрів для роботи в прокуратурі Криму дуже змінилась з 1803 р., тобто з початку заснування посади таврійського губернського прокурора. При прокурорі Сімферопольського окружного суду працювали вже більш досвідчені працівники. Вони призначались, насамперед, з осіб, які мали юридичну освіту, відповідні знання, стаж роботи і нагороди. Це позитивно позначалось на роботі органів прокуратури.

Документацію прокуратури Криму з 1869 р. по 1917 р. можна розділити на дві групи: перша – циркулярна документація, що виходила з Міністерства юстиції Російської імперії або від прокурора Одеської судової палати і розповсюджувалася на діяльність чиновників прокуратури; друга – звітна документація про виконану роботу прокурором Сімферопольського окружного суду і товаришами прокурора у відповідності до приписів міністра юстиції Російської імперії і прокурора Одеської судової палати. Можливо бачити кардинальні позитивні зміни в документообігу прокуратури Криму в 1869-1917 рр., порівняно з 1803-1869 рр., як серед циркулярних приписів, так і серед звітної документації.

Найбільшу кількість конкретних доручень, наданих прокурору Сімферопольського окружного суду і його товаришам, становлять доручення, пов'язані з ліквідацією революційно-соціалістичного руху.

Підрозділ 3.3 «Діяльність прокурора Сімферопольського окружного суду і товаришів прокурора». Розповідається про ефективність боротьби прокуратури Криму зі злочинністю в країні в період існування посади прокурора Сімферопольського окружного суду та порівнюється з проведеною в цьому напрямі роботою таврійського губернського прокурора.

Злочинність в Криму з 1869 р. по 1917 р. була досить високою, особливо в період революційних подій в країні. В цей час прокуратура Криму відігравала роль органу обвинувачення в суді, а також органу боротьби зі злочинністю.

Зареєстровані злочини не завжди відображали існуючу реальну ситуацію. Це було пов’язано, насамперед, з тим, що в післяреформені роки не було надійної інформації про реальну чисельність населення в регіоні, тому що останній загальний перепис населення проводився у 1897 р. Крім того, багато звітної інформації кримської прокуратури з цього питання не дійшло до нашого часу у зв’язку із зіпсованістю, знищенням або втратою деяких архівних документів.

Більшість злочинів було скоєно не дворянами, як у 1803-1869 рр., а іншими верстами населення, насамперед, селянами. Селяни почали виступати проти свавілля державної влади, на чолі якої стояли дворяни, проти негативних наслідків селянської реформи 1861 р. За це селян ув’язнювали і катували, не завжди маючи вагомі докази їхньої провини. Відтак, мало місце неприродне та різке зростання злочинності.

Реформування судової системи і прокуратури в Російській імперії у 1864 р. не призвело до зниження росту злочинності в Криму. В нових законодавчих актах існували більш суворі покарання за злочини, взагалі поширювалося кримінальне переслідування з боку державних органів прокуратури і суду, а також загострювалася революційна боротьба, з’являлися нові види злочинів, особливо за політичними мотивами.

В видозмінах прокуратури Криму внаслідок проведення судової реформи 1864 р. були як позитивні, так і негативні сторони. Але все-таки вони носили більш позитивний характер. Необхідно враховувати, що становлення прокуратури Криму в 1869-1917 рр. йшло поряд з серйозними перетвореннями в імперії. Тоді держава та її чиновницький апарат не були такими розвинутими, що і призвело навіть після модифікації системи прокурорського нагляду і суду до відповідних помилок з боку їхньої діяльності.