СУДОВА СИСТЕМА КРИМСЬКОЇ АВТОНОМНОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1921-1944 РР.) Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність тими дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими планами поставлено мету, завдання, визначено об’єкт, предмет і методологію дослідження, розкрито новизну, наукове й практичне значення одержаних результатів, вказано на їхню апробацію та публікації автора з теми дисертації.

Розділ 1. «Судове будівництво в Криму в період 1920-1922 років» складається з трьох підрозділів та присвячений огляду історико-правової літератури з проблематики роботи, джерел та методології дослідження, а також історичним передумовам становлення та розвитку радянської судової системи на території Криму

У підрозділ 1.1 «Історіографія проблеми, методологічна та джерельна база дослідження» подано результати історіографічного та джерелознавчого огляду з теми дисертації, висвітлено методологічні засади дослідження.

Процес формування судової системи в Кримській АРСР за радянських часів і до тепер не привертав до себе уваги істориків і правознавців. Досі не існує спеціального наукового дослідження, в якому б на монографічному рівні вивчалося утворення радянських судових органів в Криму та їх діяльність.

Теоретичні основи дисертаційної роботи базуються на наукових працях і дослідженнях у галузі теорії і історії права та держави, судоустрою й судочинства, кримінального, цивільного, процесуального права тощо. Література, яка використовується в дисертації, угрупована в два масиви: радянська і пострадянська.

Історіографічний огляд теми дослідження показав, що попри наявність інтересу істориків держави та права до проблематики історії розвитку радянської судової системи в Криму, її наукове опрацювання на сьогодні ще не завершено. Єдиним комплексним дослідженням історії радянського суду до тепер залишається фундаментальна праця М. В. Кожевнікова, видана в 1946 році.

Дослідження процесів організації та функціонування судових органів у Криму вимагало використання широкого кола джерел. З метою систематизації наявного матеріалу джерельну базу було поділено на три групи: 1) нормативно-правові джерела; 2) періодичні видання; 3) наративні документи.

До числа застосованих у дисертації методів дослідження закономірностей (загальних і особливих) виникнення, структури, розвитку і функціонування радянської судової системи в Криму належать філософські, загальнонаукові, міжгалузеві та спеціальні (історичні та юридичні).

Будь-яке історико-правове дослідження є складним синтетичним явищем, що поєднує методологічні засади двох наук: історичної та юридичної. З огляду на це, історико-правове дослідження становлення радянського суду в Криму потребувало самостійного застосування історичних та юридичних методів у їх оптимальному співвідношенні.

У підрозділі 1.2 «Створення і становлення радянського суду в Криму» здійснено аналіз процесу становлення та перших років діяльності радянських судових органів на території Криму.

Зазначений процес, як було показано, мав очевидні відмінності від аналогічного процесу, що відбувався на території РРФСР. Це було пов’язано з тим, що радянська влада діяла на території Криму в період 1917-1920 років лише кілька місяців. Спроби створення судових органів на основі законодавчих актів РРФСР (декретів про суд № 1 і 2) були перервані встановленням на території Криму різних окупаційних режимів. У зв’язку з цим елемент стихійності, характерний для РРФСР на першому етапі створення судової системи, був відсутній при її створенні в Криму.

В основу концепції побудови судової системи в Криму на початковому етапі були покладені керівні положення, сформульовані В. І. Леніним і радянськими теоретиками права. Головні з них положення про класовий, пролетарський характер суду, що виражає волю трудящих; виборність радянських судів; виключне право трудящих незалежно від статі брати участь у здійсненні правосуддя; обов’язок суду при відправленні правосуддя керуватися революційною совістю і соціалістичною правосвідомістю.

Створення судової системи в Криму супроводжувалось нормативним визначенням завдань і функцій судової влади в період «воєнного комунізму». Виконуючи покладені на нього завдання, суд брав участь у здійсненні основних функцій Радянської держави: придушенні опору поваленого класу, обороні країни від внутрішніх і зовнішніх ворогів, забезпеченні її безпеки, охорони соціалістичної власності й правопорядку, охорони і захисту прав і свобод трудящих.

До судової реформи 1922 роки, були видані і прийняті наступні нормативні акти: Декрет «Про суд» № 1 від 22 листопада 1917 року, яким ліквідовувались усі дореволюційні судові установи, скасовувались інститути судових слідчих, прокуратури і адвокатури; Декрет «Про суд» № 2 від 15 лютого 1918 року, що регламентував уведення окружних судів для розгляду справ, не підсудних місцевим судам; Декрет «Про суд» № 3 від 20 липня 1918 року, «Положення про народний суд» від 21 жовтня 1920 року, Положення «Про Вищий судовий контроль» від 10 березня 1921 року тощо.

Висвітлені проблеми кадрового забезпечення органів юстиції і судів, що в перші місяці після звільнення Криму частково вирішувались за рахунок залучення юристів старої формації. Одночасно, ліквідація юридичного факультету Таврійського університету тільки погіршила ситуацію, позбавивши судову систему бази для підготовки юридичних кадрів. Формування суддівського корпусу, здебільшого, за класовою ознакою, неусвідомлення правлячими колами ролі професійної підготовки, спричинили зниження професійних якостей і підготовки суддів.

Введення в дію на території Криму нормативних актів РРФСР позначилось на розвитку судової системи в Криму, її відносинах з місцевими партійними і державними органами.

До початку 20-х років у Криму сформувалася складна судова система, що передбачала одночасне функціонування загальних (народних) судів та революційних трибуналів. При цьому система народних судів розвивалася із значним відставанням від системи ревтрибуналів. Народні суди зіткнулися з серйозними перешкодами, що послабили і дестабілізували їх діяльність. По-перше, на початку своєї діяльності, суд, як правило, не сприймався місцевим населенням як державний орган, покликаний вершити правосуддя. По-друге, суди часто ігнорувалися місцевими органами радянської влади і управління, що суттєво підривало авторитет суддів. Траплялись непоодинокі випадки прямого тиску на суддів при прийнятті рішень з боку виконавчих комітетів і надзвичайних комісій. Разом з тим, роботу судових органів Криму гальмували економічні труднощі (відсутність відповідних приміщень, коштів канцелярського приладдя, необхідної літератури).

Підрозділ 1.3 «Створення і структура революційного трибуналу в Криму» присвячений питанням створення та діяльності на території Криму трибуналів, що поєднували в собі функції звичайного і військового.

Причиною створення в Криму надзвичайного органу, наділеного винятковими повноваженнями, стала велика кількість на території півострова контрреволюційних елементів, а мотивацією – труднощі у боротьбі з ними, оскільки вироки, які виносились цивільним судом, могли бути оскаржені, що гальмувало приведення їх до виконання, а амністії звільняли від покарання, тоді як вироки реввійськтрибуналу фактично виконувалися негайно.

Законодавчу базу, що регламентувала діяльність революційних трибуналів, становили: Декрет РНК «Про Революційні трибунали» від 4 травня 1918 року, Положення про Революційні трибунали від 12 квітня 1919 року, видане Революційною військовою Радою Положення про Революційні військові трибунали від 4 травня 1920 року. Вивчення цих актів дозволило узагальнити ознаки, притаманні процесу розгляду справ у трибуналах. Це застосування принципу аналогії, взагалі не властивого кримінальному праву; прискорений і спрощений порядок судочинства; неадекватність заходів репресії скоєному діянню; застосування ганебних та залякуючих покарань; імітація правосуддя тощо.

У Криму був створений Єдиний революційний трибунал, до структуру якого входили чотири судові відділення: військове, основне, податкове і виїзне. До складу ЄРТК так само входили три районні революційні трибунали з правами губернських і таких, що дислокувалися в Сімферополі, Севастополі і Керчі, для обслуговування 7 округів Криму. При формуванні складу зазначеного органу використовувався класовий підхід, що спричинило укомплектування його низькокваліфікованими, непрофесійними кадрами. На прикладі діяльності членів трибуналу продемонстровано процес формування особливого типу радянського судді, здатного діяти в умовах слаборозвиненої системи права, що вільно керується «революційною правосвідомістю» і піддається цілковитому контролю з боку партійно-державного апарату.

Розглянуто питання про реорганізацію ЄРКТ і створення в Криму відділ Верховного трибуналу ВЦВК при КримЦВК, що мав касаційні і наглядові функції, і двох відділів при ньому з місцями розташовування в містах Сімферополі і Севастополі, що обслуговували 7 округів Криму. Показано підсумки роботи революційних трибуналів у період 1921-1922 років.

Розділ 2 «Розвиток судової системи та її принципів в умовах нової економічної політики» присвячений наступному етапу розвитку радянської судової системи в Криму, що розпочався із введенням нової економічної політики (НЕП), та складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Законодавче оформлення соціалістичних принципів судоустрою в період НЕП» визначаються цілі, завдання та принципи організації та функціонування радянської судової системи в Криму. Закінчення громадянської війни й запровадження НЕП потребувало разом з цілою низкою інших заходів проведення масштабної судової реформи. Метою цієї реформи керівна партія визначила досягнення радянськими судовими установами у своїй діяльності високого рівня. Фундаментальною основою для радянської судової системи стала концепція соціалістичної законності. Ця концепція, як і загальна теорія соціалістичного права, розроблялася в тісному зв’язку з політико-організаційною діяльністю партії, спрямованою на встановлення в радянській державі міцного режиму законності.

Завданнями судової реформи були: встановлення режиму соціалістичної законності; убезпечення завоювань пролетарської революції і правопорядку, встановленого державою, від посягань на них; захист інтересів трудящих, селян та їх об’єднань; зміцнення суспільно-трудової дисципліни і правове виховання громадян.

Нормативно-правовою базою судово-правової реформи 1922 року, що визначила нові принципи судоустрою і судочинства в Криму, стали Положення про судоустрій 1922 р., Положення про адвокатуру і прокуратуру від 26 травня 1922 р., Кримінально-процесуальний та Цивільно-процесуальний кодекси РСФСР 1923 р., Положення про народний комісаріат юстиції від 1 лютого
1923 р., Постанова ВЦВК від 16.01.1922 р. «Про права Центральних виконавчих комітетів автономних радянських республік щодо місцевих революційних трибуналів», Постанова ВЦВК від 16.11.1922 р. «Про порядок арешту прокурорів, помічників, голів і членів революційних трибуналів і рад народних суддів, народних суддів і слідчих», Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Конституція СРСР (прийнята на другій сесії ЦВК СРСР 6 липня 1923 р.), Основи судоустрою СРСР і союзних республік 1924 року, Положення про судоустрій 1926 року тощо. Судова реформа 1922 року закріпила основні принципи організації радянської судової системи: її єдність, побудову з урахуванням державного устрою, відповідність адміністративно-територіального поділу.

Підрозділ 2.2 «Головний суд КАРСР та його діяльність в період НЕП» ілюструє реорганізацію судової системи Криму в період судової реформи, початок якої в КАССР припадає на кінець 1922 і початок 1923 років. В цей час були ліквідовані Рада народних суддів і повітові бюро юстиції. Їх функції по нагляду за дотриманням законів відійшли до прокуратури, проте, на відміну від інших частин РРФСР, в Криму був запроваджений інститут уповноважених НКЮ, що виступали посередниками між центральним і місцевим апаратом юстиції (нарсуд, народний слідчий, районний прокурор). Прийняття Положення про судоустрій від 1922 року спричинило зміни у структурі і компетенції НКЮ КАРСР, функції судового контролю були вилучені з ведення комісаріату, але залишилася функція судового управління. На території Криму почала діяти дволанкова судова система: народний суд і Головний суд КАРСР.

Головний суд КАРСР, згідно з Положенням про судоустрій 1922 року, діяв як суд першої інстанції у найбільш важливих кримінальних і цивільних справах та як касаційна інстанція щодо справ, розглянутих народними судами. Головний суд складався з голови, двох заступників, постійних членів і народних засідателів, кримінального і цивільного відділів, в подальшому до його складу увійшли пленум, президія і дисциплінарна колегія.

В цей час активно провадилась робота з коренізації державного апарату і суду. У складі Головного суду працювало 10% татар і 12 були народними суддями. У районах населених переважно татарами(Алушта і Бахчисарай) судочинство на судових ділянках і діловодство перекладалося татарською мовою.

Проведення судової реформи в Криму, у порівнянні з 1923 р., спричинило збільшення пролетаризації суду, скорочення штатної чисельності апарату Головного суду КАРСР та зниження рівня вищої освіти серед його членів.

У 1928 році, відповідно до змін, внесених у Положення про судоустрій РРФСР, компетенцію Головного суду було розширено шляхом передання йому функції судового управління і інструктажу судової мережі Республіки, що потягло відповідні організаційні зміни.

Згортання нової економічної політики й колективізація сільського господарства призвели до посилення боротьби з контрреволюційними злочинами і злочинами проти порядку управління, відповідно до чого і будувалася каральна політика Головного суду, спрямована на придушення опору класового ворога належними заходами судової репресії.

Паралельно зі змінами в структурі Головного суду КАССР, у період до 1930 року відбувались трансформації його функцій і повноважень.

Головним здобутком судової реформи стало створення судової системи, яка відповідала завданням і гарантувала принципи нової економічної політики, що закріпили єдині правила судочинства, забезпечення соціалістичної законності. Судова реформа спричинила помітний вплив на активізацію і стабілізацію промислового, сільськогосподарського і фінансового секторів СРСР і КАССР, функціонування яких було спрямовано на відновлення і розвиток народного господарства країни.

У підрозділі 2.3 «Реформа народного суду та його діяльність» розглянуто кардинальні зміни в судовій системі Криму. Судова система, що склалася і діяла до цього, мала наступний вигляд: народний склад у складі постійного народного судді, у складі постійного народного судді і двох чергових народних засідателів, у складі постійного народного судді і шести чергових народних засідателів; камера народного суду при НК, чергові камери; особливі сесії Ради народних суддів, Кримська Рада народних суддів і відділ Верховного трибуналу при КримЦВК, – а згодом була перетворена на дволанкову: народний суд і Головний суд КАРСР.

Нова структура судової системи була більш чіткою: народний суд у складі постійного народного судді, народний суд у складі постійного народного судді і двох народних засідателів і Головний суд КАРСР. Перший крок на шляху судової реформи в Криму було здійснено в грудні 1922 року, коли президія КримЦВК розглянула питання про створення в Криму відділу Верховного суду РРФСР і губернського суду. За цим рішенням були пропозиції Нарком’юсту КАРСР щодо ліквідації рад суддів, камер з контрабандних справ, реорганізації чергових камер в особливі трудові сесії, скорочення персонального складу відділу Верховного суду в Криму, штатної чисельності губернського суду тощо, прийняті КримЦВК. У Криму було створено 34 судові й 25 слідчих дільниць. Наявність суду в кожному адміністративному районі КАРСР дозволило громадянам звертатися за захистом особистих, майнових, трудових та інших прав і законних інтересів. З метою зміцнення революційної законності і підняття авторитету суду на місцях заохочувалася організація показових процесів. У числі заходів наближення суду до населення найбільш важливими були виїзні сесії суду в різні населені пункти, віддалені від районного центру. Справи розглядалися на місці скоєння злочину, що було зручно для осіб, які мешкали поза місцем постійного перебування суду.

Каральна політика народних судів у цей період характеризується, по-перше, різким скороченням числа засуджених до позбавлення волі і, по-друге, збільшенням числа засуджених до примусових робіт без позбавлення волі і штрафу.

Широке розповсюдження і визнання отримали громадські суди як одна з форм активної участі трудящих в управлінні державою, в зміцненні законності і правопорядку.

Розділ 3 «Завершення формування радянської судової системи та її регіоналізація в Криму на межі 30-40-х рр.» також складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Конституційне закріплення соціалістичних принципів

судоустрою й судочинства радянської судової системи в Криму» показано посилення ролі партійних і державних органів в управлінні судовою системою. В 30-х роках ХХ століття у зв’язку зі зміною політичної ситуації в країні керівництво СРСР шукало можливі варіанти модифікації суду. При цьому переслідувалися наступні цілі: 1) сформувати єдиний орган управління судами; 2) якісно підвищити склад судових органів. Для реалізації цих завдань було проведено реорганізацію органів суду і юстиції під керівництвом адміністративного відділу ЦК партії.

В цей час відбувається конституційне і законодавче закріплення принципів судоустрою і судочинства: здійснення правосуддя лише судами; виборності суддів та їх незалежності; гласності і національної мови судочинства; забезпечення обвинуваченому права на захист і принцип публічності.

Загальні принципи судоустрою і судочинства, встановлені Конституцією СРСР 1936 року і Конституцією КАССР 1937 р., наочно свідчать про те, що через 20 років після революції 1917 р. держава була вимушена майже повністю відродити принципи організації суду і судочинства, що існували в країні до приходу більшовиків. Перетворення судової системи проходили під гаслами вірності ленінізму, проте фактично означали повний відхід від революційного права і судової системи, відображених в ленінських декретах про суд. Повернення до старих принципів судочинства супроводжувалося в СРСР і КАРСР масовими політичними процесами і репресіями.

Разом з тим, принципи радянського судочинства були надто далекими від тих стандартів, що складають концепцію правової держави. Так, в Конституціях не були закріплені найважливіші принципи колегіальності, неприпустимості повторного засудження за один і той самий злочин, про право на кваліфіковану юридичну допомогу. Крім того, в Конституціях СРСР 1936 р. і Криму взагалі не згадувалось про такий найважливіший принцип кримінального процесу, як презумпція невинуватості.

У підрозділі 3.2. «Головний суд КАРСР (Верховний суд) у період будівництва та побудови соціалізму, його діяльність» висвітлюється роль Головного суду КАРСР у виконанні поставлених радянською державою завдань в період побудови соціалізму. Його діяльність у період 30-х і 40-х років відбиває репресивний характер розвитку Радянської держави. В цей час була конституційно закріплена дворівнева структура судоустрою КАРСР у вигляді Верховного суду і народних судів.

Головний (Верховний) суд був найвищим судовим органом республіки і здійснював нагляд за діяльністю народних судів, нотаріату, судових виконавців, колегії захисників, а також судом другої інстанції, що переглядав в порядку касації і нагляду рішення народних судів, і судом першої інстанції у справах, віднесених до його відання. Суд був зобов’язаний подавати звіт про свою діяльність і роботу підвідомчих йому установ до КримЦВК (Верховна рада КАРСР) і Нарком’юст КАРСР. Касаційною інстанцією щодо справ, що розглядалися ним як судом першої інстанції, виступав Верховний Суд РРФСР.

Початок 1930-х рр. є періодом надмірного посилення репресивної політики усіх каральних органів радянської держави, у тому числі судових. Досить чітко цей процес простежується при реалізації відомої постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцненні суспільної (соціалістичною) власності», який проголосив розкрадання державної і громадської власності (включаючи власність колгоспів) злочином, за який передбачалась смертна кара, а за наявності пом’якшуючих обставин – десятирічним терміном позбавлення волі. Особи, що посягали на соціалістичну власність, розглядалися як «вороги народу». Постанова не містила вказівок на конкретні розміри викраденого, тому її практична реалізація часто супроводжувалося свавіллям.

Однією з головних тенденцій у роботі судових органів КАССР було подальше зміцнення їх зв’язку з широкими масами трудящих. Як і раніше, трудящі брали активну участь у відправленні правосуддя. Встановленню тісного зв’язку з трудящими сприяла організація виїзних сесій і показових процесів, коли судді вели суспільно-політичну роботу. Велика увага, як і раніше, приділялася правовій пропаганді, проголошенню звітних доповідей перед населенням, висвітленню результатів судової діяльності у пресі, участі в судовому процесі громадських обвинувачів і захисників.

Оцінюючи розвиток радянської судової системи в КАРСР, необхідно зупинитися і на таких судових органах, як суди громадської самодіяльності, які надавали істотну підтримку народним судам, розглядаючи найменш важливі справи і тим самим розвантажуючи їх.

За роки існування КАРСР активізувалася коренізація державного апарату, яка в судових органах та органах прокуратури здійснювалася більш активно.

Підрозділ 3.3 «Модифікація і діяльність народного суду КАРСР» присвячений аналізу практичного виконання судовою системою КАРСР покладених на неї завдань в період побудови соціалістичних відносин. В Конституції Криму були закріплені принципи радянської судової системи, більша частина з яких мала декларативний характер. Це, насамперед, стосується принципів виборності суддів та їх незалежність.

У цей період основу судової системи КАРСР становили народні суди, які обиралися районними виконкомами, в містах – міськрадами терміном на один рік і не могли бути відкликані без відома Головного Суду республіки. Однак умови життя і праці суддів народних судів були недостатньо стабільними та вкрай важкими. Відзначалися факти незаконного втручання партійних органів і громадських організацій в судову діяльність, а також низький рівень професійної підготовки суддів, що призводило до порушення суддями норм процесуального права, невміння з’ясувати в судовому засіданні справжню суть справи і відтворити її в судових документах. Проведене поспіхом, неграмотно, розслідування справи не давало дійсного уявлення про злочин і тягло за собою неправильне і необґрунтоване винесення судового рішення або вироку. Недотримання норм матеріального і процесуального права призводило до скасування вироків і рішень, віддаляло остаточне вирішення справи.

Поряд з негативними проявами, в цей період спостерігаються і позитивні зрушення, що засвідчили намагання держави розв’язати проблеми, які стояли перед судами: підвищення в 1935 р. розміру заробітної плати як суддям, так і технічним працівникам; створення преміального фонду для заохочення кращих судових працівників.

Новий етап як в історії розвитку судоустрою КАРСР, як і в розвитку радянського суду в цілому, розпочався з прийняття в грудні 1936 р. Конституції СРСР, яка встановила право автономної республіки мати свою конституцію. Встановлені в Конституціях СРСР і РРФСР положення, що визначали основні принципи організації і діяльності судової системи, були у повній мірі втілені в Конституції КАРСР.

Принципи судоустрою і судочинства, що остаточно оформилися в цей період, стали базисом здійснення правосуддя впродовж подальших десятиліть.