РИНОК ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ТА ЙОГО РОЗВИТОК У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи.

У розділі 1 „Теоретико-методологічні засади дослідження ринку освітніх послуг” розкрито суть та специфіку товару „освітня послуга”, показано структуру та функції ринку освітніх послуг і визначено особливості попиту, пропозиції та ціноутворення на цьому ринку.

У сучасних умовах одним з найважливіших факторів економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є освіта, головним чином вища. Особливості сучасної освіти багато в чому визначаються розвитком ринкових відносин в освітній сфері та формуванням ринку освітніх послуг. Власне поняття “освітня послуга”, яке є загальновживаним у західних країнах, в Україні ще не набуло законного статусу. З одного боку, ринок освітніх послуг існує й діє, а з іншого – сама освітня послуга є недостатньо досліджена.

Незважаючи на те, що ринок освітніх послуг вищої школи є найбільш сформованим, визначення “освітньої послуги вищої школи” як товару відсутнє. Критичний аналіз існуючих точок зору дозволив автору визначити це економічне поняття як вид корисної освітньої діяльності, що здійснюється з метою задоволення професійних освітніх потреб людини й у разі успішного засвоєння навчальної та наукової інформації, що передається у вигляді системи знань, навичок та вмінь, забезпечує набуття або зміну кваліфікації споживачем.

У результаті проведеного дослідження були виділені основні специфічні властивості освітньої послуги: невідчутність, неможливість відокремлення послуги як від споживача, так і від виробника, непостійність, недовговічність та відсутність права володіння, а також низку додаткових властивостей: довгостроковість надання; неможливість безпосереднього кількісного (у тому числі й грошового) підрахунку освітніх послуг; відстрочення результатів; відсутність попиту на освітні послуги при зміні кон’юнктури ринку праці; ефект нагромадження; конкурсний характер освіти; освітні послуги належать до дорогих послуг, оскільки головним фактором їх виробництва є висококваліфікована праця педагога.

До сьогодні дискусійним залишається питання стосовно віднесення освітніх послуг до суспільних благ. У дисертації освітні послуги віднесено до змішаних благ, які мають властивості як суспільного, так і приватного блага. Зроблено висновок, що сфера освітніх послуг повинна поєднувати платну та умовно безкоштовну форму надання та розвиватись в умовах і приватної, і державної власності.

Розвиток ринкових відносин у постсоціалістичних країнах зумовив формування і функціонування ринку освітніх послуг, тобто системи економічних відносин щодо купівлі-продажу товару “освітня послуга”. Структурно цей ринок представлений виробниками, споживачами, посередниками, а також суспільними інститутами, причетними до просування цих послуг на ринку.

Визначено, що ринок освітніх послуг виконує важливі функції. До економічних функцій слід віднести: сприяння ефективному розподілу обмежених ресурсів, встановлення пропорцій між підготовкою кадрів та їх використанням на ринку праці, контроль за ефективною господарською діяльністю, а також стимулюючу, ціноутворюючу та регулюючу функції. Ринок освітніх послуг виконує також соціальні функції, які є не менш важливими для суспільства. Серед них варто виділити такі: забезпечення специфічних потреб людей в особистому та культурному розвитку; ліквідація розриву між змістом освіти й практичними завданнями діяльності суспільства, адаптація фундаментальної освіти до практики; забезпечення вибору професії окремою особою залежно від її запитів та можливостей; формування науково-технічного, інтелектуального потенціалу суспільства.

Виконуючи вищеназвані функції, ринок освітніх послуг підпорядковується загальним законам соціально-економічного розвитку суспільства.

Аналіз особливостей попиту та пропозиції на ринку освітніх послуг дозволив виявити, що вони формуються під впливом цінових та нецінових чинників, причому попит більшою мірою зазнає впливу нецінових чинників. Саме впливом нецінових чинників можна пояснити, що ефект доходу та ефект заміщення не завжди будуть діяти на ринку освітніх послуг.

На основі аналізу методів ціноутворення на освітні послуги, встановлено, що автономне використання якогось одного методу є неефективним. Автором розроблено концептуальну схему ціноутворення ВНЗ. Поетапно пропонований алгоритм виглядає таким чином: формулювання цілей ціноутворення, аналіз місткості ринку, розрахунок собівартості освітніх послуг, визначення “витратної” ціни освітніх послуг на основі обрахованої інтегральної собівартості за встановленого нормативу рентабельності (визначається нижня межа ціни, за яку навчальний заклад може продати освітні послуги), аналіз цін на аналогічні освітні послуги ВНЗ-конкурентів, зіставлення цін, обрахованих витратним методом та цін ВНЗ-конкурентів, корегування ціни, адаптація ціни до реальних умов. На останньому етапі формується система знижок та націнок.

У розділі 2 „Формування й розвиток ринку освітніх послуг у трансформаційній економіці” розкрито соціально-економічні та інституційні чинники формування ринку освітніх послуг у країнах з трансформаційною економікою, виявлено особливості функціонування й розвитку цього ринку та проаналізовано стан ринку освітніх послуг в Україні.

На основі проведеного аналізу виявлено, що інституційні чинники формування ринку освітніх послуг у своїй структурі містять формальні та неформальні складові, що охоплюють відповідно нормативно-правову базу та морально-етичні норми, а визначальними соціально-економічними чинниками формування цього ринку є: поява недержавних навчальних закладів та платних відділень у державних університетах та коледжах; збільшення попиту на освітні послуги; готовність окремої частини населення платити за навчання; скорочення частки студентів, які навчаються в державних вищих навчальних закладах за рахунок держбюджету; відміна державного розподілу випускників ВНЗ; дозвіл надання платних освітніх послуг не лише приватними ВНЗ, але й державними; уведення вільного ринкового ціноутворення на освітні послуги.

Визначено, що функціонування ринку освітніх послуг в умовах трансформації економіки супроводжується змінами, які мають позитивне значення для розвитку цього ринку: поява нових типів навчальних закладів, збільшення кількості ВНЗ, у тому числі і недержавної форми власності, збільшення числа студентів у них, розширення академічної свободи навчальних закладів, упровадження нових форм навчання, зростання випуску фахівців з вищою освітою, активізація експортної діяльності та розвиток і розширення ринку освітніх послуг у цілому.

Водночас доведено, що, з іншого боку, становлення ринку освітніх послуг у країнах з трансформаційною економікою (і в Україні, зокрема) супроводжується такими проблемами: різке зниження державного фінансування вищої освіти (з початком ринкових перетворень витрати на освітню сферу розглядались як навантаження на державний бюджет і були мінімізовані); зниження доступності вищої освіти (існують соціально-економічні чинники, що диференціюють можливість доступу до вищої освіти: матеріальний стан населення, місце проживання та якість загальної середньої освіти); низький рівень оплати праці професорсько-викладацького складу, зниження суспільного статусу вченого-педагога та проблема “відпливу умів”; погіршення якості освіти; диспропорції між запитами ринку праці та пропозицією ВНЗ.

Проведене дослідження дало можливість виявити основні тенденції сучасного українського ринку освітніх послуг, якими є: розвиток та розширення ринку освітніх послуг у цілому; зменшення загальної кількості ВНЗ, серед них і навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, хоча кількість ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшується; зменшення кількості державних ВНЗ та збільшення чисельності приватних; збільшення загальної кількості споживачів освітніх послуг, у тому числі тих, хто навчається на платній основі; серед різноманітних форм навчання найбільшим попитом користується денна форма; нерівномірний розподіл потенціалу вищих навчальних закладів та кадрів вищої кваліфікації за регіонами; кількість викладачів вищих навчальних закладів України щороку зростає, однак незадовільним лишається їхній якісний склад; збільшення мережі закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів, та кількості аспірантів і докторантів; активізація експортної освітньої діяльності.

На основі аналізу статистичних даних удосконалено економіко-математичний інструментарій оцінювання місткості ринку освітніх послуг шляхом використання поліноміальних моделей та спрогнозовані відповідні показники, що дало можливість проаналізувати стан та тенденції розвитку ринку освітніх послуг та спрогнозувати параметри його місткості. На рис. 1 відображено прогнози зміни чисельності студентів з використанням поліноміальних моделей різних порядків (2, 3 та 4). Видно, що всі моделі показують подальше зменшення кількості зарахованих на перший курс студентів, однак, з різною швидкістю.