УПРАВЛІННЯ СТАНОВЛЕННЯМ ТА РОЗВИТКОМ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН ДЕРЖАВИ І ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ Автореферат

У першому розділі – «Теоретичні основи формування партнерських відносин держави і підприємницьких структур» – розглянуто еволюцію теоретичних поглядів на проблему, охарактеризовано стан її дослідження. З метою розв’язання поставлених завдань сформульована гіпотеза про те, що подолання однієї з основних суперечностей сучасних економічних систем – між настійною потребою скорочення державних витрат і необхідністю підвищення якості виконання державою основних функцій можливе на основі використання особливої форми взаємодії держави і підприємницьких структур – партнерства, яке формується і реалізується під впливом і контролем суспільства. Інтереси суспільства виступають інтегруючим функціоналом партнерської взаємодії, а процес їх задоволення складає її змістовне наповнення.

Проаналізовано еволюцію поглядів на економічну роль держави і характер її взаємодії з приватним капіталом, що змінювалися упродовж тривалого історичного періоду залежно від способів і форм господарювання. Ліберально-економічні уявлення про взаємодію держави і приватного капіталу еволюціонували від визначення обмеженого кола функцій держави у сфері інфраструктури (класичний лібералізм) до визнання необхідності здійснення державою підприємницької діяльності спільно з приватним капіталом (сучасний лібералізм). У рамках кейнсіанства припустима тісна взаємодія приватного капіталу з державою у формі втручання останньої в економіку, включаючи спільне державно-приватне підприємництво. При верховенстві приватної власності і ринкових принципів обидва контрагенти інституціонально утворюють гармонійну систему. Кейнсіанська доктрина сприяла появі моделей, які передбачають активне втручання держави у формі потужного держсектора, а також розробку і реалізацію інвестиційних програм у сферах загальноекономічного значення, природних монополіях.

У дослідженні проведений аналіз існуючих підходів до визначень сутності державно-приватного партнерства (далі – ДПП), який дозволяє зробити узагальнення стосовно, по-перше, наявності двох основних підходів у трактуванні змістовного наповнення категорії державно-приватного партнерства: «ДПП-принцип» – як деяких обов’язкових правил взаємодії держави і бізнесу, та «ДПП-форма» – як наявність конкретних організаційно-правових форм (механізмів) взаємодії; по-друге, традиційного спрощеного визначення ДПП як процесу бінарної взаємодії лише двох агрегованих економічних суб’єктів – держави і бізнесу, в якій суспільство в ході реалізації цілей партнерства, згадується лише як пасивний об'єкт перетворення.