ГРОШОВЕНКО ОЛЬГА ПЕТРІВНА ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ПОЗАУРОЧНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ

brief description

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

На правах рукопису

Грошовенко Ольга Петрівна

УДК 373.31:502.2”3752”

ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ПОЗАУРОЧНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ

13.00.07 теорія і методика виховання

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
доктор педагогічних наук, професор
Пустовіт Г.П.

Вінниця 2007
ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ
1.1. Формування дбайливого ставлення особистості до природи як філософська проблема
1.2. Генеза проблеми формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи в історії педагогічної думки
1.3. Психологічні основи проблеми формування ставлення молодших школярів до природи
1.4. Сучасний стан сформованості у молодших школярів дбайливого ставлення до природи в теорії і практиці позаурочної виховної роботи
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ПОЗАУРОЧНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ
2.1. Педагогічні умови та модель формування дбайливого ставлення до природи в учнів школи І ступеня
2.2. Методика формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи в системі позаурочної виховної роботи
2.3. Динаміка сформованості дбайливого ставлення до природи учнів початкових класів
Висновки до другого розділу
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

3

11

11

24

43

55
84

90

90

108

147
163
167
173
195

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна екологічна криза актуалізує проблему утвердження у свідомості молодого покоління дбайливої позиції щодо довкілля. Тому пріоритетним напрямом діяльності навчальних закладів має бути виховання ціннісного ставлення до природи, розвиток уміння приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища. Особливе місце в системі неперервної екологічної освіти належить початковій школі, оскільки саме цей період у житті дітей особливо сприятливий для формування позитивних установок на взаємодію з природою.
Стратегія виходу з екологічної кризи, налагодження гармонійної взаємодії людини і природи запропонована у програмі дій Порядок денний на ХХІ століття”, прийнятій на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро в 1992 році.
У Концепції екологічної освіти в Україні, Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті, Державному стандарті початкової загальної освіти одним із завдань у загальноосвітньому навчальному закладі I ступеня визначено набуття елементарних знань про природу та взаємозв’язки у ній, розвиток емоційно-ціннісного ставлення до природи, формування навичок екологічно доцільної поведінки. Формування дбайливої моделі поведінки неможливе без усвідомлення молодшими школярами себе невід’ємною часткою природи, своєї ролі та значущості у її збереженні.
Аналіз шкільної практики та результатів спеціальних досліджень засвідчує, що сучасна система освіти не забезпечує системного впливу на особистість молодшого школяра з метою подолання надмірного прагматизму стосовно навколишнього середовища. Початкова школа потребує ефективних виховних технологій, спрямованих на гармонізацію стосунків у системі ”учні довкілля”, результатом якої має стати формування у дітей дбайливого ставлення до природи.
Проблема виховання дітей засобами природи досить широко представлена в історії педагогічної думки. Гуманістичні підходи до організації взаємодії дітей із довкіллям висвітлені у працях Ж.-Ж.Руссо, Я.Коменського, Г.Сковороди, А.Дістервега, Й.Песталоцці, К.Ушинського, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського та ін.
Сучасний етап розробки проблеми розширив і поглибив методологічне підґрунтя її розв’язання в освітній практиці. Так, значний внесок у філософське осмислення єдності людини і природи належить В.Вернадському, О.Галєєвій, Е.Гірусову, М.Голубцю, О.Дорошко, М.Кисельову, В.Крисаченку, М.Мойсєєву, В.Нестеренку, Г.Платонову, І.Сафонову, І.Фролову та ін. Психолого-педагогічні аспекти взаємодії особистості та природи в контексті формування ставлення до навколишнього середовища висвітлені в дослідженнях А.Ананьєва, І.Беха, Л.Божович, Л.Виготського, С.Дерябо, О.Запорожця, О.Киричука, Г.Костюка, В.М’ясищева, В.Роменця, С.Рубінштейна, В.Ясвіна та ін. Теоретико-методичні засади початкової освіти, зокрема, екологічної, досліджено у працях Т.Байбари, Н.Бібік, В.Ільченко, Н.Коваль, О.Крюкової, Л.Нарочної, Г.Пустовіта, Н.Пустовіт, О.Савченко, Г.Тарасенко та ін.
Актуальними в контексті зазначеної проблеми є дослідження В.Анучина, Л.Архангельського, В.Вербицького, М.Вєрогіліна, А.Захлєбного, І.Звєрєва, О.Плахотник, З.Плохій, А.Степанюк, І.Суравегіної, В.Червонецького та ін., в яких проблема екологічної освіти та виховання проаналізована з урахуванням нормативних, ціннісних та діяльнісних аспектів взаємодії учнів різних вікових груп з природою. Психолого-педагогічний та організаційно-методичний потенціали позаурочної виховної роботи у початковій школі знайшли висвітлення у дослідженнях М.Анцибора, О.Біди, С.Гончаренка, О.Докукіної, І.Казанжи, С.Карпенчук, Б.Кобзаря, Н.Кудикіної, Г.Рабченюк, Т.Сущенко та ін.
Дослідники майже одностайно констатують той факт, що шкільний урок з домінуванням дидактичної спрямованості, на жаль, не здатний забезпечити розвиток емоційно-ціннісних настанов на взаємодію дітей з довкіллям, а також запропонувати необхідні умови для організації екологічно доцільної діяльності учнів у природі. Тому нагальною стає потреба розробки відповідної системи взаємодії урочної та позаурочної навчально-виховної роботи, яка стане основою розвитку емоційно-ціннісного ставлення до природи й уможливить формування у молодших школярів дбайливого ставлення до неї. Поки що дана проблема не була предметом спеціальних досліджень і в умовах позаурочної виховної роботи не вивчалась.
Таким чином, актуальність проблеми, її недостатня теоретична і методична розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: Формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою планів і програм науково-дослідної діяльності кафедри педагогіки і методики початкового навчання Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського з проблеми Підвищення ефективності підготовки вчителів початкових класів до навчально-виховної роботи з молодшими школярами” (протокол №5 від 7.11.2000 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою ВДПУ імені Михайла Коцюбинського (протокол №4 від 27.12.2000 р.) і погоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №1 від 28.01.2003 р.).
Мета і завдання дослідження теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови та методику формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі.
Для досягнення мети дослідження реалізовувались такі завдання:
1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у філософській, психологічній і педагогічній літературі.
2. З’ясувати стан сформованості у молодших школярів ставлення до природи.
3. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність представленої нами організаційно-педагогічної моделі та педагогічних умов формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі.
4. Розробити та впровадити в систему позаурочної виховної роботи початкової школи методику формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи.
Об’єкт дослідження процес формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи.
Предмет дослідження педагогічні умови формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі.
Гіпотеза дослідження успішне формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи у процесі позаурочної виховної роботи можливе за умов:
системного набуття учнями еколого-природничих знань з орієнтацією на їх практично-діяльнісне впровадження;
забезпечення емоційно-ціннісного підґрунтя взаємодії дітей з природою;
залучення учнів до добродійних учинків у природі на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів.
Теоретичну і методологічну основу дослідження складають наукові положення про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність природи та людини; про естетичну цінність і самоцінність природи та її вплив на емоційно-почуттєву та інтелектуальну сфери особистості; про розвиток особистості на основі гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем; про особистісно орієнтований підхід у вихованні дітей та молоді. Підґрунтя дослідження становлять сучасні концепції філософії освіти та виховання (В.Андрущенко, І.Зязюн, В.Кремень, В.Лутай); положення про розвиток особистості у різноманітних процесах і формах взаємодії з навколишньою дійсністю (І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, С.Дерябо, Д.Ельконін, А.Захлєбний, І.Звєрєв, О.Киричук, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, А.Сидельковський, І.Суравєгіна, В.Сухомлинський, В.Ясвін та ін.); теорія суб’єктивних ставлень (О.Лазурський, Б.Ломов, В.М’ясищев); принципи і методи діяльнісного опосередкування навчання, виховання й розвитку молодших школярів (Н.Бібік, О.Савченко та ін.); нові освітні технології гармонізації ставлення дітей до природи (В.Ільченко, З.Плохій, Г.Пустовіт, Н.Пустовіт, Г.Тарасенко та ін.).
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у філософсько-культурологічній, психолого-педагогічній літературі), які дали змогу сформувати власний погляд на поставлену проблему, виявити наукові засади створення експериментальної моделі; емпіричні (анкетування учнів, батьків, учителів; оцінка продуктів дитячої творчості), які сприяли вивченню стану проблеми у сучасній школі; педагогічний експеримент, що дав можливість перевірити гіпотезу; кількісний та якісний аналіз, статистична обробка результатів дослідження, що забезпечили достовірність результатів експерименту.
Експериментальна база. Дослідження проводилось у Вінницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 ім. М.М.Коцюбинського, Вінницькій СЗОШ І-ІІІ ступенів №27, Барській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, комунальному закладі „Луганська СЗОШ І-ІІІ ступенів №18”, комунальному закладі „Навчально-виховне об’єднання природничо-економіко-правовий ліцей спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №8 позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області”, Затишнянському навчально-виховному комплексі „Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів дошкільний заклад” Фрунзівського району Одеської області, Новодністровській ЗОШ І ступеня Чернівецької області.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше виокремлено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі та розроблено відповідну організаційно-педагогічну модель, визначено й охарактеризовано критерії, показники та типи ставлення молодших школярів до природи. Уточнено сутність поняття дбайливе ставлення до природи” стосовно проблеми дослідження. Набули подальшого розвитку положення про необхідність удосконалення практичної діяльності дітей молодшого шкільного віку у природі.
Практична значущість здобутих результатів полягає у розробці методики формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі; удосконаленні засобів організації еколого-виховної діяльності молодших школярів у процесі позаурочної виховної роботи; упорядкуванні форм, методів і прийомів еколого-виховної роботи з молодшими школярами для використання учителями початкових класів, вихователями груп продовженого дня у навчально-виховному процесі школи І ступеня; у процесі фахової підготовки учителів початкових класів в умовах вищого навчального закладу різних рівнів акредитації, а також у системі післядипломної освіти педагогічних працівників. Основні положення і рекомендації щодо формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи у позаурочній виховній роботі впроваджені у роботі Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників (довідка №114 від 13.02.2007 р.), Вінницької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 ім. М.М.Коцюбинського (довідка №79 від 19.02.2007 р.), Вінницької СЗОШ І-ІІІ ступенів №27 (довідка №13 від 15.01.2007 р.), Барської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 (довідка №3 від 15.01.2007 р.), комунального закладу „Луганська СЗОШ І-ІІІ ступенів №18” (довідка №11 від 8.02.2007 р.), комунального закладу „Навчально-виховне об’єднання природничо-економіко-правовий ліцей спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №8 позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області” (довідка №15 від 27.11.2006 р.), Затишнянського навчально-виховного комплексу „Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів дошкільний заклад” Фрунзівського району Одеської області (довідка №167 від 29.05.2006 р.), Новодністровської ЗОШ І ступеня Чернівецької області (довідка №12 від 25.01.2007 р.).
Особистий внесок здобувача в роботі, опублікованій у співавторстві, полягає у розробці змісту та методики організації екологічних свят у початковій школі та в ДНЗ. Розробки та ідеї музично-естетичного оформлення екологічних свят, які належать співавтору Н.Рубальській, у дисертації не використовуються.
Вірогідність і аргументованість отриманих результатів забезпечується методологічною обґрунтованістю теоретичних положень, застосуванням комплексу методів науково-педагогічного дослідження адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням, достатнім обсягом вибірки та її репрезентативністю, позитивними результатами у зміні ставлення молодших школярів до природи на основі реалізації виокремлених педагогічних умов.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися і дістали позитивну оцінку на Всеукраїнській науково-практичній конференції Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури і змісту початкової освіти” (Полтава, 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (Київ, 2001), на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів” (Вінниця, 2001), на обласній науково-практичній конференції Шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу в початковій школі” (Вінниця, 2003), на ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів” (Вінниця, 2005); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (Київ, 2005); на ІІІ регіональній науково-практичній конференції Сучасні вимоги до виховної діяльності вчителя початкових класів” (Вінниця-Бар-Глухів, 2006); на регіональних педагогічних читаннях Реалізація ідей В.О.Сухомлинського в практиці роботи сучасної початкової школи” (Вінниця, 2007). Теоретичні положення, висновки і методичні рекомендації представлено на засіданнях кафедри педагогіки і методики початкового навчання ВДПУ ім.Михайла Коцюбинського (1999-2006), на методичних та педагогічних нарадах Вінницької СЗОШ І-ІІІ ступенів №27 (1999-2006).
Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення у 14 публікаціях автора (одна у співавторстві), з них 8 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (272 найменування, з них 6 іноземною мовою), додатків. Загальний обсяг дисертації складає 246 сторінок. Основний зміст викладено на 172 сторінках. Робота містить 12 рисунків, 10 таблиць, 20 додатків на 52 сторінках.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження показало, що розв’язувана нами проблема є актуальною і важливою для розвитку педагогічної науки і практики. Відповідно до поставлених завдань ми дійшли таких висновків:
1. Здійснений аналіз філософсько-культурологічної літератури підтвердив, що взаємини суспільства з природою складна філософсько-культурологічна проблема. Ставлення людини до світу і природи, зокрема, має конкретно виражений культурно-історичний характер. Протягом усієї історії розвитку людської цивілізації змінювалось і ставлення людини до природи: від гармонійного співіснування за часів язичництва до споживацьки-руйнівного використання період, позначений прийняттям християнства як основної релігії українців. Сьогодні загальною тенденцією є пошук нових засад існування людства. Сучасна людина має відмовитись від панування, підкорення, бездушної експлуатації, усвідомити незаперечну цінність природи та будувати свою діяльність екологічно доцільно.
Формування екологічної культури через екологічну освіту і виховання вважаємо одним з ефективних шляхів виходу з глибокої екологічної кризи. Наслідком і результатом екологічної освіти та виховання вважаємо дбайливе ставлення молодших школярів до природи.
Аналіз педагогічної літератури засвідчив, що виховання дітей засобами природи завжди було у центрі уваги педагогічної думки. Сучасні дослідники основою формування екологічної культури особистості вважають дбайливе ставлення до природи. У їхніх працях визначено мету та завдання, принципи, концептуальні положення та теоретичні проблеми змісту екологічної освіти та виховання. Вивчаються проблеми формування екологічної культури молодших школярів, адаптації змісту екологічної освіти до умов початкової школи.
Аналіз праць, у яких знайшли відображення психологічні аспекти проблеми взаємодії особистості та природи, формування ставлення людини до навколишнього середовища, доводить, що ставлення особистості як психологічна категорія є складним утворенням, яке має зовнішню і внутрішню сфери. Внутрішню сферу складають емоції, почуття, бажання, потреби, мотиви і т.п., які визначають у подальшому зовнішню. Тобто, процес формування ставлення це процес впливу на психіку та на діяльність.
На основі аналізу наукових поглядів дбайливе ставлення до природи ми тлумачимо як сприймання, розуміння і переживання людиною свого ставлення до природи як першоджерела та умови власного існування; усвідомлення своєї залежності від природи, як її невід’ємної частки; психологічну і практичну готовність людини оберігати та охороняти природу як основу свого благополуччя і щастя.
2. З метою вивчення стану реалізації еколого-виховного потенціалу навчально-виховної діяльності школи І ступеня у масовій практиці було з’ясовано, що рівень організації позаурочної виховної роботи екологічного напряму та готовність учителя до реалізації власного еколого-виховного потенціалу недостатній. Більшість учителів недостатньо усвідомлює, що процес екологічної освіти та виховання є багатоаспектним явищем, його неможливо вмістити у чітко визначені рамки уроку. У цьому відношенні позаурочна еколого-виховна робота має найбільші переваги, оскільки дозволяє найбільш повно врахувати інтереси учнів для задоволення їх пізнавальних, інтелектуальних можливостей, забезпечити практичну реалізацію знань, набутих у процесі навчання, а також можливість безпосередньої взаємодії з природою, розвитку гуманістичних якостей особистості.
На основі вивчення психолого-педагогічної літератури, теоретичного аналізу структури та власне поняття дбайливе ставлення до природи” визначено такі критерії та показники сформованості дбайливого ставлення до природи у дітей молодшого шкільного віку: змістовий (обсяг знань дієво-практичного характеру про природу, здатність помітити екологічно небезпечну ситуацію), мотиваційний (потребово-мотиваційне підґрунтя спілкування з природою, емоційно-ціннісні установки на взаємодію з природою), операційний (готовність надати допомогу окремим об’єктам природи на вчинковому рівні, наявність конкретних умінь природоохоронного характеру).
На основі аналізу виділених критеріїв та їх показників встановлено та описано такі типи ставлення до природи, які домінують у молодших школярів: негативно-байдужий, прагматично-зацікавлений, позитивно-зацікавлений і дбайливий.
Вивчення стану проблеми взаємодії молодших школярів з природою з позиції їхнього ставлення до окремих об’єктів навколишнього середовища засвідчило, що лише 4,99% учнів виявили дбайливий тип ставлення до природи, 15,10% молодших школярів позитивно-зацікавлений тип, 26,98% виявилися з прагматично-зацікавленим типом, 52,93% зі негативно-байдужим. Отже, результати дослідної роботи практично відображають одну тенденцію: незадовільний рівень сформованості у молодших школярів дбайливого ставлення до природи.
3. У процесі дослідження було виокремлено і теоретично обґрунтовано ряд педагогічних умов формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи, головними серед яких ми визначаємо такі:
- створення емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми;
- забезпечення набуття дітьми системи природничих знань на практично-діяльнісній основі;
- розвиток здатності учнів до добродіяння в ім’я природи на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів;
- використання педагогічно доцільних прикладів дбайливого ставлення людини до природи;
- забезпечення взаємозв’язку у системі сім’я-школа”.
З метою експериментальної перевірки виокремлених педагогічних умов спроектовано організаційно-педагогічну модель, відповідно до якої учні послідовно проходять три етапи виховної роботи:
- корекція емоційно-ціннісних установок на взаємодію з природою;
- розвиток пізнавальних можливостей, збагачення інтелектуальної сфери знаннями дієво-практичного характеру;
- реалізація програми природоохоронних дій.
Емоційно-ціннісний етап (1-2-й кл.) передбачає розширення потребово-мотиваційного поля школярів і збагачення особистісного досвіду у спілкуванні з природою. Інтелектуальний етап (3-й кл.) передбачає підвищення рівня екологічної компетентності молодших школярів та розвиток здатності молодших школярів використовувати засвоєні знання у конкретних навчальних ситуаціях. Учинково-діяльнісний (4-й кл.) включає актуалізацію контактів молодших школярів зі світом природи та екологічної активності молодших школярів.
4. Протягом 2000-2006 років запроваджувалась розроблена відповідно до організаційно-педагогічної моделі методика формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи з дотриманням виділених педагогічних умов.
Зіставлення результатів сформованості дбайливого ставлення в учнів експериментальних та контрольних груп показало, що:
- у результаті цілеспрямованого педагогічного впливу за запропонованою методикою учні експериментальних груп продемонстрували зростання рівня дбайливого ставлення до природи. Зокрема, суттєво зменшилася кількість молодших школярів зі негативно-байдужим типом ставлення до природи з 47,38% до 25,42%. Позитивною є тенденція збільшення кількості учнів початкових класів з позитивно-зацікавленим типом ставлення з 16,70% до 26,27% і дбайливого з 6,78% до 17,80%. Усі зміни, що відбулися в експериментальній групі, є статистично значущими і свідчать про успіх формувального експерименту в цілому і дозволяють говорити про ефективність розробленої методики, її адекватність поставленим цілям;
- дбайливе ставлення молодших школярів до природи без спеціального педагогічного стимулювання формується дуже повільно. Про це свідчать результати кінцевого зрізу в контрольних групах. Порівняно з початковим зрізом кількість молодших школярів зі негативно-байдужим типом ставлення до природи зменшилася з 57,26% лише до 42,82%. Кількість учнів з позитивно-зацікавленим типом ставлення зросла з 13,64% до 18,18%, і дбайливого з 4,55% до 12,73%. Підрахунки c2-критерію свідчать, що зазначені зміни не є статистично значущими.
Отже, порівняльний аналіз типів ставлення до природи учнів початкових класів свідчить, що експериментально-дослідна робота сприяє як кількісним, так і якісним змінам у їх формуванні. Такі зміни яскраво демонструють позитивну динаміку вдосконалення здатності орієнтуватись в інформаційному просторі, внутрішньої спрямованості на активну взаємодію з природою і усвідомленої природоохоронної активності, що впливає на покращення ставлення молодших школярів до природи.
Таким чином, упроваджена у навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах модель формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи є основою виховання екологічної культури молодших школярів. Аналіз отриманих результатів, порівняння виконання діагностичних завдань молодшими школярами контрольних і експериментальних груп після формувального експерименту в експериментальних групах показали прогнозовані результати зростання рівня сформованості дбайливого ставлення до природи у сучасних молодших школярів унаслідок цілеспрямованого педагогічного впливу, що дозволяє говорити про ефективність розробленої методики та організаційно-педагогічної моделі.
Проведена експериментальна робота підтвердила нашу гіпотезу, згідно з якою процес формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи буде успішним за умови врахування логічного шляху розгортання еколого-виховних впливів від корекції ціннісної свідомості через нагромадження знань до організації практичної діяльності в природі.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Подальшого вивчення потребують питання забезпечення наступності позаурочної еколого-виховної роботи між дошкільною, початковою та основною ланками освіти.