РУССКАЯ ВРЕМЕННАЯ ЛЕКСИКА КАК ФРАГМЕНТ ЯЗЫКОВОЙ КАРТИНЫ МИРА

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, характеризуються об`єкт, предмет, мета і завдання дослідження, структура дисертації; формулюються принципи і методи дослідження, визначається сфера практичного застосування одержаних результатів.

    У першому розділі - “Психолого-фізіологічне, філософське, культурологічне та лінгвістичне осмислення категорії часу” - розглядаються такі питання: 1) фізіологічні та психологічні основи сприйняття часу людиною; 2) історія філософського вивчення “проблеми часу”; 3) соціокультурний аспект категорії часу; 4) етичний зміст поняття “час”; 5) місце, яке займає концептосфера  часу в понятійній картині світу; 6) власне лінгвістичний аспект категорії часу, співвідношення лінгвістичної та філософської моделей часу; 7) вичленування і кваліфікація лексико-семантичної мікросистеми часових позначень.

    Розглядаються питання формування сприйняття часу людиною в онтогенезі і філогенезі, зокрема, з`ясовується, ендогенна чи екзогенна здатність живих істот визначати час і які чинники, що вплинули на формування цієї здатності; зазначається первинність просторового осягнення світу порівняно з часовим.

    Висвітлюється історія інтерпретації категорії часу в донауковому і в науковому мисленні (наукова картина світу); розглядаються сутність і витоки філософського вивчення проблеми часу, концепції часу, які існували в різні епохи, та їхня відповідність науковим парадигмам. Визначаються філософські основи даного дослідження – сучасна матеріалістична філософія, в якій час подано як лінійний, односпрямований і метризований. Зазначається, що об`єктивний фізичний час і його філософські моделі є тією основою, на якій сформувалась мовна модель часу.

     Далі феномен часу розглядається з етичної точки зору, висвітлюються основні аспекти етичного розгляду категорії часу: його лінійність й односпрямованність. Зазначається, що односторонність часу етично зумовлена.

    Ми розглядаємо реальний час як час деякої специфічної послідовності та зв`язку. З`ясовується, що основною причиною, яка спонукає людину вимірювати час, є єдність часу – основна умова збереження тотожності особистості; розглядаються різні способи упорядкування часу, серед яких ритуали, стереотипи поведінки, різноманітні календарі, а також особливості ставлення до часу в різних соціумах та реалізації цих особливостей в різних системах літочислення.

    Аналізується також характер зв`язку філософських уявлень про час з його відображенням  у мові та культурі; порівнюються концептуальна і мовна картини світу; розглядається місце, яке займає концептосфера часу в понятійній картини світу; обґрунтовується неможливість розгляду картини світу загалом. Слідом за К.С. Яковлевою, ми визнаємо необхідність виділення в рамках цієї картини концептуальних сфер часу, простору і т.д. (картина часу, картина простору). Це більш чи менш цілісні фрагменти картини світу, в яких можливо простежити, як та чи інша концептуальна сфера реалізована за допомогою мовних засобів. Тому коли йдеться про мовну картину світу, ми маємо на увазі її фрагмент, який відображує часові уявлення та їх особливості, пов`язані з культурою даного народу. Далі аналізуються особливості реалізації понятійного поля часу в лексиці російської мови (тут ми спираємося на роботи В.В. Морковкіна, М.В. Всеволодової, В.Г. Гака, Ж.П. Соколовської, А.П. Кліменко, В.І. Матвєєва).

    У подальшому увага приділяється переважно лінгвістичним аспектам категорії часу, особливостям лінгвістичних моделей часу в різних мовах, докладно аналізується російська мовна модель часу, запропонована Т.І. Дешерієвою; досліджується також, наскільки когнітивна модель часу залежна від конкретної мови, наскільки вона “навіяна” людині її рідною мовою і наскільки детермінована зовнішнім світом; докладно розглядається гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа, основний зміст якої зводиться до констатації та доказів факту зумовленості відмінностей в категоризації світу відмінностями конкретних мов. Зазначається, що розбіжності у категорізації світу відображуються, у першу чергу, в “інтерпретаційному компоненті” (термін О.В. Бондарко) мовної одиниці. У структурі мовних одиниць, таким чином, існує деяка змістова константа та інтерпретаційний компонент, який змінюється від мови до мови. Про антропоцентричну природу мови свідчить її орієнтованість у координатах “це – тут – тепер”, “те – завтра – вчора”, яки завжди визначаються тількі у відношенні до одночасного мовного акту та залежать від “я” суб`екту. 

    Розглядаються відображення концептосфери часу на лексичному рівні; місце лексики в системі мовних засобів вираження часу; природа лексико-семантичного класу часових позначень, тип лексичної мікросистеми, до якого належить цей клас, склад і межі мікросистеми часових позначень; з`ясовується, яке місце займає часова лексика в рамках функціонально-семантичного поля темпоральності. Відзначається, що у російської мові існує велика кількість різноманітних засобів, яки служать для відображення часових значень, котрі такі дослідники, як М.В. Всеволодова і В.В. Морковкін поділяють на граматичні та лексичні. До граматичних засобів вони відносять: на морфологічному рівні – категорію дієслівного часу; на синтаксичному рівні – категорію часу речення, категорію дієслівного виду; на лексико-синтаксичному рівні – іменні темпоральні групи (термін М.В. Всеволодової), які складають категорію іменної темпоральності. Далі дається визначення мікросистеми часових позначень; описується процедура вичленування лексичної мікросистеми “час” (принципи, методи вибірки, критерії включення лексичних одиниць у формовану групу). Методом суцільної вибірки з МАС нами було виділено деякий масив лексичних одиниць із загальним значенням часу. Як джерело для вибірки ми брали також словник “Лексическая основа русского языка” за редакцією В.В. Морковкіна, монографію В.В. Морковкіна “Опыт идеографического описания лексики”, монографію Ж.П. Соколовської “Исследования по лексической семантике”, словник В.І. Даля, словники синонімів і словники сполучуваності. До формованого об`єднання лексики увійшли лексичні одиниці, що ідентифікуються за допомогою семантичного компонента “час”.

    Верифікація виділеного корпусу лексичних одиниць здійснювалась методом компонентного аналізу. Однак отриманий в результаті вибірки список, упорядкований за алфавітним принципом, не є впорядкованим з точки зору семантики лексичних одиниць, які до нього входять, що зумовлює необхідність його організації на підставі інших критеріїв. Такими критеріями є граматичний (частиномовна приналежність семем) і семантичний.

    На першому етапі з метою можливо більш адекватного опису отриманої мікросистеми вся часова лексика була поділена на чотири групи за ознакою частиномовної приналежності (номінації часу, виражені іменниками, прикметниками, прислівниками та дієсловами). У більшості сучасних робіт з лексичної семантики звучить або мається на увазі вимога розбиття лексичних масивів у залежності від їх частиномовної приналежності, але жодна з них не пояснює, чому це необхідно. Роблячи лексичні групи більш доступними для огляду, більш однорідними, класифікація за частиномовною приналежністю сприяє виробленню підходів до класифікації за власне семантичними критеріями. Окрім того, класифікація лексики за частиномовною приналежністю дає змогу стратифікувати всю часову лексику відповідно до її системної релевантності, тобто відповідно до її цінності для лексико-семантичної системи, котра, як показує проведене дослідження, неоднакова а) для лексичних одиниць, що належать до різних частин мови; б) для дериватів та вихідних (твірних) слів, і визначається кількістю диференціальних сем у похідної семеми порівняно з вихідною. Так, більшу системну релевантність мають іменники, якщо вони є вихідними словами, і меншу – прикметники, якщо вони є дериватами (август – августовский). У той же час можливе і зворотне (старый – старость), де вихідним словом є прикметник, системна релевантність якого в цьому разі вища. Однак необхідно зазначити, що прикладів типу август - августовский значно більше, що дає змогу говорити про певну закономірність. Окрім того, в ході синтагматичного аналізу виявляється, що системно нерелевантні “словникові” значення лексичних одиниць можуть набувати релевантності в умовах контексту, що відбувається, наприклад, з лексемами средневековье – средневековый (средневековые методы / технологии - `відсталі`), вчера – вчерашний (компьютеры третьего поколения – это вчерашний день - `минуле`) і завтра – завтрашний (криохирургия – это завтрашний день медицины - `майбутнє`).

    Виявлення системно нерелевантної лексики дає змогу зосередити увагу на системно ціннісних одиницях. Це не означає, однак, що системно нерелевантних одиниць необхідно позбуватися в процесі аналізу, оскільки вони становлять малодосліджену периферійну зону мікросистеми часових позначень.

    Далі було з`ясовано, що семантичне поле, отримане в результаті верифікації лексико-семантичної мікросистеми часових позначень, не є однорідним з точки зору семантики одиниць, що входять до нього, і здатне членуватися на низку мікрогруп.

    У другому розділі - “Опис семантичного поля часу” - розглядаються такі питання: 1) методи верифікації лексичних мікросистем; 2) види парадигматичних об`єднань лексики; 3) функціональність і функціональний підхід до лексики; 4) класифікація часової лексики; 5) структура семантичного поля часу.

     Розглядаються різні методи верифікації лексичних парадигм, серед яких логіко-інтуітивний метод, запропонований В.В. Морковкіним, і метод використання дистрибутивного критерію, запропонований А.П. Кліменко. Нами пропонується використовувати для верифікації лексичної парадигми зі значенням часу метод компонентного аналізу, а саме прийом аналізу словникових дефініцій. Цей прийом є достатньо ефективним, тому що аналізуючи словникові дефініції, ми спираємося на колективну інтуїцію складачів словника. Але в деяких випадках (наприклад, при розмежуванні семантично близьких семем) прийом аналізу словникових дефініцій виявляється малоефективним. У цих випадках може використовуватися аналіз сполучуваних властивостей семеми. Синтагматичний аналіз часто допомагає експлікувати імпліцитні семи, які можуть бути основою для включення або невключення даної семеми до списку, що формується.

Слідом за І.А. Керім-заде, нами дається визначення лексичної парадигми. Лексичні парадигми – це приховані мікросистеми, які безпосередньо не спостерігаються, а лише непрямо присутні у формі притаманних вже самій лексичній одиниці правил її функціонування в мовленні. До лексичних парадигм відносяться семантичні поля, лексико-семантичні групи, синонімічні ряди, антонімічні пари, тематичні групи, асоціативні поля, гіпонімічні групи. Зазначається, що дані об`єднання лексики асоційовані на підставі різних критеріїв.    Розкриваються поняття “семантичне поле”, “лексико-семантична група”, “синонімічний ряд”, зазначаються їх основні характеристики; з`ясовується характер відношень між ними; доводиться, що парадигма номінацій часу відповідає критеріям семантичного поля. У нашому розумінні польових структур і, зокрема, семантичного поля, ми виходили із визначення, запропонованого дослідниками Воронезької семасіологічної школи, згідно якому польовою структурою є об`єднання різних елементів мовної системи, якому властива відкритість, здатність поділятися на ядро і периферію, прозорість і проникливість меж, наявність зон перетину зі суміжними польовими структурами (полями). Відзначається, що хоча у рамках СП часових позначень емпірично порівняно легко виділяється ядро і периферія, вони все-таки не можуть бути виведені тільки із системного опису без урахування принципів функціоналізму, оскільки ядерність і периферійність є ціннісними характеристиками, що мають пряме відношення до функціонування даної системи.    

    Далі йдеться про функціональність і функціональний підхід до лексики. Висвітлюється історія розробки функціонального підходу до аналізу лінгвістичних об`єктів. Розкривається розуміння функції сучасними дослідниками; розшифровуються терміни “функціонально-семантичне поле”, “понятійна категорія”. Розглядаються структура і принципи організації ФСП, називаються його основні характеристики. Як уже зазначалося у першому розділі, сукупність лексичних одиниць зі значенням часу  являє собою фрагмент функціонально-семантичного поля темпоральності. В цьому розділі ми спробували довести, що дана лексика, всупереч думці таких відомих дослідників у сфері функціональної граматики і семантики, як О.В. Бондарко, О.В. Гулига та О.І. Шендельс, не є периферійною зоною ФСП темпоральності, їй властива парадигматичність. Всі елементи семантичного поля часу входять до ФСП темпоральності, однак існують відмінності у конфігурації та окремих принципах організації цих полів. Ми схильні поділяти думку Н.В. Нетяго про те, що ЛСГ і ФСК (функціонально-семантичний клас) відображають один і той же лінгвістичний об`єкт, що вивчається в різних аспектах і з різних позицій (при виділенні ЛСГ – системно-парадигматичний аналіз, при виділенні ФСК – синтагматичний аналіз). Відмінності між СП часових позначень та ФСП темпоральності проявляються у плані вираження. ФСП темпоральності являє собою сукупність засобів відображення часових значень у даної (російської) мові. Достатньо легке виділення більшої частини часової лексики, її відносна автономність, а саме здатність висловлювати часові значення самостійно, незалежно від морфологічних показників часу (ср.: Он едет сегодня – Он едет завтра) дозволяє розглядати її як окрему відносно самостійну підсистему в рамках ФСП темпоральності і вивчати її окремо, але не ізольовано. На наш погляд, для адекватного опису даної лексичної парадигми необхідно суміщення принципів системно-структурного і функціонального підходів.  

    Нами описана процедура поділу поля часових позначень на окремі парадигми. Нами було проаналізовано класифікації часових лексичних одиниць, запропоновані В.Г. Гаком, А.П. Кліменко, Ж.П. Соколовською, В.В. Морковкіним. З нашої точки зору, найбільш логічною і адекватною меті нашого дослідження є класифікація В.В. Морковкіна. Ця класифікація являє собою список мікрополів, з яких, на думку В.В. Морковкіна, має складатися поле часових позначень. Далі у структурі СП часу було виділено 48 груп, таких, як “Повторюваність”, “Часова точка”, “Часовий відрізок”, “ Циклічний час”, “Завчасність”, “Одиниці виміру часу”. В ході розподілу відповідних семем за групами уточнювалась їх приналежність до тієї чи іншої ЛСГ, розмежувалися конкурентні семеми. Було зазначено, що різні лексико-семантичні групи займають неоднакове положення у структурі поля, тобто вони можуть розміщуватися ближче до ядра чи периферії або бути повністю ядерними (як, наприклад, ЛСГ “Дія, що передує іншій”, “Теперішнє”, “Своєчасність”) або повністю периферійними (як ЛСГ “Номенклатура наукових таксономій”). При цьому ураховувались слідуючи критерії ядерності – периферійності семеми: наявність в семантичної структурі інтегральних і диференціальних сем; простота морфологічного складу; широка лексична сполучуваність; частотність. Далі було описано структуру семантичного поля часових позначень, його ядерну і периферійну зони. Визначено показники ядерності-периферійності, а також критерії розмежування ядра і периферії, актуальної периферії та власне периферії. В результаті було з`ясовано, що 6 із 48 лексико-семантичних груп містять тільки ядерну лексику і, отже, належать до ядра поля; 2 групи є повністю периферійними; всі інші ЛСГ (40) містять як ядерні, так і периферійні одиниці, отже, розміщуються в усіх зонах поля.

Далі досліджуються відрізки перетину даного поля із суміжними семантичними полями.  Зазначається приналежність польових структур до класу нечітких множинностей, що зумовлює їх незамкнутість і “пухнатість” – здатність плавно переходити в нову якість. Тому розмежування суміжних семантичних полів умовно і СП часових позначень має безліч точок перетину з ними. Виявлення суміжних семантичних полів здійснювалося за допомогою аналізу синонімічних рядів. Ми виходили з припущення, що багато синонімічних рядів організовано за принципом наростання / убування часової семантики (“час – менший час – ще менший час – час +... – не-час”) і, отже, можуть приводити від поля часових позначень через більше чи менше число проміжних ланок – семем з контамінованою семантичною структурою – до суміжних семантичних полів. Наші припущення підтвердилися, в результаті чого було виявлено 26 суміжних семантичних полів (“Простір”, “Рух”, “Швидкість”, “Ритм”, “Вік” та ін.).

    Було з`ясовано, що на стику суміжних семантичних полів існує безліч перехідних явищ – семем, до семантичної структури яких, поряд з домінуючою часовою семою, входить яка-небудь інша сема, що є домінантою суміжного поля. Так, наприклад, семема преддверие знаходиться на стику полів “Час” і “Простір”; семеми приближатья, подходить, надвигаться знаходяться на стику полів “Час”, “Простір” і “Рух”; семеми опочить, скончаться – на стику полів “Час”, “Життя” “Зникнення”, “Емоційна оцінка”; семеми регулярно, систематически – “Час”, “Ритм”; семема опередить – “Час”, “Простір”, “Рух”; протянуть -  “Час”, “Життя”, “Емоційна оцінка”; отсрочка – “Час”, “Порядок, послідовність”.

    Кожна з виділених лексико-семантичних груп має свою структуру й особливості організації, що було показано на прикладі ЛСГ “Одиниці виміру часу”. Нами було визначено склад даної групи; всередині неї виділено мікрогрупи “Календарний час”, “Функціональний час”, “Час за годинником”; проаналізовано побудову кожної мікрогрупи і особливості функціонування одиниць, що входять до неї. Більшість лексичних одиниць ЛСГ, яку розглядаємо, відносяться до ядерної частини поля, що також зумовлено особливостями її змістового плану, оскільки більшість номінацій цієї групи експлікує ключові часові поняття.      

ВИСНОВКИ

1.                У дисертації запропоновано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми виділення й опису лексичних парадигм, особливо їх периферійних зон, і установлення зв`язків між ними.

2.                Будучи одним з ключових культурних концептів, концепт часу набуває всебічного відображення в різних мовних картинах світу. Найбільш повного вираження концептосфера часу набуває на лексичному рівні. Наявність у мові різних лексичних засобів вираження ідеї часу привело нас до необхідності опису відповідного фрагмента мовної картини часу.

3.                Спираючись на результати семасіологічних досліджень, ми пересвідчилися в тому, що існує велика кількість лексичних парадигм, асоційованих на основі різних критеріїв. Нами було з`ясовано, що між СП і ФСП існують складні відношення, які не можна однозначно інтерпретувати як привативні, оскільки при одному і тому ж плані змісту ФСП у плані вираження – система різнорідних засобів вираження того чи іншого понятійного поля. На відміну від ФСП, СП не є білатеральними утвореннями. Тому планом вираження для них були б лексико-семантичні поля, які в семасіологічних дослідженнях зазвичай подають у вигляді конкретних лексико-семантичних груп.

4.                З опорою на результати, отримані дослідниками Воронезької семасіологічної школи, ми пересвідчилися в тому, що як ФСП, семантичні поля, мікро поля, ЛСГ, так і окремі семеми є за своєю суттю польовими структурами, яким, отже, властиві всі характеристики поля.

5.                СП часу є відкритою системою з нечіткими проникними межами і утворює велику кількість точок перетину із суміжними полями.

6.                На стику виявлених суміжних СП знаходяться семеми, що містять семантичну контамінанту і можуть бути віднесеними до периферійної частини кожного з суміжних полів.

7.                Одним з варіантів зв`язку між суміжними СП є синонімічний ряд.

8.                Існує прямо пропорційна залежність між цінністю лексеми для лексико-семантичного класу та її словотвірною продуктивністю.

9.                СП часу складається з 47 мікрополів (“за горизонталлю”) і 48 лексико-семантичних груп (“за вертикаллю”).

10.           Кожна група у структурі поля займає певне положення відносно ядра і периферії (6 ЛСГ належать до ядерної частини поля, 2 – до периферійної, 40 груп містять як ядерні, так і периферійні одиниці, і розміщуються, таким чином, у різних частинах поля).

11.           Для більшості лексико-семантичних груп характерна чіткість структури, що зумовлено самим характером понятійного поля часу; особливо це стосується номінацій календарного часу.

12.            Аналіз ЛСГ, що входять до поля часових позначень, дав змогу виділити національну специфіку російських номінацій часу.